Провадження № 22-ц/803/7892/25 Справа № 212/3943/25 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Д.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді БондарЯ.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2025 року, ухваленого суддею Козловим Д.О. в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, (дата складення повного судового 23 травня 2025 року),
У квітні 2025 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «А-Банк») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач звернувся до АТ «А-Банк» щодо отримання банківських послуг та підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.
20 квітня 2024 року між сторонами укладено договір №АВН0СТ155101713615487575, відповідно до якого відповідачу було надано кредит в сумі 25 000,00 грн строком на 36 місяців, тобто до 19.04.2027, зі сплатою процентів у розмірі 85% щорічно.
Також, позивач зазначив, що, у відповідності до п. 6 Розділу IV «Прикінцеві таперехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов'язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (набирав чинності 24.12.2023 року, плюс 30 днів), у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертоюстатті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Договори споживчого кредиту, які будуть укладатися після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом №3498- IX (набрав чинності 24.12.2023 року, + 30 днів = 23.01.2024 року) вимога пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498- IX не поширюється, та нарахування пені не забороняється.
Відповідач підтвердив свою згоду на прийняття Умов та Правил надання банківських послуг.
Порядок нарахування та умови погашення кредиту, відсотків та відповідальність за порушення кредитного договору передбачена положеннями такого договору.
Банк у повному обсязі виконав умови договору.
Відповідач не виконав своїх зобов'язань, на підставі чого має заборгованість в сумі 38 531,48 грн., з яких: 24 290,40 грн заборгованість за кредитом; 13 166,39 грн заборгованість по відсотками, 1074,69 грн. пеня.
Враховуючи, що добровільно сума боргу відповідачем не сплачена, позивач просив суд стягнути з відповідача наявну заборгованість у вказаному вище розмірі та судові витрати.
Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 травня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором від 20.04.2024 року в сумі 37 456,79 грн. та у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 354,84 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «А - Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимогах скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при відмові у стягненні пені суд посилається на п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, однак Цивільний кодекс в даному питанні не є спеціальною, а загальною нормою законодавства, тому і не підлягає застосуванню, оскільки спеціальною нормою є Закон України «Про споживче кредитування».
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Колегією суддів встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20 квітня 2024 року між АТ «А - Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, шляхом підпису Заяви про надання послуги «Швидка готівка» №АВН0СТ155101713615487575 від 20.04.2024 року, та паспорту споживчого кредиту, яким погоджено вид кредиту послуга «Швидка готівка», тип кредиту кредит строковий, мета отримання кредиту придбання товару/здійснення платежу/оплата товару; сума кредиту 25 000,00 грн, строк кредиту 36 місяців з 20.04.2024 до 19.04.2027; процентна ставка (фіксована) 85% на рік (а.с. 11, 12-15 копія договору з додатками).
Позивач свої зобов'язання виконав, надавши відповідачу кредит, що підтверджується меморіальним ордером № TR.36370821.35791.65455 від 20.04.2024 (а.с. 17).
У зв'язку з порушеннями зобов'язань за договором №АВН0СТ155101713615487575 від 15.04.2024 відповідач ОСОБА_1 , станом на 15.04.2025, має заборгованість в сумі 38 531,48 грн. (а.с. 16, 18), яка складається з: 24290,40 грн. залишок заборгованості за тілом кредиту; 13 166,39 грн залишок заборгованості за процентами; 1074,69 грн залишок заборгованості за пенею.
Зважаючи на те, що позивач АТ «А-БАНК» в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відсутності правових підстав для стягнення пені, у визначеному позивачем розмірі, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ «А-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення пені у розмірі 1 074,69 грн., адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд виходив з того, що за положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно ч. 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів.
Так, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №758/5318/23 зроблено висновок, що «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
З урахуванням викладеного, до спірних правовідносин, які виникли у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань, що випливають із кредитного договору №АВН0СТ155101713615487575 від 20 квітня 2024 року, підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на що суд першої інстанції правильно звернув належну увагу та вірно застосував.
Доводи апеляційної скарги, зазначених висновків суду не спростовують, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, а тому не приймаються апеляційним судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.
Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 23 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий:
Судді: