11 листопада 2025 рокуСправа №160/27143/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 );
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) правил військового обліку.
Крім того, позивач просить стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку як військовозобов'язаний в ІНФОРМАЦІЯ_1 . 16.07.2025 позивач в установленому чинним законодавством України порядку уточнив свої військово-облікові дані через мобільний застосунок «Резерв+». 20.07.2025 позивач при черговому оновленні мобільного застосунку «Резерв+» з'ясував, що він є порушником правил військового обліку та перебуває в розшуку ТЦК з 15.06.2025. Наголошує на тому, що до 20.07.2025 відповідна інформація через мобільний застосунок «Резерв+» не відображалась. Позивач неодноразово намагався в телефонному режимі з'ясувати в ІНФОРМАЦІЯ_1 причини та підстави порушення ним правил військового обліку, однак, будь-якої інформації йому не вдалося отримати. 16.08.2025 позивач звернувся з електронним листом на офіційну електронну адресу відповідача щодо надання інформації про причини та підстави порушення ним правил військового обліку. Вказане звернення позивача зареєстроване відповідачем за вх. №10940 від 20.08.2025. 23.08.2025 позивач звернуся з повторним зверненням до відповідача. У вересні 2025 року позивач отримав лист-відповідь відповідача від 22.09.2025 вих. №В05р/5983. З аналізу вказаного листа слідує, що 26.05.2025 Міністерством оборони України було в автоматичному порядку сформовано повістку та через АТ «Укрпошта» надіслано на адресу позивача, яка вказана в облікових даних ( АДРЕСА_1 ). 11.06.2025 представником АТ «Укрпошта» було проставлено відмітку про неможливість вручення позивачу повістки через відсутність за адерсою: АДРЕСА_1 . Враховуючи, що повістку неможливо було вручити з причин відсутності позивача за адресою, повістка є врученою, а тому, позивач вважається таким, що вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, відповідачем наголошено, що протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, щодо позивача не складно, адже, для цього треба його особисте прибуття до відповідного ТЦК та СП. Позивач не згоден з відповідними діями відповідача та вважає їх протиправними, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами
На адресу суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 . За допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів було сформовано повістку для уточнення персональних даних. Представниками поштового відділення проставлено відмітку про належне вручення рекомендованого повідомлення з повісткою на прибуття 19.01.2025 у відповідності до пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України №560. Органом ведення Реєстру було виявлено порушення позивачем вимог абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким встановлено, що громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці. Відповідачем не вносились відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності чи будь-якої іншої інформації, на підставі якої у електронному кабінеті позивача наявна позначка «порушення правил військового обліку». Зазначає, що позначка «порушення правил військового обліку» відображаються автоматично після звернення до органів національної поліції та не може бути прибрана органом ведення Реєстру.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В електронному військово-обліковому документі « ІНФОРМАЦІЯ_5 +» відображена інформація про порушення позивачем правил військового обліку станом на 20.07.2025 та оголошення його у розшук з підстав неприбуття останнього за повісткою до ТЦК та СП.
16.08.2025 позивач направив на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву, в якій просив виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ним правил військового обліку.
Листом від 22.08.2025 №В05р/5983 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу повідомлено про те, що 26.05.2025 було автоматично сформовано повістку, яку було надіслано Міноборони України поштовим зв'язком «Укрпошта» за адресою, зазначеною в облікових даних. 11.06.2025 представником «Укрпошти» було проставлено відмітку на поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою. Відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, належним підтвердженням оповіщення про виклик до районного (міського) ТЦК та СП, у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є проставлення відмітки про відсутність особи за адресою. Згідно з вищевказаним позивач вважається належним чином оповіщеним про необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 , про поважні причини неявки не повідомив, у встановлені законодавством термін не прибув, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач не був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Відповідно до ч.3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів - призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із КУпАП.
З огляду на викладене, позивач не був притягнутий відповідачем до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оскільки факту притягнення до відповідальності позивача не було, протокол по КУпАП відносно позивача не складався, суд зазначає, що відомості до Реєстру відносно нього внесені безпідставно.
Той факт, що відповідач посилається на те, що позивачем вчасно не оновлено облікові дані, чим порушив вимоги Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не є відомостями, які вносяться до Реєстру, оскільки, як зазначалось, це не є фактом притягнення до відповідальності.
При цьому, як встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого статтею 210 КУпАП не доведено, оскільки протокол не складався, а тому, факт притягнення до відповідальності останнього відсутній.
Оскільки за приписами частини восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме відповідача, як орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, вчинити певні дії.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи заявлені позовні вимоги, суд доходить висновку про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем та зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку.
Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В силу ч. 3 ст. 90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору розмірі 968,96 грн.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
З матеріалів справи встановлено, що 25.08.2025 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «ІНТЕРЛЕГУМ» укладено Договір про надання правової допомоги №01-25/08/25 (далі - Договір).
Згідно абз. 1 п. 4.13 Договору вартість правової допомоги Адвокатського об'єднання, згідно умов даного Договору, обумовлюється сторонами у Завданні клієнта.
Відповідно до п. 4.15 Договору оплата здійснюється не пізніше 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання клієнтом рахунку на оплату наданої правової допомоги.
Згідно Завдання клієнта №1 від 25.08.2025 до Договору сторони обумовили вартість надання послуг з правової допомоги в розмірі 10000,00 грн, без ПДВ.
Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «ІНТЕРЛЕГУМ» виставлено рахунок на оплату правової допомоги №01-25/08/25 від 25.08.2025 на суму 10000,00 грн, без ПДВ.
Оплата за надані послуги підтверджується платіжним документом № 800314722.1 від 25.08.2025 на суму 10000,00 грн.
Проаналізувавши вищенаведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги, а також зміст наданих послуг, суд приходить до висновку, що визначення їх обсягу і розміру у загальній сумі 10000,00 грн не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості, оскільки предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції Верховного Суду з даного питання, тому, вартість послуг адвоката є завищеною, а відповідно не є співмірною, тому, такі судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 1000,00 грн.
Враховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути з бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , правил військового обліку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька