Справа № 204/6152/25
Провадження № 2/204/3252/25
11 листопада 2025 року Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:
головуючого - судді Чапала Г.В.,
за участю секретаря судового засідання Азарян Б.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро у приміщенні суду в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , подану у його інтересах представником - адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною, про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу понесених судових витрат по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, -
У провадженні суду перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Ухвалою суду від 14 жовтня 2025 року вказану позовну заяву було залишено без розгляду у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.
30 жовтня 2025 року до Чечелівського районного суду м. Дніпра поштовим відправленням надійшла датована 17 жовтня 2025 року заява ОСОБА_1 , подана у його інтересах представником - адвокатом Масленніковою Т.М., про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу понесених судових витрат по справі, відповідно до якої заявник просить суд ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 14 500,00 грн. До заяви додано докази її направлення позивачу - ОСОБА_2 листом Укрпошти від 17 жовтня 2025 року.
В обґрунтування заяви із посиланням на ч. 2 ст. 137 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи відповідачем понесені витрати на правову допомогу, які складаються з ознайомлення з матеріалами справи - 2 000,00 грн., підготовки відзиву - 5 000,00 грн., та участі у трьох судових засіданнях - 7 500,00 грн. (2 500,00 * 3), що разом складає - 14 500,00 грн., які відповідно просить стягнути з позивача.
27 жовтня 2025 року до Чечелівського районного суду м. Дніпра від ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяву представниці відповідача про ухвалення додаткового рішення. Обґрунтовуючи свою позицію позивач ОСОБА_2 вказала на те, що з аргументами викладеними представницею відповідача не згодна, вважає їх безпідставними та такими, що суперечать вимогам закону, вважає їх зловживанням процесуальними правами. Крім того звернула увагу, що представницею відповідача пропущений процесуальний строк на подання такої заяви. Питання повернення судового збору у разі залишення позову (заяви) без розгляду регулюється ст. 142 ЦПК України. Вказаною нормою не передбачено повернення позивачу (заявнику) судового збору у разі подання та задоволення судом заяви про залишення позову (заяви) без розгляду. Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. За змістом ч. 9 ст. 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами. або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Отже для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Натомість її дії не є недобросовісними, адже вона не мала можливості вчасно прибути у зазначені судом дні у судове засідання у зв'язку зі станом здоров'я (різке погіршення здоров'я, періодичні приступи через хворобу), що пов'язано з інвалідністю. Також просила суд врахувати відсутність належних доказів на підтвердження дійсності понесених стороною відповідача судових витрат. Зазначила, що представниця відповідача Масленнікова Т.М. не веде індивідуальну адвокатську діяльність, тобто не є самостійно діючим адвокатом - самозайнятою особою, а працює у складі адвокатського об'єднання «Джастіфай» (ЄДРПОУ 43250493), яке є юридичною особою. У цьому випадку для адвокатського об'єднання, як юридичної особи, діють чіткі вимоги щодо розрахунково-касових операцій. Так, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ 29.12.2017 р. №148 передбачено можливість юридичної особи (до якої відноситься і адвокатське об'єднання) приймати готівкові кошти від клієнтів (в межах встановленого ліміту). Але ці кошти приймаються через банк, або касу юридичної особи, з обов'язковим оприбуткуванням готівки не пізніше наступного робочого дня на банківський рахунок підприємства. Таким чином, для адвоката, який займається індивідуальною адвокатською діяльністю, достатньо підтвердження надходження йому коштів навіть поданням розписки про отримання коштів, але для адвокатського об'єднання існують вимоги про ведення касових операцій, як для юридичної особи. Дійсність понесених витрат у цьому разі має бути підтверджена надходженням коштів на розрахунковий рахунок адвокатського об'єднання відповідною платіжною інструкцією. За таких умов вважає, що відсутні підстави для винесення додаткового рішення про стягнення судових витрат 14 500,00 грн. які начебто понесені відповідачем, у зв'язку з відсутністю підтвердження фактичного понесення таких витрат.
Суд вирішує питання про розподіл судових витрат в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 142 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши докази, надані на підтвердження витрат відповідача на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи та заперечення, надані позивачем, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 6 ст. 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно ч.1 ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу, кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура (ч.1 ст. 131-2 Основного Закону). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.. 137 цього Кодексу.
Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є завданням та однією із основних засад цивільного судочинства (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Згідно з вимогами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України). Отже, додаткове рішення у справі може бути винесене у разі вирішення справи судом по суті з ухваленням рішення суду (у тому числі, якщо судом не вирішено питання про судові витрати).
Суд зазначає, що ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.
Розподіл витрат у разі залишення позову без розгляду відбувається у порядку, встановленому ст. 142 ЦПК України. Згідно з ч. 5 цієї статті у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Відповідно до ч. 6 ст. 142 ЦПК України у випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев'ятої статті 141 цього Кодексу. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 141 ЦПК України).
Аналіз вказаних норм процесуального закону, якими врегульовано питання розподілу судових витрат (ст. 141, 142 ЦПК України) дає підстави для висновку, що в разі залишення позову без розгляду та заявлення вимог про відшкодування витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд зобов'язаний виходити з положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України, оскільки вказана норма є спеціальною. При цьому, заявнику необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні (ухвалі суду), які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені. Тобто стягнення з позивача компенсації понесених учасником справи витрат, у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Зважаючи на те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, саме відповідач, звертаючись до суду із заявою про розподіл судових витрат, повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому залишенням його без розгляду.
У Верховному Суді склалася стала та послідовна практика застосування цієї норми процесуального закону. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі (як і залишення позову без розгляду) можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача, та звертала увагу, що сам по собі факт закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмету спору, ні свідоме порушення позивачем правил підсудності та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.
Верховний Суд також неодноразово вказував, що поняття «необґрунтованість дій позивача» не є тотожним таким поняттям як «зловживання правом», «неправомірність дій» або ж «встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача». Окрім того, поняття «необґрунтовані дії позивача» не є тотожним поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив як підставу для компенсації саме дії позивача, які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов. Тобто предметом дослідження в даному випадку не може бути надання оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка здійснюється судом при прийнятті рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначила, що при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 130 ГПК України (ч. 5 ст. 142 ЦПК України) має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Представник відповідача у заяві про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу не наводить жодних доказів необґрунтованості дій позивача, фактично лише посилаючись на сам факт подання позову до суду, з чим категорично не погоджується суд, адже можливість захисту прав у судовому порядку є основною засадою судочинства, правового суспільства та наслідком дії принципу верховенства права.
Сторона може помилятись щодо правових або фактичних підстав позову, не бути обізнаною щодо процесуальних вимог, або, дійсно - діяти не сумлінно, однак доказів таких навмисних необґрунтованих дій представником відповідача надано не було.
Підставою залишення позову без розгляду стала повторна неявка позивача у судове засідання внаслідок того, що як вона пояснила, не мала можливості вчасно прибути у зазначені судом дні у судове засідання у зв'язку з різким погіршенням здоров'я, внаслідок періодичних приступів через хворобу, що пов'язано з інвалідністю. Про інвалідність було зазначено у позовній заяві. Відповідачем вказані обставини не спростовані.
З урахуванням викладеного, зважаючи на принципи диспозитивності та змагальності сторін, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу понесених судових витрат по справі.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 142, ст. 257, ч. 3 ст. 270 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 , поданої представником - адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною, про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу понесених судових витрат по справі №204/6152/25 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено законом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею в порядку ч. 2 ст. 261 ЦПК України.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено 11 листопада 2025 року.
Суддя