ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
10 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2162/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 (повний текст складено та підписано 11.08.2025)
по справі № 916/2162/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Приватного підприємства "ЯНТАР"
про стягнення 121 055,09 грн,
(суддя першої інстанції: Пінтеліна Т.Г., дата та місце ухвалення рішення: 05.08.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ЯНТАР"
(далі - Відповідач), у якій просило стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 121055,09 грн, яка складається з: 91378,88 грн основного боргу, 15612,94 грн пені, 3% річних - 2559,75 грн та інфляційних витрат у розмірі 11503,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем умов укладеного між сторонами Договору №101/ПГ-1956-К постачання природного газу від 22.02.2021 в частині оплати поставленого природного газу в період протягом грудня 2023, лютого-березня, травня, листопада 2024.
При цьому, 18.06.2025 Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій повідомив, що станом на 31.05.2025 основна заборгованість за поставлений природний газ Відповідачем оплачена в повному обсязі, а тому просив врахувати суд дану заяву та стягнути з Приватного підприємства "ЯНТАР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" кошти в розмірі 31 954,42 грн, без суми основного боргу, в тому числі:
- пеню у сумі 16 850,31 грн;
- три проценти річних у сумі 2 882,42 грн;
- інфляційні втрати у сумі 12 221,69 грн;
- 2 422,40 грн сплаченого судового збору.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.20251. позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємство "ЯНТАР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 1 561, 29 грн, три проценти річних у сумі 2 559,75 грн, інфляційні втрати у сумі 11 503,52 грн, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судом зазначено, що Позивачем доведено несвоєчасну оплату поставленого природного газу, відтак вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені є обґрунтованими.
При цьому, зменшуючи розмір присудженої до стягнення пені, судом було враховано заяву Відповідача про таке зменшення та зроблено висновок, що Приватне підприємство "ЯНТАР" вживало всіх заходів, спрямованих на належне виконання зобов'язань, а тому, на переконання суду, розумним та справедливим буде зменшення пені до 10% від заявленої суми.
Судом зазначено, що ним розглянуто дану справу згідно вимог первісного позову, поданого 02.06.2025 та з урахуванням заяви Позивача, поданої 18.06.2025 про зменшення розміру позовних вимог, якою Позивач просив здійснювати розгляд справи №916/2162/25 із врахуванням цієї заяви.
Не погоджуючись з таким рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 1 561,29 грн, трьох процентів річних у сумі 2 559,75 грн, інфляційних втрат у сумі 11 503,52 грн та судового збору у сумі 1 211,20 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Відповідача пені у сумі 16 850,31 грн, трьох процентів річних - 2 882,42 грн, інфляційних втрат - 12 221,69 грн та судового збору - 2 442,40 грн, у стягненні яких було відмовлено, - задовольнити в повному обсязі.
На переконання Апелянта, суд дійшов висновку, що Позивач надавав Відповідачу комунальні послуги, спираючись виключно на позицію Відповідача, яка не має до договірних відносин Позивача та Відповідача жодного відношення.
Апелянт зазначає, що між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір постачання, де предметом договору є, відповідно до п. 1.7., природний газ для власних потреб в якості палива та/або в якості сировини, а не для продажу. Позивачу не було нічого відомо про існування договорів Відповідача з третіми особами, яким останній фактично передавав природний газ без погодження із Позивачем. Для Позивача обов'язок по сплаті за переданий природний газ, відповідно до умов Договору, був покладений на Відповідача, який його порушив.
Так, пунктом 6.2 Договору визначено, що в разі порушення Споживачем строків остаточного розрахунку за поставлений Постачальником газ/інші платежі Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
При цьому, у зв'язку з оплатою Відповідачем основного боргу у розмірі 93 899,18 грн тільки 14.05.2025 Позивач здійснив перерахунок штрафних санкцій та направив суду новий розрахунок відповідно до якого змінились суми пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а саме: пеня - 16 850,31 грн; три проценти річних - 2 882,42 грн; - інфляційні втрати - 12 221,69 грн.
Натомість, як стверджує Позивач, судом повністю проігноровані вказані зміни, подані відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, та не надано жодного обґрунтування відсутності у тексті рішення підстав, за якими суд не змінив розмір пені, інфляційних втрат та трьох відсотків, відповідно до заяви про зменшення позовних вимог.
Враховуючи зазначене, Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним та таким, що не ґрунтуються на нормах права, які регулюють спірні правовідносини, не відповідає вимогам ст. 179, 184 Господарського кодексу України, Закону України “Про ринок природного газу» та Закону України “Про житлово-комунальні послуги», а тому підлягає скасуванню у вказаній частині.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2025 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору протягом 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
При цьому, 04.09.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 по справі №916/2162/25 у розмірі 3 633,60 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 по справі №916/2162/25; вирішено розглянути справу №916/2162/25 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2162/25.
09.09.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2162/25.
15.09.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "ЯНТАР" надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, а також просить розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" з викликом представників сторін.
На думку , Відповідача, суд обґрунтовано задовольнив клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки (пені), дослідив всі наявні в матеріалах докази та дійшов правомірних та обґрунтованих висновків, задовольнивши позовні вимоги частково.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 відмовлено в задоволенні клопотання Приватного підприємства "ЯНТАР" про розгляд справи № 916/2162/25 в судовому засіданні з викликом сторін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Позивачем ТОВ «"Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Приватним підприємством "ЯНТАР" 22.02.2021 було укладено Договір № 101/ПГ-1956-К постачання природного газу (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язувався поставити Споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00), власного видобутку (природний газ видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.
Пунктами 2.6-2.10 Договору визначено, що приймання - передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акту приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість.
Для складання акту приймання-передачі природного газу за підсумками розрахункового періоду Постачальник використовує дані з Інформаційної платформи Оператора ГТС. Формування акту відбувається не раніше 9 числа місяця наступного за розрахунковим періодом.
Постачальник направляє Споживачу два примірника підписаного та скріпленого печаткою акту до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача та скріплений його печаткою (за наявності), або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі природного газу.
У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі природного газу, ненадання письмово обґрунтованого заперечення проти підписання акту або у разу відмови Споживача від підписання акту приймання-передачі природного газу до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, обсяг (об'єм) спожитого природного газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов Договору. Звіряння спожитого природного газу протягом розрахункового періоду здійснюється відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС. Дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих Споживачем, вважаються обов'язковими для Сторін, якщо судом не буде встановлено інше.
Згідно з п. 3.1 Договору ціна за 1 тис.м3 газу протягом дії цього Договору, публікується/оприлюднюється Постачальником на офіційному сайті Постачальника відповідно до 4.4.6. цього Договору.
Відповідно до п. 3.5. Договору Споживач зобов'язується сплатити за цим Договором за 1000 куб.м газу вартість, яка складається з ціни, визначеної у п. 3.1. цього Догоовру та тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи, визначеного у п. 3.4. цього Договору.
Згідно з пунктом 3.7. Договору оплата за цим Договором здійснюється Споживачем на рахунок Постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 30-го числа газового місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю).
Пунктом 3.8 Договору визначено, що Споживач самостійно розраховує суму платежу за газ і забезпечує оплату в строки, передбачені умовами Договору. При цьому Споживач вказує у платіжному дорученні наступну інформацію про призначення платежу: «Оплата за природний газ, згідно Договору від «__»______20__ №___, в т.ч. ПДВ __ грн.».
Відповідно до пункту 3.9 Договору, остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу. У випадку, якщо протягом розрахункового періоду обсяг постачання природного газу перевищив 10 тис.куб.м, остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється з урахуванням п. 3.1.1. Договору.
Розділом 4 Договору визначені права та обов'язки Споживача та Постачальника.
Відповідно до п. 4.2.6. Договору Споживач зобов'язаний відшкодовувати Постачальнику збитки, понесені ним у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням споживачем своїх зобов'язань перед Постачальником, що покладені на нього чинними нормативно-правовими актами та/або цим Договором.
Пунктом 6.1. Договору встановлено, що при порушенні умов Договору Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно з п.6.2. Договору в разу порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу/інших платежів Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 10.1. Договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31.12.2021, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання. За взаємною згодою Сторін Договір може бути припинено достроково. При цьому, Сторона, яка має намір розірвати Договір письмово попереджає про це іншу Сторону за 30 календарних днів до запланованої дати розірвання.
Договір підписано та скріплено печатками Сторін.
12.04.2024 Сторони уклали Додаткову угоду №1 до Договору, якою внесли зміни до п. 8.2. Договору шляхом доповнення новим абзацом наступного змісту: «Контактні дані і режим роботи кожної контактної точки Постачальника зазначені у Додатку 1 до цього Договору та на офіційному вебсайті Постачальника».
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору Позивач поставляв Відповідачу природний газ протягом грудня 2023, лютого-березня, травня, листопада 2024.
У період грудень 2023 - листопад 2024 Позивач передав у власність Відповідача природний газ в загальному об'ємі 11,48900 тис.м3 на загальну суму 181 039,42 грн, що підтверджується відповідними актами приймання передачі природного газу.
Споживачем підписано акти приймання-передачі природного газу за грудень 2023, лютий 2024 та березень 2024.
Від підписання акту приймання-передачі природного газу за травень та листопад 2024 Відповідач ухилився хоча Позивач, на виконання умов Договору, враховуючи дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо об'ємів спожитого природного газу, сформував та направив його на адресу Відповідача поштовим зв'язком.
На підтвердження здійснення господарської операції (факту поставки природного газу) в період за який з боку Відповідача не підписано акти приймання передачі, Позивач надає зареєстровані податкові накладні за відповідні періоди.
З матеріалів справи вбачається, що за період грудень 2023 - листопад 2024 Відповідач спожив природний газ на загальну суму 181 039,42 грн.
01.08.2025 Позивачем направлено Відповідачу вимогу №119/4.1.2-38525-2024 про сплату заборгованості за спожитий газ, у якій просило сплатити заборгованість в сумі 79652,26 грн до 15.08.2024 на поточний рахунок Постачальника та повідомлено, що у разі несплати заборгованості у визначений строк, Товариство буде вимушене звернутися з позовом до суду для захисту своїх прав та інтересів, внаслідок чого, окрім заборгованості, інфляційних втрат, 3 % річних та пені, зі Споживача додатково буде стягнуто судові витрати.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, при зверненні з позовною заявою розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору становив 15 612,94 грн, загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 2 559,75 грн, сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів - 11 503,52 грн.
Отже, за змістом позовної заяви, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню становила 121 055,09 грн.
При цьому, 18.06.2025 Позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив суд здійснювати розгляд справи №916/2162/25 із врахуванням приписів статті 42 Господарського процесуального кодексу України та просив прийняти відповідне рішення, яким стягнути з Відповідача кошти, в загальному розмірі 31 954,42 грн, в тому числі збільшені суми пені, річних та інфляційних витрат: пеня - 16 850,31 грн; три проценти річних - 2 882,42 грн; інфляційні втрати - 12 221,69 грн; 2 422,40 грн сплаченого судового збору.
В означеній заяві Позивач повідомив суд, що станом на 31.05.2025 основна заборгованість за поставлений природний газ Відповідачем сплачено повністю.
Проте, як зазначав у поданій заяві Позивач, розрахунок за отриманий природний газ Відповідачем проведений несвоєчасно, тому Позивач просив стягнути з Відповідача нараховані пеню у розмірі 16 850,31 грн; три проценти річних - 2 882,42 грн; інфляційні втрати - 12 221,69 грн. Всього на суму 31 954,42 грн.
Позивачем також надано до заяви оновлений розрахунок штрафних санкцій станом на 31.05.2025, який проведено з урахуванням оплаченої заборгованості.
В матеріалах прави також наявні надані Відповідачем до відзиву на позовну заяву платіжні інструкції № 3072, № 3073, № 3179, № 3180, № 3222, № 3231, №3235, № 3236, № 3237, які підтверджують, що ПП “Янтар» було сплачено на рахунок ТОВ “ГК “Нафтогаз України» за період з квітня 2024 року по травень 2025 року суму у розмірі 450114,19 грн.
Так, відповідно до платіжної інструкції №3072 від 30.04.2024 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 45037,48 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за лютий 2024 р. У сумi 37531.23 грн., ПДВ - 20 % 7506.25 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3073 від 30.04.2024 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 21854,31 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за березень 2024 р. У сумi 18211.92 грн., ПДВ - 20 % 3642.39 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3179 від 15.01.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 14916,68 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за лютий 2024 р. У сумi 12430.57 грн., ПДВ - 20 % 2486.11 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3180 від 15.01.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 7238,15 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за березень 2024 р. У сумi 6031.79 грн., ПДВ - 20 % 1206.36 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3222 від 14.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 93073,06 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за сiчень 2025 р. У сумi 77560.88 грн., ПДВ - 20 % 15512.18 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3231 від 14.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 826,12 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг.Договору вiд 22.02.21р. №101/ПГ-1956-К за сiчень 2025р. у сумi 688.43 грн., ПДВ - 20 % 137.69 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3235 від 21.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 5000,00 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за сiчень 2025 р. У сумi 4166.67 грн., ПДВ - 20 % 833.33 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3236 від 27.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 87203,69 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за лютий 2025 р. У сумi 72669.74 грн., ПДВ - 20 % 14533.95 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 3237 від 27.05.2025 ПП “Янтар» сплатило ТОВ “ГК “Нафтогаз України» грошові кошти у сумі 174964,70 грн, призначення платежу: Оплата за природний газ, зг. Договору вiд 22.02.21 р. №101/ПГ-1956-К за березень 2025 р. У сумi 145803.92 грн., ПДВ - 20 % 29160.78 грн.
Таким чином, станом на момент звернення Позивача з позовною заявою сплачена сума Позивачу разом за вищезазначеними платіжними інструкціями складала 450114,19 грн.
Відповідачем також було надано контррозрахунок заборгованості, відповідно до якого Споживачем погашено заборгованість зв квітень 2024 у розмірі 66891,79 грн, за травень 2025 - 361067,57 грн та за січень 2025 - 22154,83 грн, що у загальному розмірі складає 450114,19 грн.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Як зазначалося раніше, рішенням Господарського суду Одеської області від 05.08.20251. позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємство "ЯНТАР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 1 561,29 грн, три проценти річних у сумі 2559,75 грн, інфляційні втрати у сумі 11 503,52 грн, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
При цьому, Апелянт не погоджується з таким рішенням, оскільки на його переконання судом не було враховано заяву Позивача від 18.06.2025 про зменшення розміру позовних вимог та необґрунтовано зменшено розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли часткове обґрунтування, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу положень ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України).
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як встановлено судом раніше, Позивачем з урахуванням зменшення розміру позовних вимог нараховано Відповідачу 3% річних у розмірі 2882,42 грн у зв'язку з простроченням виконання Відповідачем грошових зобов'язань зі своєчасної оплати поставленого природного газу.
Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
За своїми ознаками 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Із наведеного вбачається, що 3% річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. Як убачається із умов спірного договору, при порушенні його умов щодо строків оплати, споживач має сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України). Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Оскільки Відповідачем виконані умови договору не в повному обсязі та з порушенням строків оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача три проценти річних від простроченої суми, а також інфляційні втрати. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних втрат є способами захисту його майнового права та інтересу.
Враховуючи викладене, Позивач цілком правомірно на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував та просив суд стягнути з Відповідача 3% річних у розмірі 2882,42 грн та 12221,69 грн інфляційних втрат.
Колегія суддів звертає увагу, що огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом із тим, судова колегія звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка зазначила, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
У зазначеній постанові від 02.07.2025 Верховний Суд зазначив, що законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження №12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки суду апеляційної інстанції, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно необхідності стягнення 3% річних та інфляційних втрат в повному обсязі, проте місцевим господарським судом помилково зазначено щодо стягнення 3% річних у сумі 2559,75 грн та інфляційних втрат у сумі 11503,52 грн та не враховано, що заявою про зменшення розміру позовних вимог від 18.06.2025 Позивачем було надано новий розрахунок, у якому останній просив стягнути з Відповідача 3% річних у сумі 2882,42 грн та інфляційні втрати у сумі 12221,69 грн.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений Позивачем розрахунок, вважає його правильним.
Натомість суд першої інстанції, задовольняючи вимоги в цій частині, помилково стягнув з Відповідача 3 % річних у сумі 2559,75 грн та інфляційних втрат у сумі 11503,52 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, як зазначалось раніше, Позивачем з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, було здійснено нарахування пені у розмірі 16850,31 грн.
Отже, суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені, вважає його вірними, а вимоги про стягнення - правомірними.
Разом з тим, частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених вище норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третій статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв'язку з викладеним судова колегія зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України).
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Колегія суддів у даному випадку погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності виняткових обставин, які свідчать про можливість зменшення заявленого до стягнення розміру пені до 10% та враховує наступне.
При цьому, суд враховує наявність договору про спільне безоплатне користування нерухомим майном, укладеного між Відповідачем, військовою частиною та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеса, у зв'язку з чим ПП “Янтар» передавало рахунки на оплату комунальних платежів (у тому числі виставлені ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на оплату постачання природного газу) Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса, отримувало кошти від останнього та надсилало їх Позивачу.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ПП “Янтар» вживало усіх належних заходів, спрямованих на належне виконання зобов'язань - передавало рахунки, отримувало кошти від Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса і оперативно їх перераховувало на користь Позивача, крім того, Відповідачем сплачено основну заборгованість в повному обсязі.
Поряд з цим, місцевим господарським судом хоча і було взято до уваги заяву Позивача від 18.06.2025 про зменшення розміру позовних вимог, проте помилково зменшено розмір заявленої до стягнення пені від суми 15 612,94 грн, а не від 16850,31 грн.
З огляду на зазначене, хоча судова колегія вважає цілком обґрунтованим та правомірним, прийнятим з урахуванням дискреційних повноважень суду зменшенням розміру пені до 10% від заявленої суми, разом з тим, вважає, що таке зменшення необхідно було здійснювати від суми 16850,31 грн, а отже з Відповідача підлягають стягненню 1 685,03 грн пені.
За таких підстав стягнення з Відповідача 1 685,03 грн, тобто 10% від заявленої Позивачем суми пені, з урахуванням заяви від 18.06.2025, за несвоєчасну оплату вартості поставленого природного газу, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону та з повноваженнями суду при постановленні рішення.
Стягнення ж з Відповідача пені в повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення Відповідачем зобов'язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судова колегія також враховує те, що у даному спорі окрім пені в розмірі 10% від заявленої суми, також стягнуто з Відповідача на користь Позивача три проценти річних та інфляційні втрати в повному обсязі, а тому колегія суддів вважає, що негативні для Позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання Відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.
З огляду на вище встановлені обставини, а також те, що Позивачу не завдано збитків у зв'язку із несвоєчасним здійсненням платежів Відповідачем, а негативні наслідки у зв'язку із несвоєчасними розрахунками з Позивачем компенсовані у тому числі за рахунок стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, стягнення з відповідача пені у розмірі 10% від заявленої суми є обґрунтованим та справедливим.
Отже, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені у цій справі, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки, при цьому помилково розрахував пеню від заявленої первісно вимоги про стягнення 15612,94 грн, а не від 16850,31 грн пеня, яка була заявлена у заяві від 18.06.2025 про зменшення розміру позовних вимог, а тому рішення в цій частині підлягає зміні.
При цьому, суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а Позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення Відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого газу за Договором. Також, відсутній й докази понесення Позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення Відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого газу.
Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.
Відповідно до норм статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Між тим, під час вирішення даного спору, Позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують ймовірність збитків або засвідчували наявність збитків у Позивача, у зв'язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов'язань Відповідачем.
До того ж, у даному випадку судом першої інстанції, під час зменшення розміру пені, враховано інтереси обох сторін, оскільки розмір пені зменшено до 10%, а не взагалі звільнено Відповідача від відповідальності.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявленої Позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із Відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на Відповідача невиправданого тягаря.
Отже, на думку апеляційного суду, зменшення заявленої позивачем до стягнення пені до суми 1685,03 грн повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні з наведених вище підстав.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Частиною четвертою статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» частково знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді рішення, з огляду на що Південно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями, вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 1685,03 грн пені, 2882,42 грн 3% річних та 12221,69 грн інфляційних втрат, а апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви, поданої в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (позов з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог задоволено на 100%) з урахуванням того, що у разі коли господарський суд зменшує розмір пені, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1) Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 по справі №916/2162/25 задовольнити частково.
2) Рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2025 по справі №916/2162/25 змінити, виклавши п. 2 резолютивної частини в наступній редакції:
"2. Стягнути з Приватного підприємство "ЯНТАР" (65007, м. Одеса, вул. Цвєтаєва генерала, буд.18, код ЄДРПОУ 30376692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 40121452):
- пеню у сумі 1685 (одна тисяча шістсот вісімдесят п'ять) грн 03 коп.;
- три проценти річних у сумі 2882 (дві тисячі вісімсот вісімдесят дві) грн 45 коп.;
-інфляційні втрати у сумі 12221 (дванадцять тисяч двісті двадцять одна) грн 69 коп.;
- судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві)грн 40 коп."
3) Стягнути з Приватного підприємство "ЯНТАР" (65007, м. Одеса, вул. Цвєтаєва генерала, буд.18, код ЄДРПОУ 30376692) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 40121452) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
4) Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
5) Матеріали справи №916/2162/25 повернути Господарському суду Одеської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Н.С. Богацька
Г.І. Діброва