Номер провадження: 11-кп/813/2551/25
Справа № 522/730/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеська виправна колонія №14» за участю обвинуваченого ОСОБА_9 виділені матеріали справи за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.10.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12024160000000020 від 13.01.2024 року щодо:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в смт. Овідіополь Одеської області, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, який обіймає посаду міського голови міста Білгорода-Дністровського Білгород-Дністровського району Одеської області, є адвокатом (право на заняття адвокатською діяльністю зупинене згідно п.1 ч.1 ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 16.11.2020 року), зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.4 ст.189 КК України,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12024160000000020 від 13.01.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.4 ст.189 КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03.10.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому.
Одночасно, судом задоволено клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 та про відсторонення його від посади.
Обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 01.12.2025 року включно, без визначення застави.
Також обвинуваченого відсторонено від посади міського голови Білгород-Дністровської міської ради Одеської області строком на 60 днів, до 01.12.2025 року включно.
Мотивуючи прийняте рішення, суд послався на тяжкість інкримінованого злочину та продовження існування визначених ст.177 КПК України ризиків.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора в частині продовження тримання під вартою обвинуваченого.
Захисник посилається на недоведеність існування ризиків у кримінальному провадженні та не врахування особи обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого та захисників, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Із урахуванням вимог апеляційної скарги, ухвала місцевого суду переглядається стосовно продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 .
Стаття 370 КПК України (далі - КПК) передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Так, у даному кримінальному провадженні ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27 ч.4 ст.189 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_9 у разі визнання його винуватим, суспільну небезпечність інкримінованого йому злочину, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, здійснити незаконний вплив на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_9 , а також існування зазначених в ухвалі місцевого суду ризиків виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави, оскільки у відповідності до даної норми процесуального закону суд має право не визначати розмір застави щодо злочину, вчиненого із погрозою застосування насильства.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_9 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
За таких обставин, доводи сторони захисту про необґрунтованість обвинувачення, із посиланням на долучені захисником фотознімки бази відпочинку, не спростовують законності ухвали суду, оскільки апеляційний суд не вправі на даному етапі оцінювати докази на предмет їх достатності для доведеності обвинувачення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючий ризик переховування не знизився і не відпав, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_9 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілу та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_9 на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілої та свідків, які ще не допитані, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілу та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також місцевим судом обґрунтовано визнано доведеним продовження існування ризику можливого вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, оскільки як встановлено місцевим судом, на даний час ОСОБА_9 також притягується до кримінальної відповідальності в іншому кримінальному провадженні (справа №495/10174/22).
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки вказаний запобіжний захід, з урахуванням стадії судового розгляду, може виявитися неспроможним запобігти існуючим ризикам.
Доводи сторони захисту про те, що обвинуваченийОСОБА_9 раніше не судимий, має міцні соціальні зв'язки, не спростовують наявності існуючих на ризиків.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінального правопорушення, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, на даній стадії судового розгляду, з великою вірогідністю, може виявитися нездатним запобігти існуючим ризикам, зокрема ризику можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Разом з тим, враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_9 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження фактично перебуває на початковій стадії, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу місцевого суду, що нездатність суду першої інстанції забезпечити ефективний розгляд справи у розумні строки, не може у подальшому бути одним із чинників, які враховуються місцевим судом при вирішенні питання щодо доцільності подальшого утримання обвинуваченого під вартою.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.10.2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 в кримінальному провадженні №12024160000000020 від 13.01.2024 року - залишити без змін.
Звернути увагу місцевого суду на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4