11 листопада 2025 року м. Львівсправа № 380/22043/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Клименко О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Львівській області, третя особа - Держлісагенство України про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, зобов'язання вчинити дії, скасування вимоги,-
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Львівській області, третя особа - Держлісагенство України, в якому просить:
- поновити позивачеві ОСОБА_1 строк для оскарження постанови Державної екологічної інспекції у Львівській області від 12 червня 2025 року № 413-05 у зв'язку з об'єктивно непереборними обставинами у вигляді істотних процедурних порушень з боку відповідача;
- визнати протиправною та скасувати постанову Державної екологічної інспекції у Львівській області від 12 червня 2025 року № 413-05 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 65 частини першої КУпАП як таку, що ухвалена з істотними порушеннями норм процедурного права, які унеможливили належну реалізацію права на захист;
- зобов'язати відповідача повернути позивачеві незаконно стягнені кошти у загальному розмірі 1470,00 грн, з яких: штраф - 1020,00 грн; витрати виконавчого провадження - 450,00 грн;
- скасувати вимогу про відшкодування збитків у розмірі 12332,00 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, включаючи судовий збір та фактичні витрати на правничу допомогу (згідно з договором № 25/09-01 від 04 вересня 2025 року).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06 листопада 2025 року головуючою суддею у справі № 380/22043/25 визначено Клименко Оксану Миколаївну.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова Державної екологічної інспекції у Львівській області від 12 червня 2025 року № 413-05 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за статтею 65 частини першої КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки вона була ухвалена з грубими процедурними порушеннями, які унеможливили належну реалізацію позивачем свого права на захист. Вимога Державної екологічної інспекції у Львівській області про відшкодування збитків у розмірі 12332,00 грн також підлягає скасуванню у зв'язку із скасуванням спірної постанови про адміністративне правопорушення.
Постановляючи цю ухвалу, суддя зазначає таке.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп зазначено, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Воднораз обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Тож судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким способом відбулось порушення її прав.
Водночас порушення вимог закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність спору, своєю чергою, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
Тож вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи відбулося порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Однак таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України від 25 червня 1991 року № 1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон № 1264).
Відповідно до частини першої статті 20-2 Закону № 1264 до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема:
- пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункт «ґ»);
- вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах (пункт «й»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2017 року № 275 затверджено Положення про Державну екологічну інспекцію України, пунктом 4 якого передбачено, що Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами (підпункт 8).
Отже, чинним законодавством відповідачу надано право та повноваження пред'являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
У цій справі позивач оскаржує, зокрема претензію (позивач її називає вимогою) відповідача про відшкодування шкоди, заподіяної державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання природних ресурсів.
Однак претензія про добровільне відшкодування шкоди складається з метою досудового врегулювання спору та сама собою не встановлює для позивача жодних обов'язків.
Тобто претензія не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, а тому висновки, викладені у спірній претензії, не породжують для позивача обов'язкових юридичних наслідків, отже, така претензія не може порушувати його права чи інтереси та не може бути предметом самостійного оскарження у судах будь-якої юрисдикції.
Відповідна шкода відшкодовується у добровільному порядку або ж у спосіб звернення територіального органу Державної екологічної інспекції України до суду з позовом про стягнення коштів, про що позивача повідомлено у цій претензії.
Отже, оскаржувана претензія на момент звернення з цим позовом до суду не порушує прав, свобод або інтересів позивача, що на підставі положень частини першої статті 5 КАС України унеможливлює розгляд позовної вимоги про її скасування у порядку будь-якого з видів судочинства, зокрема й адміністративного.
Подібна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 822/3345/17, від 20 березня 2019 року у справі № 810/5854/14, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 12 грудня 2018 року у справі № 501/463/15, від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 819/838/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 804/6165/16, від 03 грудня 2021 року у справі № 820/7180/16.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи викладене, суд доходить висновку що у відкритті провадження у цій справі в частині позовної вимоги про скасування вимоги про відшкодування збитків у розмірі 12332,00 грн належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 170, 248, 256, 294, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження у справі № 380/22043/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у Львівській області, третя особа - Держлісагенство України у частині позовної вимоги про скасування вимоги про відшкодування збитків у розмірі 12332,00 грн.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 11 листопада 2025 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна