18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
16 жовтня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/639/25
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників сторін:
від позивача: Ситник Т.А. - адвокат,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач»
до Відкритого акціонерного товариства «Туркмен Міллі Логістік»
про стягнення 291 994 доларів США,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач» (вул. Хрещатик, 200, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 42324930) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Туркмен Міллі Логістік» (Open Joint-stok Company «Turkmen Milli Logistik») (вул. Сейітназар Сейди, 70/2, м. Ашхабад, Туркменістан, 744001, ІПН 101231007743) про стягнення коштів по Контракту № ТM0512/2024 від 05.12.2024 (контракт) у сумі: 270 000 доларів США основного боргу, 2700 доларів США пені за прострочення платежу, 3839 доларів США 3 % річних, 15 455 доларів США інфляційних втрат.
Понесені судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що сторонами було укладено контракт щодо постачання мінеральних добрив, на виконання якого він сплатив передоплату в розмірі 270 000 доларів США, відповідач не приступив до поставки товару, листом повідомив про неможливість поставки та зобов'язався повернути отримані кошти. Додатковою угодою від 21.02.2025 сторони продовжували строк дії контракту та погодили, що в разі відмови від поставки товару, продавець зобов'язується повернути передоплату; додатковою угодою від 13.03.2025 - продовжували строк дії контракту та, в зв'язку з неможливістю поставити вантаж, відповідач зобов'язався повернути передоплату до 30.04.2025. Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення передоплати в узгоджений строк, подальше листування результатів не дало, вимогу про повернення коштів залишив без задоволення. Спір регулюється Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція, 1980) та іншими міжнародними актами, оскільки його сторони є комерційними підприємствами, які перебувають у різних державах, Цивільним кодексом України (ЦК України) та іншим матеріальним правом України, оскільки місцем виконання договору є Україна. Пунктом 8.2 контракту сторони визначили, що спори щодо його виконання вирішуються процесуальним та матеріальним правом України.
Ухвалою від 11.06.2025 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; призначено підготовче засідання на 05.08.2025.
Справа розглядається за правилами загального позовного провадження.
25 липня 2025 року від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи: листування з позивачем, електронний лист, скріншоти переписки в месенджерах та публікацій в соціальних мережах.
Ухвалою від 29.07.2025 суд задовольнив клопотання відповідача та забезпечив проведення судового засідання, призначеного на 05.08.2025, для відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У призначене підготовче засідання відповідач не з'явився, не повідомив контактні дані свого представника для його підключення до системи відеоконференцзв'язку, тому суд не міг провести судове засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою від 05.08.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 16.10.2025.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином.
У судовому засіданні, що відбулося 16.10.2025, за участю представника позивача, той позов просив задовольнити з підстав у ньому викладених; суд завершив розгляд справи по суті, оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення.
В порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) у судовому засіданні 16.10.2025 підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач» (покупець), зареєстрованим в Україні, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 200, та Акціонерним товариством відкритого типу «Туркмен Міллі Логістік» («Turkmen Milli Logistik» Open Joint-Stock Company) (продавець), зареєстрованим у Туркменістані, м. Ашгабат, 05.12.2024 було укладено Контракт № ТM0512/2024 про постачання мінеральних добрив - карбаміду марки Б, N46 (HS Code 31021010).
Відповідно до п. 2.2 контракту передача покупцю здійснюється продавцем протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту зарахування першого платежу покупця на розрахунковий
рахунок продавця. Повна оплата має бути здійснена протягом десяти календарних днів з моменту оплати покупцем першої частини.
Відповідно до п. 3.1 контракту продавець зобов'язується поставити товар у кількості, асортименті та за ціною, вказаними в рахунках-фактурах відповідно до цього контракту. Загальна вартість товару, що постачається за контрактом, становить 990 000 доларів США (дев'ятсот дев'яносто тисяч) згідно з розрахунком: 3000 тонн (три тисячі тонн) +/-10% на вибір продавця за ціною 330 доларів США за тонну (триста тридцять доларів).
Ціна на товар визначається за взаємною згодою сторін залежно від кон'юнктури ринку і фіксується в рахунках-фактурах. Валюта контракту - долар США.
У разі значних змін ринкових умов сторони залишають за собою право перегляду цін.
Відповідно до п. 3.3 контракту оплата здійснюється таким чином:
3.3.1. Перша передоплата - покупець оплачує 270 000 (двісті сімдесят тисяч) доларів США протягом 5 банківських днів з дати виставлення інвойсу.
3.3.2. Друга передоплата - покупець оплачує 360 000 (триста шістдесят тисяч) доларів США протягом 5 банківських днів з дати першої передоплати.
3.3.3. Третя і остання оплата суми контракту - покупець оплачує 360 000 (триста шістдесят тисяч) доларів США протягом 5 банківських днів з дати другої передоплати.
Відповідно до п. 3.7 контракту відвантаження: грудень 2024 року, навантаження лейканом за взаємною згодою між покупцем та продавцем.
Відповідно до п. 6.2 контракту у разі невиконання продавцем умов постачання товару з власної вини, він сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,3 % від ціни партії, що не була доставлена в строк, за кожен день прострочки постачання, але не більше 1 % від ціни партії товару, зазначеної в рахунку-фактурі.
Продавець і покупець зобов'язуються вжити всіх заходів для мирного врегулювання всіх спорів і розбіжностей, які можуть виникнути у зв'язку з цим контрактом (п. 8.1).
Усі спори розглядаються у Господарському суді.
Місце арбітражу - м. Київ, Україна (мова арбітражу - російська).
Регулюючим законодавством арбітражного розгляду є матеріальне та процесуальне право України (п. 8.2).
Відповідно до п. 9.2 контракту всі зміни та доповнення до цього контракту мають юридичну силу, якщо вони оформлені за взаємною згодою сторін у письмовій формі, підписані представниками та засвідчені печатками. Зміни та доповнення можуть бути підписані та надіслані факсом і мають юридичну силу до моменту заміни їх оригіналами відповідних документів.
Цей контракт набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2024 (п. 9.5).
На виконання умов контракту позивач 12.12.2024 сплатив відповідачу 270 000 доларів США за інвойсом № 13/24 від 06.12.2024 платіжною інструкцією в іноземній валюті № 11 від 12.12.2024.
Позивачем також додано акт звірки від 14.02.2025, засвідчений обома сторонами, відповідно до якого вони дійшли згоди, що заборгованість на користь позивача становить 270 000 доларів США.
Відповідач товар не поставив. Листом № 03/25 від 14.02.2025 повідомив позивачу, що у зв'язку зі зміною цін на ринку не має можливості поставити вантаж за ціною, встановленою в контракті та здійснює повернення коштів згідно з інвойсом № 13/24 від 06.12.2024.
21 лютого 2025 року сторони уклали додаткову угоду до контракту про таке
1. Загальна сума контракту становить 990 000,00 (дев'ятсот дев'яносто тисяч 00 центів) доларів США.
2. Оплата за контрактом була здійснена в сумі 270 000 (двісті сімдесят тисяч) доларів США.
3. Сторони дійшли згоди продовжити термін дії контракту до 10.03.2025 р.
4. У разі відмови «Продавця» або «Покупця» від поставки товару «Продавець» зобов'язується повернути передоплату.
Всі інші умови контракту залишаються без змін.
Ця Додаткова угода № 1 набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 10.03.2025 року.
13 березня 2025 року сторони уклали додаткову угоду до контракту про таке
1. Загальна сума Контракту становить 990 000,00 (дев'ятсот дев'яносто тисяч 00 центів) доларів США.
2. Оплата за контрактом була здійснена в сумі 270 000 (двісті сімдесят тисяч) доларів США.
3. Сторони дійшли згоди продовжити строк дії контракту до 30.04.2025 р.
4. У зв'язку з неможливістю постачання вантажу до 14.03.2025 р. продавець зобов'язується здійснити повернення покупцеві передоплати в сумі 270 000 (двісті сімдесят тисяч) доларів США до 30.04.2025 р.
5. Усі інші пункти контракту залишаються без змін.
7. Ця Додаткова угода № 1 набирає чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 30.04.2025 р.
Листом № 12/25 від 08.04.2025 відповідач повідомив позивачу, що повернення коштів по контракту здійснюється відповідно до п. 4 додаткової угоди від 13.03.2025.
Позивач зазначає, що відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення передоплати у строк до 30.04.2025. 30 травня 2025 року він направив відповідачу претензію відповідно до п. 8.1 контракту, оскільки продавець не повернув у встановлені або розумні строки надміру сплачену суму, з вимогою повернути на свій розрахунковий рахунок кошти не пізніше 03.06.2025, яка залишилася без задоволення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Відповідно до ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.
Звертаючись із позовною заявою, позивач зазначає, що пункт 8.2 контракту містить суттєві протиріччя, які унеможливлюють його тлумачення як дійсного арбітражного застереження та вважає, що цей пункт не відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статті II Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958), з таких причин.
Невизначеність арбітражної установи: відповідно до ст. 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражем є будь-який третейський суд, утворений спеціально для розгляду справи або діючий як постійно діюча арбітражна установа, зокрема Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) або Морська арбітражна комісія (МАК) при Торгово-промисловій палаті України. Обидві установи розташовані в м. Києві за адресою: вул. Велика Житомирська, 33. Проте пункт 8.2 контракту не вказує конкретну арбітражну установу, а лише зазначає «місце арбітражу - Київ, Україна». Це створює невизначеність, оскільки Позивач не може самостійно, без згоди відповідача, обрати МКАС чи МАК, що унеможливлює реалізацію арбітражного застереження.
Розбіжність між мовними версіями контракту: у російській версії пункт 8.2 прямо вказує на «господарський суд», що в українському правовому контексті означає державний господарський суд, регульований Господарським процесуальним кодексом України. В англійській версії вживається термін «Arbitration Court», який зазвичай асоціюється з арбітражем. Ця розбіжність є істотною помилкою, яка свідчить про відсутність єдиного наміру сторін передати спір до арбітражу. Відповідно до пункту 9.3 контракту обидві мовні версії мають однакову юридичну силу, що ускладнює тлумачення наміру сторін.
Посилання на процесуальне право України: зазначення в пункті 8.2 про процесуальне право України як регулююче законодавство арбітражного провадження є нетиповою для арбітражних угод, оскільки арбітражне провадження регулюється правилами обраної арбітражної установи (наприклад, Регламентом МКАС) або Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» для ad hoc арбітражу. Натомість «процесуальне право України» в контексті російської версії (господарський суд) вказує на ГПК України, що регулює діяльність господарських судів. Це додатково підтверджує намір сторін звертатися до державного суду, а не арбітражу.
Ухилення відповідача від уточнення юрисдикції: позивач, бажаючи усунути невизначеність пункту 8.2, двічі звертався до відповідача з пропозицією уточнити судову установу листом № 01/41 від 30.05.2025 та листом № 02/41 від 03.06.2025, пропонуючи обрати суд та/або внести запропоновані зміни до контракту. Відповідач ухилився від відповіді, не підтримав пропозицію позивача та не надав власних пропозицій, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення листів. Така поведінка свідчить про недобросовісність відповідача та унеможливлює виконання арбітражного застереження.
Судова практика та міжнародні норми: відповідно до пункту 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року арбітражна угода може бути визнана невиконуваною, якщо вона має «патологічний характер», зокрема через нечітке формулювання, що не дозволяє перейти до арбітражного розгляду, або через вказівку на неіснуючу установу. У даному випадку пункт 8.2 є «патологічним» через: невизначеність арбітражної установи (МКАС чи МАК); суперечливість між «господарським судом» і «арбітражним судом»; неможливість реалізації через ухилення відповідача від уточнення.
Аналогічний підхід застосовано у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, де арбітражне застереження було визнано невиконуваним через відсутність чіткої вказівки на арбітражну установу, що унеможливило визначення уповноваженого арбітражу. Крім того принцип автономії арбітражної угоди, передбачений статтею 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», не застосовується, якщо угода є невиконуваною через істотні помилки.
Отже пункт 8.2 контракту не може вважатися дійсним арбітражним застереженням через невизначеність арбітражної установи, суперечливість мовних версій, посилання на ГПК України та ухилення відповідача від уточнення юрисдикції. Відповідно до статті 20 ГПК України господарський суд має юрисдикцію розглядати спір за відсутності дійсної арбітражної угоди.
Суд приймаючи до уваги, що сторони узгодили, що усі спори розглядаються у господарському суді та регулюючим законодавством визначили матеріальне та процесуальне право України, зокрема, у судовому порядку господарського судочинства України, дійшов висновку, що в цьому випадку правом, яке регулює цей контракт (договір) є матеріальне право України.
Крім того, відповідач не подавав заперечень проти вирішення спору в господарському суді у порядку, передбаченому пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України.
Згідно з загальним правилом, встановленим статтею 27 ГПК України, позови пред'являються до господарського суду за місцезнаходженням або місцем проживання відповідача. Відповідно до ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають із договорів, у яких визначено місце виконання або які через їх особливість можуть виконуватися лише в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання таких договорів. Відповідач є юридичною особою, зареєстрованою в Туркменістані та звертаючись із позовом позивач вказує, що місце виконання контракту з урахуванням змін внесеними додатковою угодою від 13.03.2025 є м. Черкаси, Україна. За контрактом відповідач зобов'язався продати товар, сторони погодилися, що умови доставки розуміються відповідно до редакції ІНКОТЕРМС 2020, поставка здійснюється на умовах FOB порт Батумі, Грузія. У зв'язку з неможливістю постачання вантажу, сторони уклали додаткову угоду від 13.03.2025, за п. 4 якої продавець зобов'язався повернути позивачеві передоплату в сумі 270 000 доларів США до 30.04.2025. Сторони зазначили свої банківські реквізити та юридичні адреси. Місцезнаходження та банківський рахунок позивача відкритий у м. Черкаси, що стало новою умовою контракту та зобов'язанням із новим місцем виконання контракту. Відповідно до ст. 532 ЦК України, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням за місцем знаходження кредитора, а якщо кредитором є юридична особа - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Відповідно до статті 6.1.6 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА 2010, якщо місце виконання не вказано чітко в договорі або не може бути визначене з його змісту, грошове зобов'язання виконується у місці здійснення діяльності кредитора. Відповідно до ст. 43 Закону України «Про міжнародне приватне сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Пунктом 8.2 контракту визначено, що підлягає застосуванню процесуальне та матеріальне право України, визначено Україну, як країну судам якої підсудні спори щодо контракту.
Отже, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 13.03.2025, яка замінила зобов'язання поставки на виконання грошового зобов'язання - переказ коштів позивачу як кредитору на його банківський рахунок у м. Черкаси, де він зареєстрований, юрисдикція Господарського суду Черкаської області є обґрунтованою.
Згідно з ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 610 та частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
За змістом ч. 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Сторонами погоджено поставку товару. На виконання умов контракту позивач платіжною інструкцією № 11 від 12.12.2024 переказав 270 000 доларів США.
Додатковою угодою від 13.03.2025 сторони замінили зобов'язання поставки на повернення передоплати в сумі 270 000 доларів США до 30.04.2025.
Отже сторони дійшли згоди про повернення передоплати у зв'язку із неможливістю постачання вантажу та продавець зобов'язався повернути її до 30.04.2025.
Оскільки відповідач не виконав ані зобов'язання щодо поставки, ані щодо повернення передоплати, позивач вимагає повернути сплачені суми за контрактом.
З огляду на встановлені обставини справи та викладені норми законодавства, суд, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 270 000 доларів США.
За змістом статей 216, 218 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Позивач за порушення умов контракту заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 2700 доларів США за прострочення платежу, обґрунтовуючи тим, що згідно з п. 2.3 контракту передача товару здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту здійснення покупцем першої оплати. Згідно з п. 6.2 контракту, у разі невиконання відповідачем зобов'язань щодо повернення коштів він сплачує пеню в розмірі 0,3 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 1 % від ціни товару. Відповідно до статті 84 Віденської конвенції, якщо продавець зобов'язаний повернути вартість, він повинен також сплатити відсотки з неї, рахуючи з дати оплати вартості. Виклав розрахунок: пеня 1 % від $ 270 000 = $ 2700.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2 контракту передбачено, що у разі невиконання продавцем умов постачання товару з власної вини, він сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,3 % від ціни партії, що не була доставлена в строк, за кожен день прострочки постачання, але не більше 1 % від ціни партії товару, зазначеної в рахунку-фактурі.
Отже сторони у договорі забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов'язання (умов постачання товару), а не за прострочення грошового зобов'язання з повернення суми передоплати.
Відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають.
Позивач заявив до стягнення три проценти річних та інфляційних втрат, зазначаючи, що п. 8.2 контракту передбачає застосування українського матеріального права, що дозволяє йому застосувати ст. 625 ЦК України. Виклав розрахунок 3 % річних: 3 % від $ 270 000 = $ 8100 на рік. За 173 дні з 12.12.2024 (до 03.06.2025 за розрахунком суду) (стаття 84 Віденської конвенції) = $ 8100х(173/365)=$ 3839 та інфляційних втрати: IIc (101,40 : 100) x (101,20 : 100) x (100,80 : 100) x (101,50: 100) x (100,70 : 100) = 1.05724226; 270 000,00 x 1.05724226 - 270 000,00 = $ 15 455.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).
Норми частини 2 статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами за час прострочення їх сплати кредиторові. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання. Враховуючи, що саме національна валюта схильна до девальвації, індексації підлягає лише грошова одиниця України - гривня (аналогічна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 29.04.2021 р. у справі № 910/11077/20).
У даному випадку валютою зобов'язання є долар США, тому передбачені частиною другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 910/11077/20 від 29.04.2021).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/18029/16.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 15 455 доларів США задоволенню не підлягають.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, не суперечить чинному законодавству. Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Перевіривши розрахунок позивача щодо 3 % річних, суд зазначає, що позивачем невірно вказано період нарахування, а саме без врахування того, що за умовами додаткової угоди у відповідача обов'язок повернути попередню оплату - до 30.04.2025.
Здійснивши перерахунок (на суму боргу 270 000 за період з 01.05.2025 по 03.06.2025) нарахованих 3 % річних, суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, стягненню з відповідача підлягають 3 % річних у розмірі 732,33 доларів США.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до положень частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовні вимоги задоволенні частково до відшкодування позивачу за рахунок відповідача підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 134 769,14 грн.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Туркмен Міллі Логістік» (Open Joint-stok Company «Turkmen Milli Logistik») (вул. Сейітназар Сейди, 70/2, м. Ашхабад, Туркменістан, 744001, ІПН 101231007743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Річфілд Хімпостач» (вул. Хрещатик, 200, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 42324930)
270 000 доларів США основного боргу,
732,33 доларів США три проценти річних,
134 769,14 грн витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене та підписане 11 листопада 2025 року.
Суддя О.В. Чевгуз