06 листопада 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3940/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Петренко О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 / НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України/, АДРЕСА_2
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
1)визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, на підставі п. 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану";
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 24.10.2025 від відповідача витребувано додаткові докази в справі.
Від відповідача до суду надійшов відзив, в якому останній заперечує проти позовних вимог, вказуючи, що позивач не набув право на отримання вказаної винагороди.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
18.03.2022 між начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 та позивачем вперше укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу зі строком дії з 20.03.2022 по 19.03.2025 (а.с. 17).
Перебуваючи на військовій службі, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України від 06.12.2022 №12/77 (а.с.19, зв.бік), витягами з журналу бойових дій, наданих на запит суду.
15.04.2025 позивач, через представника, звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання, передбаченої Постановою №153, одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень (а.с.20-21).
За результатами розгляду вищевказаної заяви, відповідач листом від 24.04.2025 повідомив про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000,00 гривень, оскільки, відповідно до умов Постанови №153, право на отримання такої винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу Державної прикордонної служби України, які на момент набрання чинності Постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24.02.2022 до 13.02.2025. Натомість позивач станом на 24.02.2022 перебував на строковій військовій службі (а.с. 21, зв.бік).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті передбаченої Постановою №153 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходить з викладеного вище та наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017р. "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р., у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи.
Отже, на території України діє особливий період.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025р. №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" вирішено погодитись з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану.
Пунктом 4 Постанови №153 установлено, що:
особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв'язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у порядку п. 4 постанови КМУ від 11.02.2025р. №153 є одночасна сукупність таких факторів як:
1) належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил;
2) призов або прийняття здобувача виплати на військову службу після оголошення воєнного стану у віці до 25 років;
3) безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;
4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.
Як встановлено судом із матеріалів справи, за результатами розгляду поданої позивачем заяви, відповідач листом від 24.04.2025 повідомив про відсутність підстав для виплати йому одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000,00 гривень, оскільки відповідно до умов Постанови №153, право на отримання такої винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу Державної прикордонної служби України, які на момент набрання чинності Постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24.02.2022 до 13.02.2025. Натомість позивач станом на 24.02.2022 перебував на строковій військовій службі.
Відтак, єдиною підставою для відмови позивачу у нарахуванні та виплаті передбаченої Постановою №153 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень відповідачем визначено те, що позивач, як військовослужбовець, станом на 24.02.2022 вже перебував на строковій військовій службі та у подальшому уклав контракт на проходження військової служби вже в період дії воєнного стану.
Таким чином, спірним питанням у даній справі є наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, ураховуючи, що до укладення відповідного контракту, він перебував на строковій військовій службі.
Судом встановлено, що 06.08.2021 позивач був призваний на строкову військову службу та був зарахований до списків особового складу військової частини, як військовослужбовець строкової військової служби.
18.03.2022 між начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 та позивачем вперше укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу зі строком дії з 20.03.2022 по 19.03.2025 (а.с. 17).
Станом на 13.02.2025, тобто на дату набрання чинності Постанови № 153, позивач, перебуваючи на військовій службі, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та Витягами з журналів бойових дій розвідувальної прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_2 прикордонного загону №372, які надані на виконання вимог суду .
Отже, позивач у відповідності до абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій та у відповідності до абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153 отримав поранення, пов'язане із захистом Батьківщини.
Крім того, будь-які відомості щодо притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, дисциплінарні правопорушення відсутні.
Водночас, суд бере до уваги, що на момент подання заяви позивачем (15.04.2025) дійсно були відсутні правові підстави для виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови № 153, оскільки приписами зазначеної постанови не було визначено право військовослужбовцями, які проходили строкову службу на момент введення в Україні воєнного стану на отримання такої грошової винагороди.
Відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема обов'язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.
Враховуючи, що позивач, як військовослужбовець, який станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на строковій військовій службі та у подальшому уклав контракт на проходження військової служби, положення норм Постанови №153 (у редакції чинній на момент розгляду рапорту) на нього не поширювались, як наслідок, відмовляючи позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови №153, відповідач діяв правомірно, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 Постанови №153, слід відмовити.
Водночас, суд звертає увагу, що в подальшому, постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153" від 30.07.2025 № 942, яка набрала чинності 07.08.2025, внесено зміни до Постанови №153, зокрема у пункті 4: в абзаці другому слово особам замінено словами громадянам України з числа осіб;
в абзаці п'ятому слова «два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності» замінити словами «притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до»;
доповнено пункт абзацами такого змісту:
«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу молодший лейтенант;
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання».
Відтак, з 07.08.2025 Кабінетом Міністрів України врегульовано питання права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень, передбаченої Постановою №153, громадянами України - військовослужбовцями, зазначеними в пункті 4 Постанови №153, які відповідають вимогам щодо виплати такої винагороди, та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу.
Тому суд вважає, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 4 Постанови №153 (в редакції від 07.08.2025).
Позаяк, інше тлумачення, на переконання суду, не відповідатиме меті прийняття Постанови №153 та змін до неї щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та матиме ознаки дискримінації по відношенню до позивача.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії»).
За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У той же час, суд не може підмінити встановлену законодавством процедуру розгляду відповідачем заяви позивача про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень, передбаченої Постановою №153.
В контексті викладеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.04.2025 щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень, передбаченої Постановою №153 від 11.02.2025 (в редакції від 07.08.2025) та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачем, в силу положень Закону України "Про судовий збір", судовий збір не сплачувався, то відповідно розподіл судових витрат в частині судового збору не проводиться.
Керуючись ст.ст.139, 243, 245, 246, 255, 257-258, 262, 293, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 / НОМЕР_2 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України/ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.04.2025 щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" (в редакції від 07.08.2025) та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО