Справа № 240/21231/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович
Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
10 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
І. Описова частина.
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1 ОСОБА_1 , який діє в інтересах неповнолітньої дитини: ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
1.2 В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що його син є непрацюючими пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати йому доплату (підвищення) до пенсії на дитину, як непрацюючого пенсіонера відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, однак таке підвищення не виплачується.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
2.1 Позивач є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , який проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області..
2.2 Листом відповідач повідомив позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру з 17 липня 2018 року по даний час йому не нараховується і не виплачується. Частина 2 ст.39 Закону №796-ХІІ не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії.
2.3 Вважаючи таку бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
2.5 Вважаючи таку бездіяльність відповідача незаконною, позивач звернувся до суду.
3. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
3.1 Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року позов задоволено.
3.2 Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає на території, яка належить до зони гарантованого добровільного відселення, що підтверджується матеріалами справи, позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру згідно ст. 39 Закону України № 796-ХІІ. За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу, який діє в інтересах неповнолітньої дитини, доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, яка передбачена статтею 39 Закону України № 796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року, є протиправною.
4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
4.1 Відповідач просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на недотримання судом першої інстанції норм матеріального права, що, на думку останнього, призвело до неправильного вирішення питання.
4.2 Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
ІІ. Мотивувальна частина.
1. Позиція апеляційного суду
Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.
1.1 Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі Закон №796-ХІІ).
1.2 Відповідно до частини першої статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
1.3 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі №796-XII статті 31, 37, 39, 45.
1.4 Згодом Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №987-VIII; згідно з розділом II "Прикінцеві положення" Закону №987-VIII він набрав чинності з 01 січня 2016 року) включено до Закону №796-XII статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
1.5 Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
1.6 Вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.
1.7 Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й, зокрема, у постановах від 24 квітня 2024 року у справі №240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі №240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі №240/22317/22, від 07 травня 2024 року у справі №240/44186/21, від 28 травня 2024 року у справі №240/2236/23.
1.8 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону №796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону №987-VIII), з урахуванням вказаного рішення Конституційного Суду України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
1.9 Апеляційний суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, яка передбачає виплату уповноваженими органами доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях безумовного (обов'язкового) відселення, або у зоні гарантованого добровільного відселення, або у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
1.10 Стосовно ж розрахункової величини, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону №796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що особа, яка проживає на території радіоактивного забруднення (в зоні гарантованого добровільного відселення), має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 01 січня відповідного календарного року.
1.11 Відповідно до частини першої статті 39 Закону №1058-IV на всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.
1.12 Відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 стаття 39 Закону №796-ХІІ належить до розділу VII Закону №796-ХІІ, тому при застосуванні вказаної норми визначальним передусім є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії та наявність у неї статусу непрацюючого пенсіонера.
1.13 При цьому, Закон №796-ХІІ не встановлює будь-яких обмежень щодо нарахування доплати до пенсії за певним видом пенсії, яку отримує особа, оскільки визначальним в даному випадку є місце проживання особи, яка звертається за призначенням підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру та факт наявності у неї статусу пенсіонера. Закріплення ж у Законі №796-ХІІ положень, які передбачають право дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, на певні пільги та гарантії, не позбавляє таких дітей, які не працюють і проживають на території гарантованого добровільного відселення, права на отримання доплати до пенсії у разі наявності в них статусу пенсіонерів, зокрема внаслідок призначення та виплати пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
1.14 У ході розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що позивач на неповнолітню дитину отримує пенсію у разі втрати годувальника, який потерпів внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 (Постанова КМУ №106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.
1.15 Тобто, зазначеними доказами підтверджено наявність у позивача статусу непрацюючого пенсіонера в розумінні положень Закону №1058-IV, а також факту проживання на території радіоактивного забруднення - в зоні гарантованого добровільного відселення.
1.16 Колегія суддів вважає, що положення Закону №796-ХІІ не позбавляють дітей права на отримання підвищення (доплати) до пенсії, передбаченого статтею 39 цього Закону, а тому погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо задоволення позовних вимог, який ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
1.17 Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №240/34069/22.
2. Висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
2.1 Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
2.2 Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
2.3 Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.