11.11.25
22-ц/812/927/25
Провадження № 22-ц/812/927/25
Провадження № 22-ц/812/1007/25
Провадження № 22-ц/812/1108/25
іменем України
04 листопада 2025 року м. Миколаїв
справа № 490/9779/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем - Повертайленко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
ОСОБА_1 ,
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 20 березня 2025 року суддею Чулупом О.С. у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена),
та апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»
на додаткове рішення цього ж суду від 24 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом
ОСОБА_1 до
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО»,
ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_2 з вказаним вище позовом.
Позивачка зазначала, що близько 12 год 40 хв 01 лютого 2024 року на а/д М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Mersedes-Benz Sprinter», н/з НОМЕР_1 , рухаючись з м. Одеси в бік м. Миколаєва, в районі заправної станції «Сокар», не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, допустив зіткнення з транспортним засобом «Hyundai Getz», н/з НОМЕР_2 , під її керуванням та який стояв попереду в попутному напрямку руху. Внаслідок зіткнення її транспортний засіб зрушився з місця та допустив зіткнення з транспортним засобом «DAFTE 47», н/з НОМЕР_3 , з напівпричепом «Kogel», н/з НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22.03.2024 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23.04.2024 року у справі № 490/981/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
Внаслідок ДТП належний позивачці автомобіль «Hyundai Getz», н/з НОМЕР_2 отримав механічні ушкодження, а вона - матеріальні збитки вартість яких, відповідно до звіту №114/02-24 на дату оцінки - 01лютого 2025 року складає 241 459, 50 грн.
Відповідальність ОСОБА_2 згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 216067544 застраховано у ПрАТ СК «ВУСО».
05 березня 2024 року Страховою компанією їй було відшкодовано 132 941,72 грн.
Отже сума невідшкодованого матеріального збитку становить 108 517, 78грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» на її користь 23858,28 грн страхового відшкодування. З ПрАТ «СК «ВУСО» та ОСОБА_2 10 000 грн витрат на правничу допомогу та 970 грн судового збору. З ОСОБА_2 стягнути 84 659,50 грн матеріальної шкоди та 4000 грн витрат на незалежну оцінку про визначення вартості розміру шкоди.
У відзиві на позовну заяву представник ПрАТ «СК «ВУСО» просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що розмір страхового відшкодування було належним чином розраховано та виплачено ОСОБА_1 з урахуванням франшизи.
Представник відповідача зазначав, що розмір збитків, визначений Звітом №114/02-14 від 09 лютого 2024 року ФОП ОСОБА_4 у розмірі 241 459,50 грн відповідає ринковій вартості КТЗ до настання ДТП. Але, позивачкою не надано доказів утилізаційної вартості КТЗ, яка визначається як грошова сума, яку передбачається одержати від продажу не придатного для експлуатації за прямим функціональним призначенням КТЗ для альтернативного використання його справних і придатних до експлуатації складників. Отже, вимоги позивачки у цій частині є необґрунтованими.
З підстав необґрунтованості цих вимог просив у їх задоволенні відмовити, та одночасно посилався на те, що можливі судові витрати відповідача за розгляд справи у судах всіх інстанцій може складати 12 000 грн, зокрема витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, є фіксованими і становлять 10 000 грн.
Від відповідача ОСОБА_2 відзиву на позовну заяву не надходило.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав недоведеності розміру матеріальної шкоди належними та допустимими доказами, оскільки суду не надано доказів вартості автомобіля до ДТП після неї, що позбавляє суд можливості визначити різницю у вартості автомобіля.
Також в мотивувальній частині судового рішення зазначено про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 судових витрат ПрАТ «СК «ВУСО» у розмірі 10 000 грн з підстав їх недоведеності.
Резолютивна частина судового рішення висновків щодо їх стягнення не містить.
Додатковим рішенням цього ж суду від 24 квітня 2025 року ПрАТ «СК «ВУСО» відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 10 000 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, оскільки такі витрати відповідача документально не підтверджені, а саме - не надано договору про надання правової допомоги, акту приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат платіжних документів про оплату цих послуг.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бондар М.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ПрАТ «СК «ВУСО» у своїх апеляційних скаргах просило скасувати рішення Центрального районного суду від 20 березня 2025 року в частині відмови у стягненні судових витрат та додаткове рішення цього ж суду від 24 квітня 2025 року.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновку суду першої інстанції про недоведеність розміру остаточної вартості транспортного засобу, оскільки у звіті експерта від 09.02.2024 року №114/02-24 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, визначено саме вартість матеріального збитку транспортного засобу «Hyundai Getz», реєстраційний номер НОМЕР_5 , та зазначено, що вона складає 241 459, 50 гривень.
Також апелянт посилалась на те, що у разі визнання транспортного засобу фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП. Після повідомлення страхувальником про ДТП страховик має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування. Таким чином, обов'язок визначення остаточної вартості транспортного засобу після ДТП діючим законодавством покладено саме на страховика, а суд першої інстанції неправомірно поклав відповідальність за невиконання ПрАТ «СК «ВУСО» обов'язку щодо визначення розміру збитків на позивачку.
Крім того суд першої інстанції не взяв до уваги, що згідно абзацу 2 пункту 36.2 статті 36 Закону, якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Однак у справі, яка переглядається відповідачем проведено виплату страхового відшкодування без узгодження з ОСОБА_1 .
Також апелянт зазначала, що судом безпідставно не враховано приписи статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та відмовив у стягненні коштів з особи, яка є заподіювачем шкоди, ОСОБА_2
ТОВ «ФК «ВУСО» у своїх апеляційних скаргах посилалось на невідповідність висновків суду матеріальному законодавству України з урахуванням релевантних висновків Верховного Суд з питань розподілення судових витрат, коли такі витрати є фіксованими, а оплата за домовленістю сторін договору передбачена через 30 днів після набрання законної сили судовим рішенням. Так, пунктом 2 додатку № 1 від 31.10.2024 року до договору сторони погодили оплату гонорару за надання правничої допомоги не пізніше 30 днів після набрання законної сили рішення суду першої інстанції. Тобто на час ухвалення рішення судом першої інстанції строк оплати правничої допомоги ще не настав, а тому висновки суду про недоведеність фактичної оплати правничої допомоги є безпідставними.
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ПрАТ «СК «ВУСО» просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що суд обґрунтовано встановив, що вартість пошкодженого автомобіля після ДТП не визначалася та позивачкою не надано суду доказів можливого відчуження залишків пошкодженого автомобіля.
Позивачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Бондар М.В., у своєму відзиві на апеляційні скарги ПрАТ «СК «ВУСО» зазначала, що її вимоги до відповідача складають 23 858,28 грн, в той час, як вартість правничої допомоги, заявленої до відшкодування склала 10 000 грн, що складає майже половину розміру позовних вимог, отже є неспівмірною з сумою позовних вимог.
Крім того відповідачем не надано документального підтвердження обсягу наданої правничої допомоги, виконаних адвокатом робіт та витраченого на це часу.
2.Мотивувальна частина
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.
Представник ПрАТ «СК «ВУСО» участі у судових засіданнях не приймав, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 повідомлений шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Бондар М.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що о 12год 40 хв 01.02.2024 року на сотому кілометрі автодороги М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом «Mercedes-Benz Sprinter», номерний знак НОМЕР_1 ,
рухаючись зі сторони м. Одеси в бік м. Миколаєва, в районі автозаправної станції «Сокар», не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості руху та безпечної дистанції, допустив зіткнення з транспортним засобом «Hyundai Getz», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який зупинився попереду в попутному напрямку. Внаслідок зіткнення транспортний засіб «Hyundai Getz» продовжив рух та допустив зіткнення з транспортним засобом «DAF TE 47», номерний знак НОМЕР_3 , з напівпричепом «Kogel», номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 , що рухався у зустрічному напрямку.
Внаслідок зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження та їх власникам завдано матеріальних збитків.
За наслідками ДТП, постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2024 року, яка була залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення в виді штрафу в розмірі 850 грн.
05.03.2024 року на відкритий в АТ КБ «Приватбанк» рахунок ОСОБА_1 . Приватним акціонерним товариством «СК «Вусо» перераховано страхове відшкодування в розмірі 132 941, 72 грн.
Згідно звіту № 114/02-24 від 09.02.2024 року про оцінку вартості (розміру) збитків заподіяних пошкодженням транспортного засобу ринкова вартість транспортного засобу «Hyundai Getz», номерний знак НОМЕР_2 складає 241 459, 50 грн., вартість відновлювального ремонту - 501 754, 93 грн., вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу - 23 5109, 60 грн., вартість збитків становить - 241 459, 50 грн.
Позиція апеляційного суду
За нормою частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини шостої цієї ж статті, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частин першої-другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом зазначеної норми закону обов'язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Для повного та всебічного встановлення обставин справи апеляційним судом було витребувано від ПрАТ «СК «ВУСО» матеріали страхової справи, які стали підставою для виплати страхового відшкодування.
У матеріалах страхової справи наявне дослідження спеціаліста автотоварознавця № 004.0.2Е_ВУСО-2345207 від 17.12.2021 року про оцінку транспортного засобу «Hyundai Getz», номерний знак НОМЕР_2 , відповідно до якого:
- ринкова вартість досліджуваного транспортного засобу з врахуванням пошкоджень після ДТП складає 61 396, 57 грн;
Також в матеріалах страхової справи наявне дослідження автотоварознавця № 004.24Е_ВУСО-2345207 від 04.12.2024 року, згідно якого:
- вартість матеріального збитку, завданого власнику в результаті його пошкодження при ДТП складає 213 987, 84 грн;
- ринкова вартість досліджуваного автомобіля станом на момент до його пошкодження в ДТП складає 213987, 84 грн.
05.03.2024 року ПрАТ «СК «ВУСО» сплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 132 941, 72 грн.
Також зі звіту вбачається, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 255542 372, 03 грн та він є більшим за ринкову вартість - 213 987, 84 грн, отже відновлювати такий транспортний засіб економічно недоцільно.
Крім того, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки адвокат Бондарь М.В. пояснила, що у вересні 2024 року залишки транспортного засобу були продані власницею- ОСОБА_1 за 700 доларів США, що станом на вересень 2024 року було еквівалентно 28 959 грн.
Також представник пояснила, що 25.09.2024 року транспортний засіб знято з обліку у зв'язку з вибраковкою.
За змістом статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно зі звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Отже, у справі, що переглядається, встановлено, що ринкова вартість автомобіля станом на момент до його пошкодження в ДТП складала 213987, 84 грн, ринкова вартість автомобіля після ДТП складає 61396, 57 грн. Сума страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності становить 160000 грн.
ПрАТ «СК «ВУСО» сплатило ОСОБА_1 132941, 72 грн, а залишки автомобіля продані нею за 28959 грн.
Отже, відшкодуванню позивачу підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП в сумі 152591, 27 грн (213987, 84 - 61396, 57). Оскільки страховою компанією сплачено позивачці відшкодування в розмірі 132941, 72 грн та позивач реалізувала залишки автомобіля за 28959 грн, вказана загальна сума отриманого позивачем складає 161900, 72 грн. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність у позивачки права на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки ця сума перевищує суму різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП.
Щодо вимог апеляційної скарги представника ПрАТ «СК «ВУСО» Шиліна В.А. на рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 10 000 грн витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
Відмовляючи у задоволенні вимог у цій частині, суд першої інстанції посилався на їх недоведеність.
Так, на підтвердження обсягу наданих заявнику послуг та розміру витрат на правничу допомогу представником ПрАТ «СК «ВУСО» Шилін В.А. надано Додаток до договору б/н від 12.06.2020 року, датований 31.10.2024 року, згідно якого розмір фіксованого гонорару у справі за позовом ОСОБА_1 між сторонами узгоджено у розмірі 10 000 грн.
Також представником надано акт приймання наданих послуг від 20.12.2024 року, з якого вбачається, що ОСОБА_5 надав ПрАТ «СК «ВУСО» такі послуги:
-ознайомлення з наявними документами замовника, підстави позовної
заяви, її обґрунтованості;
-вивчення актуальної судової практики з цих питань та визначення
правової позиції, збір письмових доказів;
-складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового
характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення;
-супровідні заходи розгляду справи у суді;
Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 137 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однак, з наданого представником відповідача акту виконаних робіт неможливо встановити які конкретно послуги були надані представником ОСОБА_5 та якою є вартість кожної наданої послуги, оскільки сторони при складанні акту обмежились загальними фразами та конкретизували вид послуги, що була надана, обсяг часу, що був потрачений на її надання та погоджену вартість.
Відсутність детального опису робіт (наданих послуг) перешкоджає суду у визначенні вартості наданих послуг, їх розумність та співмірність з заявленими позовними вимогами.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Отже, апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «ВУСО» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2025 року задоволенню не підлягають.
Щодо апеляційної скарги ПрАТ «СК «ВУСО» на додаткове рішення цього ж суду від 24 квітня 2025 року, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення.
17.04.2025 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, яким у тому числі було вирішено питання про стягнення витрат на правничу допомогу, та у задоволенні заяви відмовлено, представник ПрАТ «СК «ВУСО» подав заяву про ухвалення з додаткового рішення з цього ж питання.
При цьому у своїй заяві представник відповідача Шилін В.А. посилався на безпідставність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу за відсутності доказів їх сплати.
Отже, заява про ухвалення додаткового рішення містила ознаки апеляційної скарги на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2025 року, тому суд з тих же підстав відмовив у задоволенні заяви.
Будь-яких нових доказів чи обґрунтувань своєї заяви апеляційному суду представник ПрАТ «СК «ВУСО» Шилін В.А. не надав, а з огляду на відсутність детального опису робіт (наданих послуг), суд позбавлений можливості самостійно визначити вартість наданих послуг, їх розумність та співмірність з заявленими позовними вимогами.
Отже, доводи апеляційних скарг та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягають залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 березня 2025 року та додаткове рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська
Повний текст постанови виготовлено 10 листопада 2025 року