05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 370/1339/19
провадження № 61-8601св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 в інтересах якого діє ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Мережко М. В., Поліщук Н. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,341 га, яка розташована на території Яблунівської сільської ради Макарівського району Київської області (далі - Яблунівської сільради), цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства (згідно державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 012836, зареєстрованого 20 вересня 2002 року за № 267). Вказану земельну ділянку позивач придбав у ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 липня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Макарівської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 2416.
30 червня 2017 року позивач звернувся до ТОВ «ТЕРРА-М» з метою виготовлення технічної документації щодо відновлення меж вказаної земельної ділянки, та цим товариством розроблено технічну документацію з землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства на території с. Яблунівка Яблунівської сільради.
Проте, рішенням № РВ-3201200822018 від 12 березня 2018 року позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку у зв'язку з її взаємним перетином із земельними ділянками з кадастровим номером 3222788900:05:008:0110 та 3222788901:01:008:0059.
Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 00:05:008:0110 (номер запису про право власності: 37205325, дата та час державної реєстрацї: 07.07.2020 17:40:07, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 2116944532227);
визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3222788900:05:008:0110, площею 0,3344 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, місце розташування: Київська область, Макарівський район, Яблунівська сільрада, шляхом скасування кадастрового номера зазначеної земельної ділянки.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 04 грудня 2019 року залучено до участі у справі як правонаступників відповідача померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2023 року у складі судді Косенко А. В., яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в інтересах якого діє ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки шляхом скасування кадастрового номера земельної ділянки відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що:
обставини перетину земельних ділянок позивача і відповідача не є підтвердженими належним чином. У висновку, складеному за результатами проведеної судової експертизи, вказано на неможливість визначити, зокрема, координати поворотних точок меж та відповідно розташування земельних ділянок відповідно до документації 1996 року, на підставі якої вказані земельні ділянки були вперше відведені у власність; конкретні межі спірних земельних ділянок. Дослідженню підлягала земельна ділянка, яка найбільш вірогідно перебуває у фактичному користуванні відповідача, та межі зазначеної земельної ділянки були визначені приблизно. Фактичне розташування обох земельних ділянок не відповідає правовстановлюючим документам, відсутній перетин земельних ділянок за документацією 2002, 2003, 2011, 2017 років. Але взаємний перетин земельної ділянки позивача і земельної ділянки відповідача за їх фактичним використанням, відповідно до даних правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та інформації з Державного земельного кадастру існує. За таких обставин, позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому слід відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про критичну оцінку висновку експерта, оскільки ним наведені не достовірно встановлені дані та має місце суперечливість висновків. Інших доказів щодо наявності перетину земельних ділянок позивача і відповідача матеріали справи не містять, клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи сторони в ході розгляду справи не заявляли.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подає касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
спір виник у зв'язку з накладанням на земельну ділянку позивача земельної ділянки відповідача. У справі призначено судову земельно-технічну експертизу. Суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні апеляційної скарги, оскількивважав висновки експерта суперечливими (експертом вказано на відсутність перетину земельних за документацією 2002, 2003, 2011, 2017 роки. Поряд з цим зроблений висновок, що взаємний перетин земельної ділянки позивача і земельної ділянки відповідача за їх фактичним використанням, відповідно до даних правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та інформації з Державного земельного кадастру, існує.). Апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин статті 79-1, 103, 107, частину третю статті 152 ЗК України. В матеріалах справи наявна документація з землеустрою щодо складання державних актів на спірні земельні ділянки на ім'я позивача та відповідача. Згідно координат поворотних точок меж земельних ділянок сторін по справі, які наявні в документації з землеустрою, взаємний перетин відсутній, що з огляду на положення частини першої статті 107 ЗК України дає змогу відновити межі цих земельних ділянок в натурі на місцевості. Водночас такий перетин існує виключно за координатами земельної ділянки відповідача згідно відомостей Державного земельного кадастру. Невідповідність відомостей Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки відповідача документації з землеустрою встановлена висновком судової експертизи, що відображено експертом на аркушах 26, 27, 38, 42, 43 висновку експерта та у додатку № 4 до нього. Однак, в цій частині висновок судового експерта не був належним чином досліджений судом апеляційної інстанції. Позивач вважає, що скасування державної реєстрації земельної ділянки відповідача за цих обставин, є ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Позиція інших учасників справи
У липні 2024 року ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_8 через представника ОСОБА_9 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, повторюють за своїм змістом апеляційну скаргу, яка розглянута апеляційним судом. Судом в повному обсязі досліджено матеріали справи та надано їм оцінку, зокрема і висновку експерта, однак останній має неточності, припущення та суперечить сам собі в резолютивній частині. У зв'язку з цим, суд критично оцінили його. Наявний в матеріалах справи висновок експерта не відповідає вимогам статей 77, 79, 80, 102 ЦПК України. Окрім цього, відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється разом із іншими доказами. Щодо посилання позивача на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, вказує, що позивачем не наведено, чим саме вказані правовідносини схожі на ті, які розглянуті в рамках цієї справи та, які саме висновки не прийняті до уваги або проігноровані апеляційним судом, та яке вони мають значення для даної справи.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строкна касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано з суду першої інстанції справу.
У липні 2024 року справа № 370/1339/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 36/4912/18, від 11 квітня 2024 року у справі №740/3195/19, від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 14 лютого 2024 року у справі № 278/1821/22, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Яблунівської сільради від 25 листопада 1996 року № 7 земельні ділянки були виділені у власність ОСОБА_7 , (первісний власник земельної ділянки позивача) та ОСОБА_10 (первісний власник земельної ділянки відповідача).
Первісному власнику земельної ділянки позивача ОСОБА_7 був виданий державний акт про право власності на земельну ділянку серія КВ 0086 від 07 лютого 1997 року, згідно з яким ОСОБА_7 передавалась у власність земельна ділянка площею 0,850 га на території с. Яблунівка, з яких для обслуговування присадибної ділянки - 0,250 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,60 га. Зі схеми вбачається, що вказана земельні ділянка складається з трьох частин площею: 0,156 га, 0,353 га, 0,341 га, остання межує з земельною ділянкою ОСОБА_11 .
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 липня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Макарівської державної нотаріальної контори, та зареєстрованого в реєстрі вчинення нотаріальних дій за № 2416 ОСОБА_7 продав, а позивач ОСОБА_12 купив земельну ділянку площею 0,850 га, яка знаходиться на території Яблунівської сільради для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.
Відповідно до тексту договору купівлі-продажу право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 посвідчувалось державним актом на право приватної власності на землю, виданого відповідно до рішення виконавчого комітету Яблунівської сільради від 25 листопада 1996 року № 7.
На підставі цього договору позивачу був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії IV-KB № 012836 від 20 вересня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_12 передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,850 га на території с. Яблунівка, з яких для обслуговування присадибної ділянки - 0,250 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,60 га. Відповідно до схеми, вказана земельна ділянка складається з трьох частин площею: 0,156 га, 0,353 га, 0,341 га, остання межує з земельною ділянкою ОСОБА_11 . Матеріали справи містять і технічну документацію розроблену Макарівським регіональним земельно-кадастровим бюро у 2002 році.
На замовлення позивача ТОВ «ТЕРРА-М» була виготовлена технічна документація з землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства на території с. Яблунівка Яблунівської сільради.
Рішенням № РВ-3201200822018 від 12 березня 2018 року «Про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру» державним кадастровим реєстратором було відмовлено позивачу ОСОБА_1 у внесенні відомостей про вказану вище земельну ділянку у зв'язку з її взаємним перетином із земельними ділянками з кадастровим номером 3222788900:05:008:0110 та 3222788901:01:008:0059.
Первісному власнику земельної ділянки відповідача ОСОБА_10 був виданий державний акт про право власності на земельну ділянку серія КВ 0150 від 07 лютого 1997 року, згідно з яким ОСОБА_11 передавалась у власність земельна ділянка площею 0,647 га, розташовану на території с. Яблунівка Яблунівської сільради, яка складається з двох окремих ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,334 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0, 313 га.
На підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дурицьким А. П., ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_4 придбав, земельну ділянку площею 0,647 га, розташовану на території с. Яблунівка Яблунівської сільради, яка складається з двох окремих ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,250 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0, 397 га.
На підставі цього договору, був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії Р2 № 403837 від 29 жовтня 2003 року, згідно з яким ОСОБА_4 передавалась у власність земельна ділянка площею 0,647 га, розташована на території с. Яблунівка Яблунівської сільради, яка складається з двох окремих ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,334 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,313 га. Матеріали справи містять і технічну документацію розроблену СПД ОСОБА_13 в 2003 році.
На підставі договору дарування земельної ділянки № 4194 від 11 листопада 2003 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар, земельну ділянку площею 0,647 га, розташовану на території с. Яблунівка Яблунівської сільради, яка складається з двох окремих ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,250 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,397 га.
Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 липня 2011 року серія ЯЛ № 576219, яким посвідчувалось право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3344 га з кадастровим номером 3222788900:05:008:0110, вбачається, що ОСОБА_14 вказану земельну ділянку набула у власність на підставі договору дарування земельної ділянки № 4194 від 11 листопада 2003 року. Матеріали справи містять і технічну документацію розроблену ПП «РЕСУРС» в 2011 році.
Згідно з Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після її смерті була заведена спадкова справа.
Відповідно до копії спадкової справи заведеною після смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_4 відмовився від прийняття спадщини на користь свого сина і онука померлої ОСОБА_3 . Також надані матеріали містять копії особистих документів ОСОБА_5 . Дані про видачу свідоцтва про право на спадщину відсутні.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 3222788900:05:008:0110, площею 0,3343 га належить на праві приватної власності ОСОБА_15 , підставою для державної реєстрації визначено свідоцтво про право на спадщину серія та номер 2-1090, виданий 07 липня 2020 року державним нотаріусом Вишневої міської державної нотаріальної контори Київської області.
У висновку експерта судової незалежної експертизи України № СЕ-1201-1-1224.21, складеному судовим експертом Клівак О. В. 29 вересня 2021 року, у розділі висновки вказано наступне:
розташування земельної ділянки площею 0,341 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (згідно державного акта на право приватної власності на землю серії IV-KB № 012836, зареєстрованого 20 вересня 2002 року) та земельної ділянки площею 0,3344 га, кадастровий номер земельної ділянки 3222788900:05:008:0110, яка належала на праві власності ОСОБА_2 (згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №576219, зареєстрованого 18 липня 2011 року,) за їх фактичним використанням не відповідає координатам поворотних точок меж цих земельних ділянок відповідно до даних правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та інформації, яка міститься в Державному земельному кадастрі;
за результатами порівняння меж досліджуваних земельних ділянок, експертом було виявлено порушення меж (накладання) вказаних земельних ділянок та зроблений висновок що існує взаємний перетин земельної ділянки площею 0,341 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 , та земельної ділянки площею 0,3344 га, кадастровий номер 3222788900:05:008:0110, яка належала на праві власності ОСОБА_2 за їх фактичним використанням, за координатами поворотних точок меж цих земельних ділянок відповідно до даних документації із землеустрою та інформації, яка міститься в Державному земельному кадастрі;
при цьому, зокрема:
перетину земельної ділянки ОСОБА_2 (кадастровий №3222788900:05:008:0110) відповідно до правовстановлюючих документів (зокрема, державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 липня 2011 року, бланк серії ЯЛ №5 76219, а також державного акта на право приватної власності на землю від 29 жовтня 2003 року, бланк серії Р2 № 403837, виготовленого на попереднього власника ОСОБА_4 та документації із землеустрою, на підставі якої було виготовлено вказані державні акти від 18 липня 2011 року (ПП «Ресурс» 2011 року) та від 29 жовтня 2003 року (СПД ОСОБА_13 2003 року), із земельною ділянкою ОСОБА_1 відповідно до його правовстановлюючих документів (зокрема, державного акта на право приватної власності на землю від 20 вересня 2002 року, бланк серії IV-KB № 012836,) та документації із землеустрою, на підставі якої було виготовлено вказаний державний акт від 20 вересня 2002 року (Макарівське РЗБК 2002 року), немає;
перетину земельної ділянки ОСОБА_2 (кадастровий №3222788900:05:008:0110) відповідно до інформації в Державному земельному кадастрі із земельною ділянкою ОСОБА_1 відповідно до її фактичного використання також немає;
відсутній також перетин земельної ділянки ОСОБА_2 (кадастровий №3222788900:05:008:0110) відповідно до інформації в Державному земельному кадастрі із земельною ділянкою ОСОБА_1 відповідно до документації із землеустрою ТОВ «ТЕРРА-М» 2017 року;
в результаті порівняння в одній системі координат та в одному масштабі фактичних меж досліджуваної земельної ділянки ОСОБА_1 на території Яблунівської сільської ради Макарівського району Київської області із межами вказаної земельної ділянки відповідно до даних правовстановлюючих документів та документації із землеустрою, було виявлено наступне:
місце знаходження на місцевості (розташування) земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до даних правовстановлюючих документів (право власності на вказану земельну ділянку посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серії IV-KB №012836, зареєстрованими 20 вересня 2002 року) та документації із землеустрою (Макарівське РЗБК 2002 року) не відповідає її фактичному розташуванню;
в результаті порівняння в одній системі координат та в одному масштабі досліджуваної земельної ділянки ОСОБА_2 на території Яблунівської сільської ради Макарівського району Київської області (кадастровий номер 3222788900:05:008:0110) відповідно до її фактичного розташування із межами вказаної земельної ділянки відповідно до даних правоустановчих документів та документації із землеустрою, було виявлено, що місце знаходження на місцевості (розташування) земельної ділянки не відповідає розташуванню меж відповідно до даних правовстановлюючих документів (право власності на вказану земельну ділянку посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 576219, зареєстрованим 18 липня 2011 року) та документації із землеустрою (ПП «РЕСУРС» 2011 року), зокрема, земельна ділянка згідно з координатами поворотних точок меж за документацією із землеустрою ПП «РЕСУРС» 2011 року зміщена у південно-західному напрямку відносно фактичного розташування земельної ділянки (див. Додаток 4, який є невід 'ємною частішою висновків даного дослідження); проте, конкретні невідповідності в їхніх поворотних точок земельної ділянки ОСОБА_2 не визначалася з огляду на обставини, які виникли під час огляду;
визначити, чи існує взаємний перетин досліджуваних земельних ділянок саме із межами земельної ділянки ОСОБА_1 відповідно до інформації з Державного земельного кадастру можливості не надалося з причин відсутності відомостей про цю земельну ділянку в зазначеному кадастрі;
взаємний перетин земельної ділянки площею 0,341 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1 (згідно з державним актом на право приватної власності на землю, серії IV-KB № 012836, зареєстрованим 20 вересня 2002 року), а також земельної ділянки площею 0,3344 га (кадастровий номер 3222788900:05:008:0110), яка належала на праві власності ОСОБА_2 (згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ № 576219, зареєстрованим 18 липня 2011 року), за їх фактичним використанням, відповідно до даних правовстановлюючих документів, документації із землеустрою та інформації з Державного земельного кадастру, існує;
схема взаємного перетину зазначених земельних ділянок представлена у Додатках 2-4 до даного висновку та на рис. 12 (фрагмент), що є невід'ємними частинами висновків даного дослідження.
Відповідно до описової та мотивувальної частини цього висновку, експертом було здійснено візуально-інструментальне обстеження земельних ділянок без участі сторони відповідача та вказано, що земельна ділянка зліва від земельної ділянки позивача найбільш вірогідно перебуває у фактичному користуванні відповідачів, визначити конкретні межі цієї земельної ділянки можливості не надалося, а тому межі зазначеної земельної ділянки були визначені приблизно, зокрема, виходячи з показаної позивачем на місцевості межі його ділянки та візуально видимі ознаки. При цьому експертом враховані дані надані особою повне ім'я якої та процесуальний статус невідомий. Також експертом вказано про неможливість визначити координати поворотних точок меж та розташування спірних земельних ділянок відповідно до документації із землеустрою 1996 року, на підставі якої вказані земельні ділянки вперше були відведені у власність фізичним особам ( ОСОБА_10 та ОСОБА_7 ).
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).
Способами захисту суб'єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).
Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).
Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння,є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) також вказала, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у цій справі звернула увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_2 буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачки, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09 липня 2025 року у справі № 472/184/20 (провадження № 61-15126св24) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Крім того, встановивши, що частина земельної ділянки відповідача накладається на землі позивача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається… Належним способом захисту є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування тієї частини земельної ділянки, яка, на думку позивачки, належить їй, але незаконно знаходиться у володінні відповідачки-2. Проте позивачка з такими вимогами до суду не зверталася».
Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , правонаступниками якої є ОСОБА_3 в інтересах якого діє ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про припинення права власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки. В обгрунтування позову вказав, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,341 га, яка розташована на території Яблунівської сільради, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого підсобного господарства. 30 червня 2017 року позивач звернувся до ТОВ «ТЕРРА-М» з метою виготовлення технічної документації щодо відновлення меж вказаної земельної ділянки, та цим товариством на замовлення позивача було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості ОСОБА_1 для ведення особистого підсобного господарства на території с. Яблунівка Яблунівської сільради. Проте, рішенням № РВ-3201200822018 від 12 березня 2018 року позивачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку у зв'язку з її взаємним перетином із земельними ділянками з кадастровим номером 3222788900:05:008:0110 та 3222788901:01:008:0059. Позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:
припинити право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки шляхом скасування кадастрового номера зазначеної земельної ділянки;
суди відмовили у задоволенні позову через необґрунтованість позовних вимог, проте залишили поза увагою, що:
якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності на частину земельної ділянки зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності відповідача. Натомість вимоги про припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому позовні вимоги про припинення права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку та визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки не є належним способом захисту порушеного права. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Оцінка доводам позивача щодо порушення його права (інтересу) (вирішення спору по суті) має надаватися лише за належною вимогою.
За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід було відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.
Оскільки суди правильно відмовили у задоволенні позову, проте помилилися щодо мотивів такої відмови, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 09 липня 2025 року у справі № 472/184/20 (провадження № 61-15126св24), дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного судупідлягають зміні лише щодо мотивів їх ухвалення, то судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_6 , задовольнити частково.
Рішення Макарівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко