вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/5983/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім" "Згарда"
на рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2025 (повне судове рішення складено 28.07.2025)
у справі № 910/5983/25 (суддя Капцова Т. П.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Волощук Христини Романівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Згарда"
про стягнення 208 360,06 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В травні 2025 року Фізична особа-підприємець Волощук Христина Романівна звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Згарда" про стягнення 208 360,06 грн, з яких 198 910,45 грн сума попередньої оплати за недопоставлений товар, 8 615,82 грн пені та 833,79 грн 3% річних; відповідно до частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України пеню та 3% річних нараховувати до стягнення 198 910,45 грн, та стягнути їх за період починаючи з 10.05.2025 до моменту повного виконання рішення, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 2801/2025 від 28.01.2025 в частині поставки попередньо оплаченого позивачем товару.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/5983/25 позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Згарда" на користь Фізичної особи-підприємця Волощук Христини Романівни заборгованість в розмірі 198 910 грн 45 коп., 3% річних в розмірі 801 грн 09 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 396 грн 54 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 418 грн 89 коп. В іншій частині позову відмовлено. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення на суму заборгованості в розмірі 198 910, 45 грн за період з 10.05.2025 до моменту виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості, нарахувати 3 % річних за формулою: сума 3% річних = С х 3 х Д : кількість календарних днів у році : 100 (де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення).
Рішення суду мотивовано тим, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підтверджується матеріалами справи, доказів поставки товару в повному обсязі або повернення сплачених позивачем коштів відповідач не надав. Оскільки позивачем в претензії від 18.03.2025, надісланій відповідачу 19.03.2025, в останній день встановленого договором строку поставки товару, була заявлена вимога про повернення попередньої оплати, а не вимога про передання оплаченого товару, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої позивачем на підставі п.5.1 договору за порушення відповідачем строків поставки товару.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/5983/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Згарда" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.
При цьому скаржник зазначає, що всі зобов'язання за договором ним виконано, що підтверджується видатковою накладною від 14.03.2025 № 6. Судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи.
Позивачем подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, посилаючись на те, що: видаткова накладна № 6 від 14.03.2025 містить ознаки технічної підробки; доводи позивача про те, що листування у месенджері "Viber" між уповноваженими представниками сторін було основним каналом комунікації, залишаються повністю підтвердженими матеріалами справи та не спростованими відповідачем; судом першої інстанції було вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Також, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку із апеляційним переглядом справи.
Розгляд заяв, клопотань учасників справи.
Позивач до відзиву на апеляційну скаргу долучив клопотання про витребування оригіналу видаткової накладної № 6 від 14.03.2025 та клопотання про призначення судової технічної та інженерно-технічної (комп'ютерно-технічної) експертизи. Необхідність проведення експертизи мотивована наявністю ознак підробки зазначеної видаткової накладної.
Відповідно до частини першої статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Отже, призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, при цьому питання щодо призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20.
Сукупність наявних в матеріалах цієї справи документів є достатньою для можливості ухвалення судового рішення за результатами розгляду справи.
Суд враховує, що призначення судової експертизи як процесуальна дія суду, яка у будь-якому випадку збільшує строк розгляду справи, що, відповідно, може мати наслідком порушення прав і охоронюваних законом інтересів учасників справи, а тому у кожному разі має бути обґрунтованим. При цьому призначення судової експертизи з порушенням зазначених вимог має наслідком безпідставне збільшення строку розгляду справи, тобто вихід за межі розумного строку розгляду справи, що суперечитиме ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до ч.1 якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що позивачем належним чином не доведено наявності обґрунтованих підстав для проведення судової технічної та інженерно-технічної (комп'ютерно-технічної) експертизи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Михальська Ю. Б.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Згарда" на рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2025 у справі № 910/5983/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
У період з 28.10.2025 по 09.11.2025 суддя Ходаківська І. П. перебувала на лікарняному.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору поставки № 2801/2025 від 28.01.2025, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Волощук Христиною Романівною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Згарда", останнє зобов'язалось передати у власність позивача як покупця металопрокат (далі - продукція) в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у рахунках або у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець - прийняти продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним договором та додатками до нього.
Згідно з п. 2.6 договору термін поставки продукції - 5 банківських днів після зарахування 100 % передоплати.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна продукції, що поставляється за цим договором вказується у відповідних рахунках або специфікаціях на поставку продукції.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленої у відповідності з вимогами діючого законодавства України та умовами даного Договору:
за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6, П-7;
за якістю - згідно із супровідними документами, що посвідчуються якість продукції, яка поставляється.
Пунктом 4.3 договору сторони погодили, що якщо будуть виявлені факти нестачі або недоліків продукції під час її приймання за кількістю/якістю виклик представника постачальника є обов'язковим. Повідомлення про виклик представника постачальника надсилається негайно, протягом 24-х годин з дня зазначеного у товаросупровідних документах.
Відповідно до п. 4.5 договору підписання особою, уповноваженою покупцем на прийняття продукції, видаткової накладної, свідчить про згоду покупця із характеристиками та кількістю продукції вказаними постачальником у цій видатковій накладній.
Згідно з п. 5.1 договору у разі порушення постачальником строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов'язання.
Строк дії договору - з дати підписання сторонами і до повного виконання взятих на себе зобов'язань і діє до 31.12.2025 (п. 7.1 договору).
На виконання договору позивачем оплачено виставлений відповідачем рахунок на оплату № 7 від 10.03.2025 на суму 630 949,32 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 12.03.2025 № 173102689.
У подальшому у видатковій накладній № 6 від 14.03.2025 на суму 632 498,08 грн сторони змінили номенклатуру і вартість товару. Так, за вказаною видатковою накладною відповідач мав поставити наступний товар:
- "Арматура 8 А500С" у кількості 1,3 т на суму 39 052,48 грн;
- "Арматура 12 А500С" у кількості 11,6 т на суму 340 576,00 грн;
- "Арматура 18 А500С" у кількості 3,4 т на суму 99 824,00 грн;
- "Арматура 10 А500С" у кількості 5,16 т на суму 153 045,60 грн.
Доставка товару за замовленням відповідача здійснювалась Фізичною особою-підприємцем Кічеряком В.М., який у листі від 25.03.2025 повідомив, що завантаження товару було здійснено 13.03.2025 без попереднього зважування. Товарно-транспортна накладна або інші товаросупровідні документи на вантаж відповідачем не видавались.
Після доставки товару на вимогу позивача було проведено зважування при розвантаженні, яке виявило нестачу товару, про що 14.03.2025 було складено акт, який підписали представник позивача Волощук В.Ю. та водій Кічеряк В.М.
Відповідно до вказаного акту фактично доставлено та прийнято позивачем наступний товар:
- "Арматура 8 А500С" у кількості 1280 кг;
- "Арматура 12 А500С" у кількості 7500 кг;
- "Арматура 18 А500С" у кількості 2390 кг;
- "Арматура 10 А500С" у кількості 3480 кг.
Того ж дня позивач повідомив відповідача про нестачу, надіславши копію акту від 14.03.2025 у мобільному додатку "Viber".
У подальшому під час листування представників сторін у мобільному додатку "Viber" представник відповідача - Ігор Кравчук повідомив про можливість поставити залишок товару або повернути попередню оплату за нього.
19.03.2025 позивач надіслав у мобільному додатку "Viber" претензію від 18.03.2025 з вимогою протягом 2 банківських днів повернути вартість непоставленого товару в розмірі 198 910,45 грн, оскільки залишок оплаченого товару так і не було поставлено відповідачем.
У відповідь на претензію від 21.03.2025 відповідач заявив позивачу про відмову у її задоволенні з посиланням на підписання позивачем видаткової накладної № 6 від 14.03.2025 та нездійснення, у порушення п. 4.3 договору, виклику представника відповідача для фіксації нестачі.
Звертаючись з позовом у даній справі, Фізична особа-підприємець Волощук Христина Романівна послалась на те, що зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару не виконано, суму попередньої оплати вартості товару відповідачем не повернуто, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача 198 910,45 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 8 615,82 грн пені та 833,79 грн 3% річних.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Згідно з положеннями частини першої статті 662 та статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Положеннями абзацу першого частини першої статті 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається.
Матеріалами справи підтверджено, позивачем відповідно до платіжної інструкції № 173102689 від 12.03.2025 перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 630 949,32 грн в якості попередньої оплати товару за рахунком на оплату № 7 від 10.03.2025.
У пункті 2.6 договору визначено термін поставки продукції - 5 банківських днів після зарахування 100% передоплати.
Відтак, відповідач мав поставити позивачу товар не пізніше 19.03.2025.
Як встановлено судом, відповідач поставив, а позивач отримав частину попередньо оплаченого товару на суму 432 038,87 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 6 від 14.03.2025, складеною на підставі договору та рахунку на оплату № 7 від 10.03.2025 та актом від 14.03.2025 про нестачу, підписаним представником позивача та перевізником - Фізичною особою-підприємцем Кічеряком В.М.
Докази поставки іншої частини попередньо оплаченого позивачем товару на суму 198 910,45 грн в матеріалах справи відсутні.
При цьому судом обґрунтовано взято до уваги посилання позивача, що представника відповідача - Ігоря Кравчука про нестачу було повідомлено шляхом надіслання копії акту від 14.03.2025 у мобільному додатку "Viber", оскільки за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах. При цьому касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.
З урахуванням зазначеного вище, господарський суд першої інстанції, враховуючи наявність в матеріалах справи доказу повідомлення позивачем відповідача про нестачу товару того ж дня, коли її виявлено, та неповідомлення відповідачем про своє бажання бути присутнім при фіксуванні нестачі, правомірно визначив, що позивач дотримався умов договору.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, сформувала правовий висновок, згідно з яким аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема за товар який має бути поставлений. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.
Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у постачальника (продавця) виникло зобов'язання повернути покупцю суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням.
Вказане зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України виникає в особи, яка отримала попередню оплату і не виконала обов'язку з поставки, фактично у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами строку поставки, після настання якого постачальник (продавець) має усвідомлювати протиправний характер неповернення грошових коштів.
Тобто, за висновками Великої Палати Верховного Суду у постачальника (продавця) виникає зобов'язання повернути покупцю суму передоплати (сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 та ч. 1 ст. 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.
З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати, на яку не було поставлено товар.
Так само правомірно, судом встановлено, що у претензії від 18.03.2025 позивач встановив відповідачу строк для повернення коштів протягом 2 банківських днів з дня її отримання. Вказану претензію надіслано відповідачу та отримано ним 19.03.2025 у мобільному додатку "Viber".
За приписами статей 253, 254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відтак, відповідач мав повернути позивачу попередню оплату за непоставлений товар не пізніше 21.03.2025.
З урахуванням наведеного, судом вірно визначено, що розмір 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання становить 801,09 грн, який розраховано судом за період з 22.03.2025 до 09.05.2025 із суми 198 910, 45 грн.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.
Судові витрати
З огляду на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 16 ГПК України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Зокрема, частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 6.52 постанови від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, з огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, у відшкодуванні таких судових витрат відмовляється.
Із матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві (першій заяві по суті спору) позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, які він планує понести (50 000 грн).
Суд першої інстанції здійснив розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням наданого позивачем, серед іншого, акта виконаних робіт № 1-1-07/25 від 27.06.2025 на суму 50 000,00 грн.
Отже, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, наведений у позовній заяві, вичерпаний складенням акта виконаних робіт № 1-1-07/25 від 27.06.2025 на суму 50 000 грн.
Відзив на апеляційну скаргу (який є заявою по суті справи в суді апеляційної інстанції) не містить попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач чи які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
З огляду на те, що під час розгляду справи позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу, які він поніс або очікує понести у зв'язку з розглядом справи в апеляційному суді, враховуючи зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відмовляє позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 22 000 грн. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у додатковій постанові від 09.04.2025 у справі № 925/1279/19.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Згарда" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2024 у справі №910/5983/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
В задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Волощук Христини Романівни щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
Ю.Б. Михальська