Єдиний унікальний номер 317/1898/25
Провадження номер 2/317/1064/2025
27 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Громової І.Б.,
за участі:
секретаря судового засідання Шевченко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
У квітні 2025 року до Запорізького районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на день подання позовної заяви позивач є інвалідом 3 групи та пенсіонером.
Крім того, позивач є власником об'єктів нерухомого майна:
1) земельної ділянки, площею 2,8663 га, кадастровий номер 6522683000:05:005:0024, що розташована за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, категорія землі: сільськогосподарського призначення.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості унікальний реєстраційний номер 201-20250410-0009489550 від 10.04.2024, оціночна вартість земельної ділянки площа 2,8663 га - складає 2038892,62 грн.;
2) земельної ділянки, площею 2,6573 га, кадастровий номер 6522683000:04:024:0051, що розташована за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, категорія землі: сільськогосподарського призначення.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості унікальний реєстраційний номер 201-20250410-0009489679 від 10.04.2024, оціночна вартість земельної ділянки площа 2,6573 га - складає 1890224,11 грн.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
На теперішній час у позивача немає доступу до вищевказаного нерухомого майна, яке знаходиться на окупованій відповідачем території (з 24.02.2022). Внаслідок збройної агресії Російської Федерації порушено цивільне право позивача, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що завдає також моральної шкоди.
Так, позивач оцінює майнову/матеріальну шкоду у розмірі 3929116,73 грн. (2038892,62 грн. + 1890224,11 грн.).
Крім того, внаслідок протиправних дій Російської Федерації, через які позивач був вимушений відмовитись від свого звичного життя, знайомих, друзів, спокійної забезпеченої старості, можливістю відвідувати свій рідний край де народився, користуватись своєю землею, позивач зазнав моральних страждань, у тому числі через тривалу втрату своєї власності (землі). Всі ці моральні, психічні переживання мають свій вплив на стан самопочуття, сон та здоров'я загалом.
Також позивач зазначає, що війна змусила його пережити весь спектр сильних негативних емоцій, він став помічати, що у нього почала страждати пам'ять, у спілкуванні часто стає занадто емоційним, чого раніше не було. Погіршення стану здоров'я явно впливають на якість життя, наявне дійсно глибоке та інтенсивне психотравмування, а систематичні сигнали повітряної тривоги, обстріли м. Запоріжжя та пригороду артилерією та балістикою, постійні атаки безпілотних летальних апаратів (БПЛА типу «Шахед» та/або «Герань» тощо) також впливають на психічний стан, тому позивач вважає, що Російська Федерація, яка зіпсувала якість його життя, якість життя його родини і як наслідок здоров'я, має за це відповідати, як перед Україною загалом, так і перед ним особисто.
Внаслідок доведеного факту військової агресії РФ проти України він фактично втратив своє майно. Також позивач, вважає, що відсутність у нього доступу до свого житла на непідконтрольній території України є експропріацією de facto, що означає порушення права позивача на безперешкодне користування своєю власністю всупереч статті 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини.
Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку його прав, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації також порушено цивільне право позивача, а саме: позбавлено власності на майно, позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, а також втрата можливості розпоряджатись ним, що в цілому завдає йому моральної шкоди.
Крім цього, всі зазначені обставини, внаслідок дій росії, призвели до значного погіршення морального та фізичного стану позивача Завдана моральна шкода полягає у погіршенні його морально-психологічного благополуччя, внаслідок негативного впливу на нього наслідків військової агресії РФ та має такі негативні прояви: відчуття страху, відчай, наявність численних різноманітних неприємних відчуттів, які спричиняють неспокій; позбавлення спілкування з родичами та друзями, порушено мирне і спокійне життя, порушено його налагоджений звичайний спосіб життя, неможливість мешкати у власному житлі. Вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, РФ порушила його право, жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.
Розмір моральної шкоди, яка була спричинена такими діями, позивач оцінює в сумі 35000,00 євро, що на день подання позову (17.04.2025) за офіційним курсом Національного банку України (46,8205) становить 1638717,50 грн.
Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 35000 євро позивач вважає, що це є справедливою компенсацією з агресора - Російської Федерації за факт порушення основоположних прав людини в Україні, через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, станом фізичного та психічного здоров'я, а також почуття безпорадності та розчарування, позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну йому моральну шкоду у сумі 1638717,50 грн., що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 35000 євро.
Відтак позивач просить суд стягнути з держави Російської Федерації в особі посольства Російської Федерації в Україні на його користь матеріальну шкоду у розмірі 3929116,73 грн. та моральну шкоду у розмірі 35000 євро, що на день подання позову (17.04.2025) за офіційним курсом Національного банку України (46,8205) становить 1638717,50 грн., крім того просить судові витрати покласти на відповідача.
29.04.2025 ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
10.06.2025 ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 , своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явився. Надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, проти винесення заочного рішення не заперечує. Раніше у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причини неявки суд не повідомив, у встановлений строк представник відповідача не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Розглянувши питання судового імунітету в даному випадку, суд дійшов до такого.
У справах з іноземним елементом щодо приватноправових відносин, одним із учасників яких є іноземні держави, акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та в інших випадках, передбачених законами України і міжнародними договорами України, застосовується судовий імунітет.
Позивач визначив відповідачем Російську Федерацію.
У випадку пред'явлення позову до іноземної держави, питання судового імунітету розглядається, зокрема відповідно до ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Крім того, судовий імунітет поширюється також на акредитовані в Україні дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав, їх службових осіб. Дипломатичний і консульський імунітети регулюються національним законодавством і міжнародними конвенціями: Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 року, Віденською конвенцією про консульські зносини і факультативними протоколами 1963 року. На відміну від іноземних держав вони підлягають юрисдикції судів України лише в межах, визначених принципами та нормами міжнародного права або міжнародними договорам відповідної держави.
При цьому, рішення про відмову від імунітету може бути прийняте виключно державою, що акредитує, а не дипломатичним представництвом самостійно, в якому здійснює функції дипломатичний агент тобто Урядом цієї держави в особі відповідного зовнішньополітичного відомства.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятий Радою Європи 16.05.1972 (далі конвенція 1972) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 02.12.2004 (далі Конвенція 2004).
Обидві конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету, а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом в суді іншої держави-учасниці.
Так, ст. 11 Конвенції 1972 та ст. 12 Конвенції 2004 передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справ, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Зазначені статті відображають підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну.
Попри те, що Україна не є учасницею жодної із вищенаведених конвенцій, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Російської Федерації» вказав, що положення Конвенції 2004 підлягають застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її.
Вищезазначене також було враховано Верховним Судом у своїй постанові від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, якою суд обґрунтував свою правову позицію про відсутність у РФ судового імунітету.
Отже, судовий імунітет не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України.
Також, Верховний Суд у своєму рішенні від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 зазначив, що починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні РФ запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку із вчиненням збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності України.
Виклик відповідача у справі держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, здійснювався шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України на сайті Запорізького районного суду Запорізької області.
З огляду на викладене, керуючись ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов до висновку про розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних у ній доказів та відповідно до ст. 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення.
Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному з'ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 2 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За положеннями ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Таким чином, обов'язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом установлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 , виданим 16.02.2012 Запорізьким РВ УМВС України в Запорізькій області.
Позивач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
З наявних в матеріалах справи доказів, а саме: інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником об'єктів нерухомого майна, а саме:
1) земельної ділянки, площею 2,8663 га, кадастровий номер 6522683000:05:005:0024, що розташована за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, Костянтинівська сільська рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
2) земельної ділянки, площею 2,6573 га, кадастровий номер 6522683000:04:024:0051, що розташована за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, Костянтинівська сільська рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 10.04.2025 унікальний реєстраційний номер 201-20250410-0009489550, оціночна вартість земельної ділянки площею 2,8663 га, кадастровий номер 6522683000:05:005:0024 - складає 2038892,62 грн.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 10.04.2025 унікальний реєстраційний номер 201-20250410-0009489679, оціночна вартість земельної ділянки площею 2,6573 га, кадастровий номер 6522683000:04:024:0051 - складає 1890224,11 грн.
24 лютого 2022 року відповідач розпочав військову агресію проти України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і Указом Президента України від 14.07.2025 № 478/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 15.07.2025 № 4524-ІХ, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.
Резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Агресія проти України» А/К.Е8/Е8-11/1 від 2 березня 2022 року визнається, що Росія вчинила агресію проти України, порушивши базові норми ООН, і якою від Російської Федерації вимагається припинити збройну агресію проти України, негайно, повністю та безумовно вивести всі свої збройні сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.
Відповідно до проміжного рішення Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй від 16 березня 2022 року на найвищому юридичному рівні констатовано факт вторгнення Росії на територію України.
У світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року одним із наслідків збройної агресії Відповідача проти України стала тимчасова окупація частини території України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
До переліку включається тимчасово окупована Російською Федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
У переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Території, для яких не визначена дата завершення бойових дій (дата припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації Російською Федерацією, вважаються такими, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованими Російською Федерацією.
Статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначаються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (стаття 2 Закону).
Частиною 1 статті 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - Перелік).
Розділом II Переліку визначено тимчасово окуповані Російською Федерацією території України.
Згідно з Пунктом 11 Розділу II Переліку, територія Горностаївської селищної територіальної громади Каховського району Херсонської області належить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, дата початку окупації - 24.02.2022, дата звершення тимчасової окупації - не зазначена.
Необхідно зазначити, що Постановою Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» № 807-IX від 17.07.2020, утворено нову територіальну одиницю у Херсонській області:
Каховський район (з адміністративним центром у місті Нова Каховка) у складі територій Асканія-Нової селищної, Великолепетиської селищної, Верхньорогачицької селищної, Горностаївської селищної, Зеленопідської сільської, Каховської міської, Костянтинівської сільської, Любимівської селищної, Новокаховської міської, Присиваської сільської, Рубанівської сільської, Тавричанської сільської, Таврійської міської, Хрестівської сільської, Чаплинської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України;
Ліквідовано: у Херсонській області: Бериславський, Білозерський, Великолепетиський, Великоолександрівський, Верхньорогачицький, Високопільський, Генічеський, Голопристанський, Горностаївський, Іванівський, Каланчацький, Каховський, Нижньосірогозький, Нововоронцовський, Новотроїцький, Олешківський, Скадовський, Чаплинський райони.
Таким чином з 24.02.2022 по цей час територія Горностаївської селищної територіальної громади Каховського району Херсонської області належить до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.
Крім того, указами президента Російської Федерації від 29 вересня 2022 року № 685, від 29 вересня 2022 року № 686 про «приєднання» до РФ частково окупованих територій Запорізької, Херсонської, Донецької і Луганської областей та визнання «незалежності» цих регіонів, виходячи з проведених там під контролем Москви так званих референдумів.
03 жовтня 2022 року анексію частини українських територій схвалила Держдума РФ.
04 жовтня 2022 року Рада Федерації верхня палата російського парламенту ратифікувала так звані договори «про входження Запорізької та Херсонської областей до складу Росії».
04 жовтня 2022 року Президентом РФ підписано Федеральний Конституційний Закон № 7-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Запорізької області та утворення у складі Російської Федерації нового суб'єкта - Запорізької області».
Вказані дії зі сторони відповідача підтверджують вчинення протиправних дій, спрямованих на завершення формального процесу анексії українських територій.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Наслідком саме збройної агресії відповідача відносно України, що є загальновідомими фактами, стала окупація частини території України.
Таким чином, відповідач є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод фізичних та юридичних осіб, зокрема, прав ОСОБА_1 .
Військовою агресією відповідача та окупацією території Горностаївської селищної територіальної громади Каховського району Херсонської області ОСОБА_1 заподіяно збитки внаслідок порушення права власності на об'єкти нерухомого майна (земельні ділянки).
Загальний розмір матеріальних збитків, заподіяних відповідачем ОСОБА_1 складає 3929116,73 грн.
Крім того, позивач оцінює моральну шкоду, заподіяну відповідачем, у розмірі 35000 євро, що за офіційним курсом НБУ на день звернення з даним позовом до суду еквівалентно 1638717,50 грн.
Предметом позову у даній справі є стягнення з Держави Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в розмірі 3929116,73 грн. та моральної шкоди у розмірі 35000 євро, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу, зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За приписами ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно зі ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.ч. 1, 2 ст.1166 Цивільного кодексу України).
Як слідує зі ст. 1166 ЦК України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов'язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
Згідно зі ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава вцілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що цей Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Пунктом 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації передбачено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації (упущена вигода).
Внаслідок військової агресії відповідача ОСОБА_1 завдана шкода, що полягає у порушенні його права власності та протиправному обмеженні у реалізації його правомочностей власника внаслідок окупації та захоплення територій зі сторони відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Під правомочністю володіння розуміється заснована на законі (тобто юридично забезпечена) можливість мати у себе дане майно, утримувати його в своєму господарстві, фактично володіти ним.
Правомочність користування являє собою засновану на законі можливість експлуатації, господарського чи іншого використання майна шляхом вилучення з нього корисних властивостей, його споживання. Воно тісно пов'язане з правомочністю володіння, бо в більшості випадків можна користуватися майном, тільки фактично володіючи ним.
Правомочність розпорядження означає аналогічну можливість визначення юридичної долі майна шляхом зміни його приналежності, стану або призначення.
У своїй сукупності названі правомочності вичерпують всі надані власнику можливості.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.
Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення права власності дотримується позиції, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є de fасto позбавленням права власності та відповідно порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Так, розглядаючи заяви про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини зіштовхувався не лише зі справами, в яких заявників фактично позбавляли майна, але й зі справами, в яких таке позбавлення було визнано ним de fасto. Однією з таких справ є справа Спорронг і Льоннрот проти Швеції (SpоrrоngandLunnroth v. Swedеn), заяви №7151/75, №7152/75, рішення від 23.09.1982, рішення від 18.12.1984 (справедлива сатисфакція).
У цій справі Суд дійшов висновку, що хоча фактично заявники не були позбавлені майна, обмеження накладені на їх майно державою, фактично призвели до того, що право заявників на власність виявлялося відкличним і таким, що за певних умов могло бути скасоване.
Суд зазначає, що відбулось обмеження можливості власників розпорядитися своїм майном. Тобто втративши певною мірою свій зміст, право власності не зникло. Наслідки не є такими, щоб можна було прирівняти їх до наслідків позбавлення майна. Суд зауважує з цього приводу, що заявники мали змогу й надалі користуватися своїм майном, а також що хоча продати нерухомість було складніше, незважаючи на це, можливість продажу існувала.
Однак навіть за вказаних обставин, Суд прийшов до висновку, що будь-яке обмеження чи позбавлення правомочностей власника є de fасto позбавленням права власності, визнав порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та призначив справедливу компенсацію заявникам у своєму рішенні від 18.12.1984.
У справі «Лоізіду проти Туреччини» Європейським судом з прав людини прийнято рішення про необхідність компенсації Турецькою Республікою моральної і матеріальної шкоди заявниці, яка була змушена залишити місце свою проживання внаслідок окупації Туреччиною північної частини території Кіпру.
У пункті 63 мотивувальної частини рішення від 18.12.1996 ЄСПЛ зазначив, що оскільки заявниці починаючи з 1974 року було відмовлено у праві доступу до майна, вона фактично повністю втратила над ним контроль, рівно як і можливість користуватись ним. Ця відмова, що триває, повинна розглядатися як втручання у права, передбачені ст. 1 Протоколу № 1. Таке втручання з урахуванням виключних обставин цієї справи, на які посилаються пані Лоізіду на Уряд Кіпру, не може розглядатися як позбавлення власності або контролю за її використанням у рамках першого і другою пунктів ст. 1 Протоколу 1. Водночас воно, поза будь-яким сумнівом, підпадає під дію норми, що міститься у першому реченні цієї статті, зокрема, становить порушення права на безперешкодне користування своїм майном. У цьому зв'язку Суд вважає, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкоди юридичного характеру.
Визначаючи розмір компенсації завданої пані Лоізіду матеріальної шкоди, Європейський суд з прав людини зазначив, що заявниця продовжує залишатися законним власником дев'яти ділянок землі і однієї квартири, і що висновок Суду про порушення ст. 1 Протоколу № 1 ґрунтувався на тому факті, що внаслідок відмови у праві доступу до її землі починаючи з 1974 року заявниця фактично повністю втратила контроль над своїм майном, рівно як і можливість користуватись ним. Отже, Суд дійшов висновку, що вона має право на компенсацію збитків, безпосередньо пов'язаних з цим порушенням її прав.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), у своїй практиці наголошує на тому, що неможливість здійснення права на безперешкодне користування своїм майном, зумовлена діями або бездіяльністю держави, є порушенням Конвенції. У цьому зв'язку ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо необхідності компенсації матеріальної шкоди, завданої власникам нерухомого майна у результаті втрати контролю над таким майном і неможливості користуватися ним.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідач своїми діями порушив право власності ОСОБА_1 на майно, яке розташоване на тимчасово окупованій території Горностаївської селищної територіальної громади Каховського району Херсонської області, оскільки у власника - ОСОБА_1 немає доступу до свого майна (земельних ділянок), що позбавляє його можливості володіння та користування, неможливості ним розпорядитися, оскільки відсутня можливість передачі майна в натурі та безпосередньо за місцем його знаходження.
ОСОБА_1 на праві приватної власності належать об'єкти нерухомості, які знаходяться на тимчасово окупованій відповідачем території, а саме:
1) земельної ділянки, площею 2,8663 га, кадастровий номер 6522683000:05:005:0024, що розташована за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, Костянтинівська сільська рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
2) земельної ділянки, площею 2,6573 га, кадастровий номер 6522683000:04:024:0051, що розташована за адресою: Херсонська область, Горностаївський район, Костянтинівська сільська рада, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 10.04.2025 унікальний реєстраційний номер 201-20250410-0009489550, оціночна вартість земельної ділянки площею 2,8663 га, кадастровий номер 6522683000:05:005:0024 - складає 2038892,62 грн.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 10.04.2025 унікальний реєстраційний номер 201-20250410-0009489679, оціночна вартість земельної ділянки площею 2,6573 га, кадастровий номер 6522683000:04:024:0051 - складає 1890224,11 грн.
Відтак, вартість зазначених об'єктів нерухомого майна станом на 10.04.2025 складає 3929116,73 грн.
Стосовно моральної шкоди, завданої позивачу, необхідно вказати наступне:
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ.
Міністерством розвитку громад та територій України 28.02.2025 наказом № 376 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Відповідно до пункту 1.3 розділу І зазначеного переліку, Долинська сільська територіальна громада віднесена до території можливих бойових дій.
Загальновідомим є факт того, що Долинська сільська територіальна громада перебуває під загрозою ракетно-бомбових ударів з боку Російської Федерації, оголошуються досить часті повітряні тривоги.
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08.06.1977 несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За змістом ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: зокрема, у випадках, встановлених законом.
Згідно з ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди РФ.
Таким чином, РФ є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в п. 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 1 липня 2010 року, зокрема, зазначив: Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia); Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 року у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia); рішення у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 року у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia).
З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
За положеннями ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
В рішенні Суду зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Загальновідомим, та таким, що не потребує доказування, є факт, що 24.02.2022 почалось повномасштабне російське збройне вторгнення в Україну і триває до теперішнього часу.
Відповідно до копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АД № 178672 від 05.03.2012 позивачу ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безстроково.
Раніше у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що погіршення стану свого здоров'я він пов'язує з агресією Російської Федерації (яка розпочалась з 2014 року, а в 2022 році переросла в повномасштабне вторгнення країни агресора на територію України та продовжується до теперішнього часу) та бойовими діями, які спричинили постійний стресовий стан та відчуття тривоги. Також зазначив, що внаслідок збройної агресії зазнає душевних страждань і принижень, переніс стреси і побоювання за свою безпеку, внаслідок чого були порушені його нормальні життєві зв'язки та погіршились відносини з оточуючими людьми, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права.
Належних доказів причинно-наслідкового зв'язку між раніше встановленим захворюванням позивача та його хвилюванням та душевними стражданнями (тобто доказів того, що захворювання виникло саме в результаті переживань та душевних страждань позивача) суду не надано.
За вказаних обставин суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між його захворюванням та душевними стражданнями, які виникли в результаті агресії Російської Федерації (яка розпочалась з 2014 року, а в 2022 році переросла в повномасштабне вторгнення країни агресора на територію України та продовжується до теперішнього часу).
Проте, суд бере до уваги та вважає доведеним факт того, що позивач зазнав моральної шкоди внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до його душевних страждань, принижень, стресів та побоювань за свою безпеку, внаслідок чого були порушені його нормальні життєві зв'язки та погіршились відносини з оточуючими людьми, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права. Часті повітряні тривоги, які лунають до теперішнього часу щоденно, необхідність постійно перебувати в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури та житлових будинків завдають позивачу душевні страждання, що не дають можливості проживати повноцінним життям та життям, яким він проживав до збройної агресії російської федерації проти України, вимушений був змінити звичний уклад свого життя, він зазнає безперервного, невгамовного душевного болю та страждань, втрати душевного спокою.
Спричинену моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 35000 євро, що за офіційним курсом НБУ на день звернення з даним позовом до суду еквівалентно 1638717,50 грн.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягара доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне.
Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівнювання до іншого майнового еквіваленту. Тому, грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого.
При визначенні розміру моральної шкоди, яку слід стягнути, суд враховує ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, істотність вимушених змін у його житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, та вважає, що розмір 500000,00 грн. достатній для розумного задоволення потреб позивача, як особи, що має право на відшкодування такої шкоди. Судом враховано, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою особи.
За таких умов, пред'явлення позовних вимог до відповідача, як до держави в цілому, не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту прав та інтересів ОСОБА_1 .
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Військовою агресією відповідача та окупацією території Горностаївської селищної територіальної громади Каховського району Херсонської області ОСОБА_1 заподіяно збитки внаслідок порушення права власності на майно.
Відповідач своїми діями порушив право власності ОСОБА_1 на майно, яке розташоване на тимчасово окупованій території Горностаївської селищної територіальної громади Каховського району Херсонської області, оскільки у власника - ОСОБА_1 не має доступу до свого майна, що позбавляє його можливості володіння та користування, неможливості ним розпорядитися, оскільки відсутня можливість передачі майна в натурі та безпосередньо за місцем його знаходження.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач завдав позивачу збитки в розмірі 3929116,73 грн., розмір яких документально підтверджено.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, у зв'язку з військовою агресією відповідача, позивачу спричинено моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню у розмірі 500000,00 грн.
З урахуванням встановлених фактичних обставин, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
За правилами ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись Конституцією України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 23, 316, 317, 321, 1166, 1167, 1192 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні (адреса: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27) про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 3929116,73 грн. (три мільйони дев'ятсот двадцять дев'ять тисяч сто шістнадцять гривень 73 копійки).
Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн. (п'ятсот тисяч гривень 00 копійок).
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави Україна судовий збір у розмірі 12043,61 грн. (дванадцять тисяч сорок три гривні 61 копійка).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: держава Російська Федерація.
Повне рішення складено 27 жовтня 2025 року.
Суддя І.Б. Громова