вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" листопада 2025 р. Справа№ 910/9577/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Мальченко А.О.
за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.11.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 (повний текст складено 02.09.2025)
у справі № 910/9577/21 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України
до: 1) Міністерства енергетики України
2) Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Запорізької обласної державної адміністрації
про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам'яткою архітектури та містобудування, історії шляхом визнання незаконним та скасування наказу в частині припинення права власності та зобов'язання повернути об'єкт нерухомості
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/9577/21 задоволено заяву заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, до стягнення з кожного з відповідачів на користь Запорізької обласної прокуратури присуджено по 6 810,00 грн. витрат, понесених зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції та по 9 080,00 грн. витрат, понесених зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в суді касаційної інстанції.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що:
- при прийнятті рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/9577/21 судом не було вирішено питання щодо розподілу понесених прокурором витрат за подання апеляційної скарги від 11.05.2023 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023, яку було залишено без задоволення постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (судовий збір у сумі 13 620,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №981 від 12.05.2023) та касаційної скарги від 02.10.2023 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (судовий збір у сумі 18 160,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2389 від 05.10.2023), за наслідками розгляду якої постановою Верховного Суду від 11.06.2024 у вказаній справі, вказані рішення та постанова, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва;
- станом на момент подання заступником керівника Запорізької обласної прокуратури позовної заяви від 09.06.2021 до Господарського суду міста Києва існувала актуальна практика Верховного Суду, за якою передане державою до статутного капіталу акціонерного товариства майно вважалося власністю товариства (постанова КАС ВС від 09.10.2018 у справі №826/11262/15). У зв'язку з вище вказаним, прокуратурою було пред'явлено позовну вимогу №1 про усунення перешкод власнику в користуванні та розпорядженні оспорюваною пам'яткою саме шляхом визнання незаконним та скасування п. 1 наказу №115 у частині, оскільки протиправне, на думку прокурора, включення цим наказом спірної пам'ятки до статутного капіталу товариства потягло державну реєстрацію права приватної власності на неї за відповідачем 2;
- оскільки на час подання позову відповідно до абзацу 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції від 27.05.2021 указану вище вимогу (про скасування документа, який став підставою для державної реєстрації) можна було пред'явити лише з одночасним пред'явленням позовної вимоги про припинення речового права, зареєстрованого відповідно до законодавства, прокурором одночасно були заявлені позовні вимоги №№ 2, 3 (про припинення права приватної власності відповідачу 2 на об'єкти нерухомого майна реєстраційні номери 2004800123101 та 2004935623101);
- враховуючи зміни у законодавстві та вже чинну у 2023 році практику Верховного Суду, відповідно до якої достатнім і ефективним способом захисту права власності за негаторним позовом є єдина вимога про зобов'язання відповідача повернути обмежені в обороті чи виключені з обороту об'єкти у власність держави чи територіальної громади, заступником керівника Запорізької обласної прокуратури було подано заяву про часткову відмову у позові, відповідно до якої останній просив суд здійснювати розгляд справи в частині повернення спірної пам'ятки державі в особі ФДМУ (позовна вимога №4);
- ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 вище наведену заяву прокуратури про часткову відмову від позову було задоволено та закрито провадження у справі в частині позовних вимог №№1, 2, 3, а рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/9577/21 позовні вимоги задоволено повністю (щодо позовної вимоги № 1 - примітка суду);
- згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» звернулось з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/9577/21 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви заступника керівника Запорізької обласної прокуратури у повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване додаткове рішення є незаконним і необґрунтованим через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, які викладені у рішенні не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянта послався на те, що:
- у позовній заяві прокуратура заявила чотири самостійні вимоги немайнового характеру, проте 31.07.2024 подала заяву про відмову від трьох позовних вимог (75% від загального обсягу), яку суд прийняв ухвалою від 03.09.2024, з огляду на що предметом розгляду по суті залишилась лише одна позовна вимога (25% від первісних вимог), яка і була задоволена рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024. Правильний розрахунок суми до стягнення мав би становити 25% від 31 780,00 грн., тобто 7 945,00 грн.;
- водночас заявник у заяві про ухвалення додаткового рішення просить стягнути 100% судових витрат, понесених ним на стадіях апеляційного та касаційного оскарження, що прямо суперечить принципу пропорційності, встановленому ст. 129 ГПК України, адже судові витрати мають бути розподілені пропорційно, а не покладатися на відповідачів по справі у повному обсязі;
- суд першої інстанції обґрунтував своє додаткове рішення тим, що відмова від частини позову була зумовлена зміною судової практики, проте мотиви процесуальних дій сторони не можуть бути підставою для ігнорування чіткої вимоги закону. При цьому закон не ставить розподіл витрат у залежність від причин, з яких сторона зменшила обсяг своїх вимог, а лише від кінцевого результату - співвідношення заявлених та задоволених вимог;
- суд першої інстанції, стягнувши 100% судових витрат при 25% задоволених вимог, грубо порушив імперативну норму ч. 1 ст. 129 ГПК України, ч. 1 ст. 129 ГПК України;
- відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні у відшкодуванні в частині такого перевищення, якщо сторона не доведе, що не могла передбачити такі витрати. У позовній заяві прокуратура зазначила, що орієнтовний розмір судових витрат становить 9 080,00 грн. за 4 вимоги немайнового характеру, проте у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення заявник просить стягнути вже 31 780,00 грн., це перевищення більш ніж у 3,5 рази є істотним, проте заявник не навів жодних доказів на обґрунтування того, чому він не міг передбачити такі витрати на час подання позову. В свою чергу витрати на апеляційне та касаційне оскарження є стандартними та прогнозованими етапами судового процесу;
- заявник, подаючи апеляційну (від 08.05.2023) та касаційну (від 02.10.2023) скарги, не заявляв вимог про відшкодування понесених ним судових витрат у цих провадженнях. Принцип диспозитивності господарського судочинства передбачає, що суд вирішує лише ті питання, які поставлені перед ним сторонами. Не заявивши про свої вимоги щодо судових витрат на відповідній стадії розгляду справи, Заявник фактично не реалізував своє право у встановлений для цього час та спосіб. Подання окремої заяви до суду першої інстанції після завершення всіх стадій оскарження, за відсутності відповідних клопотань у апеляційній та касаційній скаргах, не може вважатись належною та добросовісною процесуальною поведінкою та порушує принцип правової визначеності.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2025 справа № 910/9577/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Мальченко А.О., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/9577/21, постановлено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/9577/21 призначено до розгляду на 29.10.2025 о 10:10 год., матеріали справи № 910/9577/21 витребувано з Господарського суду міста Києва.
01.10.2025 до суду від заступника керівника Запорізької обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні, а також додатково зауважив на тому, що:
- у зв'язку з тим, що позовні вимоги прокурора задоволені в повному обсязі, то відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, судовий збір стягується саме з відповідачів;
- згідно з вимогами Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачений за подання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг тощо, спрямовується на забезпечення здійснення судочинства та функціонування судової влади;
- оскільки при розгляді апеляційної та касаційної скарг прокурора відповідні суди не приймали рішення про відмову в задоволенні позовних вимог №№ 1- 3, а прокурор самостійно скористався правом на відмову від них, то такі суди вирішували апеляційні та касаційні скарги щодо всіх 4-х заявлених позовних вимог в цілому, а відтак і судовий збір за розгляд цих скарг у такий спосіб має бути розподілений в цілому;
- розгляд цих апеляційної та касаційної скарг передував зменшенню прокурором кількості позовних вимог, саме тому пропорційний принцип розподілу судового збору був застосований судом першої інстанції вже після цього;
- відповідно до ст. ст. 238, 282, 315 ГПК України у резолютивній частині рішень суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій зазначають розподіл судових витрат. Таким чином, розподіл судового збору, сплачений, зокрема, у зв'язку із переглядом справи є обов'язковою вимогою для змісту рішень судів різних інстанцій і не залежить від зазначення/незазначення відповідних витрат у розглядуваних судом процесуальних документах.
- статтями 258, 290 ГПК України передбачені вимоги до апеляційної та касаційної скарг, якими не встановлено обов'язок щодо зазначення у них розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс у зв'язку з оскарженням рішення суду, а закріплено лише обов'язок надання доказів сплати судового збору
06.10.20025 матеріли цієї справи надішли до Північного апеляційного господарського суду.
У зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у період з 28.10.2025 по 01.11.2025 у відрядженні, у період з 03.11.2025 по 07.11.2025 у відпустці, відповідно до ч. 13 ст. 32 ГПК України з метою незмінності складу суду, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2025 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/9577/21 призначено на 12.11.2025 о 09:40 год.
Станом на 12.11.2025 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Позивач, відповідачі та третя особа представників в судове засідання не направили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача, відповідачів та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження
Під час розгляду справи прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню або зміні, з наступних підстав.
У червні 2021 року заступник керівника Запорізької обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Фонд, позивач) до Міністерства енергетики України (далі - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (далі - відповідач 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Запорізької обласної державної адміністрації про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження пам'яткою архітектури та містобудування, історії шляхом визнання незаконним та скасування наказу в частині припинення права власності та зобов'язання повернути об'єкт нерухомості у якому просив:
- усунути перешкоди власнику - ФДМ України в користуванні та розпорядженні пам'яткою архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (літ. «А-2», інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно), шляхом визнання незаконним та скасування п. 1 наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 03.07.1995 № 115 «Про створення державної акціонерної енергопостачальної компанії «Запоріжжяобленерго», яким затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виробничого об'єднання «Дніпроенерго» у частині невключення до п. 14 акта пам'ятки архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73, як об'єкта, що підлягає виключенню з вартості цілісного майнового комплексу (далі - позовна вимога № 1);
- припинити право приватної власності відповідача 2 на пам'ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції" - об'єкт нерухомого майна: будівля майстерні інв. № 1.20053 - приміщення № 1 під літ. «А-2» загальною площею 503,8 м2, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2004935623101) (далі - позовна вимога № 2);
- припинити право приватної власності відповідача 2 на пам'ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції» - об'єкт нерухомого майна: будівля контролерів інв. № 1.70010 - приміщення № 2 під літ. «А-2» загальною площею 648 м2, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2004800123101) (далі - позовна вимога № 3);
- зобов'язання відповідача 2 повернути спірну пам'ятку державі в особі ФДМ України (далі - позовна вимога №4).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі пам'ятки культурної спадщини, які становлять національну, культурну та історичну цінність, не підлягають приватизації, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до об'єктів, обмежених в обороті та вилучених з обороту, а тому приватизація будинку у м. Запоріжжя, вул. Поштова (Горького), 73 порушує вимоги норм ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» щодо заборони приватизації пам'яток історії та культури, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність для всього суспільства.
Справа № 910/9577/21 розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі №910/9577/21, позов прокуратури було задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 17.07.2022 рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу №910/9577/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023, у задоволенні позову прокурора відмовлено у повному обсязі.
Постановою Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №910/9577/21 рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 скасовано, а справу №910/9577/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Під час нового розгляду прокурором було подану заява про відмову від частини позовних вимог, в якій заявник просив:
- прийняти його відмову від частини позовних вимог, а саме від позовних вимог №№ 1-3;
- розглядати позов у частині позовних вимог № 4;
-у зв'язку з відмовою від трьох позовних вимог, повернути з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого прокуратурою при поданні позову за ці вимоги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/9577/21:
- позовні вимоги задоволено у повному обсязі, відповідача 2 зобов'язано повернути пам'ятку архітектури та містобудування, історії місцевого значення «Будинок першої теплоелектростанції», що розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул.Поштова (Горького), 73 (літ. А-2, інвентарні номери 1.70010 та 1.20053, реєстраційні номери об'єктів нерухомого майна 2004800123101 та 2004935623101 відповідно) державі в особі Фонду державного майна України;
- до стягнення з кожного з відповідачів на користь Запорізької обласної прокуратури присуджено по 1 135,00 грн. витрат по сплаті судового збору;
- провадження в частині позовних вимог №№ 1 - 3 закрито;
- Запорізькій обласній прокуратурі повернуто з Державного бюджету України 3 405,00 грн. судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 1311 від 02.06.2021, оригінал якого міститься в матеріалах справи.
Вказане судове рішення залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та постановою Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №910/9577/21.
02.05.2025 до суду першої інстанції від заступника керівника Запорізької обласної прокуратури надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №910/9577/21, в якій заявник просив постановити додаткове рішення, яким здійснити розподіл судового збору, сплаченого прокурором за подання апеляційної скарги від 08.05.2025 № 15/3-2394-21 (15/3-2125вих-23) у суму 13 620,00 грн. та касаційної скарги від 02.10.2023 № 15/3-2394-21 (15/3-4605вих-23) в сумі 18 160,00 грн.
Відповідач 2 проти задоволення вказаної заяви заперечив, пославшись на те, що:
- у поданій прокуратурою позовній заяві було заявлено чотири самостійні вимоги немайнового характеру. Однак, наведеним вище рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024, яке було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, було задоволено лише одну з чотирьох позовних вимог, а саме про зобов'язання повернути майно. Адже, як вбачається з матеріалів справи 31.07.2024 прокуратура подала заяву про відмову від частини позовних вимог, яку ухвалою суду від 03.09.2024 року було прийнято до розгляду;
- таким чином, предметом спору у цій справі була вимога про зобов'язання відповідача 2 повернути спірну пам'ятку державі в особі Фонду державного майна України;
- прокуратура у своїй заяві про ухвалення додаткового рішення витрат просить стягнути 100% судових витрат, понесених ним на стадіях апеляційного та касаційного оскарження. Також заявлена до відшкодування сума понесених судових витрат істотно перевищує попередній (орієнтовний) розрахунок, так як у позовній заяві прокуратура зазначала, що орієнтовний розмір судових витрат за 4 вимоги немайнового характеру становить 9080 грн. Натомість, у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення останній просить стягнути 31 780,00 з яких: 13 620,00 грн. становить за подання апеляційної скарги та 18 160,00 грн. за подання касаційної скарги;
- прокуратура, подаючи апеляційну та касаційну скарги, не заявляла вимог про відшкодування понесених ним судових витрат у цих провадженнях, а тому жодним чином не обґрунтувала та не надала суду належних та допустимих доказів на заявлені понесені судові витрати при зверненні до суду апеляційної та касаційної інстанцій;
- заявлені прокуратурою суми понесених судових витрат прямо суперечить принципу пропорційності, встановленому статтею 129 ГПК України, адже судові витрати мають бути розподілені пропорційно, а не покладатися на відповідачів у справі у повному обсязі.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 у справі № 910/9577/21 задоволено заяву заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, до стягнення з кожного з відповідачів на користь Запорізької обласної прокуратури присуджено по 6 810,00 грн. витрат, понесених зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції та по 9 080,00 грн. витрат, понесених зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в суді касаційної інстанції, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (ч. 3 ст. 244 ГПК України).
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З матеріалів справи слідує, що при прийнятті рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі №910/9577/21 судом першої інстанції не було вирішено питання щодо розподілу понесених прокурором витрат за подання:
- апеляційної скарги від 11.05.2023 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023, яку було залишено без задоволення постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (судовий збір у сумі 13 620,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №981 від 12.05.2023);
- касаційної скарги від 02.10.2023 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (судовий збір у сумі 18 160,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2389 від 05.10.2023) за наслідками розгляду якої постановою Верховного Суду від 11.06.2024 у вказаній справі вказані рішення та постанова скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Загальне правило розподілу витрат по сплаті судового збору визначено ч. 1 ст. 129 ГПК України згідно з якою судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас ч. 9 вказаної статті встановлює, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 та постановою Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №910/9577/21 вбачається, що:
- відповідач 2 набув спірне майно шляхом внесення майна до його статутного фонду в процесі корпоратизації, яка була підготовкою відповідача 2 до приватизації; водночас, приватизація щодо відповідача 2 не була закінчена;
- за встановлених обставин та того, що «Будинок першої теплоелектростанції», який не підлягав приватизації (див., зокрема Закон України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації»), фактично не вибував із власності держави, а був переданий відповідачу 2 на такому правовому титулі як право господарського відання та, що реєстрація права приватної власності на спірне майно завідповідачем-2 порушує права держави в особі ФДМ України як власника цього майна;
- обраний прокурором спосіб захисту прав шляхом подання негаторного позову забезпечить ефективне поновлення порушеного права держави;
- позов заявлено в межах позовної давності.
Отже, судовими рішеннями у цій справі встановлено, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції при вирішенні заяву заступника керівника Запорізької обласної прокуратури про ухвалення додаткового рішення у справі №910/9577/21:
- станом на момент подання прокурором позовної заяви від 09.06.2021 до Господарського суду міста Києва існувала актуальна практика Верховного Суду, за якою передане державою до статутного капіталу акціонерного товариства майно вважалося власністю товариства (постанова КАС ВС від 09.10.2018 у справі №826/11262/15). У зв'язку з вище вказаним, прокуратурою було пред'явлено позовну вимогу №1 про усунення перешкод власнику в користуванні та розпорядженні оспорюваною пам'яткою саме шляхом визнання незаконним та скасування п. 1 наказу №115 у частині, оскільки протиправне, на думку прокурора, включення цим наказом спірної пам'ятки до статутного капіталу товариства потягло державну реєстрацію права приватної власності на неї за відповідачем 2;
- оскільки на час подання позову відповідно до абзацу 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції від 27.05.2021 указану вище вимогу (про скасування документа, який став підставою для державної реєстрації) можна було пред'явити лише з одночасним пред'явленням позовної вимоги про припинення речового права, зареєстрованого відповідно до законодавства, прокурором одночасно були заявлені позовні вимоги №№ 2, 3;
- водночас, враховуючи зміни у законодавстві та вже чинну у 2023 році практику Верховного Суду, відповідно до якої достатнім і ефективним способом захисту права власності за негаторним позовом є єдина вимога про зобов'язання відповідача повернути обмежені в обороті чи виключені з обороту об'єкти у власність держави чи територіальної громади, заступником керівника Запорізької обласної прокуратури було подано заяву про часткову відмову у позові, відповідно до якої останній просив суд здійснювати розгляд справи в частині повернення спірної пам'ятки державі в особі ФДМУ (позовна вимога №4).
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України серед основних засад (принципів) господарського судочинства визначено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Отже, при вирішенні питання про відшкодуванні судових витрат має враховуватися не лише результат розгляду звернення особи із відповідною процесуальною заявою, а й те, чи є дії такої сторони правильними у спорі із іншою стороною (сторонами), тобто такими, що не призвели до виникнення спору.
Схожа правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 902/959/23, від 27.11.2024 у справі № 910/12603/23, від 21.09.2023 у справі №и 922/1832/19.
Як встановлено вище, за результатами розгляду цієї справи по суті встановлено, що спір між сторонами у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідачів, а відмова прокурора від позовних вимог №№ 1- 3 стала наслідком зміни у законодавстві та актуальної у 2023 році практики Верховного Суду у розгляді аналогічних спорів.
Отже, справедливим, і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, є застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України та необхідність покладення на відповідачів сплаченого прокурором судового збору за подання:
- апеляційної скарги від 11.05.2023 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023, яку було залишено без задоволення постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (судовий збір у сумі 13 620,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №981 від 12.05.2023);
- касаційної скарги від 02.10.2023 на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (судовий збір у сумі 18 160,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №2389 від 05.10.2023) за наслідками розгляду якої постановою Верховного Суду від 11.06.2024 у вказаній справі вказані рішення та постанова скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
З огляду на вказане колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції, стягнувши 100% судових витрат при 25% задоволених вимог, порушив імперативну норму ч. 1 ст. 129 ГПК України, оскільки ч. 9 ст. 129 ГПК України суду надано право на покласти судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону внаслідок неправомірних дій якої виник спір.
Також колегія суддів відхиляє посилає апелянта на те, що прокурору має бути відмовлено у задоволені його заяви через неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, з огляду на таке.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Отже, по-перше, відмовити стороні у відшкодуванні судових витрат у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат є правом, а не обов'язком суду, а, по-друге, за змістом ч. 2 ст. 124 ГПК України вказане право не стосується розподілу сум сплаченого судового збору.
Відтак, дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви заступника керівника Запорізької обласної прокуратури та стягнення з кожного з відповідачів на користь Запорізької обласної прокуратури присуджено по 6 810,00 грн. витрат, понесених зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції та по 9 080,00 грн. витрат, понесених зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/9577/21, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційних скарг не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/9577/21 залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 у справі № 910/9577/21 залишити без змін.
Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст судового рішення складено 12.11.2025
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді С.А. Гончаров
А.О. Мальченко