Справа № 420/37772/25
11 листопада 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Скупінська О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_6 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 07.11.2025 позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_6 Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, заробітної плати та додаткової винагороди у період з 14.11.2024 року по 29.05.2025 року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, заробітної плати та додаткової винагороди у період з 14.11.2024 року по 29.05.2025 року;
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за останньою займаною посадою у повному обсязі у період з 14.11.2024 року по 31.01.2025 року, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у період з 04.04.2025 року по 29.05.2025 року, додаткову винагороду у розмірі 20100 гривень та зобов'язати Військову частину НОМЕР_8 Міністерства оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за останньою займаною посадою у повному обсязі у період з 14.11.2024 року по 31.01.2025 року, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у період з 04.04.2025 року по 29.05.2025 року, додаткову винагороду у розмірі 20100 гривень;
3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_6 Міністерство оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у період з 01.01.2024 року по 03.04.2024 року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_6 Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у період з 01.01.2024 року по 03.04.2024 року;
4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 14.11.2024 року по 29.05.2025 року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 14.11.2024 року по 29.05.2025 року.
5. Визнати противними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо не проведення нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 168, за час перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 22.02.2024 року по 20.03.2024 року та дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення нарахування та виплати за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 05.08.2024 року по 19.08.2024 року, та з 05.02.2025 року по 17.03.2025 року у розмірі по 100 000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць на користь ОСОБА_1 та зобов'язати Військову частину НОМЕР_6 здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, на користь ОСОБА_1 за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 22.02.2024 року по 20.03.2024 року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди за час перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 05.08.2024 року по 19.08.2024 року, та з 05.02.2025 року по 17.03.2025 року у розмірі по 100 000,00 грн. пропорційно із розрахунку на місяць на користь ОСОБА_1 ;
6. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше проведених виплат та зобов'язати військову частину НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше проведених виплат у період з 15.03.2022 року по 31.12.2022 року;
7. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язати військову частину НОМЕР_6 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум у період з 11.12.2023 року по 31.12.2023 року;
8. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у період з 01.01.2024 року по 03.04.2024 року та дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у період з 04.04.2024 року по 28.05.2025 року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_6 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у період з 01.01.2024 року по 03.04.2024 року та Військовоу частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у період з 04.04.2024 року по 28.05.2025 року;
9. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у період з 01.01.2024 року по 03.04.2024 року та дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у період з 04.04.2024 року по 29.05.2025 року у розмірі, що не перевищують місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди та зобов'язати Військову частину НОМЕР_6 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у період з 01.01.2024 року по 03.04.2024 року та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у період з 04.04.2024 року по 29.05.2025 року у розмірі, що не перевищують місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди.
10. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією»;
11. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 , Військової частини НОМЕР_6 , та Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 усього грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошових компенсацій та інших виплат які належали за час проходження служби в тому числі на день звільнення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року У розмірі 2 684,00 гривні), а в період з 14.11.2024 року по 29.05.2025 року з урахуванням величини 2 684,00 гривні;
12. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 , Військову частину НОМЕР_6 , та Військову частину НОМЕР_2 , Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 усього грошового забезпечення за період в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошових компенсацій та інших виплат які належали за час проходження служби в тому числі на день звільнення) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні), а в період з 14.11.2024 року по 29.05.2025 року з урахуванням величини 2 684,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт, перерахунок здійснити з урахуванням тих відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які фактично належали та виплачувалися під час проходження служби;
13. Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.04.2024 року по 29.05.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2025 року та зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 04.04.2024 по 29.05.2025 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2025 року.
За приписами пунктів 3, 5 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ознайомившись зі змістом позову, суддя дійшов висновку, що він не відповідає вимогам ст.ст.160, 161 КАС України.
Відповідно до вимог пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України: кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною першою статті 160 КАС України визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Як вбачається з п. 11 прохальної частини позову, позивач просить визнати протиправними дії щодо обчислення та виплати усього грошового забезпечення в тому числі одноразових видів грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, грошових компенсацій та інших виплат які належали за час проходження служби в тому числі на день звільнення) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 року у розмірі 2 684,00 гривні), а в період з 14.11.2024 року по 29.05.2025 року з урахуванням величини 2 684,00 гривні.
Проте, у вказаній вимозі визначено період здійснення перерахунку з 14.11.2024 по 29.05.2025, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні, 01 січня 2023 у розмірі 2 684,00 гривні), що не узгоджується із заявленим періодом.
Суд звертає увагу позивача, що під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу згідно ч. 1 ст. 5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко, лаконічно і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильно сформованого змісту позовних вимог залежить і ефективність судового захисту, позаяк суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог.
Зважаючи на наведені приписи процесуального закону суд звертає увагу на те, що позовна заява є офіційною формою звернення до адміністративного суду за вирішенням публічно-правового спору, відповідно має відповідати встановленим до неї вимогам щодо її змісту.
Відповідно до положень ч.2 ст.173 КАС України остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті є завданням підготовчого провадження.
Згідно з вимогами ч.1 ст.47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 по справі №826/16958/17.
Відповідно до п. 4,5 ч. 5 ст. 160 КАС України, в якій визначено, що зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно з ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так у позивач, у позові зазначає, що «…Наказом № 163-РС від 25.09.2023 року ОСОБА_1 призначено солдатом резерву взводу резерву рядового складу 335 роти резерву, вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. Наказом № 335 від 09.12.2023 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_9 , зі всіх видів забезпечення. …Таким чином, наказом № 60-РС від 28.05.2025 року ОСОБА_1 було звільнено у запас у зв'язку зі станом здоров'я (за наявності інвалідності).» проте вказаних наказів в якості доказів в обґрунтування вказаних вимог, до суду не надано.
Аналогічно щодо доводів позивача, що «У період з 22.02.2024 року по 20.03.2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ № 10» ОМР з діагнозом: артеріальна гіпертензія ІІ ступінь, ступінь АГ ІІ, ризик 3, кризовий перебіг. У період з 05.08.2024 року по 19.08.2024 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у ДУ «ІНСТИТУТ ОЧНИХ ХВОРОБ І ТКАНИННОЇ ТЕРАПІЇ ІМ. В.П. ФІЛАТОВА НАМНУ» з діагнозом Каналікуліт. Факосклероз. Гіпертонічна ангіопатія сітківки.» не надано доказів перебування у вказані періоди з 22.02.2024 по 20.03.2024 та з 05.08.2024 по 19.08.2024 на стаціонарному лікуванні.
В якості додатку до суду надано перелік додатків, зокрема: п. 20 копія атестату військовослужбовця на речове майно №671 від 29.05.2025 року, проте вказаного до суду не надано, однак при звірянні наданих додатків встановлено грошовий атестат №719 від 29 травня 2026 року.
Додаток вказаний у п. 29 копія довідки про доходи №375 та п. 31 копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №150 від 29.05.2025 - неналежної якості.
У позові на обгрунтування позовних вимог, позивачем зазначено «27.03.2025 року висновком комісії ОСОБА_1 була присвоєна 2-га група інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язані із захистом Батьківщини», проте з витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи по 17.1.5 дата з якої встановлено інвалідність: 25.11.2024.
Суд звертає увагу позивача, що за відсутності доказів на підтвердження доводів викладених у позові, суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, характер правовідносин, що склалися між сторонами та, відповідно, вирішити спір.
Суд акцентує увагу позивача на тому, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.4 ст.77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Аналогічні положення містяться в ч.2 ст.79 вказаного Кодексу, згідно з якою позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.
У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, обґрунтовану тим, що позивач вже звертався до суду з аналогічною заявою проте 16.10.2025 Одеським окружним адміністративним судом було винесено ухвалу у справі № 420/29685/25 якою позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії було повернути позивачу у зв'язку з тим, що уточнену позовну заяву суддею встановлено, що така не підписані представником позивача, а тому суддя не може прийняти зазначений документ на усунення недоліків ухвали від 29.09.2025 року.
Відтак, через проявлення надмірного формалізму з боку суду до поданої в межах строку позовної заяви остання була повернута Заявнику, що зумовило наразі факт звернення до суду з позовною заявою повторно, з пропуском процесуального строку.
Вирішуючи питання щодо можливості поновлення строку звернення, суд звертає увагу на наступне.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформулював висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
Повернення позовної заяви через недоліки в її оформленні не є поважною причиною пропуску цього строку. Однак, вирішуючи питання про поважність наведених позивачем причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої позовної заяви, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду. Невідкладне повторне подання належним чином оформленої позовної заяви після її повернення, свідчить про добросовісну поведінку.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2020 року № 460/2864/18.
В даному випадку заявник зазначає, що ухвалу суду від 16.10.2025 позовну заяву було повернуто позивачу, а з новим позовом до Одеського окружного адміністративного суду звернувся лише 07.11.2025, що не може свідчити про невідкладне повторне подання належним чином оформленої позовної заяви після її повернення.
Будь-яких інших обставин та причин, які вплинули на об'єктивність та поважність причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом представником позивача не зазначено та підтверджуючих доказів не надано.
Отже, оцінюючи наведені представником позивача обгрунтування пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом слід зазначити, що такі підстави не можуть бути визнані поважними.
Отже, повідомлені представником позивача обставини не доводять поважності причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19), що не має місце у спірних правовідносинах з огляду на посаду, освіту та стаж роботи позивача.
Як вбачається зі змісту правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 30 вересня 2021 у справі № 320/3307/21, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Також чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Враховуючи викладене, суддя дійшла висновку, що доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Згідно ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі вищевикладеного суддя зазначає, що недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом надання до суду:
- позовної заяви з вимогами викладеними у відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України;
- доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 ;
- заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
Зазначені вище недоліки перешкоджають відкриттю провадження у справі, а тому позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачу строк для усунення недоліків.
Суддя вважає за достатнє встановити позивачу 10-денний строк для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст.160, 161, 169 КАС України, суддя
У задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_4 Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_6 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Олена СКУПІНСЬКА