10 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1906/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Гоголівської селищної ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно - Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Гоголівської селищної ради (далі - відповідач) в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність Гоголівської селищної ради, яка полягає у невинесенні на розгляд сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02-28/1004 від 27.12.2023 про віднесення до самозалісених земель земельні ділянки з кадастровими номерами: 5320282600:00:002:1720, площею 2,6717 га; 5320282900:00:002:1094, площею 1,2113 га; 5320282900:00:002:1095, площею 1,2114 га; 5320285300:00:002:0387, площею 7,715 га; 5320285300:00:002:0398, площею 4,7559 га з прийняттям рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1.
зобов'язати Гоголівську селищну раду, розглянути на сесії селищної ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02-28/1004 від 27.12.2023 та прийняти за результатами його розгляду рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами: 5320282600:00:002:1720, площею 2,6717 га; 5320282900:00:002:1094, площею 1,2113 га; 5320282900:00:002:1095, площею 1,2114 га; 5320285300:00:002:0387, площею 7,715 га; 5320285300:00:002:0398, площею 4,7559 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 позовну заяву заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Гоголівської селищної ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2025 у адміністративній справі №440/1906/25 скасовано ухвалу від 06.03.2025 по справі № 440/1906/25, справу №440/1906/25 за адміністративним позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Гоголівської селищної ради про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2025 справу передано для розгляду судді Петровій Л.М.
Полтавським окружним адміністративним судом ухвалою суду від 17.06.2025 прийнята позовна заява до розгляду, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на те, що Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства, як територіальним органом Державного агентства лісових ресурсів України, на виконання статті 57-1 Земельного кодексу України направлено подання про віднесення земельних ділянок до самозалісених, однак доказів самозалісення цих ділянок до позовної заяви не надано. Також у відзиві зазначено, що у результаті співпраці комісії із спеціалістами Головного управління Держгеокадстру у Полтавській області з'ясовано, що земельні ділянки комунальної форми власності, які Північно - Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства віднесли до самозалісених ділянок, а саме: земельні ділянки з кадастровими номерами 5320282600:00:002:1720 площею 2,6717 га, 5320285300:00:002:0387 площею 7,715 га, 5320285300:00:002:0398 площею 4,7559 га, 5320282900:00:002:1094 площею 1,2113 га, 5320282900:00:002:1095 площею 1, 2114 га, станом на сьогоднішній день, на підставі рішень сесій Гоголівської селищної ради та наказів Держгеокадастру надані дозволи громадянам на оформлення права власності, проте наразі право власності на вказані земельні ділянки не зареєстровано через дію воєнного стану.
У додаткових поясненнях представник Північно - Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства просить задовольнити позовну заяву, посилаючись на те, що Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства здійснювало всі відповідні дії щодо віднесення залісених земельних до самозалісених земель відповідно до чинного законодавства, яке встановлює збільшення лісистості на території України та звернулося з відповідним поданням щодо віднесення залісених земельних до самозалісених, однак відповідачем усупереч вимогам статті 57-1 Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" подання не виносилося на розгляд сесії ради, натомість відповідь надано листом про неможливість розгляду зазначеного питання.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства на підставі ст. ст. 57, 57-1 Земельного кодексу України, до Гоголівської селищної ради направлялося подання № 02- 28/1004 від 27.12.2023 щодо ухвалення рішення про віднесення до самозалісених земель земельних ділянок з кадастровими номерами: 5320282600:00:002:1720, площею 2,6717 га; 5320282900:00:002:1094, площею 1,2113 га; 5320282900:00:002:1095, площею 1,2114 га; 5320285300:00:002:0387, площею 7,715 га; 5320285300:00:002:0398, площею 4,7559 га.
Селищний голова від імені Гоголівської селищної ради листом від 22.01.2024 поінформував Північно-Східне МУЛМГ про неможливість прийняття рішення щодо віднесення вищевказаних земельних ділянок до самозалісених, у зв'язку з відсутністю доступу до Публічної кадастрової карти.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам учасників справи, суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 07 червня 2021 року № 228/2021 "Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів" з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України».
Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:
"Стаття 57-1. Самозалісені землі
1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру".
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до частини 1 статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Положеннями статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.
Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадках, передбачених частинами сьомою та дев'ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її пленарному засіданні.
Частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Таким чином, розгляд та вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства приймається органом місцевого самоврядування виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлятися листами у відповідь на подання.
Проте, Гоголівська селищна рада всупереч вимогам статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 57-1 Земельного кодексу України не розглянула подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на пленарному засіданні селищної ради та за результатами такого розгляду не прийняла акт у формі рішення.
Натомість, листом від 22.01.2024 Північно-Східному міжрегіональному управлінню лісового та мисливського господарства повідомлено про неможливість прийняття рішення з огляду на відсутність доступу до Публічної кадастрової карти.
Отже, питання, розгляд якого мав здійснюватися виключно на пленарному засіданні сесії ради та за результатами розгляду якого відповідач мав прийняти акт у формі рішення у порушення вимог статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 57-1 Земельного кодексу України відповідачем не розглянуто та належний орган місцевого самоврядування (Полтавська міська рада) не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, а наданий лист не може сприйматися судом як належна відмова у задоволенні подання, оскільки відповідне подання вирішене не у встановленому законом порядку, тобто має місце протиправна бездіяльність відповідача.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд враховує, що відповідно до приписів частин 3, 4, 5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття “інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України “Про прокуратуру».
Відтак, суд вважає, що “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №804/4585/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.
Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України “Про прокуратуру», для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.
Процедура віднесення земель до самозалісених врегульована статтею 57-1 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року №521, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства. Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).
Пунктом 1 Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29 вересня 2022 року №404, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2022 року за №1231/38567, передбачено, що міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) підпорядковуються - Держлісагентству та є його територіальними органами. Згідно з пунктом 3 цього Положення завданням Управлінь є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством.
У позові прокурор стверджує, що Гоголівська селищна рада належним чином не виконала покладені на неї повноваження щодо вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02-28/1004 від 27.12.2023, що відноситься до повноважень ради в силу статті 57-1 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до частини першої статті 103 Лісового кодексу України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, судами.
Таким чином, спори, що виникають між Державним агентством лісових ресурсів України, його територіальними органами та органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування щодо питання віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки підлягають вирішенню судами.
При цьому, в силу приписів статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а ідентифікація самозалісених земель здійснюється з метою збереження самосійних лісів, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Гоголівської селищної ради, яка полягає у не розгляді та не вирішенні питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02-28/1004 від 27.12.2023 та зобов'язати Гоголівську селищну раду розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства в№02-28/1004 від 27.12.2023 та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки у спосіб, встановлений законом, не розглянув відповідне питання та не надав оцінки поданню Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02-28/1004 від 27.12.2023 та доданим до нього документам, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок з кадастровими номерами: 5320282600:00:002:1720, площею 2,6717 га; 5320282900:00:002:1094, площею 1,2113 га; 5320282900:00:002:1095, площею 1,2114 га; 5320285300:00:002:0387, площею 7,715 га; 5320285300:00:002:0398, площею 4,7559 га до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України - є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
При прийнятті рішення у даній справі суд враховував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Отже, у даній справі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2-9, 53, 139, 205, 243-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області (вул. Усика Якова, 9, м. Миргород, Полтавська область, 37600 код ЄДРПОУ 02910060 Полтавська обласна прокуратура) в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Григорія Сковороди, 86, м. Харків, 61024; код ЄДРПОУ 45139951) до Гоголівської селищної ради (вул. Горєва, 27, сел. Гоголеве, Миргородський район, Полтавська область, 38310, код ЄДРПОУ 04381128) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Гоголівської селищної ради, яка полягає у не розгляді та не вирішенні питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02-28/1004 від 27.12.2023.
Зобов'язати Гоголівську селищну раду розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства №02-28/1004 від 27.12.2023 та за результатами такого розгляду прийняти акт у формі рішення.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.М.Петрова