12 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 915/405/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Власова Ю. Л. та Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Фактор" (далі - Підприємство)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025,
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025
та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна"
до Підприємства
про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 763 065,27 грн,
Підприємство 30.10.2025 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2024 році, в якому відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) є стягнення 852 303,59 грн, з яких: 456 965,87 грн - основний борг, 48 495,77 грн - пеня, 68 544,88 грн - 15% штрафу, 44 025,87 грн - 3% річних, 234 271,20 грн - суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).
Так, згідно з рішенням Господарського суду Миколаївської області 14.05.2025 у цій справі позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою апеляційного господарського суду від 14.10.2025, зокрема: рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025 у цій справі скасовано частково з викладенням його резолютивної частини у новій редакції, згідно з якою: позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна" 456 965,87 грн основного боргу, 44 025,87 грн 3% річних та 234 271,20 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕКС Україна" на користь Підприємства 4 805,50 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції та 2 106,32 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Згідно з додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 стягнуто з Підприємства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЮТЕКС Україна витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 029,23 грн за подання позовної заяви до суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає про необхідність перегляду справи Верховним Судом з посиланням на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме: статті 181 Господарського кодексу України, статей 530, 212 Цивільного кодексу України в частині визначення початку строку виконання зобов'язань з оплати товару за договором поставки, укладеного у спрощеній формі з відкладальною обставиною.
Також скаржник посилається на те, що з огляду на зміст постанови апеляційного суду у цій справі позивач має право стягнути з відповідача додаткові суми, а останній, ураховуючи викладені у ній висновки, позбавлений можливості спростувати ці обставини.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не навів обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у даній справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Разом з тим, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, щодо неможливості спростування обставин, встановлених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, відхиляються Судом як безпідставні, оскільки на підтвердження наявності випадку, передбаченого підпунктом "б" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржником у скарзі не обґрунтовано, які саме обставини він буде позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої (якої саме) справи та як вони (обставини) вплинуть на вирішення спору у ній.
Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Фактор" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2025, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.10.2025 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 зі справи № 915/405/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова