Дата документу 27.10.2025 Справа № 336/1761/21
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/978/25Головуючий у 1-й інстанції - ОСОБА_1
Єдиний унікальний №336/1761/21Доповідач у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 жовтня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні передбачених ч.3 ст.185, ч.4 ст.187 КК України кримінальних правопорушень,
Вказаною ухвалою районного суду до 29.11.2025 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі захисник просила ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення, яким у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 відмовити; застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із одночасним покладенням на нього передбачених ст.194 КПК обов'язків, у тому числі носити електронний засіб контролю. Свої вимоги мотивувала тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим та винесено без урахування практики Європейського Суду з прав людини. Від участі у судовому засіданні 01.10.2025 року обвинувачений не відмовлявся, а заперечив проти дистанційного розгляду справи. Наявність передбачених ст.177 КПК ризиків відносно ОСОБА_7 стороною обвинувачення не доведено. Сама по собі тяжкість можливого покарання не може бути підставою в обґрунтування продовження найбільш суворого запобіжного заходу. Відтак, апелянт вважає, що існують правові підстави для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Прокурор у кримінальному провадженні про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не надходило. Тому колегія суддів, з огляду на положення ч.4 ст.422-1 КПК вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; з'ясувавши позицію обвинуваченого та захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
В провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч.3 ст.185, ч.4 ст.187 КК та ОСОБА_8 за ч.4 ст.187 КК.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, виходив з того, що у справі існують ризики того, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, а також незаконно впливати на свідків, тому необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 цього Кодексу ризикам.
За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов'язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв'язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.
На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на зазначених вимогах кримінального процесуального закону.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлені ризики переховування від суду та незаконного впливу на свідків об'єктивно існують, і для їх запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_7 .
На підтвердження існування передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику свідчать ті обставини, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів проти власності, і за їх вчинення передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років із конфіскацією майна.
Згідно матеріалів провадження встановлено, що обвинувачений раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення кримінальних правопорушень проти власності. Проте ОСОБА_7 знову обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень з корисливих мотивів.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що відомостей про міцні соціальні зв'язки обвинуваченого матеріали провадження не містять.
Вказані обставини, на переконання колегії суддів, дають достатні підстави для висновку, що обвинувачений, будучи особою раніше судимою та з урахуванням його обізнаності про суворість покарання, яке може бути йому призначено у разі визнання його винуватим, опинившись на волі, за відсутності стримуючих факторів належної процесуальної поведінки потенційно може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані злочини.
Також колегією суддів встановлено, що судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_7 не завершений і наразі триває. А тому, з огляду на обставини вчинення інкримінованих злочинів, які поставлено у провину обвинуваченому, існують достатні підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків, яких у новому складі суду допитано не було.
Відтак, з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, судова колегія, усупереч доводам апеляційної скарги захисника, вважає, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_7 перебувати на волі за відсутності підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
При цьому, всупереч протилежним доводам апелянта, гарантувати запобігання встановленим ризикам та належну процесуальну поведінку обвинуваченого без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , на переконання апеляційного суду, не вбачається можливим.
Між тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі тяжкість інкримінованих злочинів не є самостійною та достатньою підставою для прийняття такого рішення.
Натомість судом першої інстанції враховано сукупність усіх встановлених у даному провадженні обставин, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника, що стосуються заперечення обвинуваченого відносно його участі у судовому засіданні не безпосередньо в залі суду, а дистанційно в режимі конференції під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, судова колегія звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.336 КПК суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Враховуючи, що наразі на території України діє воєнний стан, у відповідності до ч.2 ст.336 КПК судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.
Проте ОСОБА_7 від судового засідання в режимі відеоконференції з Шевченківським районним судом м.Запоріжжя та приміщенням установи ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» відмовився, про що обвинувачений самостійно повідомив суд.
Вказані обставини підтверджуються змістом журналу судового засідання та відомостями носія інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовано судове засідання від 01.10.2025 року.
Таким чином, колегія суддів, не вбачає порушення прав обвинуваченого з огляду на здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану у відповідності до положення ч.2 ст.336 КПК та враховуючи наведені відомості про особисту відмову обвинуваченого приймати участь у судовому засіданні суду першої інстанції.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 відповідає характеру і тяжкості інкримінованих діянь та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Даних, які би безумовно унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_7 під вартою, матеріали провадження не містять.
Отже, колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційній скарзі мотивів, не вбачає законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 01 жовтня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4