Справа № 569/19020/25
11 листопада 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області у складі:
головуючої судді - Балацької О.Р.
за участі секретаря судового засідання - Бугайчук А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
І. Стислий зміст позицій сторін.
В Рівненський міський суд Рівненської області звернувся з позовною заявою представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Пилипчук А.М. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором (оферти) № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. у розмірі 43 850 грн. 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн. 50 коп.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 14.11.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 14.11.2024-100001396. Відповідно до умов Договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 17 000 грн. 00 коп. строком на 140 днів, денна процентна ставка становить 1 %. У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань утворилася заборгованість у розмірі 43 850 грн. 00 коп., що складається із основного боргу у розмірі 9 000 грн. 00 коп., процентів у розмірі 23 800 грн. 00 коп., комісії у розмірі 2 550 грн. 00 коп. та неустойки у розмірі 8 500 грн. 00 коп. (а.с. 13). Посилаючись на те, що відповідач порушила умови договору по поверненню коштів та ст. 509, 526, 1054 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.
Відповідач, діючи через представника адвоката Брадарську Н.В., подала відзив на позовну заяву з запереченнями щодо позовних вимог. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та недоведеними належними доказами, оскільки позивач не підтвердив фактичного надання кредитних коштів первинними бухгалтерськими документами, а розрахунок боргу є завищеним і містить складові, що не передбачені законом. Зазначає, що заявлена «комісія за надання кредиту» не є відсотками у розумінні ст. 1048 ЦК України та не підтверджує отримання споживачем жодної додаткової послуги, тому підлягає відхиленню. Неустойка у розмірі 170 грн/день є явно надмірною, неспівмірною наслідкам порушення та суперечить принципам добросовісності й справедливості (ст. 3, 509, 551 ЦК). Умови договору щодо відсоткової ставки є непрозорими (одночасно зазначено 1% і 0,82% на день), що ставить під сумнів правильність розрахунків і відповідність Закону України «Про споживче кредитування». Сам факт електронного підписання одноразовим ідентифікатором не доводить належної ідентифікації особи та реальності волевиявлення, а часткові платежі не свідчать про безумовне визнання боргу. З огляду на відсутність належних доказів видачі коштів, недоведеність розміру вимог, неправомірність стягнення комісії та надмірність неустойки, відповідач просить відмовити в позові повністю, а в разі часткового задоволення зменшити неустойку до розумного рівня та виключити комісію з розрахунку.
Представник позивача Ларіонов К.О. подав відповідь на відзив у якій зазначає, що заперечення відповідача щодо неотримання кредитних коштів є надуманими. Разом із відповіддю додатково з урахуванням принципу правової визначеності надав суду докази отримання відповідачем коштів. Позивач надав належні й допустимі докази укладення договору в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» зокрема, log-файл дій користувача, копії заявки, акцепту, смс-ідентифікатор «E744», довідку про відправлення одноразового ідентифікатора на фінансовий номер відповідача 0677090048, а також квитанцію про перерахування кредитних коштів на картковий рахунок, вказаний відповідачем при оформленні заявки.
ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 вересня 2025 року справу передано судді Балацькій О.Р.
Згідно з відповіддю № 1756645 від 10.09.2025 р. з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача, ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 вересня 2025 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 36-37).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, разом з позовом подав клопотання про розгляд справи без його участі, щодо заочного розгляду справи не заперечує.
Представник відповідача адвокат Брадарська Н.В. в судове засідання не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, в позовних вимогах просила суд відмовити в повному обсязі.
В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
З'ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Суд встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов'язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.
Судом встановлено, що 14 листопада 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 14.11.2024-100001396.
Відповідно до умов договору, Кредитодавець надав Позичальнику кредит у розмірі 17 000 грн. 00 коп. строком на 140 днів, тобто до 02 квітня 2025 року, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 14.11.2024 р (а.с. 24).
Згідно з пунктами договору, наданий кредит є строковим, платним і таким, що підлягає поверненню. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у фіксованому розмірі 1 % за кожен день користування кредитом. Також договором передбачена комісія за надання кредиту у розмірі 15 % від суми кредиту, що становить 2 550 грн. 00 коп.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі - грошові кошти у сумі 17 000 грн. 00 коп. були фактично перераховані на рахунок Позичальника 14.11.2024 р.
Позичальник, у свою чергу, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на момент звернення Кредитодавця до суду утворилася заборгованість. Відповідно до розрахунку позивача, сума боргу становила 43 850 грн. 00 коп., що складається із основного боргу у розмірі 9 000 грн. 00 коп., процентів у розмірі 23 800 грн. 00 коп., комісії у розмірі 2 550 грн. 00 коп. та неустойки у розмірі 8 500 грн. 00 коп.
Разом із тим, у матеріалах справи містяться докази часткової сплати відповідачем заборгованості, а саме: 1 000,00 грн - 25.03.2025 року; 1 000,00 грн - 27.03.2025 року; 2 000,00 грн - 09.04.2025 року; 2 000,00 грн - 22.04.2025 року; 2 000,00 грн - 20.05.2025 року.
Зазначені платежі були враховані Кредитодавцем при формуванні довідки про заборгованість. Часткове виконання зобов'язання свідчить про визнання боргу відповідачем.
Судом встановлено, що факт укладення кредитного договору, отримання Позичальником грошових коштів та невиконання останньою обов'язку з повернення кредиту і сплати процентів за користування ним підтверджується наявними доказами у справі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про виникнення між сторонами договірних правовідносин з приводу отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у ТОВ «Споживчий центр», невиконання умов яких призвело до виникнення заборгованості.
ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що передбачено пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Проаналізувавши вищевказані положення законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як стверджується з матеріалами справи, відповідачем було укладено кредитний договір № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. за умовами яких відповідач отримав грошові кошти шляхом їх перерахування на його банківський картковий рахунок.
Вказаний договір було укладено в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, які були надіслані відповідачу.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи із вищенаведених положень чинного законодавства та встановлених фактичних обставин справи вбачається, що відповідачем було укладено в електронній формі кредитний договір на суму кредиту 17 000 грн. 00 коп., кредитні кошти отримано на зазначений відповідачем картковий рахунок. При цьому, вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого є неможливим без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
З врахуванням викладеного, матеріалами справи стверджується, що між сторонами укладені кредитний договір, відповідач ознайомилася і погодилася з умовами договору, а подані позивачем паперові копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідач у своєму відзиві висловив низку заперечень щодо дійсності та належності доказів, однак наведені доводи є безпідставними й не спростовують факту укладення та виконання електронного кредитного договору № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем. Позивач надав належні й допустимі докази укладення договору в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» - зокрема, log-файл дій користувача, копії заявки, акцепту, смс-ідентифікатор «E744», довідку про відправлення одноразового ідентифікатора на фінансовий номер відповідача 0677090048, а також квитанцію про перерахування кредитних коштів на картковий рахунок, вказаний відповідачем при оформленні заявки. Вказані обставини повністю узгоджуються з усталеною судовою практикою Верховного Суду (справи №404/502/18, №524/5556/19, №234/7159/20, №561/77/19 тощо) щодо правомірності укладення електронних кредитних договорів та прирівняння їх до письмових. Відповідач не надав жодних доказів, що спростовують факт отримання кредитних коштів, не подав виписок з банківського рахунку, зазначеного ним у договорі, та не довів відсутності волевиявлення чи втрати доступу до фінансового номера. Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання в повному обсязі, а заперечення відповідача не підтверджені доказами. З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому, суд зазначає, що враховуючи умови надання кредитних коштів, саме боржник має доступ до своїх рахунків, і він мав можливість представити суду виписку з своїх рахунків на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог в частині укладення договору та отримання кредитних коштів, суду не надав.
Отже, з урахуванням умов кредитного договору заборгованість за кредитним договором № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. становить 43 850 грн. 00 коп., що складається із основного боргу у розмірі 9 000 грн. 00 коп., процентів у розмірі 23 800 грн. 00 коп., комісії у розмірі 2 550 грн. 00 коп. та неустойки у розмірі 8 500 грн. 00 коп.
За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач серед іншого просить стягнути неустойку, однак відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.
Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, суд вважає, що нарахування неустойки в сумі 8 500 грн. 00 коп. за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак задоволенню не підлягає.
Крім того, позивачем неправомірно нараховувалася комісія згідно з договором № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. в розмірі 2 550 грн. 00 коп.
Так, згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Положення кредитного договору № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. про сплату позичальником на користь банку комісійної винагороди за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження належного виконання ним зобов'язань та спростування суми заборгованості перед позивачем.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. в розмірі 32 800 грн. 00 коп. з яких заборгованість по тілу кредиту 9 000 грн. 00 коп., за процентами 23 800 грн. 00 коп. є обґрунтованими, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується наступним.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
У зв'язку з висновком суду про часткове задоволення позову, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 812 грн. 00 коп. судового збору (32800,00*2422,40/43850,00).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 19, 76-81, 141, 223, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитний договором № 14.11.2024-100001396 від 14.11.2024 р. у розмірі 32 800 (тридцять дві тисячі вісімсот) гривень 00 копійок, що складається із основного боргу у розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) гривень 00 копійок та процентів у розмірі 23 800 (двадцять три тисячі вісімсот) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1 812 (одна тисяча вісімсот дванадцять) гривень 00 копійок.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2025 р.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: вул. Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032, ЄДРПОУ 37356833;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Ольга БАЛАЦЬКА