Справа № 489/7053/25
Провадження № 2/489/3300/25
Іменем України
11 листопада 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді: Костюченка Г.С.,
за участю секретаря судового засідання: Савкової К.А.,
представника позивача Кучерявої Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту
В вересні 2025 позивач через свого представника - адвоката Кучерявої Т.Ю. звернувся до суду із позовом, в якому з урахуванням уточнення, заявленого в судовому засіданні просить суд зобов'язати відповідача скасувати арешт накладений на нерухоме майно (1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ), належного ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований Миколаївською філією державного підприємства “Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 31.07.2012 за № 12806872, підстава обтяження: постанова старшого державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області Кравчука А.О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 31374490; обтяжувач: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Миколаївській області (код в ЄДРПОУ 34889877).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) та інші судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним.
ОСОБА_2 (далі - Позивач) є власником 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_2 . Іншою половиною квартири володів син позивача, ОСОБА_2 , який загинув на фронті.
Після смерті сина позивач звернувся до нотаріуса із заявою про відкриття спадкової справи, але нотаріус повідомив, що не має права видавати свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири, оскільки згідно відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно квартира знаходиться під арештом. Підставою обтяження є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №31374490, 31.07.2012, Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Кравчук А.О., зареєстроване в Реєстрі за № 12806872 від 31.07.2012.
При цьому, в розділі відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначено, що власником квартири є ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , що не відповідає дійсності, оскільки прізвище позивача та його РНОКПП - інші, відмінні від тих, що зазначені в Реєстрі (додається інформація з ДРРП станом на 22.07.2025).
Позивач не являється боржником в розумінні законодавства про виконавче провадження, відносно нього немає жодного відкритого виконавчого провадження, він не є учасником жодного виконавчого провадження і відповідно його майно не має знаходитись під обтяженням, про що свідчать відповіді Інгульського ВДВС м. Миколаєва від 20.12.2021, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області від 04.01.2022.
На підтвердження відсутності щодо позивача виконавчих проваджень станом на день звернення з цим позовом також надаю витяг з Єдиного реєстру боржників, інформацію з АСВП щодо відсутності проваджень. Місце проживання позивача зареєстроване в квартирі АДРЕСА_1 , в цій же квартирі був зареєстрований син (співвласник квартири).
Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Наразі позивач позбавлений можливості реалізувати свої права по відношенню до своєї власності, а також не має можливості отримати спадщину.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Оскільки потреби у арешті майна позивача немає з огляду на викладене вище, він звернувся до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за ініціативою якого відбулось обтяження майна, із заявою про скасування арешту.
29.08.2025 представнику позивача надана відповідь на клопотання, де підтверджено обставини накладення обтяження на майно третьої особи ( ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ). У відповіді на клопотання Відповідач не спростовує той факт, що на майно Позивача не накладалось обтяження в межах виконання судового рішення, яким стягнуто борг з іншої особи. Крім цього, було рекомендовано ОСОБА_1 звернутись до суду з позовом про зняття арешту з його майна (відповідь від 29.08.2025).
Позивач вважає, що існує триваюче порушення права власності ОСОБА_1 на майно з часу прийняття рішення про обтяження квартири без належної підстави (ймовірно через помилку державного виконавця), при цьому, не зняття арешту з нерухомого майна.
Враховуючи, що будь яких відкритих виконавчих проваджень , що до позивача не існує, це є підставою для зняття арешту.
Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та призначено судове засідання.
15 вересня 2025 представник відповідача надав суду відзив. Заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначав що відсутні правові підстави для зняття арешту з майна позивача, крім того, наголошував, що Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) є неналежним відповідачем у справі.
Представник позивача - адвокат Кучерява Т.Ю. у судовому засіданні, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, належно з'ясувавши дійсні обставини справи, права та обов'язки сторін, оцінки їх доводів і наданих ними доказів, приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи встановлено наступні факти та відповідні правовідносини.
ОСОБА_2 (далі - Позивач) є власником 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_2 . Іншою половиною квартири володів син позивача, ОСОБА_2 , який загинув на фронті.
Після смерті сина позивач звернувся до нотаріуса із заявою про відкриття спадкової справи, але нотаріус повідомив, що не має права видавати свідоцтво про право власності на 1/2 частку квартири, оскільки згідно відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно квартира знаходиться під арештом. Підставою обтяження є постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП №31374490, 31.07.2012, Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Кравчук А.О., зареєстроване в Реєстрі за № 12806872 від 31.07.2012.
При цьому, в розділі відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зазначено, що власником квартири є ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , що не відповідає дійсності, оскільки прізвище позивача та його РНОКПП - інші, відмінні від тих, що зазначені в Реєстрі (додається інформація з ДРРП станом на 22.07.2025).
Позивач не являється боржником в розумінні законодавства про виконавче провадження, відносно нього немає жодного відкритого виконавчого провадження, він не є учасником жодного виконавчого провадження і відповідно його майно не має знаходитись під обтяженням, про що свідчать відповіді Інгульського ВДВС м. Миколаєва від 20.12.2021, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області від 04.01.2022.
На підтвердження відсутності щодо позивача виконавчих проваджень станом на день звернення з цим позовом також надаю витяг з Єдиного реєстру боржників, інформацію з АСВП щодо відсутності проваджень. Місце проживання позивача зареєстроване в квартирі АДРЕСА_1 , в цій же квартирі був зареєстрований син (співвласник квартири).
Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 06.10.2016 року) визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ч.1 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 06.10.2016 року) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації
Відповідно до ч.1, абзацу 2 ч.2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 06.10.2016 року) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016 року) дає підстави дійти висновку, що арешт майна є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 06.10.2016 року) підлягає примусовому виконанню.
Згідно ч.5 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 06.10.2016 року) сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.
Згідно ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств обороннопромислового комплексу державної форми власності".
Таким чином, виходячи із наведених вище норм Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець безпідставно здійснив арешт майна особи, яка не є боржником в будь - якому виконавчому провадженні та безпідставно відмовив в знятті арешту при зверненні представника позивача.
Позивачем надано докази відсутності виконавчих документів на підставі яких відкривалося виконавче провадження в яких ОСОБА_1 зазначено боржником. Отже, в даному випадку мова йде про застосування арешту на майно особи без будь - яких правових підстав.
При цьому, зазначені відомості було підтверджено відповідачем, але порушене право позивача не відновлено.
Відповідно до законодавства, за таких обставин, на час прийняття рішення, виконавче провадження із зазначенням боржником ОСОБА_1 , не існувало.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В пункті 71 рішення ЄСПЛ у справі «Звежинський проти Польщі» (заява № 34049/96) суд повторює, що позбавлення майна, у значенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі «Pressos Compania Naviera S.» та інші проти Бельгії» від 20 листопада 1995 року, серія A, № 332, с. 23, п. 38). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (рішення у справі Спорронга і Льонрота). ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (пункти 42 44) зазначив, що національне законодавство має відповідати вимозі «якості» закону, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні. Якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинно бути «законним», позбавлення майна можливе лише «на умовах, передбачених законом (Рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі «Ісмаїлов проти Росії»). Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Щодо посилання скаржника про необхідність зняти арешту з майна боржника на невиправданим втручанням у право володіння у особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначаємо наступне. У розумінні практики Європейського суду, частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Стаття 6 Конвенції детально описує не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - та водночас передбачає і виконання судових рішень.
Якщо вбачати у ст.6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи конвенцію. Отже, для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19.03.97 у справі «Hornsby v. Greece», п.40).
Тому, ст.6 Конвенції передбачає не тільки процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а і передбачає виконання судових рішень, яке відносно позивача винесене не було.
Щодо визначення у позовній заяві відповідачем Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса), необхідно зазначити наступне.
Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин.
Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
На позивачеві лежить обов'язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов'язаний виконати покладений на нього законом або договором обов'язок.
Законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
За приписамистатті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.
У пункті 8постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України.
Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред'явити позов до належного відповідача.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна (постанови від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16, від 07 квітня 2021 року у справі № 174/474/17).
Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження №12-85гс19) зроблено правовий висновок про те, що орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71).
У зв'язку з вище викладеним, та встановлення судом відсутності будь - яких виконавчих проваджень, із визначенням позивача боржником, та відсутності будь - якої юридичної або фізичної особи стягувача, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) є належним відповідачем за даною категорією справи, позивач зазначив у позові належного відповідача.
Виходячи з вище викладеного та аналізуючи всі обставини викладені у позові, позивач довів незаконність накладеного арешту, та надав допустимі докази який підтверджують відсутність зобов'язань позивача у виконанні рішення суду, а як наслідок необхідність його скасування, а також зазначив належного відповідача у справі.
Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Нормами частин 1 та 2 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а особа може бути обмежена в здійсненні права власності лише у випадках та в порядку, встановленому законом. Згідно до ст. 391 ЦК України, власник майна може вимагати скасування заборон в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд, з підставі вищевикладеного, з урахуванням вказаних правових норм, - приходить до переконання про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача зняти арешту з майна.
На підставі ст.. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) та інші судові витрати.
На підставі ст. ст. 328, 392, 1216, 1218, 1265, 1297 ЦК України, ст. ст. 40, 59 ЗУ «Про виконавче провадження» ст. ст. 13, 19, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Зобов'язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) скасувати арешт накладений на нерухоме майно (1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ), належного ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований Миколаївською філією державного підприємства “Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 31.07.2012 за № 12806872, підстава обтяження: постанова старшого державного виконавця ВПВР Управління ДВС ГУЮ у Миколаївській області Кравчука А.О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, ВП № 31374490; обтяжувач: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Миколаївській області (код в ЄДРПОУ 34889877).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот вісім гривень нуль копійок) та інші судові витрати.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) в особі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса), ЄДРПОУ 43315529, м.Миколаїв, пр.. Миру, 46/1.
Дата складання повного тексту рішення 11.11.2025.
Суддя: Г.С. Костюченко