ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" листопада 2025 р. справа № 300/9284/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє представник адвокат Аннишинець Микола Васильович, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправними дії щодо не врахування в повному обсязі сум заробітної плати без застосування обмежень її максимальної величини при обчисленні пенсії за віком, зобов'язання впорядкувати матеріали пенсійної справи та провести перерахунок пенсії за віком відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.09.2024 з розрахунку наявного в матеріалах пенсійної справи страхового стажу 32 роки 0 місяців 01 днів та сум заробітної плати, вказаних в наявних в матеріалах пенсійної справи довідках про заробітну плату № 210, 211, 212, виданих 13.12.2017 Пасажирським вагонним депо москва - Київська московського філіалу АО “ФПК» без застосування обмежень максимальної величини заробітної плати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, є пенсіонеркою та отримує пенсію по віку. При цьому, відповідачем проведено розрахунок пенсії по віку позивача, не із повної заробітної плати, яку остання отримувала в період роботи 2000-2014 років в Пасажирському вагонному депо москва - Київська московського філіалу ОАО «ФПК», з якої проведені (здійснені) всі відрахування як в пенсійний фонд, так і в органи Міністерства податків і зборів російської федерації. Відтак, при розрахунку пенсії позивача по віку, відповідачем до заробітної плати застосовано обмеження, що призвело до суттєвого зменшення як середньомісячного заробітку для обчислення пенсії, такі індивідуального коефіцієнту для обчислення пенсії. Однак, на думку представника позивача, весь заробіток позивача, відображений в довідках про заробіток, наявних в матеріалах пенсійної справи, з якої, проведені всі відрахування по встановленим тарифам у відповідні органи російської федерації має братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивачки, оскільки відмова провести розрахунок пенсії із зарахуванням у повному обсязі отриманого заробітку, з якої фактично сплачені всі внески, призведе до суттєвого зменшення розміру пенсії позивача, виходячи з формул обчислення пенсії, визначених частиною 2 статті 40 Закону України №1058, що призведе до зниження коефіцієнту заробітної плати (доходу) застрахованої особи, що впливає у свою чергу на розмір пенсійної виплати у сторону зменшення. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 17.12.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.01.2025. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що позивач перебуває на обліку як одержувач пенсії за віком з 01.10.2021 відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням страхового стажу 32 роки 01 день та заробітної плати, обчисленої за період з 01.07.2000 по 31.03.2014. При цьому, заробітна плата для обчислення пенсії згідно з довідками №210, №211, №212 від 13 грудня 2017 року та №900 від 05 листопада 2014 року була переведена в гривні відповідно до курсу російського рубля, взятого на день взяття на облік. Так, єдиний внесок за базовий період (календарний місяць) нараховується на суму сукупного доходу найманого працівника (заробітна плата, винагороди за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, оплата допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами) незалежно від виду виплат. Якщо сума сукупного доходу за базовий звітний місяць перевищує максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, то єдиного внеску нараховується в межах граничної величини бази нарахування ЄВ. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024 складає 13003,92 грн, в тому числі: 13511,04 грн - розмір пенсії за віком (42221,99*0,32000, де 42221,99 - середньомісячний заробіток, 0,32000 - коефіцієнт стажу), 47,22 грн - доплата за понаднормовий стаж (за 2 роки), 554,34 грн - обмеження в індексації з 01.03.2023 року. Таким чином, пенсія ОСОБА_1 обчислена відповідно до чинних норм законодавства. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
14.01.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив про безпідставності тверджень відповідача, з посиланням на норми статті 41 Закону України № 1058 та статей 1,7, 9 Закону № 2464, про максимальну величину бази нарахування єдиного внеску (ЄВ) на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки ОСОБА_1 отримувала заробітну плату не в Україні, а в російській федерації. Відтак, у відповідача не має жодних правових підстав обмежувати заробітну плату позивача, отриману нею в російській федерації в період її роботи в Пасажирському вагонному депо москва - Київська московського філіалу ОАО «ФПК» з 01.07.2000 по 31.03.2014, при обчисленні її пенсії за віком.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та з 01.10.2021 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням страхового стажу 32 роки 01 день коефіцієнт стажу - 0,3200 та заробітної плати, обчисленої за період з 01.07.2000 по 31.03.2014 коефіцієнт заробітної плати - 5,28140, що підтверджується розрахунком на пенсійною справою №092950007841. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024 складає 13003,92 грн, в тому числі: 13511,04 грн - розмір пенсії за віком (42221,99*0,32000, де 42221,99 - середньомісячний заробіток, 0,32000 - коефіцієнт стажу), 47,22 грн - доплата за понаднормовий стаж (за 2 роки), 554,34 грн - обмеження в індексації з 01.03.2023 року (а.с.32-36).
09.09.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою впорядкувати матеріали пенсійної справи та провести перерахунок пенсії за віком з розрахунку її страхового стажу та сум заробітної плати, вказаної в довідках про заробітну плату без застосування обмежень максимальної величини заробітної плати (а.с.38-39).
Листом за №8413-6984/Ю-02/8-0900/24 від 09.10.2024 відповідач повідомив позивача, що заробітна плата для обчислення пенсії згідно з довідками № 210, 211, 212 від 13.12.2017 та № 900 від 05.11.2014 була переведена в гривні відповідно до курсу російського рубля, взятого на день взяття на облік. При цьому, єдиний внесок за базовий період (календарний місяць) нараховується на суму сукупного доходу найманого працівника (заробітна плата, винагороди за виконану роботу (надані послуги) за цивільно-правовими договорами, оплата допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами) незалежно від виду виплат. Якщо сума сукупного доходу за базовий звітний місяць перевищує максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, то єдиного внеску нараховується в межах граничної величини бази нарахування ЄВ. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024 складає 13003,92 грн, в тому числі: 13511,04 грн - розмір пенсії за віком (42221,99*0,32000, де 42221,99 - середньомісячний заробіток, 0,32000 - коефіцієнт стажу), 47,22 грн - доплата за понаднормовий стаж (за 2 роки), 554,34 грн - обмеження в індексації з 01.03.2023 року. Таким чином, пенсія ОСОБА_1 обчислена відповідно до чинних норм законодавства. (а.с.23-24).
Вважаючи, протиправними дії щодо не врахування в повному обсязі сум заробітної плати без застосування обмежень її максимальної величини при обчисленні пенсії за віком, що порушує право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі також Закон 1058-IV).
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону 1058-IV виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про міжнародні договори України" 29.06.2004 №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-457а14.
Положеннями частини 1 статті 40 Закону 1058-IV визначено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно абзаців 4 - 6 частини 1 статті 40 Закону 1058-IV для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом - на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для призначення пенсії військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу, заробітна плата (дохід) обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.
Виплати, що враховуються в заробітну плату застрахованої особи для обчислення пенсії, визначені статтею 41 Закону 1058-IV.
Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 41 Закону 1058-IV, суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 Закону 1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Згідно частини 1 статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Обмеження максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу на місяць у розрахунку на кожного працюючого, з яких відповідно до законів України справляються збори (внески) до Фонду соціального страхування, державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду було передбачено Указом Президента України № 506/98 від 25.05.1998р. Про обмеження максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів, яким установлено, що максимальна величина фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких відповідно до законів України справляються збори (внески) до Фонду соціального страхування України, Державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду України та Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, для цілі визначення розміру цих зборів (внесків), встановлюється Кабінетом Міністрів України і переглядається в міру зростання середнього рівня заробітної плати (доходів) працівників, зайнятих в галузях економіки.
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1064 «Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників», суми оподаткованого доходу, з яких сплачуються збори (внески) до соціальних фондів (була чинна до 07.03.2001 року) було встановлено максимальну величину фактичних витрат суб'єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу у розмірі 1000 гривень на місяць у розрахунку на одного працюючого, з яких відповідно до законів України справляються збори (внески) до Фонду соціального страхування, державного фонду сприяння зайнятості населення, Пенсійного фонду і Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески до соціальних фондів» № 225 від 07.03.2001 постанова КМУ №1064 втратила чинність.
Новою постановою КМУ №225 установлено максимальну величину фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничну суму заробітної плати (доходу), з яких відповідно до законів України справляються страхові внески до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, в розмірі 2660 гривень на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника внесків (п.1 постанови).
Відповідно до п.2 постанови КМУ №225 обчислення суми страхових внесків, у тому числі на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, та їх сплата здійснюється щомісяця згідно з додатками 1 і 2.
Таким чином, якщо заробітна плата перевищує максимальну величину, з якої нараховується збір, для розрахунку індивідуального коефіцієнта заробітку та обчислення пенсії враховуються наступні суми: до 01.07.1998р. - 5,6 середньої заробітної плати, після 01.07.1998р. - 1000 грн., після 07.03.2001р. 2660 грн. тощо.
Також зміни, які були внесені до п.2 ст.41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пункт був доповнений абзацом другим, яким передбачено, що для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" , і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України № 2343-IV від 13.01.2005р. стосуються осіб, які отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць. Тобто, її дія на розглядуваний випадок не поширюється.
Таким чином, при розрахунку розміру пенсії позивачу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з урахуванням положень п.2 ст.41 Закону №1058 правомірно застосовано коефіцієнт обмеження заробітної плати 5,6.
Відтак, враховуючи те, що спірні правовідносини стосуються перерахунку пенсії, а останні настають в момент виникнення в особи права на призначення пенсії та її перерахунок. У даному випадку позивачу призначено пенсію з 01.10.2021, а відтак пенсійним органом правомірно застосовано до розглядуваних правовідносин пункт 2 частини 1 статті 41 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", норми якого чітко та однозначно (без виключень) передбачають застосування обмеження "5,6" розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум для періодів до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір).
Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено протиправних дій, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Сторонами суду не наведено інших доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частини 1статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.