Справа № 500/4173/25
05 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоберезовицької селищної ради про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Великоберезовицької селищної ради про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 подала заяву до Великоберезовицької селищної ради про реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду заяви відповідачем у реєстрації позивача за вказаною вище адресою було відмовлено, зіславшись на п.87.3 постанови КМУ №265, якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), в якому зазначено як підставу для відмови не надання необхідних документів або відомостей.
04 червня 2025 року представником позивача було подано адвокатський запит до Великоберезовицької селищної ради з метою з'ясування, яких саме документів не було подано позивачкою разом із заявою про реєстрацію місця проживання.
Згідно відповіді відповідача №1178 від 26 червня 2025 року 12.05.2025 року позивачу було відмовлено в реєстрації місця проживання (перебування), оскільки за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 по якій звернулася дана особа є два співвласники : ОСОБА_1 власник 1/2 частини будинку; ОСОБА_2 власник 1/2 частини будинку. На період вчинення дії реєстрації місця проживання (перебування) особи заявниця була присутня одна і тільки із своїм документом на право власності.
З даної відповіді можна зробити висновок, що причиною відмови у реєстрації місця проживання позивачки стало ненадання згоди на таку реєстрацію співвласником будинковолодіння - громадянкою ОСОБА_2 .
Позивач вважає таку відмову незаконною, а, відповідно, дії відповідача - протиправними, що і стало причиною звернення до суду.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 28.07.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 22.09.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 14.10.2025 о 11:00 год.
Ухвалою суду від 14.10.2025 відкладено розгляд справи на 05.11.2025 о 10:00 год.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити повністю, не заперечила щодо продовження розгляду справи за правилами письмового провадження.
Представник відповідача повторно, з невідомих суду причин в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, однак належним чином був повідомлений про час, дату і місце розгляду справи.
Згідно п.1 ч.3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ч.3 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду даної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
12 травня 2025 року ОСОБА_1 подала заяву до Великоберезовицької селищної ради про реєстрацію місця проживання (перебування) за адресою АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду заяви відповідачем у реєстрації позивача за вказаною вище адресою було відмовлено, зіславшись на п.87.3 постанови КМУ №265, якою затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування) в якому зазначено як підставу для відмови не надання необхідних документів або відомостей.
04 червня 2025 року представником позивача було подано адвокатський запит до Великоберезовицької селищної ради з метою з'ясування, яких саме документів не було подано позивачкою разом із заявою про реєстрацію місця проживання.
Згідно відповіді відповідача №1178 від 26 червня 2025 року 12.05.2025 року позивачу було відмовлено в реєстрації місця проживання (перебування), оскільки за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 по якій звернулася дана особа є два співвласники : ОСОБА_1 власник 1/2 частини будинку; ОСОБА_2 власник 1/2 частини будинку. На період вчинення дії реєстрації місця проживання (перебування)особи заявниця була присутня одна і тільки із своїм документом на право власності.
З даної відповіді можна зробити висновок, що причиною відмови у реєстрації місця проживання позивачки стало ненадання згоди на таку реєстрацію співвласником будинковолодіння - громадянкою ОСОБА_2 .
Не погодившись із незаконною відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (надалі - Закон №1382-IV) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 2 Закону №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
У статті 3 Закону №1382-IV визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
01.12.2021 набув чинності Закон України від 05.11.2021 №1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (далі - Закон №1871-IX), яким урегульовані відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
За змістом статті 2 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
У силу частини шостої статті 5 Закону №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Статтею 9 цього Закону встановлюється порядок реєстрації місця проживання (перебування) особи. Згідно з положенням цієї статті, у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку.
До заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи додаються: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі відсутності документів, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання (перебування) подання особою відомостей та/або документів, не передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 11 Закону особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі декларування або реєстрації місця проживання особою, яка є власником (співвласником) цього житла, згода інших співвласників або інших осіб, місце проживання яких зареєстровано/задекларовано в цьому житлі, не вимагається.
У силу пункту 3 частини першої статті 12 Закону №1871-IX орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі.
Реєстрація місця проживання особи регулюється Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою КМУ №265, від 07 лютого 2022 року «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» (далі постанова КМУ №265).
Згідно п.27, 29, 30 постанови КМУ №265, реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності. Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється в день отримання органом реєстрації документів. У разі коли реєстрація місця проживання здійснюється одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (перебування), окрема заява про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання не подається.
Відповідно до п.35 постанови КМУ №265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:
1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8;
2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);
3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства);
5) документи, що підтверджують:
право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);
6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);
7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Пунктом 11 вказаної вище постанови передбачено, що у разі коли особа не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларується місце її проживання, декларування місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла, яка підтверджується електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису та відображається в декларації під час її формування. Згода власника (співвласників) житла не вимагається у разі декларування місця проживання дітей віком до 18 років за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання їх батьків або інших законних представників чи одного з них.
Таким чином, для реєстрації місця проживання співвласника житла, згода іншого співвласника не вимагається. Така згода потрібна лише у випадку, якщо співвласник подає заяву про реєстрацію місця проживання особи, яка не є співвласником будинку.
Як видно з матеріалів справи, позивач є співвласником будинку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №68036971 від 14.09.2016 року.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відтак, суд вважає протиправною відмову Великоберезовицької селищної ради (ЄДРПОУ 04393462) у реєстрації місця проживання (перебування) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою АДРЕСА_1 .
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
Питання щодо реєстрації місця проживання виходить за межі питань права і не може оцінюватись судом. Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган при прийнятті рішення може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.
Стосовно компетенції адміністративного суду, то останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу.
За таких обставин, суд вважає, що відповідача слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача від 12.05.2025, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн, сплачений відповідно до квитанції від 23.07.2025.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Великоберезовицької селищної ради Тернопільської області (ЄДРПОУ 04393462) у реєстрації місця проживання (перебування) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за адресою АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Великоберезовицьку селищну раду Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 травня 2025 року про реєстрацію місця проживання та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Великоберезовицька селищна рада (місцезнаходження/місце проживання: вул. Степана Бандери, 26,смт Велика Березовиця,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,47724 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04393462).
Головуючий суддя Подлісна І.М.