03 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 285/3923/24
провадження № 61-13287ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Кошман Лесі Анатоліївни на ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 25 вересня 2025 року в справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськкомунсервіс» на дії начальника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Литвинової Олени, боржник - ОСОБА_1 , та
У листопаді 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Міськкомунсервіс» (далі - ТОВ «Міськкомунсервіс») звернулося до суду зі скаргою на дії начальника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Звягельський ВДВС)
Литвинової О., в якій просило:
- визнати незаконною та скасувати постанову від 30 жовтня 2024 року
№ 708094/24.10 начальника Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Литвинової О.;
- зобов'язати начальника Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Литвинову О. задовольнити скаргу від 16 жовтня 2024 року № 492 ТОВ «Міськкомунсервіс».
Вказувало, що товариство подало до Звягельського ВДВС заяву про примусове виконання судового наказу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 29 липня 2024 року, виданого в справі № 285/3923/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Міськкомунсервіс» заборгованості за послуги з поводження з твердими побутовими відходами в розмірі 1 799,64 грн та судовий збір у розмірі 302,80 грн.
09 жовтня 2024 року державний виконавець Звягельського ВДВС Ковальчук Ю. В. повернув виконавчий документ без виконання повідомленням від 09 жовтня
2024 року за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», мотивувавши тим, що у виконавчому документі відсутні ідентифікуючі дані боржника, а саме: дата народження.
16 жовтня 2024 року ТОВ «Міськкомунсервіс» подало до начальника Звягельського ВДВС скаргу на зазначене вище повідомлення державного виконавця, однак начальник Звягельського ВДВС Литвинова О. відмовила в задоволенні скарги, посилаючись на статтю 26 Закону України «Про виконавче провадження», в якій вказано, що початок примусового виконання виконавчого документа розпочинається з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тому державний виконавець може проводити виконавчі дії та отримувати інформацію (у цьому випадку щодо дати народження боржника) лише за відкритими виконавчими провадженням.
Вважало вказану постанову незаконною, оскільки виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відмова в задоволенні скарги є необґрунтованою та порушує міжнародні, конституційні та законодавчо-встановлені норми, оскільки відсутність у виконавчому листі певної інформації про особу боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання.
27 травня 2025 року ухвалою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області скаргу ТОВ «Міськкомунсервіс» задоволено частково.
Визнано незаконною та скасовано постанову начальника Звягельського ВДВС Литвинової О. від 30 жовтня 2024 року про результати перевірки законності виконавчого провадження.
Зобов'язано суб'єкт оскарження повторно розглянути скаргу
ТОВ «Міськкомунсервіс» від 16 жовтня 2024 року № 492.
У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутність у виконавчому документі дати народження боржника не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа, і що дії державного виконавця Звягельського ВДВС Ковальчука Ю. В. під час винесення повідомлення від 09 жовтня 2024 року про повернення виконавчого документа стягувачу ТОВ «Міськкомунсервіс» без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» з підстав відсутності у виконавчому документі дати народження боржника порушують права стягувача та є такими, що не відповідають вимогам закону. Державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження наділений повноваженнями самостійно отримати вказану інформацію з метою ідентифікації особи боржника та захисту інтересів стягувача.
25 вересня 2025 року постановою Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу Звягельського ВДВС залишено без задоволення.
Ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд висновував, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про порушення місцевим судом норм матеріального чи процесуального права під час вирішення спору.
У жовтні 2025 року представник Звягельського ВДВС - Кошман Л. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги.
На обґрунтування доводів касаційної скарги вказує, що висновки судів є помилковим, оскільки до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець позбавлений можливості отримувати запитувану ним інформацію.
Суд не має права зобов'язувати зазначених осіб до вчинення дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
За приписами частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Верховний Суд висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, з огляду на таке.
З матеріалів справи встановлено, що 29 липня 2024 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області видано судовий наказ у справі
№ 285/3923/24, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ТОВ «Міськкомунсервіс» заборгованість в розмірі 1 799,64 грн та судові витрати.
09 жовтня 2024 року ТОВ «Міськкомунсервіс» подало до Звягельського ВДВС заяву про примусове виконання вказаного вище судового наказу, в якій зазначило, зокрема, такі відомості щодо боржника: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 . Відомостей щодо дати народження боржника не зазначено.
09 жовтня 2024 року державний виконавець Звягельського ВДВС виніс повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ не містив інформації щодо дати народження боржника - фізичної особи.
У жовтні 2024 року ТОВ «Міськкомунсервіс» подало начальнику Звягельського ВДВС скаргу на рішення державного виконавця Звягельського ВДВС
Ковальчука Ю. В. про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
30 жовтня 2024 року начальником Звягельського ВДВС Литвиновою О. розглянуто скаргу та винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання судового наказу
№ 285/3923/24, виданого 29 липня 2024 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області.
Зміст постанови начальника Звягельського ВДВС Литвинової О. зводиться до того, що статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у виконавчому документі зазначається, зокрема, прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) боржника, його місце проживання чи перебування та дата народження боржника - фізичної особи.
Також згідно з розділом 2 наказу Міністерства юстиції України від 05 серпня
2016 № 2432/2 «Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження» під час реєстрації виконавчого документа до Системи (автоматичної системи виконавчого провадження) вносяться відомості, у тому ж числі, прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) боржника, його місце проживання чи перебування та дата народження боржника. Такі ж відомості зазначаються і у заяві про примусове виконання рішення суду. Так як у судовому наказі та у заяві про примусове виконання судового наказу не вказано дати народження боржника, державний виконавець не може відкрити виконавче провадження, та оскільки стаття 26 вказаного Закону визначає початок примусового виконання з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець не може проводити виконавчі дії, зокрема витребувати конфіденційну інформації щодо особи боржника в порядку статті 18 цього Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як визначено у частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника-фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб-за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема, місце роботи боржника-фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі №471/283/17-ц суд виснував, що згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.
Пунктом 14 Інструкції з організації примусового виконання рішень передбачено, якщо під час проведення виконавчих дій встановлено дані, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (крім випадків отримання виконавцями нових даних, які ідентифікують боржника - фізичну особу, в порядку інформаційної взаємодії автоматизованої системи з державними базами даних і реєстрами), або виявлено технічну помилку, описку в реєстраційних даних вхідної та вихідної кореспонденції, виконавець своєю постановою змінює або доповнює реєстраційні дані в автоматизованій системі. Така постанова виконавця долучається до матеріалів виконавчого провадження.
Наведене також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 жовтня 2020 року в справі № 814/758/17.
У постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року в справі №761/20750/13-ц (провадження №61-15817св20) зазначено, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, за наявності даних щодо його прізвища, імені, реєстраційного номера облікової картки платника податків та адреси місця проживання не породжує обґрунтованих сумнівів щодо ідентифікації особи боржника з метою примусового виконання судового рішення, і тому сама собою не може бути підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання.
Правовий висновок про те, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання, неодноразово і послідовно викладено у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 471/283/17-ц, від 16 жовтня 2019 року в справі № 219/7439/14-ц,
від 11 грудня 2019 року в справі №487/3774/16-ц, від 08 квітня 2020 року в справі № 175/3554/14-ц, від 29 липня 2020 року в справі № 761/20750/13-ц, від 12 січня 2022 року в справі № 753/1329/20-ц, від 14 грудня 2022 року в справі
№ 504/3238/16-ц.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE,
№ 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Отже, суди правильно висновували про те, що відсутність у виконавчому документі певної інформації щодо боржника, зокрема, дати народження не є підставою для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.
Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.
Згідно з положеннями розділу VIII ЦПК України в процесі судового контрою за виконанням судових рішень сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд поновлює порушене право заявника, зокрема, шляхом визнання оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності виконавця незаконними та зобов'язання усунути порушення згідно з положеннями статей 447, 453 ЦПК України.
Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому інформації, що достовірно ідентифікує особу боржника, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.
Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав, зокрема, повторно звертатись до суду для усунення недоліків виконавчого листа та повторного пред'являти його до виконання. Враховуючи, що вимоги цивільно-процесуального законодавства не передбачають обов'язок учасника справи надавати суду інформацію про дату народження потенційного боржника (частина третя статті 175 ЦПК України), суд не завжди має змогу зазначати цю інформацію у виконавчому листі.
Тому висновки судів щодо того, що відсутність у виконавчому документі дати народження боржника не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа, і такі дії державного виконавця Звягельського ВДВС Ковальчука Ю. В. під час винесення повідомлення від 09 жовтня 2024 року про повернення виконавчого документа стягувачу (ТОВ «Міськкомунсервіс») без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із відсутністю у виконавчому документі дати народження боржника порушують права стягувача та є такими, що не відповідають вимогам закону, зроблені відповідно до закону та правових висновків Верховного Суду.
Оскільки судовий наказ Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області виданий 29 липня 2024 року є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню органом державної виконавчої служби, з огляду на те, що у ньому зазначено, зокрема прізвище, ім'я та по батькові боржника, місце його реєстрації, паспортні дані, а також враховуючи те, що державний виконавець самостійно не був позбавлений можливості встановити інші ідентифікуючи дані боржника, з огляду на заходи примусового виконання рішення, на підставі якого був виданий цей виконавчий лист, у державного виконавця Звягельського ВДВС Ковальчука Ю. В. були відсутні підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявницею норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження в справі необхідно відмовити.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів висновує, що застосування судами норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - Кошман Лесі Анатоліївни на ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 травня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року в справі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськкомунсервіс» на дії начальника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Литвинової Олени, боржник - ОСОБА_1 .
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська