10 листопада 2025 року Справа № 280/7719/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
Визнати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Нікітенко Людмили Олександрівни Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради № 79820544 від 09 липня 2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій - протиправним та скасувати.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради провести державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на 1/4 (одну/четверту) частку об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягають скасуванню, оскільки під час прийняття рішення щодо проведення реєстраційних дій та встановлення відповідності законодавству наданих документів, державний реєстратор мав вичерпну можливість безперешкодно дізнатись про необхідну для вчинення реєстраційних дій інформацію. Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 08 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 15 вересня 2025 року подав відзив на позовну заяву, в якому Департамент заперечує проти її задоволення в повному обсязі, з огляду на наступне. Державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: оскільки жодних записів в єдиних та державних реєстрах про майно позивача державним реєстратором Департаменту не знайдено, державний реєстратор Департаменту обов'язково надсилає запит до зберігача реєстраційних справ та реєстрових книг - Токмацького районного БТІ КП «Абрис» Токмацької міської ради, щоб вказане підприємство надало йому необхідну інформацію; оскільки у державного реєстратора Департаменту немає доступу до паперових носіїв інформації, а саме: реєстраційних справ та реєстрових книг, які знаходяться на зберіганні у Токмацькому районному БТІ КП «Абрис» Токмацької міської ради, впевнитись у тому, що поданий позивачем для державної реєстрації правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності на житло від 11.10.2000 за №1726 є дійсним та відповідно про це міститься запис в реєстровій книзі державний реєстратор не може. На виконання вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором Нікітенко Л.О. 28.05.2025 направлено запит № 435/06.2-04 до Токмацького районного БТІ КП «Абрис» Токмацької міської ради, який повернувся від ТОВ «УКРПОШТА» у зв'язку з тим, що м.Токмак є окупованою територією. Під час розгляду заяви, державним реєстратором дотримані вимоги чинного законодавства, встановлено неможливість проведення державної реєстрації з вищезазначених підстав (неотримання відомостей для актуалізації прав та відповідності прав поданим документам), та прийнято відповідне рішення про відмову в проведенні державної реєстрації права власності. Відповідач просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
23 травня 2025 року позивач звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради із заявою про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме 1/4 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві приватної спільної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконавчим комітетом Токмацької міської ради Запорізької області 11 жовтня 2000 року.
До заяви про реєстрацію права власності додано: свідоцтво про право власності на житло, видане Виконавчим комітетом Токмацької міської ради Запорізької області 11 жовтня 2000 року, зареєстроване Комунальним підприємством «Абрис» м. Токмак Запорізької області 03 січня 2003 року, про що до реєстрової книги зроблено відповідний запис за номером 1726; технічний паспорт, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Інжирінг» 03 червня 2021 року.
Державним реєстратором Нікітенко Л.О. 28 травня 2025 року направлено запит №435/06.2-04 до Токмацького районного БТІ КП “Абрис» Токмацької міської ради, та 28 травня 2025 року прийняте рішення про зупинення розгляду заяви №79142456.
09 липня 2025 року Державним реєстратором прийняте рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №79820544, оскільки у відомостях Державного реєстру речових прав сформованих в ході розгляду заяви відсутні відомості про реєстрацію прав власності за заявниками на нерухоме майно розташоване за адресою Пологівський р., м. Токмак, вулиця Ковальська, будинок 60, квартира 29, у зв'язку з чим було направлено запит до КП «Абрис» Токмацької міської ради. На даний час, у зв'язку з окупацією деяких територій України, доступ до відповідних архівів відсутній. Виключень до застосування норм чинного законодавства стосовно запитів на надання інформації від органів розташованих на окупованій території, законодавством не передбачено.
Позивач вважаючи вказане рішення протиправним, звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Аналізуючи наведені норми, суд доходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, інформація (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідна для такої реєстрації, запитується державним реєстратором лише у двох випадках:
1) відсутність доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи відсутність необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом № 1952-IV;
2) неподання відповідних документів заявником.
Однак, за відсутності вищенаведених обставин, державний реєстратор не зобов'язаний направляти відповідний запит.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Пунктом 1 ст. 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Порядок зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав врегульовано нормами ст. 23 Закону № 1952-IV.
Так, розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках (ч. 1):
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника (ч. 2).
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч. 3).
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково (ч. 4).
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127).
Відповідно до п. 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.
Державний реєстратор при перенесенні даних в Реєстр має перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ.
Як встановлено судом з матеріалів справи, право приватної власності позивача на нерухоме майно, а саме 1/4 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджено свідоцтвом про право власності на житло від 11.10.2000, виданим Виконавчим комітетом Токмацької міської ради Запорізької області. На зворотній стороні свідоцтва наявний штамп Комунального підприємства «Абрис» м. Токмак Запорізької області про реєстрацію права приватної власності в Токмацькому бюро технічної інвентаризації (запис у реєстровій книзі № 1726 від 03.01.2003).
Суд установив, що відповідач спірним рішенням відмовив у проведенні реєстраційних дій у зв'язку із не отриманням відповіді на запит державного реєстратора.
Так, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, м. Токмак Токмацької міської територіальної громади, з 26.02.2022 віднесене до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України.
Отже, у випадку направлення запиту на адресу КП «Абрис» Токмацької міської ради, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.
Суд зазначає, що відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями ст. 10 Закону №1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.
При цьому, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій прийняте без врахування дотримання порядку встановленого положеннями чинного законодавства та наданих заявниками документів, а тому підлягає скасуванню.
Суд також враховує, що обрана суб'єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин фактична підстава для вчинення управлінського волевиявлення у формі відмови у реєстрації права власності на квартиру (відсутність інформації з бюро технічної інвентаризації (м.Токмак), яке перебуває на тимчасово окупованій території) фактично на невизначений період часу позбавляє заявника можливості реалізовувати повноваження власників відносно майна.
Створене унаслідок прийняття оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень правове становище заявників як учасників суспільних відносин не може бути визнане судом таким, що узгоджується із ст.8 Конституції України (в частині юридичної визначеності) та ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (в частині втручання у право власності).
Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивачів, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Суд вважає, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
При цьому, такий спосіб захисту порушеного права не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки у спірному випадку повноваження відповідача щодо проведення реєстраційних дій не є дискреційними.
Так, дискреційні повноваження - це повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може.
Водночас, у спірному випадку дискреція відсутня, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії - прийняти рішення. Підставою для відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначені законодавством обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд провести реєстраційні дії, або відмовити у їх проведенні, існує лише один правомірний варіант поведінки.
Враховуючи той факт, що рішення про відмову в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно є протиправним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зареєструвати речові права на нерухоме майно, що належить позивачам.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що належним способом захисту порушеного права є подання заяви до суду про встановлення факту належності заявнику майна на праві приватної власності, або подання позовної заяви до суду про визнання права власності на нерухоме майно, з таких підстав.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Водночас, за обставинами справи судом встановлено надання позивачем державному реєстратору копії документа, який належним чином засвідчує її право власності на частину квартири, доказів того, що право позивача на вказане нерухоме майно оспорюється або не визнається іншою особою, до суду не надано.
Відтак, відсутні передумови для застосування статті 392 ЦК України, а тому відповідні посилання відповідача є безпідставними.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Нікітенко Людмили Олександрівни Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради № 79820544 від 09 липня 2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради провести державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на 1/4 частку об'єкта нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять гривень двадцять коп.).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
Відповідач - Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (бульвар Центральний, буд. 27, м.Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 37573508).
Повне судове рішення складено 10.11.2025.
Суддя Б.В. Богатинський