07 листопада 2025 рокуСправа №160/11383/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
21.04.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідачі), в якій просить суд (в редакції уточненої позовної заяви):
- визнати протиправним та скасувати рішення від 24.03.2025 року №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди: 01.09.1982 по 27.06.1984; 27.09.1991 по 17.05.1996; 20.05.1996 по 28.02.2003 та внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- визнати протиправним та скасувати рішення від 01.04.2025 року №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди: з 01.07.2000-28.02.2003; з 01.09.1982 по 27.06.1984 року та внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяви від 17.03.2025 та від 24.03.2025 ОСОБА_1 з врахуванням вимог суду, що викладені в рішенні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати та перерахувати пенсію ОСОБА_1 на його рахунок з дати виникнення у нього такого права.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.03.2025 позивач у віці 60 років звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності, заяву позивача від 17.03.2025 розглянуло Головне управління ПФУ в м. Києві та 24.03.205 прийняло рішення про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком через відсутність необхідного страхового стажу. 24.03.2025 позивач повторно звернувся до пенсійного органу з питання призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності, заяву позивача від 24.03.2025 розглянуто Головним управлінням ПФУ у Вінницькій області та 01.04.2025 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу в 32 роки. Вважаючи рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 позовна заява була залишена без руху та у встановлений судом строк недоліки позовної заяви були усунуті шляхом подання до суду 01.05.2025 уточнюючої позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 04.09.2025 року, відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України; та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання копії цієї ухвали.
05.06.2025 від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає рішення від 24.03.2025 року №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та рішення від 01.04.2025 року №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області законними та обґрунтованими, складеними у відповідності до норм чинного законодавства.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 залучено до участі у справі №160/11383/25 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві як другого відповідача та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області як третього відповідача; розпочато розгляд адміністративної справи №160/11383/25 спочатку; витребувано у відповідача-2 та відповідача-3 матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірних рішень про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 22.08.2025. Відповідачу-2 та відповідачу-3 встановлено 15-денний строк, з дня отримання копії цієї ухвали, для подання відзиву на позов.
26.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві до суду надійшли матеріали, що були на розгляді при прийнятті спірного рішення про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . В архівному файлі, що надійшов, виявлено лише один аркуш супровідного листа від 25.08.2025 №2600-0308-7/151311.
Відповідач-2 та відповідач-3 станом на 07.11.2025 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом доставлення ухвали про відкриття спрощеного провадження від 23.05.2025 в його електронний кабінет системи «Електронний суд», про що в матеріалах справи міститься відповідна довідка.
За приписами п. 5, 7 ст. 18 КАС України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи.
Відповідач має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, тому суд вважає його належним чином повідомленого про розгляд цієї справи.
Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалам.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 17.03.2025 ОСОБА_1 у віці 60 років звернувся через офіційний веб-портал до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності, заяву позивача від 17.03.2025 розглянуло Головне управління ПФУ в м. Києві та 24.03.205 прийняло рішення про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Не зараховано до загального стажу: період навчання згідно диплому НОМЕР_1 від 11.07.1989, оскільки навчання перетинається з військовою службою; період навчання згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 01.09.1982 по 27.06.1984 оскільки в трудовій книжці відсутня дата відрахування; періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 з 27.09.1991 по 17.05.1996, оскільки печатка при звільнені УССР, з 20.05.1996 по 28.02.2003, оскільки відсутня сплата внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного страхування. реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Загальний страховий стаж складає 19 років 10 місяців 5 днів.
24.03.2025 позивач повторно звернувся до пенсійного органу з питання призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності, заяву позивача від 24.03.2025 розглянуто Головним управлінням ПФУ у Вінницькій області та 01.04.2025 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу в 32 роки. Страховий стаж особи становить 28 років 7 місяців 7 днів. Період роботи згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 з 20.05.1996 по 28.02.2003 зараховано частково по 30.06.2000 року, оскільки період не підтверджено даними в індивідуальних відомостях на застраховану особу з 01.07.2000 року. Період навчання з 01.09.1982 по 16.06.1989 року згідно наданого диплома НОМЕР_1 зараховано частково по записах вищезазначеної трудової книжки з 15.05.1986 по 16.06.1989 року, оскільки прослідковується перетинання з періодом військової служби 28.06.1984 - 08.05.1986.
Позивач не погоджується із вказаними рішеннями відповідачів про відмову у призначенні пенсії за віком, що і стало підставою для звернення суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
У розумінні абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною другою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України - трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.
Відповідно до п.3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд звертає увагу, що до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 15.06.1987 внесені записи про всі спірні періоди роботи ОСОБА_1 :
запис №3 - 01.09.1982 зарахований на 1 курс (стаціонар) Дніпропетровського інженеро-будівельного інституту,
запис №4 - «1984» відрахований у зв'язку з призовом до РА (мовою оригіналу - «СА»),
запис №5 - 15.05.1986 - поновлений на 2 курс «механ.» факультету,
запис №6 - 01.07.1989 відрахований у зв'язку із закінченням Дніпропетровського інженеро-будівельного інституту,
запис №7 - з 28.06.1984 по 08.05.1986 проходив службу в Радянській Армії,
запис №11 - 26.09.1991 звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП;
записи №12-13 - з 01.07.1991 по 17.05.1996 працював на Малому спільному підприємстві «Енергосервіс», був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП,
записи №14-15 - з 20.05.1996 по 28.02.2003 працював на Приватному підприємстві «Енергосервіс» на посаді заступника директора, був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП.
Трудова книжка позивача вперше заповнювалась 25.07.1979. На той час діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
При цьому, відповідальність за можливі помилки або виправлення у трудовій книжці, у тому числі якість записів та відбитків печаток не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Також, недотримання правил ведення трудової книжки, якщо є такі факти, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.
Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2025 позивач вперше звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закон у № 1058-IV у віці 60 років.
При оформленні пенсії за віком ОСОБА_1 надав необхідний пакет документів для призначення пенсії.
Обґрунтовуючи причини відмови зарахувати позивачу страховий стаж згідно трудової книжки НОМЕР_2 , відповідачі у своїх рішеннях від 24.03.2025 та від 01.04.2025 зазначають: період навчання з 01.09.1982 по 27.06.1984 через відсутність дати відрахування; періоди роботи з 27.09.1991 по 17.05.1996 через печатку УССР.
З огляду на вищевикладене, суд вважає необхідним зазначити, що визначальним для призначення пенсії є стаж трудової діяльності. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки чи інших документів (довідок, наказів) не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. При цьому, на особу не може перекладатися тягар доведення достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у від 21.02.2018 у справі №687/975/17, 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 04.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Відтак суд вважає, що записи трудової діяльності та навчання позивача відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 є достатньою підставою для підтвердження страхового стажу.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду навчання та проходження військової служби, суд зазначає наступне.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, навчання та архівними установами.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.08.1993 № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110; надалі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо) (пункт 2.19 Інструкції).
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162), заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.
До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
За приписами пункту 2.15 Інструкції № 162 студентам, учням, аспірантам і клінічним ординаторам, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить запис про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих та середніх спеціальних навчальних закладах, в партійних школах і школах профруху. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування із числа студентів, учнів, аспірантів клінічних ординаторів.
Відповідно до п.п. "в" пункту 2.16 Інструкції № 162 в трудові книжки за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів наступних документів такі записи: про час навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах (включаючи і час праці у студентських загонах, на виробничій практиці і при виконанні науково-дослідницької госдоговірної тематики), партійних школах, школах профруху в про час прибування в аспірантурі клінічній ординатурі, крім випадків, зазначених в п. 2.15 цієї Інструкції.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно записів №3-8 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 :
01.09.1982 позивач був зарахований на 1 курс (стаціонар) Дніпропетровського інженеро-будівельного інституту,
28.06.1984 був призваний до лав Радянської Армії та по 08.05.1986 проходив військову службу, що також підтверджується військовим квитком позивача серії НОМЕР_3 ,
15.05.1986 позивача поновлено на 2-му курсі механ. факультету Дніпропетровського інженеро-будівельного інституту,
01.07.1989 відрахований у зв'язку із закінченням навчання,
11.07.1989 отримав диплом Дніпропетровського інженеро-будівельного інституту серії ТВ №826832, згідно якого ОСОБА_1 здобув кваліфікацію інженера-механіка за спеціальністю будівельні та дорожні машини та обладнання,
01.08.1989 (запис №8) ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Дніпропетровського інженеро-будівельного інституту на посаду інженера 3 категорії та 18.12.1990 звільнений за ст. 36 КЗпП у зв'язку з переведенням до «НПО «Комплекс» (назва мовою оригіналу).
Як вбачається з оскаржуваних рішень ГУ Пенсійного фонду України від 24.03.2025 року №045750031798 та від 01.04.2025 року №045750031798, з урахуванням даних Форми РС-право, період проходження позивачем військової служби з 28.06.1984 по 08.05.1986 було зараховано Пенсійним органом до страхового стажу позивача. Разом з тим, період навчання з 01.09.1982 по 27.06.1984 та з 15.05.1986 по 11.07.1989 до страхового стажу не зараховано, оскільки навчання перетинається з військовою службою.
Тобто, спірним у цій справі є та піддається сумніву відповідачем період навчання у Дніпропетровському інженеро-будівельному інституті з 01.09.1982 по 11.07.1989, за виключенням періоду з 28.06.1984 по 08.05.1986 (військова служба).
Суд також зауважує, що рішення відповідачів не містить жодних підстав для не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, окрім як часткове співпадіння з періодом проходження позивачем військової служби.
При цьому відповідач не зараховує весь період навчання позивача, тоді як він співпадає лише частково.
За таких обставин, суд зазначає, що проходження позивачем військової служби відбулося з відповідною перервою періоду навчання в освітньому закладі, що жодним чином не перешкоджає обрахувати та врахувати тривалість як одного, так й іншого.
Відтак, наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач у спірний період навчався у навчальному закладі (з 01.09.1982 по 27.06.1984), перебував в академвідпустці на час проходження військової служби (з 28.06.1984 по 08.05.1986), продовжив навчання по поверненню зі служби та отримав диплом за фахом (з 15.05.1986 по 11.07.1989), та з 01.08.1989 прийнятий на роботу на посаді, яка відповідає отриманої спеціалізації.
Таки чином, період навчання який фактично не співпадає із військовою службою, має бути зарахований до страхового стажу позивача, а саме, з урахуванням позовних вимог, з 01.09.1982 по 27.06.1984 та з 15.05.1986 по 11.07.1989.
Щодо доводів відповідача про відсутність відомостей про сплату страхових внесків згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
За приписами частини 6 статті 20 Закону №1058 страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина 12 статті 20 Закону №1058).
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464) страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною 1 статті 43 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Як передбачено частиною 2 статті 25 Закону №2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171 ПК України).
Згідно частини 1 статті 16 Закону №1058 застрахована особа має право, зокрема, отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, у тому числі в письмовій формі; вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.
За змістом вищезазначених норм вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Таким чином суд наголошує, що обов'язок по сплаті страхових внесків не може обмежувати права громадянина на отримання пенсійних виплат.
При цьому, оскільки у спірних рішеннях від 24.03.2025 та від 01.04.2025 різні територіальні органи Пенсійного фонду України прийняли відмінні рішення в частині питання зарахування стажу позивача за період з 20.05.1996 по 28.02.2003, з метою найбільш ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає, що спірний період роботи з 20.05.1996 по 28.02.2003 повинен бути зарахований до страхового стажу позивача повністю.
Щодо позовних вимог про зобов'язання внести відповідні зміни до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.
Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб визначено Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затверджених постановою правління Пенсійного фонду України 18.06.2014 № 10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення).
Згідно пункту 1 та 2 розділу IV Положення Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 3 розділу IV Положення відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що процедура внесення змін до Реєстру застрахованих осіб є автоматизованою та здійснюється на підставі даних від уповноважених суб'єктів (страхувальників та державних органів) у встановленому законом порядку.
При цьому, позивачем не обґрунтував таку вимогу, не надав відповідні докази на її підтвердження, та не зазначив які саме зміни необхідно внести до Реєстру застрахованих осіб, що унеможливлює належне дослідження цього питання судом.
Окрім того, предметом розгляду цієї справи є питання зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів навчання та роботи для подальшого вирішення питання про можливості призначення позивачу пенсії за віком.
Таким чином, зазначена вимога позивача є передчасною та необґрунтованою, оскільки такі спірні правовідносини можливо/ймовірно виникнуть тільки після набрання цього рішення законної сили.
Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
Щодо позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з огляду на те, що оскаржувані рішення були прийняті Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Вінницькій області, суд доходить висновку, що відповідачем ГУ ПФУ в Дніпропетровській області права позивача не були порушені, а тому в задоволенні позовних вимог до цього відповідача слід відмовити в повному обсязі.
Разом з тим, суд враховує, що вперше позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою від 17.03.2025 про призначення пенсії за віком, яка розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві, яким було прийнято оскаржуване рішення від 24.03.2025 року №045750031798. Наслідком чого стало повторне звернення позивача із заявою від 24.03.2025, яка розглядалася за принципом екстериторіальності іншим пенсійним органом.
За таких обставин, ефективним способом захисту суд вважає зобов'язати вчинити дії по відновленню порушених прав позивача саме Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Частиною 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підводячи підсумок викладеному, з метою ефективного захисту прав позивача, з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд вважає необхідним визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 24.03.2025 №045750031798 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 01.04.2025 №045750031798 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 27.06.1984 та з 15.05.1986 по 11.07.1989, періоди роботи з 27.09.1991 по 17.05.1996 та з 20.05.1996 по 28.02.2003, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити .
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 2422,40 грн, що документально підтверджується квитанцією № 0.0.4314114409.1 від 16.04.2025.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) підлягає стягненню на користь позивача.
Разом з тим, суд зазначає, що судовий збір сплачено позивачем за дві окремі немайнові вимоги: стосовно рішення від 24.03.2025 №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та стосовно рішення від 01.04.2025 року №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Оскільки судом визнано протиправними та скасовано обидва рішення, то сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача окремо з кожного відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 24.03.2025 року №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та рішення від 01.04.2025 року №045750031798 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 27.06.1984 та з 15.05.1986 по 11.07.1989, періоди роботи з 27.09.1991 по 17.05.1996 та з 20.05.1996 по 28.02.2003, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець