11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 160/30729/24
адміністративне провадження № К/990/43341/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі №160/30729/24 за позовом Приватного акціонерного товариства «ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД» до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів,
Приватне акціонерне товариство «ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД» звернулося до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, у якому, з урахуванням уточнень, просило:
- визнати дії Державної казначейської служби України із скерування листом від 17 серпня 2023 року №5-08-08/14792 виконавчих листів у справах №805/10029/13-а, №805/10027/13-а, №805/10005/13-а, №805/16922/13-а, №805/2258/17-а, №805/2211/17, до Головного управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області для актуалізації даних - протиправними;
- визнати бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області з безпідставного утримання протягом 11 (одинадцяти) місяців виконавчих листів у справах №805/10029/13-а, №805/10027/13-а, №805/10005/13-а, №805/16922/13-а, №805/2258/17-а, №805/2211/17 - протиправною;
- стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби в Дніпропетровській області на користь ПРАТ «ЄМЗ» пеню:
за період з 17 травня 2024 року - по 15 листопада 2024 року в розмірі: 7 351 956,48 грн за невідшкодоване в межах справи №805/2258/17-а ПДВ;
за період з 17 травня 2024 року - по 15 листопада 2024 року в розмірі: 8 370 845,81 грн за невідшкодоване в межах справи №805/2258/17-а ПДВ;
за період з 17 травня 2024 року - по 15 листопада 2024 року в розмірі: 1 732,77 грн за невідшкодоване в межах справи №805/2258/17-а ПДВ;
за період з 17 травня 2024 року - по 15 листопада 2024 року в розмірі: 1 732,77 грн за невідшкодоване в межах справи №805/2258/17-а ПДВ;
за період з 17 травня 2024 року - по 15 листопада 2024 року в розмірі: 44 555,69 грн за невідшкодоване в межах справи №805/2258/17-а ПДВ;
за період з 17 травня 2024 року - по 15 листопада 2024 року в розмірі: 29 643,62 грн за невідшкодоване в межах справи №805/2258/17-а ПДВ;
- додатково стягнути з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби в Дніпропетровській області на користь ПРАТ «ЄМЗ» пеню за період з 16 листопада 2024 року (звернення до суду з даним адміністративним позовом):
по день ухвалення рішення за невідшкодоване в межах справи №805/2258/17-а ПДВ;
по день ухвалення рішення за невідшкодоване в межах справи №805/2211/17-а ПДВ;
по день ухвалення рішення за невідшкодоване в межах справи №805/10029/13-а ПДВ;
по день ухвалення рішення за невідшкодоване в межах справи №805/16922/13-а ПДВ;
по день ухвалення рішення за невідшкодоване в межах справи №805/10005/13-а ПДВ;
по день ухвалення рішення за невідшкодоване в межах справи №805/10027/13-а ПДВ.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.
22 жовтня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Приватного акціонерного товариства «ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі №160/30729/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю, справу направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого зазначає, що висновків судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 200.4-1 статті 200 ПК України, пункту 30 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудня 2018 року №361-ІХ; періоду дії Указу Президента України № 376/2024 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 червня 2024 року «Про застосування, скасування та несення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» та застосування його до правовідносин, які склались до набуття їм чинності. При цьому, позивач зазначає постанови Верховного Суду від 14 березня 2023 року у справі №640/12206/19, від 21 липня 2025 року у справі №160/30897/24, від 17 вересня 2025 року у справі №160/30975/24, від 03 червня 2025 року у справі №280/7764/24, від 12 серпня 2025 року у справі №280/6631/24.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов між собою.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Суд, проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру і юридичної природи правовідносин, з яких виникли спори у перелічених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень по суті, зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається заявник як на підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалені за інших фактичних обставин, які не є подібними до правовідносин у цьому касаційному провадженні, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень, щодо яких подано касаційну скаргу в цій справі, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Слід зазначити, що заявник наводить цитати з постанов Верховного Суду. Проте, у касаційній скарзі не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються, до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
На підставі наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, як підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилань заявника на порушення судами норм процесуального права як умови для скасування судових рішень, а саме не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 1 частини другої статті 353 КАС України), то слід зазначити, що такі можуть бути визнані прийнятними при касаційному оскарженні судового рішення за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, згідно з частиною другою статті 353 підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або;
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;
4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, про що прямо зазначено в пункті 1 частини другої статті 353 цього Кодексу. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Враховуючи, що Судом визнано необґрунтованими посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, то посилання на те, що судами попередніх інстанцій здійснено неналежне дослідження зібраних у справі доказів також відхиляються.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовими рішеннями, цитування норм законодавства з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД» на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі №160/30729/24 за позовом Приватного акціонерного товариства «ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД» до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак