Дата документу 27.10.2025 Справа № 335/8844/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/998/25Головуючий у 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний №335/8844/22Доповідач у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 жовтня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 16 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинувачених
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Красноперекопськ АР Крим, зареєстрований у АДРЕСА_1 ,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Юльївка Запорізького району Запорізької області, зареєстрований у АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрований у АДРЕСА_3 ,
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України,
Вказаною ухвалою районного суду до 14.12.2025 року включно продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , обвинувачених за ч.4 ст.186 КК, з одночасним визначенням застави у сумі 90 840 гривень кожному та покладенням обов'язків у разі її внесення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просив ухвалу суду в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання пів вартою відносно ОСОБА_7 скасувати, постановити нове судове рішення, яким застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту. Свої вимоги мотивував тим, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою. Суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора про продовження вказаного запобіжного заходу, обмежився формальним посиланням на тяжкість пред'явленого обвинувачення та відомості про попередні судимості ОСОБА_7 , без оцінки альтернативних заходів та наявності актуальних ризиків. Апелянт посилається на тривале перебування обвинуваченого під вартою. Вказує, що в оскаржуваному судовому рішенні не надано оцінку аргументам, наведеним у клопотанні сторони захисту про зміну запобіжного заходу, зокрема, щодо договору оренди житла від 18.05.2025 року та відсутності впливу на свідків. Такі обставини, на переконання захисника, вказують на необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу.
Прокурора у кримінальному провадженні про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлено належним чином. Клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не надходило. Тому колегія суддів, з огляду на положення ч.4 ст.422-1 КПК вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; з'ясувавши позицію обвинуваченого та захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала районного суду в частині продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в апеляційному порядку ніким не оскаржена, тому з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК, ухвала суду в цій частині не переглядалась.
В провадженні Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 за ч.4 ст.186 КК.
Прокурор, з-поміж іншого, звернулась до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , виходив з того, що у справі існують ризики того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та вчинити інше кримінальне правопорушення, тому необхідно продовжити строк його тримання під вартою. При цьому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 КПК ризикам.
За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов'язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на зазначених вимогах процесуального закону.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені ризики переховування від суду, незаконного впливу на потерпілого та вчинення іншого кримінального правопорушення об'єктивно існують, і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 .
На підтвердження існування передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику свідчать ті обставини, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні в умовах воєнного стану групою осіб тяжкого злочину проти власності, поєднаного із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я особи, і за його вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Такі обставини, на переконання колегії суддів, дають достатні підстави для висновку, що ОСОБА_7 , будучи обізнаним про суворість покарання, яке може бути йому призначено у разі визнання його винуватим, опинившись на волі, потенційно може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований злочин.
Колегією суддів встановлено, що судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_7 не завершений і наразі триває. А тому з огляду на обставини вчинення інкримінованого злочину, який поставлено у провину ОСОБА_7 , та характер висунутого обвинувачення існують достатні підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілого, адреса проживання якого відома.
Також колегією суддів встановлено, що обвинувачений раніше притягався до кримінальної відповідальності. ОСОБА_7 неодружений, дітей на утриманні не має, що свідчить про відсутність стійких соціальних зв'язків.
Обвинувачений офіційно не працевлаштований, стабільного та законного джерела доходу він не має.
Зазначені обставини, на переконання судової колегії, у сукупності дають достатні підстави для висновку, що обвинувачений будучи особою раніше судимою на шлях виправлення та перевиховання не став, свою злочинну діяльність не припинив, за відсутності стримуючих факторів його належної процесуальної поведінки та джерел стабільного доходу, опинившись на волі, потенційно з великою вірогідністю може продовжувати займатись протиправною діяльністю та вчинити інше кримінальне правопорушення.
З урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, колегія суддів вважає, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_7 перебувати на волі.
При цьому, гарантувати запобігання встановленим ризикам та належну процесуальну поведінку обвинуваченого без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , на переконання апеляційного суду, не вбачається можливим.
Між тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі тяжкість інкримінованого злочину не є самостійною та достатньою підставою для прийняття такого рішення.
Натомість судом першої інстанції враховано сукупність усіх встановлених у даному провадженні обставин, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника щодо тривалого тримання під вартою обвинуваченого, колегія суддів зауважує, що сама по собі тривалість тримання особи під вартою не може бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу за відсутності інших достатніх та вагомих підстав для прийняття такого рішення.
Апеляційний суд зважає й на те, що застосований відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою не є безальтернативним, адже останньому визначено заставу у наближеному до мінімального згідно положень п.2 ч.5 ст.182 КПК розмірі.
Наведені захисником обставини щодо наявності в обвинуваченого місця проживання, де останній мешкатиме згідно договору оренди, не можуть бути самостійними та беззаперечними підставами для зміни запобіжного заходу. Колегія суддів зауважує, що навіть за наведених обставин ОСОБА_7 офіційного джерела доходу не має.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, колегія суддів, усупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого, вважає, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_7 перебувати на волі.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою відповідає характеру і тяжкості інкримінованого діяння, даним про особу обвинуваченого та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Даних, які би безумовно унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_7 під вартою, надані матеріали провадження не містять.
Отже, колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційній скарзі мотивів, не вбачає законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 16 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4