Дата документу 11.11.2025 Справа № 334/2436/25
Справа № 22-ц/807/1982/25 Головуючий у 1-й інстанції: Телегуз С.М.
Є.У.№ 334/2436/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
11 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Кочеткової І.В.,
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.,
секретар Камалова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року,
У березні 2025 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії. В обґрунтування зазначав, що ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення №1 площею 239,3 м2 за адресою АДРЕСА_1 за період з 01.11.2021 по 28.02.2024 на суму 191 937,93 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 01.11.2021 року по 28.02.2024 року в розмірі 191 937,93 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що вказаний позов повинний був розглядатися в господарському суді, на підставі чого останній його не визнає. Зазначає, що він є власником вказаного у позові нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1 , але ним було подано заперечення проти позову, відповідно до яких, приміщення до якого надходило теплопостачання використовувалося відповідачем не для власних потреб, як фізичної особи, а виключно для провадження підприємницької діяльності, тому вважає спірним питання підсудності цієї справи.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частинами 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності вимог позивача, та з того, що відповідачем не виконувалися умови публічного договору.
З такими висновками погоджується і колегія суддів з огляду на таке.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Встановлено, що згідно копії Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач ОСОБА_1 з 16.03.2016 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, основний вид економічної діяльності: 71.12 Діяльність у сфері інжирінгу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №318000094 від 19.12.2022 року відповідачу ОСОБА_1 з 17.12.2019 року на праві приватної власності належить нежитлове приміщення №1 цокольного поверху літ. А-5, загальною площею 239,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-11).
02.10.2021 на виконання вимог Закону «Про житлово-комунальні послуги» позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Станом на 01.11.2021 Типовий індивідуальний договір № 72218521 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 , між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 є укладеним.
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з 01.11.2021 по 28.02.2024 на загальну суму 191 937,93 грн., що підтверджується розрахунком основного боргу за договором №72218521, та Інформацією щодо нарахувань за послугу з постачання теплової енергії за договором №72218521 (а.с. 8).
Задовольняючи позовні вимоги Концерну «МТМ», суд першої інстанції виходив із доведеності позову.
Колегія судів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до положень ч. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила № 630) централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.
Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Тлумачення частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов'язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Згідно ч.1,3 ст.9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно ч.1,2 ст.12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Згідно ч.7 ст.14 Закону до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог ч.5 ст.13 цього Закону.
Частиною 5 ст.13 Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Згідно п.1 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №830, ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії, та індивідуальним і колективним споживачем, який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії, та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Пунктом.13 Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах передбачено, послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Пунктом 24 Правил визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу.
Згідно п.32 Правил плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
Відповідно до п.35-37 Правил розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору.
Пунктом 3 частиною 2 статті10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об'єму) таких споживачів.
Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії / вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.
Згідно п.5 ч.2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» для споживачів, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку, розподілене питоме споживання теплової енергії в розрахунку на 1 квадратний метр площі (1 кубічний метр об'єму) квартири (іншого приміщення) не може становити менше мінімальної частки питомого споживання теплової енергії, яка визначається згідно з методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22.11.2018 року №315, встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
Нормами Розділу І Методики визначено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.
Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.
Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних Приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.
Розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень здійснюється відповідно до Розділу III Методики.
Розподілу підлягають обсяги спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення у відповідності до складових формул 1, 2, наведених у пункті 2 розділу II цієї Методики, залежно від категорії приміщення, надання йому комунальної послуги з постачання теплової енергії на опалення, наявності/відсутності та типу приладів розподільного обліку теплової енергії, дотримання температури повітря в опалюваному приміщенні в нормативно допустимому діапазоні, наявності/відсутності приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.
Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.
Пунктом 5 Розділу III Методики визначено, що розподіл теплової енергії у будівлі/будинку, у якій приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії для будівлі/будинку, незалежно від наявності або відсутності вузла комерційного обліку теплової енергії, у якій/якому відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, та усі приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії, обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення визначається разом з обсягом спожитої теплової енергії на опалення цих приміщень.
Розподілений обсяг для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, розраховується з урахуванням вимог розділів VII, VIII цієї Методики за формулою 13,14.
Відповідно розділу III Методики №315 визначається та розподіляється обсяг спожитої у будівлі теплової енергії на опалення місць загального користування (далі МЗК) та допоміжних приміщень, а саме: у разі відсутності вузлів розподільного обліку у МЗК та допоміжних приміщеннях будівлі обсяг теплової енергії, витрачений на опалення МЗК та допоміжних приміщень будівлі, визначається як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі: одноповерхова будівля - 20 %; двоповерхова - 18 %; триповерхова - 16 %; чотириповерхова - 14 %; п'ятиповерхова - 12 %; шестиповерхова та вище - 10 %.
Також, відповідно Розділу V Методики №315 визначається обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, зокрема: обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення, приймається як частка від загального обсягу теплової енергії, спожитої на опалення будівлі при подачі теплоносія в опалювані приміщення від: індивідуального теплового пункту без регулювання за погодними умовами - 15 %; індивідуального теплового пункту при регулюванні за погодними умовами - 5 %; автономної теплогенеруючої/когенераційної установки - 7 %; центрального теплового пункту або теплогенеруючої/когенераційної установки, яка не є автономною - 8 %.
Відповідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч.1 ст.317 Цивільного Кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частина 2 ст.317 ЦК України зазначає, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ст.322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Так, зібраними у справі доказами підтверджено, що нежитлове приміщення, яке належить відповідачу, відноситься до опалюваного приміщення, при цьому житловий будинок АДРЕСА_1 . Рекордна оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії, в будинку відсутні приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення, приміщення не оснащені приладами розподільного обліку теплової енергії.
Таким чином, позивачем для визначення розподіленого обсягу для опалюваного приміщення, не оснащеного приладом розподільного обліку теплової енергії, застосована правильна формула 13, з урахуванням вимог розділів VII, VIII Методики №315.
ОСОБА_1 не надав до районного суду контррозрахунок, будь-яких заперечень щодо розрахунку позивача не надано, лише зазначено, що позивач не виконує свої зобов'язання (без зазначення яких саме), в зв'язку з чим порушує його права та законні інтереси (без зазначення яких саме), тому вважає, що в нього відсутній обов'язок з оплати послуг (без обґрунтування).
Наданий відповідачем Розрахунок теплового навантаження на опалення по фактичному теплоспоживанню, складений ФОП ОСОБА_2 у 2015 р., не стосується періоду, за який виникла заборгованість (01.11.2021 року - 28.02.2024 року), а тому до уваги районним судом не були прийняті.
Крім того, районний суд обгрутовано зазначив, що надані відповідачем Заперечення від 18.01.2022, від 11.12.2023, від 11.12.2023, від 12.01.2024, від 21.02.2024, від 20.03.2024 до Актів приймання-передачі послуг, наданих за договором №72218521 від 01.11.2021 року, Концерном «Міські теплові мережі» розглянуто та відмовлено ОСОБА_1 у їх задоволенні, при цьому вказані відмови відповідачем не оскаржені у встановленому порядку.
Таким чином із вказаного випливає, що районний суд дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 28.02.2024 в розмірі 191937,93 грн.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком районного суду щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження, як таке, що не ґрунтується на встановлених обставинах, та не підтверджено доказами.
Вказане ґрунтується на висновках Верховного суду у Постанові від 29.01.2025 у справі №337/3337/23 за позовом Концерну «Міські теплові мережі» про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії вбачається, що «з моменту державної реєстрації ФОП, фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах: як фізична особа та як ФОП. При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)). Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанова Великої палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18). Зі змісту позовної заяви, а також рахунків за надані послуги вбачається, що Концерн «Міські теплові мережі» просив стягнути зі ОСОБА_1 саме як з фізичної особи на свою користь суму заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з листопада 2021 року по травень 2023 року. Отже, Концерн «Міські теплові мережі», звертаючись до суду з указаним позовом, обґрунтовано визначив належність спору до цивільної юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли не з господарського договору. Відтак, у справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір відноситься до юрисдикції господарських судів виключно у зв'язку із наявність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця, а отже, дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 04 серпня 2022 року у справі № 336/3615/20 (провадження № 61-1558св22), від 21 вересня 2022 року у справі № 644/6381/19 (провадження № 61-1323св21)».
Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації ФОП він виступає як підприємець у всіх правовідносинах.
В даному випадку ОСОБА_1 не був позбавлений права та можливості звернутися до позивача стосовно роз'яснень здійснених нарахувань за надану послугу з постачання теплової енергії. Проте, відповідне листування в матеріалах справи відсутнє та відповідачем не подано.
За вказаний період заперечень з боку споживача на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої воді на адресу Концерну «МТМ» не надходило.
Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що розгляд вказаного позову підлягає у господарському судочинстві є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки з урахуванням сталої правової позиції Верховного Суду.
Також, Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» № 63566/00 від 18.07.2006 року).
Відтак аналіз викладено свідчить про те, що висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують їх, із вказаного слідує, що апеляційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а тому оскаржуване рішення у відповідності до норм статей 374,375 ЦПК України слід залишити без змін.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга відповідачки залишена без задоволення, понесенні останньою витрати на правничу допомогу компенсації не підлягають
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2025 року.
Головуючий І.В. Кочеткова
Судді М.С. Гончар
Е.А. Онищенко