печерський районний суд міста києва
Справа № 757/28045/25-ц
пр. 2-7304/25
06 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді Остапчук Т.В., при секретарі судового засідання - Косточка В.В., за участю представника відповідача - Рура Н.В розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,-
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг в сумі 27871,59 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у липні 2011 року позивач звернулась до відповідача з проханням відкрити поточний рахунок для отримання заробітної плати, був відкритий картковий рахунок з кредитним лімітом 300 грн., який у подальшому не одноразово як збільшувався так і зменшувався. При відкритті вищезазначених рахунків мене не ознайомлювали з істотними умовами, зокрема, з відсотковою ставкою за користування кредитним лімітом, сплати комісії. Так у продовж 2011-2021 років особового рахунку позивача, відповідачем проводились списання відсотків за користування кредитом не обумовлені договором. Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 20 червня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. 23.07.2025 року АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову. 30.09.2025 року позивач подала до суду заяву про розгляд справи у відсутність. 30.09.2025 року представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволені позовних вимог, з урахуванням відзиву на позовну заяву. Суд заслухавши думку представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків. Судом встановлено, що у липні 2011 року позивач звернулась до відповідача з проханням відкрити поточний рахунок для отримання заробітної плати, був відкритий картковий рахунок з кредитним лімітом 300 грн., який у подальшому не одноразово як збільшувався так і зменшувався. При відкритті вищезазначених рахунків мене не ознайомлювали з істотними умовами, зокрема, з відсотковою ставкою за користування кредитним лімітом, сплати комісії. Так у продовж 2011-2021 років особового рахунку позивача, відповідачем проводились списання відсотків за користування кредитом не обумовлені договором. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Разом з тим, в анкеті-заяві відсотки за користування кредитними коштам не зазначені. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, про що зазначено ст.1055 ЦК України. У відповідності з п.26.1 ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Можливість договірного списання передбачена також п.6.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ №22 від 21.01.2004 року, а саме, якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається у договорі про розрахунково-касове обслуговування або іншому договорі про надання банківських послуг. З вказаних нормативних актів, слідує, що списання коштів з рахунків клієнта без його розпорядження може відбуватись лише у разі узгодження таких договірних умов. Між тим, узгоджених та підписаних умов кредитного договору між мною та відповідачем у спірний період (2017-2021 роки) не мається, крім анкети-заяви, у якій не міститься положень про договірне списання коштів з моїх картрахунків. у період з 02.04.2017 по 30.06.2021 відповідачем безпідставно списано 27 871,59 грн, а тому , відповідач, без достатньої правової підстави набув 27 871,59 грн. в результаті невигідних для позивача наслідків та, відповідно, зобов'язаний повернути грошові кошти у зазначеній сумі а думку позивача. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти. Відповідно до статтей 205, 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст. 638 ЦК України). За змістом ст. 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом. Відповідно до статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору Відповідно до ч. 1 ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит ( параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» виникли правовідносини щодо відкриття, ведення, обслуговування карткового рахунку, його функціонування та кредитування на підставі підписаної сторонами Анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 12.08.2011 року. З 17.08.2011 року позивач фактично почала користуватись послугами банку. 08.09.2011 року позивач отримала кредитну карту Універсальна (не заперечується сторонами) та підписала довідку про умови кредитування платіжною карткою "Кредитка Універсальна" 55 днів пільгового періоду, якою визначено розмір базової процентної ставки в місяць - 2,5 %, комісію за зняття/переказ коштів тощо. В процесі користування рахунком та видачі кредитних карт з новим строком дії, 21.08.2019 року позивач підписала Анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг з Заявою про приєднання до Умов та Правил надання послуг та 30.06.2021 р. - Заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, якими погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Розділами 1 Заяв про приєднання до Умов та Правил надання послуг передбачені Істотні умови Договору «Кредитні картки», серед яких зокрема основні умови кредитування щодо типу кредиту, суми/ліміту кредиту, строку кредитування; інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; порядок повернення кредиту та інші умови. Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Заяви про приєднання від 21.08.2019 процентна ставка, відсотків річних визначена на рівні - 43,2 % - для карт Універсальна, 42.0 % - для карт Універсальна Gold. Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Заяви про приєднання від 30.06.2021 процентна ставка, відсотків річних визначена на рівні - 42,0 % - для карт Універсальна, 40.8 % - для карт Універсальна Gold. Відповідно до тарифів, які погоджено сторонами та містяться в Заявах про приєднання: Комісія за зняття власних коштів за миттєвою карткою «Універсальна»: у банкоматах і пунктах видачі готівки ПриватБанку / у банкоматах і пунктах видачі готівки інших банків України / у банкоматах і пунктах видачі готівки закордонних банків - 1% / 1%/ 2% Комісія за зняття кредитних коштів у банкоматах і пунктах видачі готівки ПриватБанку, будь-яких українських і закордонних банків, а також за операції з quasi-готівкою за миттєвою карткою «Універсальна» - Сума зняття: Тариф: 1-100 грн- 7 грн; 100,01-200 грн - 12 грн; 200,01-300 грн - 18 грн; 300,01-400 грн - 24 грн; 400,01-500 грн - 30 грн; 500,01-1 000 грн - 47 грн; понад 1 000 грн - 4 % від суми зняття. Отже, на противагу припущенням позивача викладеним у позовній заяві, відповідачем надано належні та допутимі докази про погодження істотних умов договору в частині розміру процентної ставки, комісії тощо. Крім того, як видно з виписки по рахунку нарахування та списання процентів, комісії здійснювалось за користування кредитними коштами (спірний період) за ставками, які погоджені сторонами відповідно до умов договору. Позивач за весь час користування кредитними коштами, здійснюючи погашення заборгованості як за тілом кредиту, так і за процентами не був позбавлений права висловити свою незгоду з умовами кредитування, в т.ч. щодо процентної ставки та відмовитись від користування кредитними коштами. Проте, як видно з виписки по рахунку позивач активно користувався і продовжує користуватись кредитними коштами. Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. До того ж, до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави. Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань. Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому. Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Необхідно при цьому зауважити, що загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2016 у справі №6-2978цс15 та від 03.06.2016 у справі №6-100цс15. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 25 лютого 2015 р. у справі № 3 11гс15, від 25 березня 2015 р. у справі № 3-5гс15, від 22.01.2013 р. №5006/18/13/2012, від 24.09.2014 р. у справі № 6-122цс14, у постановах Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012, від 15.03.2017 р. у справі № 910/10308/15. В даному випадку, правовою підставою набуття відповідачем коштів позивача, став договір від 12.08.2011 року, який є дійсним та неоспореним, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин норма статті 1212 ЦК України. Крім того, даючи оцінку доводам позивача, суд в першу чергу має виходити із принципів справедливості, добросовісності та розумності в цивільному законодавстві, засади яких закріплені статтями 3, 13 ЦК України. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них». Крім того, в Постанові Верховного суду від 17.04.2024 у справі 127/12240/22 також зазначив, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Суди не звернули уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Тлумачення вказаних норм ст.ст. 1212, 1215 ЦК України свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Звертаю увагу суду, що у спірний період 02.04.2017 по 30.06.2021 позивачем кошти перераховувались в рахунок погашення заборгованості добровільно, а тому не є отриманими відповідачем безпідставно у розумінні ст. 1212 ЦК України. Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 27 871,59 грн, позивач навіть не надав детальний розрахунок вказаної суми, оскільки відповідно до виписки, яка надана позивачем до позовної заяви за період з 02.04.2017 по 30.06.2021 списано процентів у розмірі 26849,01 грн., за ставкою розмір якої погоджено умовами договору. Крім того, не підлягають застосуванню висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних, оскільки обставини справи № 201/6498/20 не є тотожними обставинам у даній цивільній справі. Підставою для набуття грошових коштів у справі № 201/6498/20 є виконавчий напис нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, тобто відпала правова підстава набуття грошових коштів. Проте, в даній цивільній справі підставою набуття грошових коштів є договір, який не є розірваним, припиненим, не визнаний в судовому порядку недійсним. Отже судом встановлено, що позивач користується кредитними коштами з 2011 року, здійснюючи платежі за рахунок кредитного ліміту, погашає заборгованість з урахуванням нарахованих процентів, і подає позов про повернення коштів, свідчить про його суперечливу поведінку. Доводи сторони позивача щодо безпідставності набуття відповідачем коштів суд відхиляє, оскільки не було належним чином доведено факту набуття відповідачем спірних коштів, так як судом встановлено, що кошти перераховані позивачем були повернуті через бракування платежу. У відповідності до положень статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, маючи рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.ч. 5-6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. В постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. За частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Відтак, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг. Відповідно до статті 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем на правову допомогу, відшкодуванню не підлягають. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 11, 15, 16, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 174, 178, 258, 259, 265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг- відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1
відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»: 01001, м.Київ, вул. Грушевського, 1Д
Суддя Т.В.Остапчук