Справа № 420/20826/25
11 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур'євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департамента праці та соціальної політики Одеської міської ради (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160) про визнання протиправними дії щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департамента праці та соціальної політики Одеської міської ради (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси надати ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
Ухвалою від 30.06.2025 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
11.07.2025 року (вх. №ЕС/70594/25) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
14.07.2025 року (вх. №ЕС/71046/25) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до ЦНАП м. Одеси щодо отримання адміністративної послуги: «Встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення». Однак, відповідачем було відмовлено у наданні вищевказаного статусу через відсутність Довідки про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України за формою згідно додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій області та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413; Довідка до акта огляду медико-соціально експертної комісії не відповідає вимогам Постанови (а саме: причина інвалідності не пов'язана із захистом Батьківщити).
Надалі, 28.05.2025 року позивач подав заяву до ЦНАП м. Одеси щодо отримання адміністративної послуги: «Встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення».
До заяви, серед інших необхідних документів, було надано: Постанову ЦВЛК ВМУ СБУ №1834 від 31.03.2025 року, якою підтверджується причинний зв'язок захворювання, що стало підставою для встановлення інвалідності, з формулюванням: «Захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини»; Довідку №65/14/2907 від 22.05.2025 року згідно з додатком 4 до Порядку №413-2014; Довідку Центральної МСЕК МОЗ України до акта огляду серії ВА №0034637 від 26.06.2024 року, яка містить дані про встановлену групу інвалідності, дату встановлення та причинний зв'язок із проходженням військової служби; індивідуальну програму реабілітації інваліда №439 від 26.06.2024 року, складену Центральною МСЕК МОЗ України, складену Центральною МСЕК МОЗ України, у якій зазначено клініко-функціональний діагноз і код захворювання за МКХ-10, що стало підставою для встановлення інвалідності.
Однак, позивачем отримано відповідь, оформлену листом від 02.06.2025 року №20.05-30/107, зміст якої повторює висновки попередньої відмови, що свідчить про те, що додані документи не були розглянуті по суті.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до ЦНАП м. Одеси щодо отримання адміністративної послуги: «Встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення». Однак, відповідачем було відмовлено у наданні вищевказаного статусу через відсутність Довідки про безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України за формою згідно додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій області та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №413; Довідка до акта огляду медико-соціально експертної комісії не відповідає вимогам Постанови (а саме: причина інвалідності не пов'язана із захистом Батьківщити).
Надалі, 28.05.2025 року позивач подав заяву до ЦНАП м. Одеси щодо отримання адміністративної послуги: «Встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення».
До заяви, серед інших необхідних документів, було надано: Постанову ЦВЛК ВМУ СБУ №1834 від 31.03.2025 року, якою підтверджується причинний зв'язок захворювання, що стало підставою для встановлення інвалідності, з формулюванням: «Захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини»; Довідку №65/14/2907 від 22.05.2025 року згідно з додатком 4 до Порядку №413-2014; Довідку Центральної МСЕК МОЗ України до акта огляду серії ВА №0034637 від 26.06.2024 року, яка містить дані про встановлену групу інвалідності, дату встановлення та причинний зв'язок із проходженням військової служби; індивідуальну програму реабілітації інваліда №439 від 26.06.2024 року, складену Центральною МСЕК МОЗ України, складену Центральною МСЕК МОЗ України, у якій зазначено клініко-функціональний діагноз і код захворювання за МКХ-10, що стало підставою для встановлення інвалідності.
Однак, відповідачем надано відповідь, оформлену листом від 02.06.2025 року №20.05-30/107, зміст якої повторює висновки попередньої відмови, що свідчить про те, що додані документи не були розглянуті по суті.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно ст. 7 Закону № 3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно з ч.2 ст.7 Закону №3551, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: 1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; 2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами; 4) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних: у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, з 1 грудня 2014 року до 24 лютого 2022 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з 24 лютого 2022 року - на території проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання. Дія абзацу третього цього пункту не поширюється на осіб, засуджених за злочини проти основ національної безпеки України та кримінальні правопорушення проти громадської безпеки. Зв'язок інвалідності з пораненням чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманим особами, зазначеними в цьому пункті, встановлюється для повнолітніх осіб - за висновком медико-соціальної експертизи або за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, для осіб віком до 18 років - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 5) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн або стали особами з інвалідністю із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки; 6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року; 7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах; 8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років і стали особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; 9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; 10) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року. Абзац перший цього пункту не поширюється на працівників міліції, осіб, які проходили службу в правоохоронних органах спеціального призначення, військовослужбовців внутрішніх військ, Збройних Сил України та інших військових формувань, які отримали інвалідність внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з подіями Революції Гідності. Участь осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, у Революції Гідності та отримання ними під час Революції Гідності поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я встановлюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зв'язок інвалідності з пораненнями, каліцтвом, контузією чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманими особами, зазначеними в абзаці першому цього пункту, під час участі у Революції Гідності, встановлюється за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України; 11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних, добровольців Сил територіальної оборони) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, до участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресію Російської Федерації проти України і стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів; 12) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів; 13) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
У постановах Верховного Суду від 30.09.2019 в справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 Судом касаційної інстанції сформовано усталені висновки щодо застосування ст.ст. 4 та 7 Закону №3551, які є релевантними до спірних правовідносин.
Зміст висновків Верховного Суду полягає у наступному: «Для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551 підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
За змістом ст.7 Закону №3551 до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать виключно особи з числа військовослужбовців діючої армії та інші, які отримали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій.
При цьому, віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст.7 Закону №3551 безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону».
Зважаючи на викладене Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (п. 35 постанови від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18).
При цьому суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що отримання ушкодження здоров'я під час проходження військової служби (пов'язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов'язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Відтак, визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов'язана інвалідність позивача з виконанням обов'язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Такі правові висновки узгоджуються з висновками викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 (справа № 824/32/19-а), від 18.11.2020 (справа №1140/2362/18) та від 02.04.2021 (справа № 0540/9350/18).
З матеріалів справи слідує, що Постановою ЦВЛК ВМУ СБУ №1834 від 31.03.2025 року, якою підтверджується причинний зв'язок захворювання, що стало підставою для встановлення інвалідності, з формулюванням: «Захворювання, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини».
У ч.1 ст.7 Закону №3551-XII законодавцем вжито формулювання «до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання,… одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті,... або з участю в бойових діях у мирний час».
Аналізуючи встановлені при розгляді справи обставини та надану їм оцінку, суд дійшов висновку про наявні підстави для наявності причин інвалідності позивача із хворобою.
Оскільки хвороба, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача.
При цьому, суд погоджується із доводами позивача, що відмова відповідача, оформлена листом від 02.06.2025 року №20.05-30/107, зміст якої повторює висновки попередньої відмови свідчить про те, що надані документи разом із заявою від 28.05.2025 року не були розглянуті по суті.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає належним способом відновлення порушеного права позивача шляхом визнання протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов'язання Департамента праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, та прийняття обґрунтованого рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд наголошує, що згідно з ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Як зазначалось раніше, відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департамента праці та соціальної політики Одеської міської ради (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160) про визнання протиправними дії щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2025 р.
Суддя О.М. Тарасишина