про продовження строку запобіжного заходу
Справа № 495/7143/20
Номер провадження 1-кп/495/67/2025
11 листопада 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого,
розглянувши клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.09.2020 року за №12020160240001487,
У провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області перебувають матеріли кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України.
До суду надійшло клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 .
Із вказаного клопотання вбачається, що 26 вересня 2020 року, приблизно о 17 годині 30 хвилин, точний час при досудовому розслідуванні визначити не надалось можливим, обвинувачений ОСОБА_4 разом із потерпілим ОСОБА_6 , будучи працівниками за приватним наймом в ТОВ «ПРУДИ», перебували в приміщенні проживання персоналу, котре розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де на протязі другої половини дня зловживали спиртними напоями. При спільному розпиванні спиртних напоїв, між обвинуваченим ОСОБА_4 та потерпілим ОСОБА_6 на побутовому підґрунті виникла сварка, під час якої обвинувачений ОСОБА_4 , будучи особою раніше неодноразово судимою, у тому числі вчинення злочину проти життя та здоров'я, взяв ніж та умисно, наніс декілька ударів потерпілому ОСОБА_6 в область корпусу тулуба, чітко розуміючи що в проекції місць нанесення ударів знаходяться життєво-важливі органи, й його дії можуть задати смерті особі, тим самим бажаючи настання таких наслідків, обвинувачений ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_6 , тілесні ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення підвздошної області з пораненням сліпої, підвздошної кишок та брижейки, масивної зачеревної гематоми, внутрішньочеревного крововиливу, непроникаючого колото-різаного поранення лівої грудної клітки.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. В обґрунтування клопотання відносно обвинуваченого ОСОБА_4 зазначив, що існують ризики, передбачених у п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 покладається необхідність запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконному впливу на потерпілого. Все це свідчить про неможливість запобігання вищезазначеним ризикам при застосуванні більш м'яких запобіжних заходів.
На підставі викладеного прокурор просить суд продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , проти задоволення клопотання заперечував, вказав, що обвинувачений ОСОБА_4 тривалий час перебуває під вартою, зазначив, що обвинувачений не визнає висунуте проти нього обвинувачення за ч.3 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, а визнає лише обвинувачення за ч.1 ст. 121 КК України. Просив змінити міру запобіжного заходу на домашній арешт, оскільки він тривалий час перебуває під вартою, додатково зазначив, що ніяких погроз в адресу свідків він не озвучував.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого адвоката і також просив відмовити у задоволенні клопотання про тримання під вартою.
Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 331 КПК України суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Згідно ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
П. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Разом з цим, тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до свободи особистості.
Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ч.1 ст.177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховатися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Згідно з ч.2 ст.177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, серед яких: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
На підставі викладеного та враховуючи наявність обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_4 , у разі визнання його винуватим, а саме те, що досудове розслідування інкримінує обвинувачення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, враховуючи його вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків, враховуючи те, що він має не зняту та не погашену судимість за ряд злочинів (рецидив), а також те, що на даний час по кримінальному провадженню не допитані свідки, суд дійшов висновку про те, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює запобігання ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Крім того будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його не можливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суду з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Судом встановлено, що судове провадження по кримінальному провадженню не закінчено, строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 відповідно до ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.09.2025 року закінчується 15.11.2025 року.
Також у судовому засіданні встановлено, що відсутні переконливі докази на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, доведених прокурором при обранні вказаного запобіжного заходу.
Враховуючи встановлені обставини, існування ризиків в їх сукупності та взаємозв'язку, на переконання суду запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі у подальшому може вплинути на проведення повного та неупередженого розслідування кримінального провадження та не забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні ризиків та обставин кримінального правопорушення, а також обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно обвинуваченого в судовому засіданні встановлено не було.
Враховуючи вищенаведене, керуючись положеннями ст.ст. 177, 178, 183, 194 КПК України, ст.ст. 5,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 доцільно продовжити строк тримання під вартою на 60 діб.
Крім цього, суд при постановленні цієї ухвали суд враховує підстави та обставини, передбачені ч. 4 ст. 183 КПК України та приходить до висновку, що застосування запобіжного заходу у вигляді застави є недоцільним та не визначає її розмір.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196, 315 КПК України, суд
задовольнити клопотання прокурора Білгород-Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_3 .
Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 у Державній установі «Ізмаїльській слідчій ізолятор» на 60 днів - до 09.01.2026 року включно.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою - в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Повний текст ухвали виготовлено та оголошено о 16:25 год. 11.11.2025 року.
Суддя ОСОБА_1