4 червня 2025 року
м. Київ
справа № 199/9895/22
провадження № 61-569св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області,
відповідачі: ОСОБА_1 , Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня
2023 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 вересня 2023 року, ухвалені у складі
судді Подорець Ю. Б., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, ухвалену колегією у складі суддів Барильської А. П., Макарова М. О., Максюти Ж. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області звернувся з позовом до ОСОБА_1 , Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного
товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»
(далі - ДП «Ілліч-Агро Донбас») про витребування земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
В обґрунтування позову вказував, що 19 листопада 2019 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Чекіда О. А. зареєстрував право власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168 площею 2 га, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради Нікольського району Донецької області (далі - Темрюцька сільська рада) за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34250380).
Підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку став, як зазначено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення».
Водночас відповідно до наданої ГУ Держгеокадастру копії наказу з аналогічними реквізитами - від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ з назвою «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» - ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, яка розташована на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області (далі - Урзуфська сільська рада) за межами населених пунктів.
Крім того, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 22 жовтня 2019 року
№ 5411-СГ «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» ОСОБА_1 відмовлено в затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Темрюцької сільської ради, площею 2 га, кадастровий номер 1421786600:03:000:1168, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, та наданні цієї земельної ділянки у власність.
Отже, держава не приймала рішення про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168, а остання вибула з державної власності поза її волею.
Згодом зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 передав в оренду ДП «Ілліч-Агро Донбас» строком на 10 років (номер запису про інше речове право 34722080).
Перший заступник керівника прокуратури просив:
- витребувати від відповідачів на користь власника земельної ділянки - Нікольської селищної ради земельну ділянку сільськогосподарського призначення
площею 2 га з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168, що розташована на території територіальної громади Нікольської селищної ради;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію права оренди ДП «Ілліч-Агро Донбас» земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168, припинивши право оренди на цю земельну ділянку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Амур-Нижньодніпровського районний суд м. Дніпропетровська від 21 серпня
2023 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів неправомірності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку,
не надав доказів, які б підтверджували підробку документів, на підставі яких
ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку у власність. Зазначено, що у матеріалах справи наявні два варіанти сканкопії одного наказу, зміст яких суперечить один одному, а за відсутності оригіналу такого наказу жодна з його копій не спростовує одна одну і не може бути взята до уваги як доказ.
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська додатковим рішенням від 6 вересня 2023 року стягнув з Донецької обласної прокуратури
на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» 5 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл понесених судових витрат, суд першої інстанції керувався тим, що заявлені ДП «Ілліч-Агро Донбас» витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими, співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг, їх розмір відповідає обсягу та складності фактично наданих послуг, а також значенню справи для відповідача ДП «Ілліч-Агро Донбас».
Дніпровський апеляційний суд постановою від 12 грудня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року та додаткове рішення
Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 вересня 2023 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог, зазначивши, що наявність двох наказів під одним номером і з різним змістом, зокрема про надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою ОСОБА_2 , видані стосовно різних земельних ділянок, які територіально розташовані в різних районах, не доводить недійсність якогось із цих документів та незаконність набуття вказаними особами права власності на земельні ділянки. Спірна земельна ділянка була сформована, була об'єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві власності за ОСОБА_1 і ніщо не вказує на те, що зазначена земельна ділянка виділялася ще комусь.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважав законними і обґрунтованими висновки суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від 16 січня 2024 року стягнув з Донецької обласної прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас»
ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» 6 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ДП «Ілліч-Агро Донбас» у суді апеляційної інстанції, апеляційний суд вважав, що з огляду на складність справи і принципи справедливості, добросовісності та розумності, обґрунтованими витратами, на компенсацію яких має право сторона, є витрати у розмірі 2 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2024 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня
2023 року, додаткове рішення цього ж суду від 6 вересня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову; відмовити у задоволенні заяв про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, а саме: наданому
ГУ Держгеокадастру наказу від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ щодо надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проєкту землеустрою; інформації
ГУ Держгеокадастру про те, що воно не видавало наказ від 2 жовтня 2019 року
№ 5031-СГ щодо надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки; наданому
ГУ Держгеокадастру наказу від 22 жовтня 2019 року № 5411-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проєкту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність.
Висновки, які суди поклали в основу ухвалених ними судових рішень, ґрунтуються на припущеннях, оскільки очевидно, що не можуть існувати два накази
ГУ Держгеокадастру у Донецькій області від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ з різними текстами про надання у власність землі різним особам.
Суди не врахували, що накази Держгеокадастру з одним номером, датою та посекундною відміткою на штрих-коді фізично не можуть існувати.
Суди безпідставно обмежили поняття «оригінал доказу» лише паперовим документом, оскільки помилково вважали, що оригіналом наказу
ГУ Держгеокадастру може бути лише паперовий документ.
Прокурор зауважив, що всі накази ГУ Держгеокадастру обов'язково реєструються в системі електронного документообігу «ДОК ПРОФ» та існують як електронні документи.
У системі «ДОК ПРОФ» є тільки один наказ ГУ Держгеокадастру від 2 жовтня
2019 року № 5031-СГ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою. Інші накази ГУ Держгеокадастру від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ
у системі «ДОК ПРОФ» відсутні.
Суди необґрунтовано презюмували право власності ОСОБА_1 за відсутності доказів для цього та фактично звільнили відповідача від обов'язку доказування і що відсутність вироку щодо підробки документів не може бути підставою для відмови в позові.
На думку прокурора, вказані висновки судів суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у постановах
Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц
(провадження № 61-13700св19), від 5 квітня 2023 року у справі № 139/997/21 (провадження № 61-12898св22).
13 лютого 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд»
заступник керівника Донецької обласної прокуратури поза строком, визначеним статтею 398 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) подав до Верховного Суду додаткові пояснення, які за своєю суттю доповненням до касаційної скарги, тому суд залишає їх без розгляду.
Позиція інших учасників справи
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «Ілліч-Агро Донбас» на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначає, що доводи касаційної скарги необґрунтовані, посилання на висновки Верховного Суду помилкові, оскільки стосуються неподібних до цієї справи обставин. Твердження про те, що земельна ділянка вибула з володіння ГУ Держгеокадастру поза його волею, є припущенням. Суди не порушили статей 5, 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон № 851-IV); сканкопії письмових наказів ГУ Держгеокадастру не є оригіналами електронного документа. Матеріали справи та встановлені судами обставини не містять доказів того, що ОСОБА_1 , отримуючи земельну ділянку в порядку, передбаченому законодавством, діяв недобросовісно; доводи касаційної скарги спрямовані на переоцінку доказів у справі.
Крім того, зазначає, що справа є малозначною, оскільки нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 2024 рік становить 67 044,97 грн.
Також вказує, що попередній розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції становить 6 000 грн, відповідні докази будуть надані у строки, передбачені ЦПК України.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 7 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження у справі і витребував її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у постановах
Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц
(провадження № 61-13700св19), від 5 квітня 2023 року у справі № 139/997/21 (провадження № 61-12898св22) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження судами зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Верховний Суд ухвалою від 29 травня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення.
19 липня 2019 року згідно з наказом ГУ Держгеокадастру № 3370-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в запасі, на території Темрюцької сільської ради за межами населених пунктів орієнтовною площею 2 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
2 жовтня 2019 року відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру № 5031-СГ надано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168 площею 2 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради за межами населених пунктів.
22 жовтня 2019 року згідно з наказом ГУ Держгеокадастру № 5411-СГ відмовлено в затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168 площею 2 га сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Темрюцької сільської ради.
19 листопада 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Чекіда О. І. зареєстрував право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168 площею 2 га, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства на території Темрюцької сільської ради за межами населених пунктів (номер запису про державну реєстрацію права власності 34259523).
22 листопада 2019 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» та ОСОБА_1 уклали договір оренди земельної ділянки № 615, за умовами якого ОСОБА_1 передав ДП «Ілліч-Агро Донбас» у платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168 площею 2 га, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, строком на 10 років.
13 квітня 2022 року ДП «Ілліч-Агро Донбас» звернулося із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Головного управління Національної поліції України та Служби безпеки України у зв'язку з тим, що в результаті бойових дій втратило доступ до офісу, в якому перебували всі установчі документи підприємства, печатка, штампи, всі дозволи, ліцензії та інша розпорядча документація, відомості про що було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022050000001220.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний
(пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року
у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа має бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Спірні правовідносини стосуються правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168 площею 2 га, цільовим призначенням якої є ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Темрюцької сільської ради за межами населених пунктів.
Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого
протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція)).
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п'ята статті 12 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року
у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) сформульовано правовий висновок про те, що, розглядаючи справи щодо застосування положень
статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, враховуючи принципи мирного володіння майном, а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга
статті 19 Конституції України).
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно зі статтею 118 ЗК України (в редакції Кодексу, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Процедура державної реєстрації земельної ділянки визначена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051).
Відповідно до пункту 107 Порядку № 1051 (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передання у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи
(пункт 109 Порядку № 1051).
Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.
Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
До Поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 112 Порядку № 1051).
У пункті 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 1421786600:03:000:1168 державну реєстрацію спірної земельної ділянки здійснено на підставі технічної документації - проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розробленого 22 липня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр експертно-геодезичного забезпечення».
Державна реєстрація права власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 проведена 19 листопада 2019 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чекідою О. А. на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ.
Заперечуючи проти правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, прокурор посилався на те, що наказ ГУ Держгеокадастру
від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ про надання спірної ділянки відповідачу є підробним, оскільки рішення про передання ОСОБА_1 такої земельної ділянки не приймалось, а наказом з аналогічними реквізитами (номером, датою видання) надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в запасі на території Урзуфської сільської ради за межами населених пунктів орієнтовною площею 2 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
На підтвердження зазначеного прокурор надав паперову копію електронного документа із системи «ДОК ПРОФ», а саме наказу ГУ Держгеокадастру
від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває у запасі на території Урзуфської сільської ради за межами населених пунктів орієнтовною площею 2 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 1051 Державний земельний кадастр ведеться на електронних та паперових носіях.
Документи в паперовій формі, які створюються під час ведення Державного земельного кадастру, витяги з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру, довідки, що містять узагальнену інформацію про землі (території), викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану), кадастрові плани земельних ділянок та інші документи створюються шляхом роздрукування їх електронної (цифрової) форми за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Під час створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами документів в електронній та паперовій формі кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.
У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях.
Документи в електронній формі, які створюються на виконання вимог цього Порядку, повинні відповідати вимогам законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
У пункті 32 Порядку № 1051 зазначено, що документи Державного земельного кадастру є його складовими частинами, які створюються, відображаються та змінюються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Документами Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, є, зокрема, і поземельні книги (підпункт 4 пункту 31 Порядку № 1051).
Поземельна книга в електронній (цифровій) формі відкривається шляхом її формування за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру з використанням даних електронного документа. Поземельна книга в електронній (цифровій) формі засвідчується кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора. Не завірені кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора записи у Поземельній книзі в електронній (цифровій) формі вважаються недійсними
(пункт 50 Порядку № 1051).
Внесення відомостей до Поземельної книги в електронній (цифровій) формі є внесенням відомостей до Державного земельного кадастру (пункт 51
Порядку № 1051).
До Поземельної книги в електронній (цифровій) формі додаються електронні копії документів, що є підставою для внесення відомостей до неї (пункт 52
Порядку № 1051).
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону № 851-IV.
Відповідно до статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статтею 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред'явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.
У частинах першій та другій статті 8 Закону № 851-IV передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
У пункті 1 частини першої статті 1 Закону № 851-IV зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року
у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (зокрема текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Аналогічні процесуальні положення закріплені в частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено в постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року
у справі № 922/51/20, постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року в справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для того, щоб його змінювати.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 5 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24) з подібними правовідносинами за позовом першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратуриДонецької областізауважив, що наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з додержанням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України у редакції, яка діяла на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Розглядаючи справи щодо застосування статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи виснувати про наявність підстав для втручання в мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, враховуючи принципи мирного володіння майном, а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга
статті 19 Конституції України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» під час втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном, ЕСПЛ у пунктах 70, 71 зазначеного рішення наголосив, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності в цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Потреба державного органу виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення
учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У матеріалах справи, що переглядається в касаційному порядку, наявні дві копії наказу ГУ Держгеокадастру від 2 жовтня 2019 року № 4892-СГ, які суттєво відрізняються за своїм змістом.
Одну з копій виготовлено з паперового носія, який був підставою для здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на земельну ділянку, інша - паперова копія електронного документа із системи «ДОК ПРОФ». Паперові оригінали зазначених документів сторони не надали.
Встановивши, що у справі наявна відповідна копія наказу ГУ Держгеокадастру від 2 жовтня 2019 року № 4892-СГ, який був наданий державному реєстратору для реєстрації права власності відповідача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли загалом обґрунтованих висновків про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами підробку документів, на підставі яких ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку.
У контексті доводів прокурора щодо наявності в електронній системі ГУ Держгеокадастру «ДОК ПРОФ» електронного документа з відмінним змістом, що свідчить про підробку наданого ОСОБА_1 наказу ГУ Держгеокадастру
від 2 жовтня 2019 року № 5031-СГ, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У зв'язку з військовою агресією та повномасштабним вторгненням держави-агресора на територію України 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває до цього часу. З 24 лютого 2022 року до 4 березня 2022 року на території Маріупольського району Донецької області, де територіально розташована спірна земельна ділянка, також перебувають документи щодо її передання у приватну власність, тривали активні бойові дії, а з 5 березня 2022 року ця територія є тимчасово окупованою рф (перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376).
Згідно з положеннями частин шостої, сьомої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи, визначив норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, та, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених критеріїв оцінки доказів та застосувавши баланс вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено
статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої
Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки поданим сторонами доказам, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.
Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
від 16 грудня 2024 року у справі № 199/3188/23 (провадження № 61-13811св24),
від 25 листопада 2024 року у справі № 199/9914/22 (провадження № 61-995св24), від 5 лютого 2025 року у справі № 199/9920/22 (провадження № 61-14456св24),
від 12 лютого 2025 року у справі № 199/9890/22 (провадження № 61-14163св24),
у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9901/22 (провадження № 61-3789св24), від 27 лютого 2025 року у справі № 199/9921/22 (провадження № 61-7825св24), 6 березня 2025 року у справі № 199/3147/23 (провадження № 61-13397св24), від 12 березня 2025 року у справі № 199/3265/23 (провадження № 61-13832св24), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 серпня 2024 року
у справі № 205/2120/23 (провадження № 61-1063св24), а також у постанові Верховного Суду в складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 5 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Водночас Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного
цивільного суду в постанові від 5 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24) з аналогічними правовідносинами, з урахуванням положень частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України, зауважив про порушення судами правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України, під час розгляду позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас».
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З огляду на те, що спір у справі, що переглядається, в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах органу місцевого самоврядування до ДП «Ілліч-Агро Донбас», є земельним спором між територіальною громадою та юридичною особою, тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, розгляд цього спору належить до господарської юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» підлягають скасуванню, а провадження в справі в цій частині - закриттю. Розгляду в поряду цивільного судочинства підлягали лише позовні вимоги до ОСОБА_3 .
Верховний Суд роз'яснює позивачу його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи № 199/3146/23 у частині вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» до відповідного суду господарської юрисдикції.
Беручи до уваги зазначене, відсутні правові підстави для стягнення на користь
ДП «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу.
Правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача суми понесених останнім судових витрат під час закриття провадження у справі визначені положеннями частини п'ятої статті 142 ЦПК України, зокрема лише як наслідок необґрунтованих дій позивача.
Таких підстав ДП «Ілліч-Агро Донбас» для відшкодування на його користь судових витрат не зазначало та Верховний Суд не встановив.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (у межах підстав касаційного оскарження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
У частинах першій, другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Враховуючи наведене, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог, заявлених до ДП «Ілліч-Агро Донбас», провадження в цій частині підлягає закриттю. У частині вимог, заявлених до ОСОБА_1 , зазначені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Додаткові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з прокуратури на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас» суми судових витрат на професійну правничу допомогу підлягають скасуванню як судові рішення, які є невід'ємною частиною основних судових рішень.
Щодо клопотання про зупинення провадження у справі
10 квітня 2025 року заступник керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук В. О. звернулася до Верховного Суду з клопотанням про зупинення провадження у справі, яка переглядається, до перегляду Верховним Судом у складі
об'єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24).
Клопотання мотивоване тим, що правовідносини, спір щодо яких вирішується у цій справі, є подібними до правовідносин, які є предметом розгляду
у справі № 199/9897/22.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України встановлено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої
статті 252 цього Кодексу, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову 5 травня 2025 року у справі № 199/9897/22, тому клопотання
заступника керівника Донецької обласної прокуратури Ткачук В. О. про зупинення провадження у цій справі до закінчення розгляду Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
справи № 199/9897/22 задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 400, 409, 400, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити заступнику керівника Донецької обласної прокуратури у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Касаційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 12 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради Маріупольського району Донецької області до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди скасувати з ухваленням в цій частині нового судового рішення про закриття провадження у справі.
Додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 вересня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року в частині залишення без змін додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 6 вересня 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати.
В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2023 рокузалишити без змін.
Повідомити першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області про віднесення розгляду справи за його позовом у частині пред'явлення позовних вимог до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» до юрисдикції господарських судів.
Роз'яснити першому заступнику керівника Маріупольської окружної прокуратури Донецької області право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи у вказаній частині за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік