29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"05" листопада 2025 р. Справа № 924/1261/23 (689/2433/24)
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 , Хмельницький район, с. Проскурівка
до Солобковецької сільської ради Хмельницького району
Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Проскурівка
про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю
(в межах справи №924/1261/23 про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України")
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: не з'явилися
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 05.11.2025р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі.
ОСОБА_1 25.11.2024р. звернувся до Ярмолинецького районного суду Хмельницької області з позовом до Солобковецької сільської ради Хмельницького району про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, житловий будинок загальною площею 125,9 кв.м., літ.А1, який знаходиться по АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28.11.2024р. відкрито провадження по справі №689/2433/24.
Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 23.06.2025р. в якості співвідповідача залучено Державне підприємство "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України".
09.07.2025р. Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області постановлено ухвалу про передачу справу №689/2433/24 за позовом ОСОБА_1 , Хмельницький район, с. Проскурівка до Солобковецької сільської ради Хмельницького району, Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Проскурівка про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю на розгляд Господарського суду Хмельницької області в провадженні якого перебуває справа №924/1261/23 про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 31 ЦПК України.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.07.2025р. справу №924/1261/23 (689/2433/24) передано на розгляд судді Заярнюк І.В. на підставі п. 5.1.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Господарському суді Хмельницької області (в межах справи №924/1261/23 про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України").
Ухвалою суду від 05.08.2025р. подану позовну заяву було залишено без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків.
В строк визначений судом надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви відповідно до вимог ухвали.
Ухвалою від 25.08.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 12:00 год. 09.09.2025 року.
Ухвалою від 09.09.2025р. підготовче засідання у справі №924/1261/23 (689/2433/24) відкладено на 11:00 23 вересня 2025 р.
Ухвалою від закрито підготовче провадження у справі №924/1261/23 (689/2433/24). Призначено справу до судового розгляду по суті на 10:00 год. «16» жовтня 2025 року.
Крім цього, 15.09.2025р. Солобковецькою сільською радою Хмельницького району подано відзив на позову, у якому просить замінити неналежного відповідача на належного та відмовити в задоволені позову.
При вирішенні питання належного чи неналежного відповідача судом враховується наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу, у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача.
Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Тобто, подання клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача або заміна первісного відповідача належним відповідачем виключно є правом лише позивача.
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги те, що заява про заміну неналежного відповідача на належним у справі було подане відповідачем, в той час як приписами Господарського процесуального кодексу України передбачено заміна первісного відповідача належним відповідачем у справі лише за клопотанням позивача, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні заяви Солобковецької сільської ради Хмельницького району про заміну неналежного відповідача належним.
Позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві.
Представники відповідачів в судові засідання не з'явився.
Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
В свою чергу, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
У 2004р. ОСОБА_1 призначено директором Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України".
Листом від 10.11.2025р. №12-06/523 Національна академія аграрних наук України надала дозвіл на виділення ОСОБА_1 для проживання сім'ї двоповерхового одноквартирного будинку по АДРЕСА_1 , що перебував на балансі Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України".
Листом від 23.05.2026р. №12-06/221 Національна академія аграрних наук України надала дозвіл на приватизацію ОСОБА_1 та членами її родини вищевказаного будинку.
Листом від 06.06.2008р. 317-18/305 Національна академія аграрних наук України підтвердила право ОСОБА_1 та членів її родини на проживання та приватизацію будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Солобковецької сільської ради від 10.10.2024р. №342 ОСОБА_1 приписана в житловому будинку що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з 15.04.2008р., а фактично проживала з 2005р.
Позивач користується та здійснює оплату за комунальні послуги за адресою: с. Проскурівка, вул. Шкільна, 6а, що підтверджується договором на користування електричною енергією.
Оскільки позивач позбавлений захисту своїх прав та інтересів звернувся з позовом.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.
Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Моментом виникнення майнових прав, а саме суб'єктивних прав учасників правовідносин, пов'язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.
При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності за набувальною давністю, позивач посилаються на те, що вона добросовісно набула майно і продовжує відкрито, безперервно володіє житловим будинком що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 з 2005р.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17, постановах Верховного Суду від 10.01.2023 у справі №462/1720/21, від 16.04.2025 у справі №461/5075/23.
Як слідує з матеріалів справи, позивач почала користуватися житловим будинком що знаходиться за адресою с. Проскурівка, вул. Шкільна, 6а Хмельницької області з 2005р. що підтверджується листами Національної академії аграрних наук України від 10.11.2025р. №12-06/252 від 23.05.2026р. №12-06/221 та від 04.08.2008р. №17-18/305, яким відкрито володіє по теперішній час, про що, зокрема, свідчить оплата позивачем комунальних послуг.
Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
З огляду на вище викладене, оскільки житловий будинок що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 набутий позивачами правомірно, тобто вона добросовісно заволоділа майном і продовжує відкрито, безперервно володіти (на момент звернення з позовом), суд вважає, за можливе визнати за позивачем право власності на житловий будинок що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Враховуючи вищевказане, наведені вище положення ГПК України, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 2, 20, 24, 73, 74, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) право власності на житловий будинок загальною площею 125,9 кв.м. літ. А1, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складений та підписаний 12.11.2025р.
Суддя І.В. Заярнюк
Відрук. у 2 прим.: 1 - до справи; 2 - ОСОБА_1 - ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ); відповідачам в електронний кабінет