№ провадження 11-кп/4809/686/25 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Справа № 404/7856/25 Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія - ст. 309 КПК України
04.11.2025 року м. Кропивницький
Колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
суддів у складі колегії суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
при участі :
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
адвоката ОСОБА_8 ,
переглянула у відкритому судовому засіданні, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 15.10.2025 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 15.12.2025 включно, без визначення застави.
У провадженні Фортечного районного суду м. Кропивницького перебуває судова справа (обвинувальний акт) про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 194 КК України /ЄУН 404/7856/25, кримінальне провадження № 12025121010001406 від 22.05.2025/.
Згідно із фабулою обвинувачення, ОСОБА_7 , 22.05.2025, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раніше виниклого із ОСОБА_9 (співмешканкою) конфлікту, реалізуючи виниклий злочинний умисел на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу, проник на територію домоволодіння по АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_9 , а саме до «флігелю», прилеглого до будинку; шляхом внесення у вказане приміщення джерела запалення , здійснив підпал приміщення, після розповсюдження вогню, ОСОБА_7 покинув приміщення. Протиправними діями ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_9 спричинено майнову шкоду у розмірі 267 858 гривень.
У межах даного кримінального провадження, за клопотанням прокурорки у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , судом першої інстанції у порядку ст. 331 КПК України, розглянуто питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Судом встановлено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не припинили існувати і не зменшились, ураховано судом тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке є тяжким, умисним, вчинене проти власності, загально небезпечним способом.
Також судом зважено й на особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який безробітний, без утриманців, не має міцних соціальних зв'язків, незадовільно характеризований.
Адвокат ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити прокурорці у задоволенні клопотання про продовження тримання обвинуваченого під вартою, мотивуючи свої вимоги порушенням судом прав обвинуваченого та вимог закону при постановленні ухвали.
Судом безпідставно задоволене клопотання прокурорки, реальна наявність заявлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, - не доведена, залишено поза увагою та взагалі не надано оцінки такому заявленому прокуроркою ризику як можливість незаконного впливу на потерпілу та свідків.
Крім того, суд в ухвалі зазначив, що ОСОБА_7 «вчинив» злочин, тоді як вказане суперечить положенням закону, оскільки вина обвинуваченого ще не доведена у встановленому законом порядку.
Також, судом не взято до уваги пояснення ОСОБА_7 про те, що він підпалу не вчиняв, а загоряння сталось внаслідок приготування ним їжі у приміщенні, прилеглому до флігеля, а потім вогонь перекинувся й на флігель. Вказані показання підтверджуються й висновком судової пожежно-технічної експертизи та протоколом огляду місця події. Факт підпалу спростовується й тим фактом, що у будинку поряд із флігелем перебував малолітній син ОСОБА_7 , який, у разі підпалу флігеля, міг постраждати через перекидання вогню на будинок.
Захист наголошує, що судом першої інстанції версія подій взагалі не приймається до уваги.
Крім того, ОСОБА_7 не втікав з місця події, дочекався пожежників, а потім і поліцію.
Обвинувачений ОСОБА_7 працював неофіційно помічником будівельника, з 2023 року служив у лавах ЗСУ, учасник бойових дій, мав поранення.
Також, судом першої інстанції залишено обвинуваченому ОСОБА_7 заставу у розмірі 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151 400 гривень, і є занадто великим розміром застави для обвинуваченого, непомірним для нього та його майнового стану.
Обвинувачений ОСОБА_7 не погоджується із ухвалою суду і просить звільнити його з під варти.
Вказує, що посилання на умисне спричинення ним пожежі та підпалу флігелю - не відповідають дійсності і є хибними: він готував собі їжу за допомогою пательні, і полум'я від костру перекинулося на прибудову до флігеля - дровник; саме при вході у цей дровник він часто смажив собі м'ясо на кострі.
Залишено поза увагою наявність до затримання у нього місця роботи, він працював помічником будівельника на іспитовому строку, зароблені кошти надав синові - ОСОБА_10 ; також він проходив військову службу, є учасником бойових дій, демобілізований через стан здоров'я.
Крім того, зазначає, що працював й оператором станків у ПрАТ «Гідросила», й у ливарному цеху на «Червоній зірці».
Потерпіла ОСОБА_9 відмовилась від запропонованого ним відшкодування спричиненої шкоди. Однак, у будинку поряд із флігелем ремонт зроблений його коштом, його власними зусиллями. Також, у разі його звільнення, він зможе відшкодовувати завданий збиток.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, думку сторони захисту (обвинуваченого ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 ), які підтримали подані стороною захисту апеляційні скарги, думку прокурорки, яка заперечила апеляційні скарги, дослідивши виділені матеріали, зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до таких висновків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, ряд інших обставин та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як встановлено ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При цьому, у відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та роз'яснень Пленуму ВСУ (Постанова №4 від 25.04.2003р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства»), тримання під вартою направлено на полегшення здійснення правосуддя та забезпечення громадського порядку та обирається як запобіжний захід при наявності підстав вважати, що інші (більш м'які) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним (обвинуваченим) обов'язків та його належної поведінки.
Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи, позицію ЄСПЛ, яка висвітлена в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Москаленко проти України», - суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Врахування тяжкості злочину має раціональний зміст, оскільки тяжкість свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризики ухилення підозрюваного від слідства, суду (рішення ЄСПЛ «W проти Швейцарії»).
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Слід враховувати вимоги статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинне перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Вимог закону місцевий суд дотримався.
Суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновків про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Як вбачається з матеріалів, судом першої інстанції здійснюється судове слідство у межах кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 194 КК України /ЄУН 404/7856/25, кримінальне провадження № 12025121010001406 від 22.05.2025/.
ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення, яке карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років. Кримінальне правопорушення інкриміноване вчиненням при обтяжуючих обставинах.
Загальний строк тримання обвинуваченого під вартою не перевищує меж розумного, ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 22.05.2025.
Відповідно до ст. 178 КПК України, враховуються такі обставини.
Обвинувачений ОСОБА_7 не має досить міцних соціальних зв'язків: фактично, не одружений, без утриманців, безробітний, не має сталого джерела доходу і заробітку, не має постійного місця проживання.
З огляду на тяжкість інкримінованого злочину, будучи обізнаним про міру покарання, що може застосовуватись судом у разі визнання винуватості, враховуючи відсутність міцних соціальних зв'язків, обвинувачений ОСОБА_7 може чинити спроби переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинення злочину.
Також, достовірно знаючи місце проживання потерпілої та свідків, обвинувачений ОСОБА_7 може чинити незаконний вплив на вказаних осіб з метою коригування ними своїх показань на користь обвинуваченого.
Наразі, як свідчать наведені обставини, більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть забезпечити належне виконання обвинуваченим ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, також запобігти встановленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
При вирішенні питання продовження строку дії стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом належно аналізовано й взято до уваги всі обставини і можливі ризики.
Доводи сторони захисту про відсутність достатніх ризиків для продовження тримання обвинуваченого під вартою, та з приводу можливості застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, - спростовуються наведеним вище.
Показанням обвинуваченого ОСОБА_7 , які, на переконання сторони захисту, ігноровано судом першої інстанції, про що наразі вказується стороною захисту в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції позбавлений надавати оцінки на даній стадії провадження; показання обвинуваченого, сукупно із іншими доказами у кримінальному провадженні, підлягають оцінці суду першої інстанції при постановленні рішення за наслідками судового розгляду.
Отже, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін як законна та обґрунтована.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1, 424 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 , який здійснює захист обвинуваченого ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвалу Фортечного районного суду м. Кропивницького від 15.10.2025 про продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів - до 15.12.2025 включно, без визначення застави, - без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4