1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 334/1619/25 1-кп/335/742/2025
05 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72024000220000017 від 06.12.2024 року відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст.28, ч. 1 ст. 366 КК України,
В провадженні Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинувальним актом № 72024000220000017 від 06.12.2024 року відносно відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.
Ухвалою суду від 27.06.2025 року у справі призначено підготовче судове засідання.
14.10.2025 року від захисника обвинуваченого надійшло клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, в обґрунтування якого зазначено наступне. Сторона обвинувачення в обвинувальному акті не розділяє формулювання обвинувачення з фактичним викладом обставин кримінального правопорушення. Виклад обставин в обвинувальному акті побудований таким чином, що для сторони захисту та для обвинуваченого не зрозуміло де саме завершується опис фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими і де розпочинається формулювання обвинувачення ОСОБА_4 . Окрім цього, в обвинувальному акті відсутня правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Разом з цим, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що діючи умисно за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив за пособництва директора та засновника ТОВ «ТОРУМ» ОСОБА_6 . Тобто, в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №72024000220000017 від 06.12.2024 зазначено прізвище особи, а саме: ОСОБА_6 , якій не висувається обвинувачення у цьому кримінальному провадженні. Крім цього, в обвинувальному акті відсутнє посилання на валютний курс євро при нарахуванні суми акцизного податку від сплати якого ухилився, на думку органу досудового розслідування, директор ТОВ «БРОМ-КОР» ОСОБА_4 . Тому, враховуючи вищевикладене, на думку захисника наявні підстави для повернення обвинувального акту прокурору.
Крім цього, 14.10.2025 року від захисника обвинуваченого надійшло клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів, в обґрунтування якого зазначено наступне.
В межах кримінального провадження №42022000000000330 ОСОБА_4 12.12.2023 вперше повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. У цьому ж кримінальному провадженні 13.01.2024 року було повідомлено про підозру і ОСОБА_6 . В подальшому, 06.12.2024 року прокурором прийнято рішення про безпідставне виділення матеріалів досудового розслідування відносно ОСОБА_4 з кримінального провадження №42022000000000330, зареєстровано нове кримінальне провадження № 72024000220000017 від 06.12.2024, а відносно ОСОБА_6 - кримінальне провадження № 72024000220000016 від 06.12.2024. Перед виділенням їх у окремі провадження обом було повідомлено про змінену підозру, де ОСОБА_6 було додатково повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 27, ч.3 ст. 212 ККУ, а саме в пособництві ОСОБА_4 . Після виділення матеріалів відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_6 їм відразу 06.12.2024 року було повідомлено про завершення досудового розслідування у нових вже кримінальних провадженнях. Після ознайомлення захисту з матеріалами досудового розслідування кримінального провадження №72024000220000016 стороною обвинувачення 26.02.2025 направлено обвинувальний акт відносно ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України до Голосіївського районного суду м. Києва, судова справа №752/5053/25. А відносно ОСОБА_4 обвинувальний акт у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.212, ч. 2 ст.28, ч. 1 ст. 366 КК України у кримінальному провадженні №72024000220000017 стороною обвинувачення 27.02.2025 було направлено до Ленінського районного суду м.Запоріжжя, судова справа №334/1619/25. Крім цього, захисник наголошує на тому, що досудове розслідування кримінального провадження №42022000000000330 від 21.02.2022 здійснювалось Головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України та відповідно і у виділених кримінальних провадженнях. Разом з цим, в обвинувальному акті ОСОБА_6 висунуте обвинувачення за епізодом пособництва ОСОБА_4 . Отже, розділяючи кримінальні провадження по різних судах сторона обвинувачення створює умови, що унеможливлюють оперативність та ефективність кримінального провадження, а також вимоги кримінального процесуального кодексу щодо повноти судового розгляду. Крім цього, свідками у кримінальних провадженнях є одні і ті ж самі люди, які були посадовими особами товариств з якими співпрацювали як і ОСОБА_4 будучи директором ТОВ «БРОМ-КОР» так і ОСОБА_6 будучи директором ТОВ «ТОРУМ». Враховуючи вищевикладене, захисник просить суд направити матеріали кримінального провадження №72024000220000017 від 06.12.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст.28, ч. 1 ст. 366 КК України з Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя до Запорізького апеляційного суду для внесення подання про передачу матеріалів кримінального провадження №72024000220000017 від 06.12.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 до Голосіївського районного суду м. Києва для розгляду питання про об'єднання з кримінальним провадженням №72024000220000016 від 06.12.2024 відносно ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч.2 ст.28, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали подані клопотання та наполягали на їх задоволенні.
Прокурор у підготовчому засіданні надав суду заперечення на клопотання про повернення обвинувального акту та заперечення на клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
В обґрунтування поданого заперечення на клопотання про повернення обвинувального акту прокурор зазначив наступне. Зі змісту поданого захисником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_5 клопотання вбачається, що її вимоги зводяться до незгоди сторони захисту із формулюванням обвинувачення та форматом викладення фактичних обставин кримінальних правопорушень, як інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_4 . Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №72024000220000017 від 06 грудня 2024 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28 ч. l ст. 366 КК України складається із 53 аркушів та під час затвердження складання якого в повному обсязі додержані вимоги ст. 291 КПК України щодо його змісту, які висвітлені окремими розділами, зокрема «Встановлені під час досудового розслідування фактичні обставини кримінального правопорушення, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) та формулювання обвинувачення ОСОБА_4 » - на 2 аркуші. Отже, формулювання обвинувачення ОСОБА_4 міститься на 26 та 50 аркушах обвинувального акта за кожною статтею інкримінованого обвинуваченому злочину, а тому вказані твердження адвоката не відповідають дійсності. Зазначена адвокатом ОСОБА_7 у клопотанні в якості порушення - необхідність викладення описової та резолютивної частини формулювання обвинувачення, данні, які стали приводом для початку досудового розслідування - є довільним трактуванням положень вимог КПК України, які не відповідають вимогам ст. 291 КПК України. Інші трактування в клопотанні адвоката ОСОБА_8 щодо наявності інших порушень, як на думку останньої, вимог КПК України, зводяться до незгоди сторони захисту із формулюванням обвинувачення та форматом викладення фактичних обставин кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_4 , а тому такі вислови, які містяться в клопотанні, зокрема «обставини, викладені в обвинувальному акті сумбурно, непослідовно, некоректно та незрозуміло» - вважаю такими, що не відповідають дійсності та змісту обвинувального акта, який перебуває на розгляді в суді. Щодо зазначення в обвинувальному акті ПІБ директора та засновника ТОВ «ТОРУМ» ОСОБА_6 , то слід зазначити, що вказана особа, як керівник товариства, рівно як і назви інших підприємств, вказані прокурором в обвинувальному акті з метою додержанням прокурором вимог КПК України, та висвітленням ознак складу злочину, зокрема об'єктивної сторони інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення. При цьому враховуючи той факт, що ОСОБА_4 інкриміновано вчинення злочину у складі групи осіб, то в обвинувальному акті було детально розписано обставини, механізм та форма співучасті інших учасників, оскільки відповідно до приписів ст. 26 КК України визначено поняття співучасті як умисної спільної участі декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення.
Разом з цим, в обґрунтування поданого заперечення на клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого прокурор зазначив наступне. Так, у клопотанні захисник ОСОБА_5 вказуючи на те, що у вказаному провадженні загалом в якості свідків допитано 58 осіб, більшість з яких (17 свідків), сторона обвинувачення та захисту проживають у м. Києві, просить з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження направити останнє до Голосіївського районного суду м. Києва. Одночасно із цим вказане провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання. Відповідно до обвинувального акту потерпілі у кримінальному провадженні відсутні, в обвинувальному акті зазначений перелік свідків, при цьому відомості про зареєстроване місце їх реєстрації, перебування також відсутні. Водночас, як вбачається з матеріалів провадження, Вознесенівським районним судом м. Запоріжжя не вирішено питання про виклик та допит конкретних свідків. Тому посилання на велику кількість свідків у цьому провадженні, є передчасним, оскільки захисник в своєму клопотанні не навела доводів щодо необхідності участі всіх свідків у даному судовому провадженні. Так само клопотання не містить будь-якої інформації з приводу об'єктивної неможливості забезпечити Вознесенівським районним судом м. Запоріжжя оперативність та ефективність розгляду цього кримінального провадження внаслідок знаходження учасників даного провадження в різних областях поза межами міста Запоріжжя. Обставини, які на думку захисника можуть ускладнити судовий розгляд у Вознесенівському районному суді м.Запоріжжя, а саме часті оголошення сигналів повітряної тривоги та обстріли інфраструктури з боку рф, не свідчать про неможливість здійснювати правосуддя відповідним судом, з огляду також і на те, що в таких умовах функціонують більшість судів України, оскільки воєнний стан введено на всій території України, а тому жодне місто не є безпечним та захищеним від збройної агресії російської федерації. Крім цього, питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого тричі було предметом розгляду Касаційним кримінальним судом у складі Верховного суду, про що 24.03.2025, 31.03.2025 та 07.04.2025 були винесені відповідні ухвали про відмову у задоволенні клопотань адвоката ОСОБА_5 . Попри це, на підготовчому засіданні було подано чергове таке клопотання. Слід зазначити, що у своїх клопотаннях сторона захисту постійно змінює суд, до якого просила скерувати кримінальне провадження - це і Подільський районний суд м. Києва, Шевченківський районний суд м. Києва та Голосіївський районний суд м. Києва. Під час підготовчого судового засідання у кримінальному провадженні №72024000220000017, яке відбулось 01.05.2025 в Ленінському районному суді м. Запоріжжя адвокат ОСОБА_9 просила направити матеріали кримінального провадження №72024000220000017 від 06 грудня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.212, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України з Ленінського районного суду м. Запоріжжя до Запорізького апеляційного суду для направлення за належною підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (після перейменування - Вознесенський районний суд міста Запоріжжя), що і було зроблено та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19.05.2025 підслідність вищевказаного провадження визначена за Вознесенівським районним судом м.Запоріжжя, в межах територіальної юрисдикції якого вчинене більш тяжке кримінальне правопорушення, зазначене в обвинувальному акті. Зокрема, з обвинувального акта вбачається, що найбільш тяжкий злочин, передбачений ст.212 ч.3 КК України, який інкримінований ОСОБА_4 , закінчено у м. Запоріжжі шляхом подання завідомо підроблених документів до Головного управління ДПС у Запорізькій області та погашення цим управлінням простих векселів, перелік яких наведено в обвинувальному акті. Відповідно до інформації, розміщеній на офіційному сайті, Головне управління ДПС у Запорізькій області знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, просп. Соборний, 166, що у Вознесенівському районі м. Запоріжжя та відноситься до юрисдикції Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (після перейменування - Вознесенський районний суд міста Запоріжжя). Вказана обставина констатована в ухвалі Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 31 березня 2025 року у справі №334/1619/25 провадження №51 - 1002 впс 25, винесеної за результатами розгляду клопотання адвоката ОСОБА_9 про передачу кримінального провадження до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів. Разом з цим, під час розгляду Голосіївським районним судом м. Запоріжжя кримінального провадження №72024000220000016 відносно ОСОБА_6 (справа №752/5053/25), на яке у своєму клопотанні посилається адвокат ОСОБА_9 , стороною захисту, а саме, захисником ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_10 подано клопотання про зупинення судового розгляду судової справи №752/5053/25 відносно ОСОБА_6 на підставі ч. 1 ст. 335 КПК України у зв'язку із тим, що останній проходить військову службу в якості військовослужбовця за контрактом в лавах ЗСУ, а саме у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія стрільця у військовому званні солдат. На теперішній час вказане клопотання не розглянуто, водночас є всі підстави для його задоволення. Відтак, скерування кримінального провадження №72024000220000017 від 06 грудня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 до Голосіївського районного суду м. Києва не буде сприяти завданням кримінального провадження щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Тому, враховуючи вищевикладене, прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
Заслухавши думку захисника, обвинуваченого, позицію прокурора, дослідивши обвинувальний акт та додані матеріали, необхідні для вирішення клопотань, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.
За нормами ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим, дізнавачем.
Підписується обвинувальний акт слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
Обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.
До обвинувального акта додається:1) реєстр матеріалів досудового розслідування; 2) цивільний позов, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування; 3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу); 4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; 5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації. Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.
Отже, порядок складання обвинувального акту, відомості, які має містити обвинувальний акт та документи, які додаються до обвинувального акту передбачено ст.291 КПК України. Інших вимог, яким має відповідати обвинувальний акт, КПК України не встановлено.
Тобто, для ухвалення рішення про повернення обвинувального акта прокурору з підстав його невідповідності вимогам КПК, суд має встановити невідповідність форми чи змісту такого обвинувального акта положенням статті 291 КПК України.
Суд зазначає, що завданням підготовчого провадження є перевірка наявності підстав для призначення судового розгляду, в якому суд зобов'язаний перевірити матеріали кримінального провадження, з'ясувати достатність правових підстав для прийняття судових рішень, передбачених частиною третьою статті 314 КПК України.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.
Таким чином одним з організаційно-розпорядчих питань, що вирішуються судом під час підготовчого судового засідання при визначені можливості призначення обвинувального акту до судового розгляду, є питання відповідності обвинувального акту вимогам кримінального процесуального законодавства. При цьому оскільки вимоги до обвинувального акту встановлюються лише положеннями ст. 291 КПК України, то суд під час підготовчого судового засідання здійснює перевірку обвинувального акту на предмет відповідності саме нормам цієї статті.
Водночас, суд звертає увагу на ті обставини, що підстави для повернення обвинувального акту не можуть тлумачитися та застосовуватися з надмірним формалізмом, оскільки останній може призвести не тільки до безпідставного повернення обвинувального акту, але і до затягування кримінального провадження, що також є неприпустимим для прав та інтересів обвинуваченого.
Зважаючи на те, що п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України визначає можливість повернення обвинувального акту як право, а не обов'язок суду, то підставою для такого повернення не може слугувати будь-яка його невідповідність вимогам КПК України, а лише та, яка дійсно перешкоджає призначенню судового розгляду, і в кожному конкретному випадку суд має перевірити чи дійсно створює перешкоди для судового розгляду певна невідповідність та недоліки обвинувального акту вимогам КПК України, що узгоджується з висловленою правовою позицією у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі №520/8135/15-к.
Судом встановлено, що обвинувальний акт складено 26.02.2025 року прокурором відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення в обласних прокуратурах управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офіс Генерального прокурора ОСОБА_11 та підписано останнім, відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства, а саме згідно з положеннями ст. 291 КПК України.
В обвинувальному акті відображено всі необхідні відомості, які він має містити, зокрема, анкетні відомості обвинуваченого, викладені всі фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор уважає встановленими, вказана правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статтю закону України про кримінальну відповідальність та сформульовано обвинувачення.
Стосовно формулювання обвинувачення та викладу фактичних обставин кримінального правопорушення суд зазначає, що обставини, на які в своєму клопотанні посилається заявник, як на підставу для повернення обвинувального акту прокурору, а саме щодо мотиву вчинення кримінального правопорушення, можуть бути підтверджені, або спростовані виключно під час судового розгляду кримінального провадження по суті у судовому засіданні. Водночас і питання щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого також вирішується судом за наслідками судового розгляду.
Відповідно до норм ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, форма співучасті, якщо наявна, та інші обставини та факти, що стосуються вчиненого протиправного діяння, у тому числі розкривають причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та наслідками), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, а також вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Системний аналіз ст. 91 КПК України та ст. 291 КПК України дає можливість зробити висновок, що обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, втілюються у такій частині обвинувального акту як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор уважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування визначається як інтелектуальний процес, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. І якщо відповідно до ст. 92-94 КПК України сторона обвинувачення у вигляді слідчого та прокурора мають право як збирати, перевіряти та оцінювати докази, то суд має право лише оцінювати зібрані у кримінальному провадженні докази на підтвердження чи спростування обставин, що визначені у ст. 91 КПК України.
Оскільки доказова діяльність суду у кримінальному провадженні починається лише під час судового розгляду обвинувачення по суті та полягає лише в оцінці зібраних доказів, то під час підготовчого судового засідання суд в жодному разі не може встановлювати, спростовувати, підтверджувати, перевіряти по суті ту частину обвинувального акту, в якій прокурор викладає фактичні обставини кримінального правопорушення, правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення.
Під час підготовчого судового засідання суд перевіряє лише те, щоб відповідно до ст.291 КПК України обвинувальний акт містив відповідну частину, яка при цьому не мала б зайвої натуралізації правопорушення та суттєвих суперечностей, що перешкоджають призначенню обвинувального акту до судового розгляду.
Враховуючи, що кримінальне провадження здійснюється на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, то суд уважає, що прокурор як сторона кримінального провадження, є самостійним у визначені фактичних обставин кримінального правопорушення, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення, розкриття характеру дій обвинувачення та суті злочину.
Такий висновок, зокрема, підтверджується і тим, що відповідно до ст. 291 КПК України в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які «прокурор вважає встановленими».
Суд, маючи повноваження лише щодо вирішення обвинувачення по суті і лише в межах висунутого обвинувачення, не має права втручатися у дискреційні повноваження прокурора, вказуючи на факти та обставини, що потрібно встановити чи спростувати, змінювати у будь-якій спосіб зміст та обсяг обвинувачення, правової кваліфікації.
Отже, встановлення та виклад фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та здійснення правової кваліфікації кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями прокурора, а тому викладаються в обвинувальному акті у такому виді, як це вважає за необхідне саме прокурор.
Як резюмує ВС у постанові від 03.07.2019 року у справі № 273/1053/17, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг та повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною або неповною кваліфікацією дій обвинуваченого, визначення ж обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акту до суду належить виключно до повноважень прокурора.
Таким чином, визначення повноти формулювання обвинувачення, розкриття характеру дій обвинуваченого та суті злочину, підтвердження або спростування обставин та фактів вчиненого кримінального правопорушення на основі зібраних доказів, вирішення питання про достатність доказів на підтвердження ознак та елементів складу кримінального правопорушення здійснюється судом лише під час судового розгляду по суті шляхом оцінки доказів, наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту.
Вирішення цих питань під час підготовчого судового засідання суперечить призначенню цієї стадії кримінального провадження.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання захисника про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки даний обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, підстав для його повернення немає.
Щодо наявного в матеріалах кримінального провадження клопотання сторони захисту про направлення кримінального провадження (справа №334/1619/25) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів для розгляду питання про об'єднання, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 статті 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч.1 статті 334 КПК України, матеріали кримінального провадження, у тому числі матеріали щодо кримінального проступку та щодо злочину, можуть об'єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами статті 217 КПК України.
Зі змісту вище наведених норм кримінально-процесуального законодавства вбачається, що об'єднати чи виділити в окреме провадження матеріали кримінального провадження може лише суд, на розгляді якого вони перебувають, тобто в межах юрисдикції одного суду.
Якщо ж справи перебувають на розгляді різних судів, мають застосовуватися положення статті 34 КПК України.
Згідно ч.1 статті 34 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо:
1) до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил територіальної підсудності;
2) після задоволення відводів (самовідводів) чи в інших випадках неможливо утворити новий склад суду для судового розгляду;
3) обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження;
4) ліквідовано суд, який здійснював судове провадження.
До початку судового розгляду у виняткових випадках кримінальне провадження (крім кримінальних проваджень, що надійшли на розгляд Вищого антикорупційного суду) з метою забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження може бути передано на розгляд іншого суду за місцем проживання обвинуваченого, більшості потерпілих або свідків, а також у разі неможливості здійснювати відповідним судом правосуддя (зокрема, надзвичайні ситуації техногенного або природного характеру, епідемії, епізоотії, режим воєнного, надзвичайного стану, проведення антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях).
Вищевказаний перелік підстав для направлення кримінального провадження одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів для розгляду вказаного питання є вичерпним.
Щодо посилання сторони захисту на велику кількість свідків у цьому провадженні слід зазначити, що Вознесенівським районним судом міста Запоріжжя не вирішено питання про виклик та допит конкретних свідків.
Тому посилання на велику кількість свідків у цьому провадженні, є передчасним, оскільки захисник в своєму клопотанні не навела доводів щодо необхідності участі всіх свідків у даному судовому провадженні. Так само клопотання не містить будь-якої інформації з приводу об'єктивної неможливості забезпечити судом оперативність та ефективність розгляду цього кримінального провадження внаслідок знаходження учасників даного провадження в різних областях поза межами міста Запоріжжя.
Слід звернути увагу на те що, участь свідків, які проживають в різних містах, районах та області, можна забезпечити шляхом застосування положень ч. 7 ст. 336 КПК, відповідно до яких суд має право допитати, зокрема, свідка в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Обставини, які на думку захисника можуть ускладнити судовий розгляд у Вознесенівському районному суді міста Запоріжжя, а саме часті оголошення сигналів повітряної тривоги та обстріли інфраструктури з боку РФ не свідчать про неможливість здійснювати правосуддя відповідним судом, з огляду також і на те, що в таких умовах функціонують більшість судів України, оскільки воєнний стан введено на всій території України, а тому жодне місто не є безпечним та захищеним від збройної агресії РФ.
Об'єднання матеріалів кримінальних проваджень за обвинуваченням ОСОБА_4 та ОСОБА_6 може мати наслідком порушення розумних строків та суперечити практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на недопустимість перебування занадто довгий час під тягарем обвинувачення, обґрунтованість якого має бути доведена. Так, Велика палата Європейського суду з прав людини у пункті 68 рішення у справі Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey, заява №8917/05) зазначила, що право на розгляд справи протягом розумного строку базується на необхідності гарантувати, що обвинуваченим доведеться не залишатися занадто довго у стані невизначеності щодо результатів кримінальних звинувачень проти них. Так само Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення в справі Вемхофф проти Німеччини (Wemhoff v. Germany, заява № 2122/64) вказував, що чітка мета відповідного положення пункту 1 статті 6 Конвенції у кримінальних справах полягає у забезпеченні того, щоб обвинувачені особи не перебували занадто довго під обвинуваченням та обвинувачення було визначене.
Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 24.03.2025 клопотання захисника ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження (справа №334/1619/25) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, залишено без задоволення.
Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 31.03.2025 клопотання захисника ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження (справа №334/1619/25) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, залишено без задоволення.
Також, ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду від 07.04.202 клопотання захисника ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження (справа №334/1619/25) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, залишено без задоволення.
Крім того суд звертає увагу, що ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19.05.2025 року задоволено подання Дніпровського районного суду м.Запоріжжя, матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72024000220000017 від 06.12.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, направлено на розгляд до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя.
Таким чином, судом встановлено, що підстави для направлення провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів, на які посилається захисник у своєму клопотанні, були предметом розгляду як суду апеляційної інстанції, так і суду касаційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовим елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, вимоги та особливості якого знаходять свій вияв в межах відправлення правосуддя та стосуються властивостей судових рішень, ухвалених в межах національної судової системи.
Однією з вимог принципу правової визначеності є остаточність та виключність судового рішення, яке набрало законної сили. Остаточність та виключність судового рішення як його властивості вимагають, щоб обставини та факти, які встановлені судовим рішенням, висновки щодо них, зроблені судом, у подальшому не були предметом розгляду, перегляду, оскарження чи скасування, крім випадків реалізації права учасників справи на оскарження судового рішення, що здійснюється у порядку, який встановлюється процесуальним законодавством. Зазначені вимоги також передбачають, що висновки, зроблені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є обов'язковими для учасників відповідної справи.
Розгляд обставин та фактів, які були предметом розгляду в остаточному судовому рішенні, перегляд остаточного судового рішення, оспорювання висновків, викладених у ньому, заперечення цих висновків у будь-який інший спосіб, крім як у порядку апеляційного та касаційного оскарження, буде суперечити принципу правової визначеності, верховенства права та призведе до втрати судовим рішенням своєї сутності як такого.
З урахуванням вищевикладеного суд вважає за доцільне зазначити, що розгляд доводів, мотивів, обставин та фактів клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, які були предметом розгляду в ухвалі суду апеляційної інстанції та касаційної інстанції, які не скасовані та набрали законної сили, а тим більше перегляд висновків суду апеляційної та касаційної інстанції щодо тих самих підстав клопотання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів та їх оспорювання буде суперечити як принципу верховенства права, так і засадам національного судочинства, зокрема, принципу обов'язковості судового рішення для всіх учасників справи.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Керуючись ст.ст. 32, 34, 291, 314, 315, 370-372, 376, суд
Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту по кримінальному провадженню № 72024000220000017 від 06.12.2024 року відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України.
Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 про направлення кримінального провадження № 72024000220000017 від 06.12.2024 відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України, з одного суду до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Вступна та резолютивна частини ухвали виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 05 листопада 2025 року.
Повний текст ухвали складено 10 листопада 2025 року.
Суддя ОСОБА_1