Справа № 756/10170/24
Провадження № 4-с/756/80/25
Іменем України
29 жовтня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,
секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,
за участі:
представника заявника - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали скарги ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни,-
Представник заявника звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л, в обгрунтування якої зазначила, що під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 78475018 приватний виконавець винесла постанову про арешт коштів боржника, у зв'язку з чим, з рахунку ОСОБА_2 неправомірно стягнуті декретні кошти.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва скаргу ОСОБА_2 прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва витребувано належним чином завірену копію виконавчого провадження № 78475018.
У судовому засіданні представник заявника вимоги скарги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Зазначила, що на підставі постанови приватного виконавця Павелків Т.Л. накладено арешт на кошти заявника, який в подальшому знято виключно з декретних коштів. Водночас, кошти, які визначено декретними, все одно стягнуто з рахунку боржника, а тому заявниця змушена звертатись до суду з метою захисту своїх прав.
Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Павелків Т.Л. у судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, про причини та поважність неявки не повідомляла.
Відповідно до частини 2 статті 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заслухавши доводи представника та дослідивши матеріали скарги, суд зазначає таке.
На підставі виконавчого листа № 756/10170/24, виданого Оболонським районним судом міста Києва від 6 травня 2025 року, приватний виконавець Павелків Т.Л. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 27 червня 2025 року.
В межах зазначеного виконавчого провадження 27 червня 2025 року накладено арешт на грошові/електронні кошти, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення ареште та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що на рахунок заявника, відкритий у АТ КБ «ПриватБанк», надійшли кошти у розмірі 66228,12 грн з цільовим призначенням «Декретні на КР працівників за липень 2025 року від ТОВ «Нова пошта» (ЄДРПОУ/ІПН 31316718) згідно з відомостями № 1903 від 10 липня 2025 року».
Представник заявника звернулась до приватного виконавця Павелків Т.Л. із заявою про зняття арешту з рахунку ОСОБА_2 , на який надходять декретні кошти.
23 липня 2025 року приватним виконавцем Павелків Т.Л. винесено постанову про зняття арешту виключно з коштів, які надходять від ТОВ «Нова пошта» у вигляді декретних та допомоги у зв'язку з пологами на розрахунковий рахунок, що належить боржнику.
Водночас, 25 серпня 2025 року відбулось стягнення декретних коштів зі вказаного рахунку боржника у розмірі 48732,72 грн, що підтверджується випискою з картки ОСОБА_2 .
У відповідь на адвокатський запит ОСОБА_1 від 28 серпня 2025 року приватний виконавець Павелків Т.Л. повідомила, що арешт знято не з усіх рахунків боржника. Натомість зазначила, що 22 серпня 2025 року приватним виконавцем виставлялись платіжні інструкції на банківські рахунки боржника, в тому числі на рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».
Зі змісту відповіді на зазначений адвокатський запит вбачається, що кошти, які примусово стягнуті з рахунку ОСОБА_2 у розмірі 48732,72 грн пропорційно розділені приватним виконавцем та перераховані стягувачу в рахунок погашення заборгованості в розмірі 44302,47 грн, основної винагороди приватного виконавця у розмірі 4430,25 грн, а тому підстави для повернення зазначених коштів відсутні.
Однією з фундаментальних засад судочинства та конституційних цінностей закріплених в Конституції України визначено обов'язковість судових рішень (пункт 9 статті 129 Конституції України).
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
За змістом частини 2 статті 48 цього Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Перелік інших виплат, на які не може бути звернено стягнення, наведений у частині 1 статті 73 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з пунктами 6, 10 частини 1 статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини, на допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2019 року у справі № 905/2458/16 зазначено, що «принцип обов'язковості судового рішення та визначений процесуальним законодавством обов'язок суду із здійснення судового контролю за виконанням судового рішення зобов'язує суди, здійснюючи оцінку тих чи інших обставин, враховувати чи сприяє вчинення будь-якої процесуальної дії (в тому числі судом) виконанню остаточного судового рішення чи навпаки - перешкоджає такому виконанню. При цьому, слід зауважити на тому, що виконання судового рішення є прямим обов'язком боржника (частина 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»). Відтак, за наявності будь-яких сумнівів з приводу правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці з точки зору їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року в справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21) вказано, що «не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується».
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Згідно з частиною 1 та 3 стаття 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Отже, приватним виконавцем Павелків Т.Л. накладено арешт на кошти ОСОБА_2 та за заявою представника боржника знято арешт з коштів, які надходять від ТОВ «Нова пошта» у вигляді декретних та допомоги по догляду за дитиною.
Суд зазначає, що саме на банк, який виконує постанову про арешт коштів боржника, в силу положень частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», покладено визначення статусу коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку.
Такий висновок корелюється з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 18 жовтня 2024 року (справа № 199/6670/15-ц).
Разом з цим, суд зауважує, що обраний заявницею спосіб захисту не відповідає меті, яка покладена в основу скарги, оскільки правовідносини стосуються дій банку всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження".
Оскільки матеріали скарги та встановлені судом обставини не свідчать про те, що приватний виконавець Павелків Т.Л. звернула стягнення на кошти, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, або на рахунок із спеціальним режимом використання або інший рахунок, звернення стягнення на які заборонено законом, суд не вбачає підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 .
Керуючись статями 13, 81, 260, 447, 450, 451 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
СУДДЯ Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА