Справа № 240/3655/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
11 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Ватаманюка Р.В. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07.06.2023 позивачу призначено пенсію за віком, з урахуванням 17 років 8 місяців 24 дні страхового стажу.
20.11.2024 позивач звернувся до ГУ ПФ України у Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії з врахуванням усіх періодів трудового стажу, які не були враховані згідно трудової книжки.
Листом № 30973-29267/Б-02/8-0600/24 від 24.12.2024 позивача повідомлено, що до страхового стажу неможливо зарахувати періоди трудової діяльності до трудової книжки колгоспника, оскільки в ній не зазначено назву документа, на підставі якого дописано дату народження.
Також неможливо зарахувати:
- періоди роботи в колгоспі з 1976 по 1984 рік, 1989 рік та 1991 рік, оскільки кожен запис про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі не засвідчено підписами голови колгоспу, головного бухгалтера та печаткою колгоспу, відсутня довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі, тобто такі записи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах. установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р.№162(далі - Інструкція)
- періоди трудової діяльності з 2004 по 2006 рік, оскільки за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у зазначений період відсутня сплата страхових внесків.
- не взято до уваги довідку про заробітну плату № 116 від 09.09.2008, видану виконавчим комітетом Добрушинської сільської ради Сакського району Автономної республіки Крим, оскільки вона не підтверджена первинними документами, не містить періоду роботи та в ній не зазначено інформацію про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі.
Вважаючи протиправною таку відмову відповідача у перерахунку пенсії за віком, позивач звернувся до суду.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 1 Закону 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Листом № 30973-29267/Б-02/8-0600/24 від 24.12.2024 позивачу відмовлено у зарахування до страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника, оскільки в ній не зазначено назву документа, на підставі якого дописано дату народження.
Також неможливо зарахувати:
- періоди роботи в колгоспі з 1976 по 1984 рік, 1989 рік та 1991 рік, оскільки кожен запис про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в колгоспі не засвідчено підписами голови колгоспу, головного бухгалтера та печаткою колгоспу, відсутня довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі, тобто такі записи внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах. установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р.№162(далі Інструкція)
- періоди трудової діяльності з 2004 по 2006 рік, оскільки за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у зазначений період відсутня сплата страхових внесків.
- не взято до уваги довідку про заробітну плату № 116 від 09.09.2008, видану виконавчим комітетом Добрушинської сільської ради Сакського району Автономної республіки Крим, оскільки вона не підтверджена первинними документами, не містить періоду роботи та в ній не зазначено інформацію про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у колгоспі.
Суд не погоджується з такою відмовою, з огляду на таке.
Щодо відсутності у трудовій книжці назву документа, на підставі якого дописано дату народження та не засвідчення записів з 1976 по 1984 рік, 1989 рік та 1991 рік підписами голови колгоспу, головного бухгалтера та печаткою колгоспу, тобто порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р.№162 (далі - Інструкція).
Суд відхиляє посилання відповідача на застосування до спірних періодів Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах і організаціях, затведженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 р.№162, оскільки у спірні періоди позивач працював у колгоспі.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульовано Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року № 310 (далі - Основні положення).
Відповідно до пункту 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних положень).
Згідно із пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Крім того, відповідно до вимог пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 по справі N9677/277/17 провадження № К/9901/1298/17, та в постанові від 12 березня 2019 року по справі № 2а/349/28/16 провадження № К/9901/30494/18.
Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на неможливість зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно записів трудової книжки, у зв"язку з порушенням порядку її заповнення, оскільки таку відповідальність несе особа, яка її здійснює відповідні записи.
Більш того, дата народження позивача на титульному аркуші трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 - " ІНФОРМАЦІЯ_1 "(рос.мов.) відповідає даті його народження у паспорті громадянина України у графі дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Також, на аркуші 2-3 трудової книжки колгоспника, у розділі "відомості про роботу" вказаний встановлений мінімум трудоднів за рік та кількість пророблених людиноднів за 1976 - 1992 роки.
Відповідно до цих записів, позивачем відпрацьовано кількість трудоднів з перевищенням встановлених норм.
За таких обставин на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.
Суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.
Крім того, з архівної довідки про зарплату для нарахування пенсії № 116 від 09.09.2008 виданої на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що йому виплачувався заробіток у період 1978-1982, тобто вказана довідка підтверджує факт роботи позивача у вказані періоди, що відповідачем безпідставно не взято до уваги.
При цьому, у ній вказано, що довідка видана на підставі книг обліку по оплаті праці членів колгоспу за 1978-1982 роки. Колгосп ХХ Партз'їзду реорганізовано в КСП "Колос", КСП "Колос" реорганізований в СТОВ "Колос", яке ліквідовано, а архівні документи передані до Добрушинської сільської ради.
Таким чином, твердження відповідача про неможливість зарахування до трудового стажу позивача періодів роботи з 1976 по 1984 рік, 1989 рік та 1991 рік, у зв"язку з порушенням порядку заповнення трудової книжки не можуть спростовувати факт наявності у позивача трудового стажу у спірний період, тому є безпідставними.
Щодо відмови відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 2004 по 2006 рік через відсутність даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу про сплату страхових внесків.
Відповідно дост.24 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку (до 01.01.2004) - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії кожної особи, обчислений за нормами Закону, є індивідуальним і залежить від набутого особою страхового стажу та отримуваної заробітної плати та обчислюється як добуток осучасненої заробітної плати на коефіцієнт страхового стажу.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Факт роботи позивача підтверджений записами трудової книжки, зокрема: 29.08.2000 року прийнятий на роботу на посаду заступника директора ТОВ "Колос" Сакського району АР Крим (наказ №23 від 29.08.00р.); 12.05.2006 року звільнений за скороченням штату працівників, п.2 ст.40 КЗпПУ, наказ № 20 від 12.05.2006), записи завірені підписом ген.директора та печаткою ТОВ "Колос".
Отже, записами у трудовій книжці підтверджено періоди роботи позивача на підприємстві.
Крім того, відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 3статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1статті 20 Закону №1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до частини дванадцятої статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, у частині десятій статті 20 Закону №1058-ІV, вказано, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до положень статті 106 Закону №1058-XV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
В той же час, суд зазначає, що невиконання страхувальником обов'язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі №688/947/17, у яких зроблено висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону України Про пенсійне забезпечення № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємства, в якому працював позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірного періоду його роботи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи за спірний період у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Слід звернути увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду з єдиної підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Ватаманюк Р.В. Курко О. П.