Справа № 420/22102/25
10 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби Україниза результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримкиостаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 07 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та уперіод з 19 липня 2022 року по 12 червня 2025 року - не більш як за шість місяців,відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весьчас затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошовогозабезпечення у повному обсязі) за період з 07 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 12 червня 2025 року - небільш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітноїплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частинидоходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошовогозабезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2025 року- день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовійчастині 1498) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частинидоходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошовогозабезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2025 року- день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08 червня 2025 року та 12 червня 2025 року на виконання рішення Одеськогоокружного адміністративного суду по справі №420/39411/24 на розрахунковийрахунок Позивача була нарахована сума перерахованого грошового забезпечення.При цьому Відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за часнесвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за часнесвоєчасної виплати суми грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними.
Ухвалою суду від 14 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
До суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно якого відповідач позовні вимоги вважає необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню зазначивши, що Позивачу вже був проведений перерахунок грошовогозабезпечення, стягнення з Відповідача середнього заробітку за несвоєчаснийрозрахунок при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку зпорушенням строків їх виплати, виходячи з принципу пропорційності, є необґрунтованим.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Як встановлено судом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено паспортом громадянина України.
Сторони не заперечують, що позивач проходив військову службу у НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військовій частині НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України який перебуває на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.
Рішенням Одеського адміністративного суду від 25 лютого 2025 року по справі №420/39411/24зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) здійснити перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії та виплачених грошової допомоги для оздоровлення компенсації невикористаної щорічної основної відпустки та одноразової грошової допомоги при звільненні на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) за період з 29.01.2020 року по 05.02.2022 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (на 01.01.2020 року - 2102 гривні, на 01.01.2021 року - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням здійснених виплат.
08.06.2025 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 198 767,67 грн. грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/39411/24.
12.06.2025 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 26 843,78 грн. грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/39411/24.
Позивач вважає, що має право на виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Згідно з ч 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України затверджено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Так, згідно ч.1 ст.116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
При цьому, згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При цьому, згідно абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п'ятого пункту 4 цього Порядку.
В даному випадку, звертаючись до суду, позивач вважав, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.
Як встановив суд, що позивача з 05.02.2022 року виключено зі списків НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
При цьому, на виконання судового рішення, після звільнення з військової служби, позивачу 08.06.2025 року та 12.06.2025 року перераховано та виплачено недоплачену суму грошового забезпечення.
Разом з тим, з аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що позивачу, станом на день виключення зі списку особового складу управління мали виплатити усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
При цьому, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Між тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.
В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).
Так, з аналізу вищевикладених положень ст.117 КЗпП України (у редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року) вбачається, що особа має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку після звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, за період з 07 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року позивач має право на отримання середнього заробіткуу повному обсязі, а за період з 19 липня 2022 року по 12 червня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, без застосування додаткових обмежень.
Таким чином, суд робить висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині позову.
Щодо вимог позивача про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 12 червня 2025 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.
За приписами ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсію.
Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).
В силу приписів пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.
Тобто, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі №826/8319/16, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16.
Суд встановив, що Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 року у справі № 420/29521/24 апеляційну скаргу управління Служби безпеки України в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - без змін.
08.06.2025 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 198 767,67 грн. грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/39411/24 яке набрало законної сили 01 травня 2025 р.
12.06.2025 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачу 26 843,78 грн. грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/39411/24яке набрало законної сили 01 травня 2025 р.
Наведене свідчить, що відповідачем на виконання рішення суду виплачено недоплачену суму грошового забезпечення в межах місячного строку, а тому у позивача відсутнє право на отримання компенсації втрати частини доходу, оскільки така компенсація виплачується, якщо затримка виплати відбулась на один і більше календарних місяців.
Таким чином, суд робить висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині вимог.
З урахуванням викладеного, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .
Відповідачем подано до суду заяву про залишення адміністративного позову без руху, в обґрунтування якої зазначено, що позовна заява не відповідає вимогам до змісту позовної заяви, передбаченимст. 160 КАС України, а саме не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовуєсвої вимоги та не містить доказів, що підтверджують вказані обставини, що відповідно до ч.13 ст.171 КАС України є підставою для залишення позовної заявибез руху після відкриття провадження у справі.
Так відповідно до ч.13 ст.171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Суд зазначає, що питання щодо відкриття провадження чи залишення позову без руху судом вирішено в ухвалі про відкриття провадження від 14 липня 2025 року. Інших підстав для залишення позову без руху судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про залишення адміністративного позову без руху - відмовити.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 07 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 12 червня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 07 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 12 червня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.С. Єфіменко