Постанова
Іменем України
05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 457/525/19
провадження № 61-6455св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
за позовом про визнання права власності:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
за зустрічним позовом про визнання права власності:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області
особа, яка подала касаційну скаргу - перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури на ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності.
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року у складі судді: Марчука В. І.:
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено;
зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено;
визнано за ОСОБА_2 право власності на цегляний сарай (гараж), що знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_1 .
27 грудня 2024 року керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах Трускавецької міської ради подав безпосередньо до Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року:
апеляційну скаргу керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року залишено без руху;
встановлено для усунення вказаних у мотивувальній частині ухвали недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
із матеріалів апеляційної скарги вбачається, що заявник - Дрогобицька окружна прокуратура Львівської області оскаржує рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року. В обґрунтування пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року покликається на те, що вони не брали участі у розгляді справи, прокурор окружної прокуратури ознайомився із матеріалами справи 29 листопада 2024 року, і в такий спосіб отримав копію рішення суду, про що зроблено відмітку у справі;
апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18);
прокурор як, особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на судове рішення в грудні 2024 року, тобто через 5 років з дня ухвалення судового рішення місцевим судом. Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, Дрогобицька окружна прокуратура скеровувала лист № 14.52/04 від 28 жовтня 2024 року Трускавецькому міському голові Андрію Кульчинському, в якому вказувала про те, що рішенням Трускавецького міського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 457/525/19 за ОСОБА_2 визнано право власності на цегляний гараж літ. «Б» на АДРЕСА_1. Із заявою про ознайомлення з матеріалами справи керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області звернувся до Трускавецького міського суду 25 листопада 2024 року, тобто через місяць як йому стало відомо про наявність рішення Трускавецького суду від 27 серпня 2019 року. Оскільки, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами, заявнику необхідно надати суду обґрунтоване клопотання про поновлення строку.
Оскарженою ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою керівника Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року.
Оскаржена ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 лютого 2025 року апеляційну скаргу керівника місцевої прокуратури залишено без руху. Встановлено для усунення вказаних у мотивувальній частині ухвали недоліків строк десять днів з дня вручення ухвали. Роз'яснено, що у разі не усунення недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк, заявнику буде відмовлено у відкритті апеляційного провадження. В обґрунтування підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження прокурор посилається на те, що при поданні апеляційної скарги на рішення Трускавецького міського суду Львівської області у справі №457/525/19 від 27 серпня 2019 року окружна прокуратура виходила з того, що 29 листопада 2024 прокурор окружної прокуратури ознайомився із матеріалами справи, про що зроблено відмітку у справі. Відтак, лише з моменту ознайомлення з матеріалами цивільної справи №457/525/19 від 27 серпня 2019 року прокурором встановлені підстави для звернення до Львівського апеляційного суду для захисту інтересів держави;
у пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними;
у справі в якій вирішується питання про відкриття апеляційного провадження прокурор подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі Львівської міської ради як особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, проте, на думку заявника, оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов'язки останньої. При дослідженні матеріалів цивільної справи (витребуваної судом апеляційної інстанції з метою перевірки доводів апеляційної скарги щодо дотримання строку на апеляційне оскарження), а також матеріалів апеляційного провадження (апеляційної скарги та доданих до неї документів) встановлено таке. Дрогобицька окружна прокуратура Львівської області, особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на судове рішення в грудні 2024 року, тобто через 5 років з дня ухвалення судового рішення місцевим судом. Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, Дрогобицька окружна прокуратура скеровувала лист № 14.52/04 від 28 жовтня 2024 року Трускавецькому міському голові Андрію Кульчинському, в якому вказувала про те, що рішенням Трускавецького міського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 457/525/19 за ОСОБА_2 визнано право власності на цегляний гараж літ. «Б» на АДРЕСА_1. Із заявою про ознайомлення з матеріалами справи керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області звернувся до Трускавецького міського суду 25 листопада 2024 року, тобто через місяць як йому стало відомо про наявність рішення Трускавецького суду від 27 серпня 2019 року. Апеляційна скарга подана прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції 30 грудня 2024 року;
з огляду на матеріали справи, прокурором не наведено обставин та не надано відповідних доказів, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, внаслідок чого ним безпідставно пропущено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а тому наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів вважала неповажними. Сам лише факт подання особою, не залученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (майже через дванадцять років з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення), за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження. З огляду на обставини цієї справи, посилання прокурора в заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження на праві висновки, викладені у зазначених ним постановах є безпідставними, оскільки не суперечать висновкам, наведених в цій ухвалі та фактично зводяться до неправильного тлумачення заявником норм процесуального права. Тому у відкритті апеляційного провадження належить відмовити.
Аргументи учасників справи
19 травня 2025 року перший заступник керівника Львівської обласної прокуратури через Електронний суд подав касаційну скаргу на ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року, в якій просить:
ухвалу апеляційного суду скасувати;
справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду;
судові витрати за подання касаційної скарги покласти на відповідача.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
для встановлення наявності підстав щодо звернення прокурора з апеляційною скаргою на рішення суду мали значення отримання відомостей щодо здійснення захисту інтересів держави Трускавецькою міською радою неналежним чином. З огляду на те, що Трускавецька міська рада не була стороною у справі № 457/525/19 та про ухвалене рішення їй не було відомо, прокуратурою скеровано відповідний запит в міську раду та лише після отримання відповіді у прокурора виникли підстави для подальшого ознайомлення з матеріалами цивільної справи та у зв'язку з бездіяльністю органу місцевого самоврядування, представництва інтересів держави у суді шляхом подання відповідної апеляційної скарги. Крім цього, вказані обставини у своїй сукупності становлять виключний випадок, коли прокурор має право здійснювати представництво інтересів держави у суді. Підстави для представництва прокурором інтересів держави (охоплюють у цій справі і суспільні інтереси) та виникли в прокурора з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку уповноваженими органами заходів щодо усунення виявленого порушення, а тому апеляційна скарга на рішення суду подана керівником Дрогобицької окружної прокуратури, оскільки рішення у вказаній справі зачіпає інтереси держави, а сама справа розглянута без участі прокурора, органу місцевого самоврядування та органу контролю у сфері містобудівної діяльності, результати розгляду якої безпосередньо впливають на дотримання прав територіальної громади в цілому, оскільки фактично визнано право власності на об'єкт самочинного будівництва;
лише з моменту ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 457/525/19 прокурором встановлені підстави для звернення до Львівського апеляційного суду для захисту інтересів держави. Таким чином, на дату звернення прокурора до суду 27 грудня 2024 року із апеляційною скаргою, виникли обґрунтовані підстави для поновлення строку для апеляційне оскарження, передбачені статтею 354 ЦПК України. Апеляційним судом залишено поза увагою аргументи, наведені у заяві прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки не враховано ускладнену процедуру подання прокурором апеляційної скарги на рішення суду в інтересах держави в особі компетентного органу влади та безпідставно відмовлено у поновленні строку, який пропущено з огляду на необхідність її дотримання для підтвердження у подальшому наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді;
відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України. Водночас Трускавецька міська рада не знала про наявність рішення у вказаній справі, не отримувала такого та не вжила будь-яких заходів до скасування рішення суду, яке стосується її прав та інтересів, що у свою чергу, свідчить про неналежне здійснення цим органом своїх повноважень. Вказане узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009, де вказано, що строк на апеляційне оскарження можна поновити навіть, якщо апеляційну скаргу подано зі спливом річного строку з дня складення повного тексту судового рішення, у зв'язку із чим ухвала Львівського апеляційного суду оскаржується в касаційному порядку;
відтак, прокурором наведено обґрунтовані підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Трускавецького міського суду від 27 серпня 2019 року, оскільки апеляційна скарга внесена за наслідками вивчення відповіді Трускавецької міської ради та в подальшому звернення з апеляційною скаргою.
крім того, судом апеляційної інстанції в ухвалі суду від 14 квітня 2025 року помилково зроблено висновок про те, що апеляційну прокурором подано після значного періоду часу майже через дванадцять років з дня ухвалення оскаржуваного рішення, що суперечить матеріалам справи, оскільки оскаржуване рішення у справі № 457/525/19 прийнято Трускавецьким міським судом 27 серпня 2019 року;
згідно інформації Трускавецької міської ради № 18/29-2617/1 від 19 листопада 2024 року на запит прокуратури повідомлено про те, що органу місцевого самоврядування про рішення суду від 27 серпня 2019 року у справі 457/525/19 про визнання права власності на цегляний гараж за ОСОБА_2 нічого невідомо, заходи представницького характеру вживатись не будуть. В подальшому Дрогобицькою окружною прокуратурою 21 листопада 2024 року до Трускавецького міського суду Львівської області подано заяву про ознайомлення з зазначеною цивільною справою та 29 листопада 2024 року прокурор ознайомився із матеріалами справи та в такий спосіб отримав копію оскаржуваного рішення суду, про що зроблено відмітку у справі. За наслідками вивчення установлено порушення норм матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваного рішення, а також з'ясовано, що Дрогобицька міська рада з матеріалами вказаної справи не ознайомлювалась, копію вказаного рішення суду не отримувала, що свідчить про її бездіяльність та наявність підстав для втручання органів прокуратури з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» шляхом оскарження судового рішення в апеляційному порядку.
земельна ділянка, на якій розташовано спірний сарай (гараж), була комунальною власністю та перебувала у віданні Трускавецької міської ради Львівської області станом на момент прийняття Трускавецьким міським судом спірного рішення. Будь-яке будівництво нерозривно пов'язано з земельною ділянкою, на якій воно здійснюється. З урахуванням того, що земля є специфічним об'єктом права власності, суду слід обов'язково з'ясовувати, який правовий режим земельної ділянки, на якій здійснено будівництво. Підставою для представництва інтересів держави в особі Трускавецької міської ради, шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду, є ухвалення судом незаконного рішення, яке підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що у свою чергу призводить до заподіяння шкоди інтересам держави, при тому, що міською радою, як уповноваженим органом, своєчасно не вжито жодних заходів щодо отримання та оскарження в апеляційному порядку.
У травні 2025 року ОСОБА_2 подано засобами поштового зв'язку та через підсистему Електронний суд письмові пояснення щодо касаційної скарги.
Пояснення мотивовані тим, що:
безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження;
Дрогобицька окружна прокуратура Львівської області, особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на судове рішення в грудні 2024 року, тобто через 5 років з дня ухвалення судового рішення місцевим судом;
Дрогобицька окружна прокуратура скеровувала лист № 14.52/04 від 28 жовтня 2024 року Трускавецькому міському голові Андрію Кульчинському, в якому вказувала про те, що рішенням Трускавецького міського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 457/525/19 за ОСОБА_2 визнано право власності на цегляний гараж літ. «Б» на АДРЕСА_1. Із заявою про ознайомлення з матеріалами справи керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області звернувся до Трускавецького міського суду 25 листопада 2024 року, тобто через місяць як йому стало відомо про наявність рішення Трускавецького суду від 27 серпня 2019 року;
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на її попередні висновки про те, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
з огляду на матеріали справи, прокурором не наведено обставин та не надано відповідних доказів, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, внаслідок чого ним безпідставно пропущено строк на апеляційне оскарження судового рішення. І органи прокуратури, і орган місцевого самоврядування ще в жовтні 2024 року (як випливає зі змісту касаційної скарги) були обізнані про наявність судового рішення, а апеляційна скарга була подана аж 27 грудня 2024 року. При цьому, сама лише обізнаність про судову справу (провадження) є достатньою підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пропуском річного строку на оскарження судового рішення.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року:
поновлено першому заступнику керівника Львівської обласної прокуратури строк на касаційне оскарження ухвали Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року;
відкрито касаційне провадження у справі.
21 жовтня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року:
у задоволенні клопотання першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури про участь у судовому засіданні відмовлено;
справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від19 вересня 2025 року зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що:
«загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що:
«відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).
ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».
У пунктах 91-96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що:
«91. «Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
92. ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
93. Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
94. Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
95. Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).
96. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження».
Особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження. Законодавець при конструюванні частини другої статті 358 ЦПК України не визначив, що при її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи (зокрема, котрий ініціював позов - позивач), який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження № 61-1979сво24)).
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та N 35548/06, § 34, від 21 грудня 2010 року).
Сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК України, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року в справі № 186/972/18 (провадження № 61-19251св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 200/13452/18 (провадження № 61-8954 св 23)).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що:
«апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 травня 2022 року в справі № 904/1875/19 зазначено, що:
«з приписів частини 2 статті 261 ГПК України не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною 2 статті 261 ГПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2023 року в справі № вказано, що:
«57. Згідно з ч. 2 ст. 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки.
58. Однак, з приписів вищенаведеної процесуальної норми не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
59. Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
60. Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, звільняє її від безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченої ч. 2 ст. 261 ГПК України, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Проте в такому випадку особа не звільняється від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами ГПК України.
61. Отже, норми ГПК України підлягають застосуванню до всіх без виключення учасників судового процесу, а окремі норми визначають початок перебігу процесуального строку на оскарження судових рішень саме для осіб які не брали участі у розгляді справи, а суд вирішив питання про їх права та інтереси, та передбачають можливість поновлення процесуального строку на оскарження судових рішень. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
62. Схожі за змістом правові висновки викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2023 року в справі № 1512/12762/12 (провадження № 61-6640св23) зазначено, що:
«відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Наведена норма процесуального права не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Заявник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.
Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить про те, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 358 ЦПК України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Зазначене необхідно врахувати суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі».
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
У справі, що переглядається:
рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на цегляний сарай (гараж), що знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 39 - 43);
при відмові у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд вважав, що Дрогобицька окружна прокуратура скеровувала лист № 14.52/04 від 28 жовтня 2024 року Трускавецькому міському голові Андрію Кульчинському, в якому вказувала про те, що рішенням Трускавецького міського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 457/525/19 за ОСОБА_2 визнано право власності на цегляний гараж літ. «Б» на АДРЕСА_1. Із заявою про ознайомлення з матеріалами справи керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області звернувся до Трускавецького міського суду 25 листопада 2024 року, тобто через місяць, як йому стало відомо про наявність рішення Трускавецького суду від 27 серпня 2019 року. Апеляційна скарга подана прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції 30 грудня 2024 року. З огляду на матеріали справи прокурором не наведено обставин та не надано відповідних доказів, які є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, внаслідок чого ним безпідставно пропущено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а тому наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження колегія суддів вважала неповажними. Сам лише факт подання особою, незалученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (майже через дванадцять років з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення) за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження;
апеляційний суд не звернув уваги, що керівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області, який діє в інтересах Трускавецької міської ради, є особою, яка не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд, як вона вважає, вирішив питання про право власності на земельну ділянку комунальної власності; Трускавецька міська рада не була залучена до участі у справі;
прокурор направляв листи від 28 жовтня 2024 року голові Трускавецької міської ради та начальнику відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради з метою з'ясування підстав для представництва (а. с. 59 - 60, 63 - 64); голова Трускавецької міської ради та начальник відділу державного архітектурно-будівельного контролю Трускавецької міської ради з метою з'ясування підстав для представництва 19 листопада 2024 року відповіли прокурору (а. с. 61 - 62, 65 - 66); 25 листопада 2024 року в суду першої інстанції зареєстровано заяву прокурора про ознайомлення з матеріалами справи (а. с. 48); згідно з матеріалами справи прокурор ознайомився з ними 29 листопада 2024 року (а. с. 49); 27 грудня 2024 рокукерівник Дрогобицької окружної прокуратури Львівської області в інтересах Трускавецької міської ради подав безпосередньо до Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 27 серпня 2019 року (а. с. 51 - 73) (див. пункти 57, 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21); апеляційний суд, з урахуванням вказаних обставин, натомість помилково вказав, що факт подання особою, незалученою до участі у справі, апеляційної скарги після спливу значного періоду часу (майже через дванадцять років з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення) за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження. Як наслідок оскаржену ухвалу апеляційного суду належить скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов'язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що оскаржена ухвала суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати; передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Львівського апеляційного суду від 14 квітня 2025 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко