11 листопада 2025 року справа №320/21766/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ПФУ в Хмельницькій області про визнання протиправною бездіяльність,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ГУ ПФУ в Хмельницькій області, в якому позивач просить суд:
1. Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 22.12.1986 по 19.09.1994 до страхового стажу - протиправною.
2. Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не зарахування періоду навчання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.09.1981 по 26.02.1984 рік згідно з дипломом від 29.02.1984 року серія НОМЕР_2 , до страхового стажу - протиправною.
3. Зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), період роботи з 22.12.1986 по 19.09.1994 та період навчання з 01.09.1981 по 26.02.1984 рік згідно з дипломом від 29.02.1984 року серія НОМЕР_3 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи. Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши обставини справи, судом було встановлено наступне.
27.03.2024р. позивачка ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
03.04.2024р. Головним управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області було прийнято рішення № 104650017565 про відмову у призначенні пенсії за віком.
В своєму рішенні Головне управлінням ПФУ в Хмельницькій області зазначає, що для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 не вистачає необхідного страхового стажу в 31 рік.
Брак страхового стажу виник через те, що до страхового стажу позивачу не зарахували:
- період навчання з 01.09.1981р. по 26.02.1984р. згідно з дипломом від 29.02.1984р. серія НОМЕР_3 , оскільки в документі наявне виправлення в прізвищі;
- період роботи з 22.12.1986р. по 19.09.1994р. згідно з трудовою книжкою від 23.05.1984р. серія НОМЕР_4 та довідкою від 15.04.2020р. № 21, оскільки відсутній номер наказу (розпорядження про прийняття на роботу).
Не погоджуючись з рішенням відповідача щодо незарахування спірних періодів роботи/навчання до страхового стажу, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058 починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 24 вказаного Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» спірні правовідносини регулював Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788).
Положеннями ч. 1 ст. 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.
Згідно з п.п. 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі Порядок №637).
Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону № 1788-XII та п. 1 Порядку № 637, вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 р. у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Станом на час ведення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції № 58.
Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17.
Суд враховує, що відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, відповідач посилається на те, що:
- період навчання з 01.09.1981р. по 26.02.1984р. згідно з дипломом від 29.02.1984р. серія НОМЕР_3 , оскільки в документі наявне виправлення в прізвищі;
- період роботи з 22.12.1986р. по 19.09.1994р. згідно з трудовою книжкою від 23.05.1984р. серія НОМЕР_4 та довідкою від 15.04.2020р. № 21, оскільки відсутній номер наказу (розпорядження про прийняття на роботу).
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу його роботи, який зараховується для призначення пенсії, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача та диплому відповідальними працівниками даних установ.
Суд критично ставиться до позиції відповідача, оскільки обов'язок щодо заповнення трудової книжки (внесення відповідних записів, в тому числі наказів про прийняття, звільнення, переведення та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу). Працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. у справі №677/277/17.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд також при вирішенні даного спору суд враховує правову позицію Верховного Суду у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем безпідставно відмовлено у зарахуванні до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи/навчання.
Водночас, суд зауважує на тому, що права позивача порушено саме рішенням відповідача, втім суд враховує, що у прохальній частині позовної заяви відсутня вимога щодо визнання протиправним та скасування такого рішення, натомість наявна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зарахування спірного періоду роботи/навчання до страхового стажу позивача.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивач, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.
Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз'яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.
Отже, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу.
Разом з тим, суд дійшов висновку про наявність належних та достатніх доказів для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду її роботи/навчання.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його часткового задоволення.
Згідно з вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору підлягають стягненню у розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10; код ЄДРПОУ 21318350) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10; код ЄДРПОУ 21318350) про відмову ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком 03.04.2024р. № 104650017565.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10; код ЄДРПОУ 21318350) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи з 22.12.1986р. по 19.09.1994р. та період навчання з 01.09.1981р. по 26.02.1984р. згідно з дипломом від 29.02.1984р. серії НОМЕР_3 .
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1000,00 (одна тисяча гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (місцезнаходження: 29013, м. Хмельницький, вул. Гната Чекірди, 10; код ЄДРПОУ 21318350).
6. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.