Справа № 420/15238/25
11 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок індексації та грошового забезпечення,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2021 року по 27.09.2022 року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2021 року по 27.09.2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що заримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування з 29.09.2021 року по 27.09.2022 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки, грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 29.09.2021 по 27.09.2022 включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), грошову допомогу на оздоровлення за 2021-2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки за період з 29.09.2021 по 27.09.2022 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних щорічних відпусток за 2022 рік;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за період проходження військової служби у військовій частині позивачу не виплачена індексація-різниця за період з 29.09.2021 по 27.09.2022, а також грошове забезпечення за вказаний період, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Крім того, при виплаті грошової компенсації за невикористані дні щорічної грошової відпустки не враховано у складі місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 21.05.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
16.01.2025 року за вхід.№ЕС/2168/25 надійшов відзив на позов, в якому наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачеві військова частина НОМЕР_1 керувалась листами Департаменту фінансів МОУ від 23.06.2018 №248/1485 та від 31.07.2019 №0290/М-1178/1054.
Також відповідач зазначає, що підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня поточного року не має.
Щодо перерахунку грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» військова частина НОМЕР_1 заперечує через імперативні приписи п. 6 розділу ХХХІ Порядку №260, який визначає, що винагороди не включаються до складу місячного грошового забезпечення при виплаті грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку.
Згідно Витягу з наказу від 29.09.2021 року №204, старшого матроса ОСОБА_1 вважати такою, що з 29 вересня 2021 справи та посаду прийняла і приступила до виконання службових обов'язків за посадою у військовій частині НОМЕР_1 .
З 27 вересня 2022 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (наказ №274 від 27.09.2022).
Як вбачається з довідки, виданої В/Ч НОМЕР_1 , від 03.06.2025 №88/176 з березня 2022 по вересень 2022 позивачу виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30000,00 грн.
17.03.2025 року позивач звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2021 року по 27.09.2022 року із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078; грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки за період з 29.09.2021 по 27.09.2022 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Заява направлена засобами поштового зв'язку, що підтверджується квитанцією Укрпошти від 18.03.2025.
Відповідь на заяву не надано.
Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».
Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.
Спірним питанням у даній справі є наявність у позивача права на отримання індексації-різниці грошового забезпечення за період з 29.09.2021 по 27.09.2022.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Так, частинами 1-4 статті 9 Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» визначено правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Так, абзацами 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
«У разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення».
Тобто, абзаци 1, 2 пункту 5 Порядку №1078 стосуються виключно порядку обчислення величини приросту індексу споживчих цін.
01 березня 2018 року вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Порядок №704), якою було підвищено посадові оклади військовослужбовцям.
Позивачем в період з 01.03.2018 оскаржується сума індексації яка виплачується у разі настання обставин передбаченими абзацами 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Так абзацом 3 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
«Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу».
Отже, абзац 3 пункту 5 Порядку №1078 стосується конкретно суми індексації.
Абзацом 3 пункту 5 Порядку №1078 чітко визначено, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів не нараховується лиш за умови, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Тобто, підвищення посадового окладу у певному місяці не тягне за собою безумовне припинення виплати індексації у подальших періодах, оскільки лиш за умови, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу індексація не нараховується.
Абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078 визначено порядок розрахунку індексації грошового забезпечення в місяці підвищення посадових окладів:
«Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу».
Абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 визначено:
«У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру».
А абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 визначено, що дана індексація грошового забезпечення у фіксованому розмірі виплачується до наступного підвищення тарифних ставок разом з індексацією, яка виникає внаслідок перевищення порогу індексації 103% (поточна індексація у військовослужбовців виникла тільки в грудні 2018 року в сумі 71,08 грн.):
«До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку».
Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 зазначив:
« 91. Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 такого поняття не містять.
92. Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
93. Проте постановою Уряду №1013 від 9 грудня 2015 року цей Додаток був викладений у новій редакції і з 1 грудня 2015 року у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
94. З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
95. Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
95.1. сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
95.2. сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
96. Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
97. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає Суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
98. Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
99. З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу ОСОБА_2 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
100. Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають Суду підстави зробити висновок, що у березні 2018 року як місяці підвищення доходу ОСОБА_2 військовій частині належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці.
101. Як видно з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації за період з 1 березня 2018 року до 2 лютого 2021 року. Водночас позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність…».
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію - різницю за період з 29.09.2021 по 27.09.2022. Водночас, позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, для вірного вирішення справи, необхідно підтвердити чи спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 20.03.2020 включно і що це право порушив відповідач.
Верховний Суд дійшов висновку, що для правильного застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, то буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як уже було зазначено, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
З системи КП «ДСС» Одеського окружного адміністративного суду вбачається, що у провадженні суду наявна справа №420/13569/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , в якій наявна довідка про грошове забезпечення за 2018 рік.
Як встановлено судом, згідно довідки про грошове забезпечення за 2018 рік ОСОБА_1 , грошове забезпечення за лютий 2018 - 7110,40 грн., за березень 2018 - 7475,04 грн.
Отже, у березні 2018 року, з набранням чинності Постановою №704, грошовий дохід Позивача - його грошове забезпечення - збільшився на 364,64 грн. (7475,04 грн - 7110,40 грн).
Як зазначалося судом раніше, для правильного вирішення спірних правовідносин слід також визначити суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року, яка з урахуванням абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, вираховується у спосіб множення розміру прожиткового мінімум для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділеного на 100 відсотків.
Актуальний розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, відповідно до статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», становив 1762 гривні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, суд приходить до наступних висновків.
За нормативними правилами, які визначають проведення індексації доходів, розрахунок індексу наростаючим підсумком починається з наступного після перевищення порога місяця до чергового перевищення.
При кожному наступному перевищенні порога індексації приріст рахуватиметься за формулою:
ПІСЦн = ІСЦ1 х ІСЦ 2 х … - 100%, де:
ПІСЦн - приріст індексу споживчих цін, %;
ІСЦ1 - перевищення індексу споживчих цін уперше (розраховується наростаючим підсумком), %;
ІСЦ2 - перевищення індексу споживчих цін удруге (розраховується наростаючим підсумком), %.
При підрахунку показника ПІСЦ необхідно враховувати, що ІСЦ розраховується наростаючим підсумком. Також кількість ІСЦ залежить від того, скільки разів було перевищено поріг індексації за розглядуваний період (звісно, не перерваний підвищенням зарплати). Наприклад, ІСЦ перевищив поріг один раз - отже слід враховувати лише ІСЦ1, двічі - ІСЦ1 та ІСЦ2, тричі ІСЦ1, ІСЦ2, ІСЦ3 тощо.
Розрахунок величини приросту індексу споживчих цін слід починати з лютого 2008 року, як місяця наступного за тим, в якому відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців.
За офіційними даними Державної служби статистики України за період з січня 2008 року по березень 2018 року (https://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm) поріг індексації перевищував 38 разів, а саме:
у 2008 році 9 разів: січень-травень, вересень-грудень;
у 2009 році 5 разів: січень, лютий, березень, червень, листопад;
у 2010 році 4 рази: січень, лютий, серпень, вересень;
у 2011 році 3 рази: січень, березень, квітень;
у 2012 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2013 році поріг індексації не перевищував 101%;
у 2014 році 8 разів: березень-червень, вересень-грудень;
у 2015 році 8 разів: січень-травень, вересень-листопад;
у 2016 році 1 раз: квітень;
у 2017 році поріг індексації не перевищував 103%;
у січні - березні 2018 року поріг індексації не перевищував 103%.
Таким чином, розрахунок величини приросту індексу споживчих цін за вказаний період має наступний вигляд:
2008 рік: 1,027*1,038*1,031*1,013*1,002 (1,008*0,995*0,999)*1,011*1,017*1,015*1,021* 2009 рік: 1,029*1,015*1,014*1,014 (1,009*1,005)*1,011*1,014 (0,999*0,998*1,008*1,009)*1,011* 2010 рік: 1,018*1,019*0,993 (1,009*0,997*0,994*0,996*0,998)*1,012*1,029*1,016 (1,005*1,003*1,008)* 2011 рік: 1,01*1,009*1,014*1,013*1,009 (1,008*1,004* НОМЕР_3 ) * березень 2014 року-грудень 2014 року: 1,022*1,033*1,038*1,01*1,012(1,004*1,008)*1,029*1,024*1,019*1,03 * 2015 рік-березень 2016 року:1,031*1,053*1,108*1,14*1,022*0,986 (1,004*0,99*0,992)*1,023*0,987*1,02*1,022 (1,007*1,009*0,996*1,01) * квітень 2016: 1,035 * травень 2016-березень 2018: 1,245 (1,001*0,998*0,999*0,997*1,018*1,028*1,018*1,009*1,011*1,01*1,018*1,009*1,013*1,016*1,002*0,999*1,02*1,012*1,009*1,01*1,015*1,009) = 253,30%.
Величина приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року складала 253,30%.
Результат наведеного розрахунку також підтверджується Калькулятором розрахунку суми індексації зарплати (https://ips.ligazakon.net/calculator/zp). Поряд з цим відповідачем, відповідно до вимог статті 77 КАС України, не спростовано наданих стороною позивача розрахунків, які перевірені судом та встановлено їх правильність.
За наведеними судом розрахунками, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, сума індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складала 1762 грн*253,30%= 4463,15 грн. - 364,64 грн. = 4098,51 грн.
При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати військовослужбовцю індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби (постанови Верховного Суду від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21).
Зазначене вище підтверджується правовою позицією Верховного Суду у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі №320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі №160/10790/22, від 09 травня 2023 року у справі №120/2234/22-а, від 09 травня 2023 року у справі №400/12702/21, від 09 травня 2023 року у справі №560/538/22, від 09 травня 2023 року у справі №580/8769/21, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 27 липня 2023 року у справі №160/12028/22, від 03 серпня 2023 року у справі №420/23183/21, від 15 серпня 2023 року у справі №580/9339/21, від 15 серпня 2023 року у справі №400/3784/22, від 15 серпня 2023 року у справі №520/1800/22, від 17 серпня 2023 року у справі №160/4155/22, від 17 серпня 2023 року у справі №580/3967/22, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22, від 07 вересня 2023 року у справі №480/5766/22, від 07 вересня 2023 року у справі №160/16084/22, від 07 вересня 2023 року у справі №420/12787/22, від 26 вересня 2023 року у справі №200/4531/22, від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 02 листопада 2023 року у справі №420/21528/21, від 18 січня 2024 року у справі №580/1056/22, від 24 січня 2024 року у справі №200/11549/21, від 24 січня 2024 року у справі №400/8139/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/15395/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 31 січня 2024 року у справі №320/12968/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/9152/21, від 05 лютого 2024 року у справі №360/383/23, від 21 березня 2024 року у справі №160/13277/22, від 03 квітня 2024 року у справі №420/8465/23, від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22, від 04 квітня 2024 року у справі №160/4155/22, від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23, від 11 квітня 2024 року у справі №160/11742/22, від 11 квітня 2024 року у справі №420/14952/22, від 18 квітня 2024 року у справі №280/4812/23, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 14 травня 2024 року у справі №420/4659/23 та інших.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Враховуючи те, що відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації-різниці, хоч позивач мав право на її отримання, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню за період з 29.09.2021 по 27.09.2022 включно.
Щодо перерахунку грошового забезпечення та інших виплат
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року прийнято Постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови №704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Згідно з пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
У той же час постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 01.02.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Аналогічна правова позиція відображена у рішенні від 17.12.2019 р. Верховного Суду, викладеним за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Таким чином з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018 року.
При цьому, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2189 гривень.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2393 гривень.
Отже, розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом №2262-ХІІу 2021-2022 роках є більшим ніж в 2018 році.
При цьому, як вбачається з постанови Верховного Суду від 02.08.2022 р. у справі №440/6017/21, у рішенні суду зроблено наступні висновки: з 01.01.2020 положення п. 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
На підставі викладених вище висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що оскільки норма пункту 3розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 29.09.2021 року по 27.09.2022 включно, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року.
Вказана правова позиція узгоджується із постановами Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 та від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Крім того, відповідно до п. 1 Розділу 23 Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Оскільки Позивачу грошова допомога для оздоровлення за 2021, 2022 виплачена не у повному обсязі, вона також підлягає перерахунку.
Частиною 3 статті 5 постанови кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено: «надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення».
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2021, 2022, також підлягає перерахунку.
Відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII, у рік звільнення військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до п. 6 Розділу 31 Порядку №260 дана компенсація здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Таким чином, відповідач повинен здійснити перерахунок грошової компенсації невикористаної основної відпустки за 2021-2022 роки.
Щодо перерахунку грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).
Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктами 1 та 6 розділу XXIII Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою (пункт 6 розділу XXXI Порядку №260).
Така редакція пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 діяла з 16.08.2022 і була чинною на день звільнення позивача.
Суд вирішуючи даний спір виходить з того, що право позивача на грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток визнається та не заперечується відповідачем.
Однак, спірним питанням є включення до складу грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку спірних виплат, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України видав Постанову №168, пунктом 1 якої постановив: «Установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил […] виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників)».
Аналіз норм Постанови №168 з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а саме виплати позивачу додаткової винагороди щомісячно, з березня 2022 року до моменту звільнення позивача з військової служби вказує на те, що передбачена Постановою №168 додаткова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер. Те, що виплату зазначеної винагороди постановлено Кабінетом Міністрів України здійснювати на період воєнного стану жодним чином не спростовує притаманних їй ознак щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, позаяк воєнний стан, як правовий режим, не є одномоментним за своєю суттю, триває певний період до його скасування у встановленому порядку і протягом цього періоду виплата додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 здійснюється щомісячно.
Аналіз правового регулювання та обставин справи дозволяє зробити висновок, що відповідачем протиправно не включено до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано спірні виплати додаткову винагороду, передбачену Постановою №168.
При цьому, суд критично ставиться до твердження представника відповідача щодо протиправності включення винагород до складу місячного грошового забезпечення, з якого розраховується грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку.
Відповідачем наголошено, що відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Разом з цим, відповідачем не враховано, що така редакція пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 діє з 25.02.2025 у зв'язку із змінами, внесеними Наказом Міністерства оборони №23 від 15.01.2025:
«… У розділі XXXI:
… 2) пункт 6 після слів «щомісячних додаткових видів грошового забезпечення» доповнити словами «, крім винагород».
Отже, застосування такої редакції Порядку №260 неможливе до правовідносин, які виникли 27.02.2022 року.
Так, відповідно до статті 58 Конституції Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, зокрема, відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.
Стаття 58 Конституції України розтлумачена у Рішенні Конституційного Суду України в справі від 9 лютого 1999 року №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
В цій справі КСУ дійшов до наступного висновку:
«За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».
Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Вказане положення Конституції та Рішення КСУ узгоджуються з вимогами статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини четвертої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Позиція Верховного Суду про неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплену у частині першій статті 58 Конституції України неодноразово виловлювалася і в інших рішеннях. Зокрема, у Постановах Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №816/1053/16, від 02.10.2020 у справі №826/1236/17, від 22.12.2020 у справі №817/856/16.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду
Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При розгляді даної справи судом враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від15.08.2025 у справі №620/13883/24.
Спірним питанням у справі, яка розглядається, є застосування строку звернення до суду з позовом у спорі про порушення законодавства про оплату праці, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції до (з) 19.07.2022.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Верховний Суд у своїй практиці застосовує усталений правовий висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України (постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 28.08.2024 у справі №580/9690/23 та інш.).
Частиною другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX) внесено зміни до норм КЗпП України, зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Закон №2352-ІХ та, відповідно, нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у подібних правовідносинах у зв'язку із змінами її редакції було предметом розгляду Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
У зазначеній постанові Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
від 29.01.2025 у справі №500/6880/23 та від 28.08.2024 у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19.07.2022, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01.03.2022 по 19.05.2023; дата звернення до суду з позовом - 22.05.2024] та від 20.11.2023 у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2016 по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21.03.2023], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
від 12.09.2024 у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Водночас Судова палата сформулювала позицію, відповідно до якої, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положеннями статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX).
При цьому, Судова палата у вказаній справі виснувала, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.07.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023 і закінчився 02.10.2023.
Виходячи з наведено, Суд констатує, що судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19.07.2022. Суд уважає цей висновок застосовним й до спірних правовідносин.
У спірних правовідносинах позивач звернувся до суду 16.05.2025 за період з 29.09.2021 по 27.09.2022.
З урахуванням викладеного позовні вимоги за період з 29.09.2021 по 27.09.2022 підлягають розгляду без застосування строку звернення до суду.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання здійснити перерахунок індексації та грошового забезпечення - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2021 року по 27.09.2022 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.09.2021 року по 27.09.2022 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що заримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування з 29.09.2021 року по 27.09.2022 року, при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2022 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки, грошової компенсації за невикористану відпустку за період з 29.09.2021 по 27.09.2022 включно, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 (розміри посадового окладу та окладу за військовим званням), грошову допомогу на оздоровлення за 2021-2022 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021-2022 роки за період з 29.09.2021 по 27.09.2022 включно, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із урахування виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не включення щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік з включенням до складу місячного грошового забезпечення для її нарахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Військова частина НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА