вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
м. Київ
"11" листопада 2025 р. Справа№ 910/12714/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 (повне рішення складено 18.07.2025)
у справі №910/12714/24 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
ОСОБА_1 ,
ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_7
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - 5 Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016»
про переведення прав та обов'язків покупця частки у статутному капіталі,
ОСОБА_2 (далі за текстом - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_3 (далі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_4 (далі за текстом - відповідач 2), ОСОБА_1 (далі за текстом - відповідач 3), ОСОБА_5 (далі за текстом відповідач 4), ОСОБА_6 (далі за текстом - відповідач 5) про переведення прав та обов'язків покупця частки у розмірі 16,66 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №1 від 26.06.2024 та актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024 з відповідача 5 на позивача, з перерахуванням з депозитного рахунку суду на користь відповідача 5 коштів на суму 8 330,00 грн;
переведення прав та обов'язків покупця частки у розмірі 16,66 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №2 від 26.06.2024 та актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024 з відповідача 5 на позивача, з перерахуванням з депозитного рахунку суду на користь відповідача 5 коштів на суму 8 330,00 грн;
переведення прав та обов'язків покупця частки у розмірі 16,67 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №3 від 26.06.2024 та актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024 з відповідача 5 на позивача, з перерахуванням з депозитного рахунку суду на користь відповідача 5 коштів на суму 8 330,00 грн;
переведення прав та обов'язків покупця частки у розмірі 16,67 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №4 від 26.06.2024 та актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024 з відповідача 5 на позивача, з перерахуванням з депозитного рахунку суду на користь відповідача 5 коштів на суму 8 330,00 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення його переважного права на придбання часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» (далі за текстом - Товариство), передбаченого статтею 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII (далі за текстом - Закон).
Господарський суд міста Києва ухвалою 01.11.2024 про відкриття у справі №910/12714/24 залучив до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_7 (далі за текстом - третя особа 1) та на стороні відповідача - 5 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» (далі за текстом - третя особа 2).
Господарський суд міста Києва рішенням від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 позов задовольнив частково;
перевів права та обов'язки покупця частки у розмірі 16,66 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №1 від 26.06.2024 та Актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024 з відповідача 5 на позивача;
перевів права та обов'язки покупця частки у розмірі 16,66 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №2 від 26.06.2024 та Актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» з відповідача 5 на позивача;
перевів права та обов'язки покупця частки у розмірі 16,67 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №3 від 26.06.2024 та Актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» з відповідача 5 на позивача;
перевів права та обов'язки покупця частки у розмірі 16,67 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» за Договором купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» №4 від 26.06.2024 та Актом приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» з відповідача 5 на позивача.
У решті позову відмовив.
Повернув з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва на користь позивача сплачені ним за платіжною інструкцією №0.0.3909220455.1 від 26.09.2024 грошові кошти у сумі 33 330, 00 грн.
Стягнув з відповідача 1 на користь позивача 3 028, 00 грн судового збору.
Стягнув з відповідача 2 на користь позивача 3 028, 00 грн судового збору.
Стягнув з відповідача 3 на користь позивача 3 028, 00 грн судового збору.
Стягнув з відповідача 4 на користь позивача 3 028, 00 грн судового збору.
Стягнув з відповідача 5 на користь позивача 3 028, 00 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про переведення на нього прав та обов'язків покупця частки (часток) у статутному капіталі Товариства, оскільки матеріали даної справи не містять, а відповідачами не було надано належних та допустимих доказів дотримання визначеної статтею 20 Закону та пунктом 17.1 Статуту Товариства процедури повідомлення позивача та інших учасників Товариства про намір продати свою частку (частки) у статутному капіталі Товариства та, відповідно, доказів надання згоди на відчуження такої частки, що є порушенням положень статті 20 Закону та Статуту Товариства.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 3 звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги відповідач 3 посилається на помилкові висновки суду першої інстанції про неповідомлення позивача про відчуження частки (часток) у статутному капіталі Товариства, оскільки його повідомлено засобами поштового та електронного зв'язку.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2025 апеляційну скаргу відповідача 3 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 залишив без руху.
Після усунення відповідачем 3 недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.09.2025 задовольнив клопотання та поновив відповідачу 3 пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача 3 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24; зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 на час апеляційного провадження; розгляд апеляційної скарги призначив на 21.10.2025 на 12 год. 30 хв.; витребував матеріали справи №910/12714/24 з Господарського суду міста Києва.
22.09.2025 матеріали справи №910/12714/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
21.10.2025 від відповідача 3 через підсистему «Електронний суд» подано до Північного апеляційного господарського суду заяву про закриття провадження у справі №910/12714/24 на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) та частини 1 статті 278 ГПК України.
Клопотання відповідача 3 про закриття провадження у справі №910/12714/24 мотивоване тим, що Договори №1 від 26.06.2024, №2 від 26.06.2024, №3 від 26.06.2024 та №4 від 26.06.2024 купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» є розірваними з 16.10.2025. На підтвердження розірвання Договорів №1 від 26.06.2024, №2 від 26.06.2024, №3 від 26.06.2024 та №4 від 26.06.2024 купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» відповідач 3 надав суду апеляційної інстанції копії актів приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 16.10.2025, за якими відповідач 5 передав відповідачу 3 частку (16,67%) у статутному капіталі Товариства, і відповідачу 2 частку (16,66%) у статутному капіталі Товариства.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.10.2025 продовжив строк розгляду справи №910/12714/24 та відклав розгляд справи №910/12714/24 на 11.11.2025 на 14 год. 00 хв.
04.11.2025 відповідач 3 через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог суду докази розірвання Договорів №1 від 26.06.2024, №2 від 26.06.2024, №3 від 26.06.2024 та №4 від 26.06.2024 купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016», а саме: Додаткову угоду від 16.10.2025 до Договору 1 відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024, Додаткову угоду від 16.10.2025 до Договору 2 відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024, Додаткову угоду від 16.10.2025 до Договору 3 відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024, Акти приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 16.10.2025 по Договорах №3 від 26.06.2024, №2 від 26.06.2024 та витяг по Товариству від 20.10.2025.
06.11.2025 відповідач 3 через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог суду докази розірвання Договорів №1 від 26.06.2024, №2 від 26.06.2024, №3 від 26.06.2024 та №4 від 26.06.2024 купівлі-продажу частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016», а саме: Додаткову угоду від 16.10.2025 до Договору 1 відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024, Додаткову угоду від 16.10.2025 до Договору 2 відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024, Додаткову угоду від 16.10.2025 до Договору 3 відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 26.06.2024, Акти приймання-передачі частки (часток) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс 2016» від 16.10.2025 по Договорах №1 від 26.06.2024, №2 від 26.06.2024, №3 від 26.06.2024 та №4 від 26.06.2024.
Представник позивача у судовому засіданні 11.11.2025 заперечив проти задоволення клопотання відповідача 3 про закриття апеляційного провадження з посиланням на правову позицію, викладену Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 та просив суд апеляційної інстанції відмовити у його задоволенні.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду у судовому засіданні 11.11.2025 відмовила у задоволенні клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження у справі №910/12714/24.
Ані позивач, ані відповідачі 1, 2, 4, 5, ані треті особи своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача 3 не скористались, відзиви на апеляційну скаргу не надали, що не є перешкодою для апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 ГПК України.
Відповідно до пункту 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У судовому засіданні 11.11.2025 представник відповідача 3 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судовому засіданні 11.11.2025 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 2, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
У 2016 році позивач створив ТОВ «АГРОТРАНС 2016» (ідентифікаційний код 40529616), частка позивача у статутному капіталі Товариства становила 100%.
07.12.2023 позивачем було відчужено частину частки статутного капіталу Товариства на користь фізичних осіб - ОСОБА_3 - 16,66%, ОСОБА_4 - 16,66%, ОСОБА_1 - 16,67%, ОСОБА_5 - 16,67%, ОСОБА_7 - 16,67%, що підтверджується Актом приймання-передачі частки від 07.12.2023, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. (т.1, а.с 8).
07.12.2023 проведено загальні збори Товариства, за результатами яких прийнято рішення про затвердження нової редакції Статуту Товариства (т.1, а.с. 9-17) у зв'язку зі зміною складу учасників. Склад учасників по 26.06.2024 становив: позивач - 8 335,00 грн, що становить 16,67 % частки статутного капіталу Товариства; відповідач 1 - 8 330,00 грн, що становить 16,66 % частки статутного капіталу Товариства; відповідач 2 - 8 330,00 грн, що становить 16,66 % частки статутного капіталу Товариства; відповідач 3 - 8 335,00 грн, що становить 16,67 % частки статутного капіталу Товариства; відповідач 4 - 8 335,00 грн, що становить 16,67 % частки статутного капіталу Товариства; третя особа 1 - 8 335,00 грн, що становить 16,67 % частки статутного капіталу Товариства.
Як зазначив позивач у позові, з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі за текстом - ЄДР) йому стало відомо, що у Товариства змінився склад учасників, зокрема виключено відомості про співвласників відповідачів 1, 2, 3 та 4.
На підставі Акта приймання-передачі частки (часток) в статутному капіталі Товариства від 26.06.2024 (т.1, а.с. 26 зворотній бік - 27), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурашовською О.С. в реєстрі за №№1797, 1798, 1799, 1800, 1801 власники часток: відповідач 1 (частка 8 330,00 грн, що становить 16,66 % статутного капіталу Товариства), відповідач 2 (частка 8 330,00 грн, що становить 16,66 % статутного капіталу Товариства), відповідач 3 (частка 8 335,00 грн, що становить 16,67 % статутного капіталу Товариства), відповідач 4 (частка 8 335,00 грн, що становить 16,67 % статутного капіталу Товариства) відчужили належні їм частки на користь відповідача 5 на підставі Договорів купівлі-продажу частки (часток) в статутному капіталі Товариства №1, № 2, № 3, № 4 від 26.06.2024 (т.1, а.с. 221-228).
Спір виник через порушення переважного права позивача на придбання часток у статутному капіталі Товариства, передбаченого статтею 20 Закону.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до частин 1 - 2 статті 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
Згідно із частиною 6 статті 96-1 ЦК України корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
У корпоративних відносинах об'єктом захисту є корпоративні права учасника товариства.
До корпоративних прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю належать, зокрема, право розпоряджатись своєю часткою у статутному капіталі товариства.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.
Отже, за приписами статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, частка в статутному капіталі господарського товариства.
Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників.
Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.
Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо. Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15.
Правила застосування механізму переважного права учасника на придбання частки у статутному капіталі, яка продається, встановлено статтею 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
За змістом частини 1 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, яка продається третій особі.
Переважне право - це право (правомочність), яке забезпечує першочерговість перед іншими (третіми) особами на вчинення певної юридичної дії. Метою застосування інституту переважного права у корпоративних правовідносинах є збереження складу учасників товариства.
Статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов'язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства (частина 6 статті 20 вказаного Закону).
Таким чином, відчуження частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства учасником товариства допускається лише за згодою інших учасників (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 02.11.2023 у справі № 910/6287/22).
Відповідно до пункту 17.1 Статуту Товариства учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.
Згідно пункту 17.1 Статуту Товариства учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалась для продажу третім особам. Якщо учасники не скористаються своїм переважним право протягом місяця з дня повідомлення про намір продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) може бути відчужена третій особі.
26.06.2024 між відповідачем 5 та відповідачами 1, 2, 3 та 4 укладено Договори відступлення (купівлі-продажу) частки у статутному капіталі ТОВ «Агротранс 2016» за №№ 1, 2, 3, 4 від 26.06.2024.
За умовами пунктів 1.1 вказаних Договорів відповідачі 1, 2, 3, 4 зобов'язалися відступили відповідачу 5 свої частки у розмірі 16,66 % номінальною вартістю 8 330 грн в статутному капіталі Товариства, а відповідач 5 погодився прийняти зазначені вище частки та оплатити за них обумовлені грошові кошти на умовах, у строки і в порядку, визначеному у цих Договорах, відповідно до приписів норм чинного законодавства України.
Згідно з пунктами 3.1 наведених Договорів договірна ціна - вартість частки, що відступається за цим Договором за взаємною згодою сторін становить 8 330,00 грн.
Відповідно до пункту 3.2 вказаних Договорів відповідач 5 зобов'язався сплатити відповідачам 1, 2, 3, 4 вартість часток, вказаних у пункті 3.1 цього Договору, в строк не пізніше 26.09.2024 (включно).
За умовами пунктів 2.3 вказаних Договорів передача часток оформляється шляхом підписання актів приймання-передачі часток.
26.06.2024 між відповідачами 1, 2, 3, 4 та 5 підписано акт приймання-передачі частки (часток) в статутному капіталі Товариства від 26.06.2024, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурашовською О.С. в реєстрі за №№1797, 1798, 1799, 1800, 1801 на підставі якого власники часток: відповідач 1 (частка 16,66 % статутного капіталу Товариства), відповідач 2 (частка 16,66 % статутного капіталу Товариства), відповідач 3 (частка 16,67 % статутного капіталу Товариства) та відповідач 4 (частка 16,67 % статутного капіталу Товариства) - передали належні їм частки на користь відповідача 5.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, у Договорах сторонами яких були відповідач 3 та відповідач 4 сторонами помилково зазначено іншу частку статутного капіталу, ніж та, що зазначено у Акті. У Договорах вказано 16,66%, тоді як за Актом значиться 16,67%.
Відповідно до Акта приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства від 07.12.2023 відповідач 3 та відповідач 4 передали відповідачу 5 у власність по 16,67 % розміру статутного капіталу Товариства кожному.
Разом з цим, відповідачі 1, 2, 3, 4 в порушення вимог Закону та Статуту не повідомили позивача та іншого учасника Товариства - третю особу про намір відчуження належних їм часток у статутному капіталі Товариства.
Матеріали даної справи не містять належних та допустимих доказів дотримання відповідачами 1, 2, 3, 4 визначеної вимоги Закону та Статуту Товариства повідомлення позивача та іншого учасника Товариства - третю особу про намір продажу своїх часток у статутному капіталі ТОВ «Агротранс 2016» та, відповідно, доказів надання позивачем та третьою особою згоди на відчуження таких часток, що є порушенням положень Закону та Статуту Товариства.
Згідно із частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.
У пунктах 71-73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20 міститься висновок, що зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця.
Позов про переведення прав та обов'язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (пункт 6 частини другої статті 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у пункті 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 909/337/19. Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (на них) прав та обов'язків покупця частки.
Частина 4 статті 362 ЦК України передбачає, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов'язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним (частина 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Таким чином, позовні вимоги позивача про переведення прав та обов'язків покупця частини (частку) у статутному капіталі Товариства є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що до внесення відповідних змін до ГПК при розгляді справ, порушених за позовною вимогою, передбаченою частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», застосовуються такі правила: 1) позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду; 2) невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду; 3) суд у своєму рішенні вирішує питання про перерахування грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, покупцю або про їх повернення.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 91 постанови від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 зазначила, що запроваджений Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства. Адже у випадку задоволення позову покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову.
Верховний Суд у постанові від 02.11.2023 у справі № 910/6287/22 звернув увагу, що вимога суду внести на депозитний рахунок грошові кошти у визначеному розмірі, як ціна договору, без фактичної сплати цієї суми покупцю на виконання договору купівлі-продажу частки, ґрунтується на неправильному застосуванні норми п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та порушує вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки буде недотримано як вимоги законності, так вимоги справедливого балансу між використаними засобами та цілями, що переслідуються. Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що оскільки відповідачем документально не підтверджено сплату грошової суми на виконання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі у позивача відсутні підстави для внесення на депозитний рахунок грошових коштів.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, і зазначене підтверджується заявою відповідача 5 від 10.07.2025 останній не здійснив оплату вартості придбаних часток Товариства, отже, відсутні підстави для внесення позивачем на депозитний рахунок суду грошових коштів, а у суду відсутні підстави для задоволення таких вимог.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.
Доводи відповідача 3 про повідомлення позивача про відчуження частки (часток) у статутному капіталі Товариства засобами поштового та електронного зв'язку не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки у матеріалах справи №910/12714/24 відсутні будь-які докази належного повідомлення позивача та третьої особи відповідачами 1, 2, 3, 4 про відчуження часток у статутному капіталі Товариства.
Щодо клопотання відповідача 3 про закриття провадження у справі №910/12714/24, то слід зазначити наступне.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 надав правовий висновок щодо закриття провадження у справі на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції. Суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:
- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;
- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.
Враховуючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 та закриття провадження у справі №910/12714/24.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача 3 задоволенню не підлягає.
Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача 3).
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 у справі №910/12714/24.
4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .
5. Матеріали справи №910/12714/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 12.11.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська