вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2025 р. Справа№ 910/3538/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
розглянувши у письмовому проваджені матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025
у справі №910/3538/25 (суддя - Плотницька Н.Б.)
за позовом Комунальної організації "Київмедспецтранс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро"
про стягнення 45 617 грн. 50 коп.
Короткий зміст заявлених вимог
21.03.2025 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунальної організації "Київмедспецтранс" (далі також - позивач, КО "Київмедспецтранс") з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" (далі також - ТОВ "Автошини-Прозоро") про стягнення 45 617 грн 50 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між позивачем та відповідачем договору про закупівлю товарів від 24.01.2025 № 17к належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано 45 617 грн 50 коп. штрафу.
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/3538/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" на користь Комунальної організації "Київмедспецтранс" пеню в розмірі 45 617 грн 50 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції відхилив твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо відсутності в останнього обов'язку поставки товару за заявкою № 09/094-338-7 від 21.02.2025 у строк до 28.02.2025 не приймаються судом до уваги, оскільки відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з запереченням чи пропозицією щодо визнання іншого строку поставки товару за заявкою.
Також судом першої інстанції вказано, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження достатньої поважності причин неналежного виконання зобов'язань за договором та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені та штрафу наслідкам порушення, відтак обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованого штрафу.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/3538/25. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Комунальної організації "Київмедспецтранс" відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення спору.
Скаржник в обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, взагалі не надав жодної оцінки доводам Відповідача щодо тлумачення умов Договору. Зокрема, залишено без розгляду аргументи, наведені у відзиві, що пункт 5.2 Договору прямо встановлює необхідність погодження строків поставки обома сторонами, а не надає Позивачу право на їх одностороннє визначення. Також суд не врахував посилання Відповідача на принцип contra proferentem, закріплений у практиці Верховного Суду, відповідно до якого усі негативні наслідки нечіткого або двозначного формулювання умов договору має нести саме та сторона, яка ці умови сформулювала (Позивач, який розробив тендерну документацію та проект договору).
Також скаржник зазначає, що суд вправі з власної ініціативи зменшити розмір штрафних санкцій, в тому числі на 90%, щоб не допустити безпідставне збагачення кредитора.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
05.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що відсутність у апеляційній скарзі належних та допустимих доказів, на які відповідач посилається як на підставу своїх вимог, вказує на безпідставність вимог апеляційної скарги відповідача, а викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі № 910/3538/25, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: - Гаврилюка О.М., Суліма В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/3538/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Витребувано невідкладно матеріали справи №910/3538/25 з суду першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 24.01.2025 між Комунальною організацією "Київмедспецтранс" (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" (учасник за договором) був укладено про закупівлю товарів № 17к (далі - договір), відповідно до пункту 1.1. якого учасник, якого визначено переможцем закупівлі зобов'язується поставляти та передати у власність замовника: ДЕ 021:2015 за кодом Єдиною закупівельного словника (CPV) 34330000-9 - Запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів (далі - товар) належної якості, а замовник зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 5.1 договору учасник здійснює поставку товару замовнику в порядку і на умовах, передбачених цим договорим
У відповідності до пункту 5.2 договору поставка здійснюється учасником партіями, обсяг і строк поставки окремої партії визначаються сторонами на підставі заявок замовника. Замовлення товарів здійснюється Замовником через буть - який доступний сторонам засіб зв'язку (факсом, телефоном, електронна пошта, поштове відправлення, листи кур'єром, особисто та інші). Письмова Заявка може бути направлена учаснику у формі скан-копії на електронну адресу tov.avtoshini.prozoro@gmail.com.
Поставка товару здійснюється на умовах DDP-Київ (Інкотермс у редакції 2010). Учасник здійснює поставку товару на склад замовника за адресою: м. Київ, вуя. Куренівська, 16 В та вул. Дегтярівська, 25 (понеділок - п'ятниця з 8- години до 16- голини) (пункт 5.3. договору).
Згідно пункту 5.4 договору строк поставки товару: до 30 квітня 2025 року.
У відповідності до пункту 6.3.1 договору учасник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
У пункті 7.1 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару (партії товару), а також за не поставку товару (партії товару і або поставку товару (партії товару) в кількості меншій ніж зазначено замовником у заявці, учасник на вимогу замовника сплачує неустойку (штраф) у розмірі 50% від вартості товару (партії товару) поставленого з порушенням строку, зазначеного у заявці замовника, або непоставленого чи поставленого у кількості меншій ніж зазначено замовником у заявці.
Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та ліс до 31 грудня 2025 року. але в будь - якому разі до повного виконання своїх зобов'язань сторонами.
На виконання умов договору замовником на електронну адресу учасника було направлено заявку № 09/094-338-7 від 21.02.2025 на поставку товару на загальну суму91 235 грн 00 коп. зі строком поставки до 28.02.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем строків поставки товару за договором про закупівлю товарів від 24.01.2025 № 17к, у зв'язку з чим заявлено вимоги про стягнення з відповідача 45 617 грн 50 коп. штрафу за порушення строків поставки товару.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що позивачем в порушення умов договору в односторонньому порядку без погодження з відповідачем визначено строк поставки товару за заявкою № 09/094-338-7 від 21.02.2025, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати строк поставки товару порушеним. Також, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки на 90%.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи окремо та в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до поданих доказів, судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства та умов укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів від 24.01.2025 № 17к, належним чином не виконано взятих на себе зобов'язання щодо своєчасної та повної поставки товару за заявкою № 09/094-338-7 від 21.02.2025, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.1 договору.
Твердження скаржника щодо відсутності в останнього обов'язку поставки товару за заявкою № 09/094-338-7 від 21.02.2025 у строк до 28.02.2025 колегією суддів відхиляються, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення скаржника до позивача з запереченням чи пропозицією щодо визнання іншого строку поставки товару за заявкою.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що по-перше пункт 5.2. Договору має чітке та однозначне тлумачення, відповідно до якого обсяг і строк поставки окремої партії визначаються сторонами на підставі заявок Замовника.
А по-друге колегія суддів звертає увагу, що навіть, якщо тлумачити пункт 5.2. Договору так як його тлумачить скаржник та вважати, що заявка є лише підставою для визначення обома сторонами строку поставки окремих партій товару, то, якби відповідач мав намір реально та добросовісно виконувати умови Договору, то після отримання Заявки, відповідач не був позбавлений права надати позивачу відповідь на неї (погодитися на зазначений у Заявці строк або запропонувати інший строк). Проте, як зазначено колегією суддів вище, що відповідач/скаржник, не надав позивачу жодної відповіді на Заявку та не поставив позивачу товар у визначений у Заявці строк.
Також як і у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі, відповідачем/скаржником заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, в обґрунтування якого останній зазначає, що зобов'язання з поставки товару майже повністю виконане відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, а позивачем не доведено факту понесення останній збитків у зв'язку з простроченням поставки.
Надаючи правову оцінку даному клопотанню, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 06.11.2019 у справі № 917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За приписами частини 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина 3 статті 216 Господарського кодексу України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиці міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Отже, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 Господарського кодексу і частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такі висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №910/12247/23.
Окрім цього суд наголошує, що згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).
Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Таким чином, застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу вищезазначених засад може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Як вбачається із матеріалів справи, що відповідач є господарюючим суб'єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного договору в частині своєчасної поставки товару.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань, кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на факт ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з поставки товару, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором у встановлений строк та правомірність нарахованого в зв'язку з цим штрафу, розмір заборгованості зі сплати якого відповідає фактичним обставинам, виходячи з того, що позов доведений позивачем та не спростований скаржником у своїй апеляційній скарзі, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 45 617 грн 50 коп. штрафу за порушення строків поставки товару підлягають задоволенню.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів досліджено та відхиляються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення та додаткового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/3538/25, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/3538/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 у справі №910/3538/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро".
4. Матеріали справи № 910/3538/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім