Постанова
Іменем України
22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 361/9880/21
провадження № 61-13446св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Житомирської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком,
розглянувши в порядку письмового провадження справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ? Служба у справах дітей Житомирської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук Ігор Валерійович, на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, постановлену колегією суддів у складі Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., встановив
Короткий зміст вимог учасників справи
1. У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , у якому просив визначити місце проживання малолітньої дитини ? ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з батьком.
2. Позов мотивований тим, що 14 жовтня 2017 року між ним та відповідачем був укладений шлюб. Від спільного подружнього життя сторони мають одного сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Богунського районного суду міста Житомира у справі № 358/37/19 від 09 квітня 2020 року шлюб між ними було розірвано.
2.1. Відповідач одразу після виписки з пологового будинку написала дві заяви від 18 грудня 2018 року та 22 грудня 2018 року, якими надала згоду позивачу на прийняття рішення щодо добровільного виховання свого єдиного сина ОСОБА_4 . Дані заяви були нотаріально посвідчені та підписані приватним нотаріусом Катюхою О. В. та Сєтаком В. Я .
2.2. Богунським районним судом м. Житомира у справі № 295/3123/19 позивачу був виданий судовий наказ про стягнення аліментів з матері на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26 лютого 2019 року до досягнення дитиною повноліття.
2.3. Відповідач з моменту виписки з пологового будинку жодного разу не відвідала дитину, не надала матеріальної допомоги, не купила жодного медичного препарату для покращення здоров'я своєї власної дитини. Все це свідчить про байдуже ставлення до дитини, нехтування своїми батьківськими обов'язками перед дитиною.
2.4. Позивач має постійне місце проживання, постійну роботу, належну та достойну заробітну плату, веде здоровий спосіб життя, що дозволяє дати дитині все необхідне. На сьогоднішній день дитина проживає разом з позивачем і перебуває на його повному утриманні. Разом з ними проживає бабуся дитини, мати позивача, яка веде здоровий спосіб життя та має постійне місце роботи, за яким характеризується виключно позитивно. Дитині забезпечені гідні умови проживання та гармонійна атмосфера оточення. Між позивачем та сином, а також іншими оточуючими людьми склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, її повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей.
2.5. Крім того, в інформаційній довідці № 232441189 з реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 листопада 2020 року вказано, що в позивача є нерухоме майно у м. Києві, а саме три квартири, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 . З серпня 2021 року позивач орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_4
2.6. Отже, позивач має самостійний дохід та належні житлові умови, у яких зможе проживати малолітній син разом із батьком.
2.7. Також позивач зазначав, що не чинитиме жодних перешкод для спілкування матері із сином та готовий зі свого боку сприяти тому, щоб його єдиний син не був позбавлений піклування матері.
2.8. Відповідач, згідно з останньою відомою йому інформацією, уклала договір суборенди квартири АДРЕСА_5 від 05 червня 2019 року із орендатором ОСОБА_6 на період із 05 червня 2019 року до кінця 2019 року, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 . Дана інформація підтверджується Договором суборенди квартири, який міститься у матеріалах справи № 358/37/19. Надалі місце проживання відповідача невідоме, що підтверджують подальші докази.
2.9. Також, згідно з Наказом 1 - К від 01 квітня 2019 року, відповідач працює на посаді менеджера у Товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Квант Енерджі» та довідки з вих. № 0605/1 від 06 травня 2019 року, яка видана роботодавцем та підтверджує факт того, що дійсно відповідач працює у даній компанії станом на дату надання даної довідки. Враховуючи, що дане підприємство розташоване в Івано-Франківській області, місто Коломия, а відповідач проживала в орендованій квартирі у місті Києві, мати не зможе постійно брати участь у вихованні свого сина з підстав відсутності у відповідача постійного місця проживання за місцем праці для догляду єдиного сина.
2.10. Крім того, відповідач неодноразово була фігурантом кримінальних правопорушень щодо позивача, спрямованих на залякування, вимагання коштів та матеріальних цінностей, відомості про які були внесені до ЄРДР.
2.11. У зв'язку з цим ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ? ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_4 .
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням від 09 вересня 2022 року Броварський міськрайонний суд Київської області задовольнив позов.
4. Суд визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , за місцем його реєстрації або проживання. Вирішив питання розподілу судових витрат.
5. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що у матері не може бути переваги перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, беручи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини. У даній справі сторони не заперечували, що саме мати залишила дитину та сім'ю з власної волі, отже, дитина не була розлучена з матір'ю в сенсі цього поняття. Крім того, враховуючи те, що дитина проживає з батьком тривалий час, батько піклується про сина та забезпечує всім необхідним, суд дійшов висновку про визначення місця проживання дитини разом із батьком, оскільки це відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
6. Постановою від 29 серпня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року скасував. Ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
7. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки не врахував, що рішення суду у справі № 358/37/19 набрало законної сили; на момент розгляду справи рішення не виконано, обставини, які б давали підстави змінити місце проживання дитини та визначити її місце проживання разом з батьком на момент розгляду даної справи, відсутні.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, які стосуються касаційного перегляду оскаржуваної ухвали апеляційного суду
8. 14 жовтня 2017року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 09 квітня 2020 року.
9. Від спільного подружнього життя сторони мають одного малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з батьком позивачем ОСОБА_1 у найманій квартирі за адресою: АДРЕСА_4 .
10. ОСОБА_2 18 грудня 2018 року добровільно надала згоду на проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем реєстрації батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою АДРЕСА_7 , що посвідчена приватним нотаріусом Катюхою О. В. та 22 грудня 2018 року також добровільно надала згоду на виховання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що посвідчена приватним нотаріусом Сєтаком В. Я.
11. 27 березня 2019 року судовим наказом Богунського районного суду м. Житомира у справі № 295/3123/19 із ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26 лютого 2019 року та до досягнення дитиною повноліття.
12. Відповідно до наданого розрахунку заборгованості від 23 вересня 2021 року, станом на 01 вересня 2021 року ОСОБА_2 мала заборгованість по сплаті аліментів в розмірі 27 727, 89 грн.
13. Згідно з рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 27 липня 2021 року, у справі № 143/789/21, видано обмежувальний припис терміном на шість місяців відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме: заборонено перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 із малолітнім сином - ОСОБА_4 ; заборонено наближатися на відстань менше ніж 500 (п?ятсот) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 із малолітнім сином - ОСОБА_4 .
14. Відповідно до консультації психолога, наданої в КНП «Київський міський психоневрологічний диспансер № 2» від 14 квітня 2021 року, дитина оточена увагою, доглядом, і санітарно-гігієнічні норми відповідають всім вимогам. Заняттями з розвитку дитини займається кваліфікований фахівець та рідний батько. Дитина дуже прив?язана до батька, спілкування тепле і доброзичливе. Негайне відлучення дитини від батька може спричинити непоправну психологічну травму.
15. Згідно з висновком виконавчого комітету Житомирської міської ради № 191 від 19 лютого 2020 року про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виконавчий комітет міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .
16. ОСОБА_2 змінила прізвище на « ОСОБА_2 » 24 вересня 2021 року, що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серія НОМЕР_1 , актовий запис № 5.
17. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 неодноразово була фігурантом кримінальних правопорушень щодо позивача, спрямованих на залякування, вимагання коштів та матеріальних цінностей, відомості про які були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР):
- Витяг з ЄРДР № 12019060020000372 від 13 лютого 2019 року по факту вчинення злочину за частиною першою статті 355 Кримінального кодексу (далі? КК) України;
- Витяг з ЄРДР № 12020060020000938 від 29 лютого 2020 року по факту вчинення злочину за статтею 390-1 КК України;
- Витяг з ЄРДР № 12019100060005493 від 13 грудня 2019 року по факту вчинення злочину за частиною першою статті 125 КК України;
- Витяг з ЄРДР № 1202006002001075 від 05 березня 2020 року по факту вчинення злочину за частиною першою статті 125 КК України;
? Витяг з ЄРДР № 12020060020000939 від 29 лютого 2020 року по факту вчинення злочину за частиною першою статті 189 КК України.
18. 24 червня 2020 року слідчим СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області лейтенант поліції Кобернюк В. В. було повідомлено відповідача про підозру у кримінальному провадженні № 12020060020002753 від 16 червня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення за частиною першою статті 125 КК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19. У вересні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук І. В., на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
20. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2023 року суддею-доповідачем, для розгляду справи № 361/9880/21 визначено Пророка В. В. , судді, які входять до складу колегії: Грушицький А. І., Петров Є. В.
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цієї справи з Броварського міськрайонного суду Київської області.
22. 19 жовтня 2023 року справа № 361/9880/21 надійшла до Верховного Суду.
23. На підставі розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями на підставі службової записки судді Пророка В. В.
24. Протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 вересня 2025 року суддею-доповідачем, для розгляду справи № 361/9880/21 визначено Пророка В. В. , судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.
25. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року справа призначена до судового розгляду.
26. 22 вересня 2025 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
27. 23 вересня 2025 року у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., на підставі службової записки судді Пророка В. В., здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.
28. 20 жовтня 2025 року у зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., на підставі службової записки судді Пророка В. В., здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями. Справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ситнік О. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
29. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначене судове рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) частини другої статті 389 ЦПК України.
30. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, згідно з яким суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
31. Крім того, заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази у справі.
32. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення, у тому числі в межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
Позиція інших учасників справи
33. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
34. Під час оцінки доводів касаційної скарги щодо визначення місця проживання дитини Верховний Суд керується положеннями Конвенції про права дитини, СК України, Законом України «Про охорону дитинства», а також іншими нормативно-правовими актами.
35. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
36. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
37. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
38. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
39. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
40. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
41. Згідно із статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
42. Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
43. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
44. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
45. Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів, зокрема, щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
46. Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору, зокрема щодо місця проживання.
47. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
48. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
49. У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
50. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
51. Міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
52. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
53. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_4 .
54. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керувався принципом якнайкращого забезпечення інтересу дитини та врахував тривалість проживання малолітньої дитини саме разом із батьком, його прихильність до батька, забезпечення сталості їх соціальних зв'язків з батьком та у соціумі в цілому, добросовісне виконання ним батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов для проживання, розвитку та навчання, а також невстановлення обставин, які можуть негативно впливати на виховання та розвиток дитини.
55. Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини разом з батьком, оскільки судом першої інстанції не було взято до уваги рішення суду у справі № 358/37/19, яким місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом з матір'ю ОСОБА_3 .
56. Верховний Суд не може погодитись з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
57. Зібрані у справі докази свідчать про те, що малолітній ОСОБА_4 з моменту свого народження проживає з батьком, разом з ними проживає бабуся дитини, мати позивача, яка веде здоровий спосіб життя та має постійне місце роботи, за яким характеризується виключно позитивно. Між позивачем та сином, іншими оточуючими людьми склалися усталені доброзичливі стосунки, які сприяють належному вихованню дитини, його повноцінному світосприйманню життя та оточуючих людей.
58. Доказами у матеріалах справи, зокрема висновком органу опіки та піклування, підтверджено, що дитині за місцем проживання батька створені всі необхідні умови для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
59. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції рішення суду у справі № 358/37/19, якимбуло визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 з матір'ю, так і не було виконано. ОСОБА_3 не довела, що вчиняла дії з виконання її материнського обов'язку щодо участі у вихованні дитини. Малолітній ОСОБА_2 продовжує проживати разом з батьком.
60. Верховний Суд наголошує на тому, що материнська увага та турбота мають проявлятися не лише під час спільного проживання матері та дитини, а також шляхом участі матері у вихованні дитини, спілкуванні з нею, якщо вона проживає окремо від неї разом з їх батьком.
61. Таким чином, відібрання дитини від батька, з яким вона проживає з народження, може завдати серйозної психологічної травми дитині, оскільки це призводить до раптового розриву звичної життєвої стабільності, втрати безпеки та руйнування прив'язаності.
62. У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів малолітнього ОСОБА_4 встановлення місця проживання дитини з батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про встановлення місця проживання дитини з батьком.
63. Водночас Верховний Суд зазначає, що у разі виникнення нових обставин чи зміни обставин справи, зокрема у відносинах сторін спору, в першу чергу, відносинах між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у судовому порядку місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
64. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 542/1428/18, провадження № 61-18612св19.
65. Крім того, висновки апеляційного суду не відповідають сформульованим правовим позиціям Верховного Суду, на які послався і заявник у касаційній скарзі.
66. Так, у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення місця проживання дитини передусім увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини потрібно розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
67. У постанові від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18 (провадження № 61-15091св19) Верховний Суд зазначив, що під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
68. У постанові від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 (провадження № 61-592св19) Верховний Суд виснував, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
69. Наведені правові висновки Верховного Суду потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
70. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не навів обґрунтованих мотивів скасування рішення суду першої інстанції, а мотивував свою постанову лише наявністю рішення у справі № 358/37/19, при цьому не врахував, що дитина увесь час проживала разом з батьком.
71. Крім того, у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
72. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
73. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
74. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
75. Отже, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
76. Таким чином, суд першої інстанції, на порушення вищезазначених вимог норм процесуального права, не встановив дійсні обставини справи, не визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які їх регулюють, і не дав належної правової оцінки зібраним доказам.
77. Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
78. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
79. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з наведеним суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
80. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
81. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
82. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд не надав оцінку та не мотивував відхилення доводів і міркувань позивача, наведених ним на обґрунтування своєї правової позиції, та доказів, наданих сторонами у справі, яким суд першої інстанції надав оцінку, не зазначивши підстав і мотивів відхилення таких доказів, врахованих судом першої інстанції, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
83. Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність спору між батьками лише на підставі того, що є рішення суду у справі № 358/37/19, яким вже визначалося місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 з матір'ю, адже сімейні відносини мають триваючий характер, що не виключає періодичного виникнення сімейних спорів між їхніми учасниками з огляду на розвиток відповідних сімейних правовідносин.
84. Тож Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення не є обґрунтованим та законним, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, висновки якого відповідають правовим висновкам Верховного Суду, на які заявник послався у касаційній скарзі.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
85. Відповідно до частини першої статті 409 ЦПК України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3); скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 4).
86. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України).
87. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук І. В., скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року.
(2.2) Щодо судових витрат
88. Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України, резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
89. За правилом частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
90. Оскільки Верховний Суд зробив висновок про задоволення касаційної скарги Рябчука І . В . , судові витрати, сплачені під час подання касаційної скарги у вигляді судового збору в розмірі 1 816,00 грн, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача.
91. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі відповідно до правового результату вирішення спору покладаються на відповідачку.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатРябчук Ігор Валерійович, на постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року.
2. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 29 серпня 2023 року.
3. Залишити в силі рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2022 року.
4. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування судових витрат, понесених ним зі сплати судового збору, у розмірі 1 816, 00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: /підпис/ В. В. Пророк
/підпис/ А. І. Грушицький
/підпис/ А. А. Калараш
/підпис/ Є. В. Петров
/підпис/ О. М. Ситнік