Номер провадження: 11-кп/813/2491/25
Справа № 522/3265/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та з використанням системи «ВКЗ» за участю захисника ОСОБА_8 виділені матеріали справи за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , а також захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 19.09.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.ч.1, 3 ст.260, ч.2 ст.28 ч.1 ст.109 КК України, ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.260 КК України,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м.Одеси перебуває кримінальне провадження № 62024150020000693 від 08.05.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч.ч. 1, 3 ст. 260, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 109 КК України та за обвинуваченням ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.260 КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 19.09.2025 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжних заходів обвинуваченим ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 у виді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 17.11.2025 року, без визначення застави.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 , захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , а також захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_7 просить ухвалу місцевого суду скасувати, постановити нову, якою визначити обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 заставу у розмірі 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В окремій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу місцевого суду скасувати, постановити нову, якою визначити обвинуваченому ОСОБА_14 заставу у розмірі від 20 (двадцяти) до 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_15 та змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, або у разі застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити заставу у розмірі, передбаченому КПК України.
Захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_14 , та обрати останньому інший більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, зокрема заставу у розмірі не більше 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржена.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
За клопотанням захисника ОСОБА_8 ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.11.2025 року призначено проведення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого ОСОБА_15 .
Однак, у судовому засіданні 05.11.2025 року з технічних причин налагодити відеоконференційний зв'язок з ДУ «Одеський слідчий ізолятор» не надалось можливим, при цьому захисник ОСОБА_8 вважав можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого ОСОБА_15 .
Розгляд апеляційних скарг проведено також за відсутності обвинувачених ОСОБА_14 , ОСОБА_10 ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , оскільки клопотання про забезпечення їх участі захисниками не заявлялось. Обвинувачені також не подавали клопотання про їх участь під час апеляційного розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача; захисників, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; обговоривши доводи апеляційних скарг; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст.404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Колегія суддів наголошує, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування/продовження застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).
Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.
Водночас, слід звернути увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється/обвинувачується у вчиненому.
Щодо продовження запобіжних заходів обвинуваченим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Із матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_14 та ОСОБА_15 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ч.ч.1, 3 ст.260, ч.2 ст.28 ч.1 ст.109 КК України.
Відповідно до відведених ролей у інкримінованих кримінальних правопорушеннях відповідно до формулювання обвинувачення в обвинувальному акті, ОСОБА_14 був керівником воєнізованого формування, а ОСОБА_15 був його співкерівником.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_14 та ОСОБА_15 у разі визнання їх винуватими, суспільну небезпечність інкримінованих їм кримінальних правопорушень, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачені, перебуваючи на свободі, можуть здійснити спроби переховування від суду, незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також вчинення інших кримінальних правопорушень.
Доводи сторони захисту про необґрунтованість висунутого обвинувачення, наразі не можуть бути предметом перевірки апеляційним судом, оскільки на даній стадії колегією суддів перевіряється лише законність ухвали місцевого суду про продовження запобіжних заходів у виді тримання під вартою обвинувачених.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Апеляційний суд вважає, що обставини кримінального провадження, тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , а також існування ризиків переховування обвинувачених від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно цих обвинувачених та дають можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Крім того, відповідно до ч.6 ст.176 КПК під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Тобто законодавцем визначено, що під час дії воєнного стану до особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 109, 260 КК України, за наявністю ризиків, передбачених ст.177 КПК, застосовується запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави, з огляду на наступне.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ, з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, дію якого було продовжено до теперішнього часу.
За таких обставин суди здійснюючи кримінальне провадження, в тому числі, розглядаючи клопотання сторони обвинувачення щодо продовження застосування заходів забезпечення кримінального провадження мають застосовувати і керуватись спеціальними нормами кримінального процесуального закону, які врегульовують процесуальні дії суду в умовах воєнного стану.
Відповідно до діючої редакції абз.3 ч.4 ст.183 КПК, під час дії воєнного стану, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених ст.ст.109, 260 КК України.
Колегія суддів враховує, що законодавцем визначено право, а не обов'язок суду щодо не визначення розміру застави в кримінальному проваджені з правовою кваліфікацією за ст.ст.109, 260 КК України.
Водночас, оцінюючи можливість визначення застави, колегія суддів звертає увагу, що в даному кримінальному провадженні, за версією сторони обвинувачення ОСОБА_14 є керівником воєнізованого формування, а ОСОБА_15 є його співкерівником, та обвинувачуються у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, а також у вчиненні злочину, пов'язаного із участю у створеному не передбаченому законами України воєнізованому формуванні, метою створення якого було здійснення його учасниками сприяння військовим Російської Федерації в окупації території міста Одеси, у найбільш несприятливий для держави час, коли більшість людських та технічних ресурсів спрямовані на відсіч збройної агресії Російської Федерації, яка розв'язала повномасштабну війну в Україні, щоденно руйнує країну та вбиває її громадян.
Враховуючи характер інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , протиправних дій, їх ролі у вчиненні інкримінованих злочинів, з метою нівелювання існуючих ризиків, колегія суддів вважає, що на даний час існують достатні підстави для продовження застосування до цих обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення застави, оскільки на даній стадії судового розгляду саме такий запобіжний захід здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та слугуватиме виконанню положень ст.2 КПК.
З урахуванням викладеного, доводи захисників про можливість застосування щодо обвинувачених застави, колегія суддів визнає неспроможними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі ризики не відпали, а обвинувачені не можуть не розуміти тяжкість можливого суворого покарання у виді позбавлення волі, у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_14 та ОСОБА_15 можуть здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на свідків у кримінальному провадженні, з посиланням на те, що свідки на теперішній час перебувають за кордоном, оскільки ці обставини не спростовують можливості повернення вказаних свідків на територію України, та потреби їх допиту судом.
Колегія суддів наголошує, що покази свідків, які ще не допитані судом, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, ці обвинувачені можуть здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, ризик незаконного впливу обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 на свідків у кримінальному провадженні продовжує існувати.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Таким чином, колегія суддів критично відноситься до доводів захисників про відсутність ризиків у кримінальному провадженні щодо обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Доводи сторони захисту про наявність підстав для скасування оскарженої ухвали, з огляду на те, що обвинувачені ОСОБА_14 та ОСОБА_15 мають міцні соціальні зв'язки, мають місце проживання, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки вказані обставини не спростовують наявності існуючих ризиків у кримінальному провадженні.
Доводи захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_17 раніше не судимий, має позитивні характеристики від колег, не спростовують доведеності ризиків у кримінальному провадженні.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім кримінальних правопорушень та обставин інкримінованих протиправних діянь, їх ролей, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу цим обвинуваченим на більш м'який, на даний час, з великою вірогідністю не зможе запобігти ризику можливого переховування обвинувачених від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 під вартою за станом здоров'я.
Доводи захисника ОСОБА_9 про наявність підстав для скасування оскарженої ухвали щодо обвинуваченого ОСОБА_17 з посиланням на стан його здоров'я, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки надані захисником копії документів про стан здоров'я обвинуваченого не свідчать про неможливість його утримання під вартою. Більш того, у разі необхідності проходження обстеження чи лікування, обвинувачений ОСОБА_17 не обмежений у праві звернення до медичної частини в умовах ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання цих обвинувачених під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою цих обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який обвинуваченим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції щодо обвинувачених ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Разом з цим, колегією суддів встановлені підстави для скасування ухвали місцевого суду в частині продовження строку тримання під вартою без визначення застави обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , з огляду на таке.
Розглядаючи питання стосовно наявності підстав для продовження строку тримання під вартою без визначення застави обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема «Харченко проти України», «Єлоев проти України», «Фельдман проти України») неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно, кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і орган досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави. До того ж, такі підстави мають бути чітко вказані.
Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора щодо обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , суд першої інстанції в цілому дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 199, 331 КПК, а саме вимог закону, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики повністю не відпали.
Однак, із урахуванням того, що досудове розслідування закінчене, судовий розгляд фактично перебуває на початковій стадії, обвинувачені, яким інкримінується скоєння нетяжкого злочину, тривалий час перебувають під вартою, колегія суддів вважає, що вказані в оскарженій ухвалі місцевого суду ризики щодо цих обвинувачених на даний час є мінімальними. Водночас обвинувачені не можуть не розуміти тяжкість злочину, в якому обвинувачуються, за який їм може бути призначене покарання у виді позбавлення волі строком до п'яти років, у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в мінімальній мірі, однак все ж підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування до цих обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як місцевим судом, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , не знайшли свого підтвердження, тому апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Разом з цим, в даній справі, ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.260 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч.4 ст.183 КПК під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177 та 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України.
Однак, колегія суддів наголошує, що за приписами вказаної норми кримінального процесуального закону, не визначати заставу у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого зокрема ст.260 КК України, є правом, а не обов'язком суду.
Тобто, при прийнятті рішення щодо наявності чи відсутності підстав для визначення застави, зокрема за ст.260 КК України, судом мають бути враховуватись конкретні обставини кримінального провадження, ролі обвинувачених у скоєнні інкримінованих їм злочинів, стадію кримінального провадження, ступінь наявних ризиків у кримінальному провадженні, а також особи обвинувачених.
Апеляційний суд враховує, що обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 тривалий час перебувають під вартою за обвинуваченням у вчиненні нетяжкого злочину, досудове розслідування кримінального провадження закінчене, на теперішній час триває судовий розгляд, однак фактично лише оголошено обвинувальний акт, незважаючи на те, що справа перебуває в провадженні місцевого суду більше ніж півроку.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що нездатність місцевого суду організувати та забезпечити ефективний розгляд кримінального провадження в розумні строки, не може слугувати підставою для подальшого безальтернативного тримання під вартою осіб, яким інкримінується вчинення нетяжкого злочину.
Таким чином, у даній справі, з урахуванням тривалого перебування під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , місцевий суд мав розглянути питання щодо можливості визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.
Враховуючи наведене, ухвала місцевого суду в частині продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 не відповідає вимогам процесуального закону та підлягає скасуванню.
Скасовуючи ухвалу суду та ухвалюючи нове рішення, при визначенні розміру застави обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , апеляційний суд керується положеннями ч.4, п.1 ч.5 ст.182 КПК.
На думку апеляційного суду, з врахуванням даних про особи обвинувачених, їх стану здоров'я та майнового стану, розмір застави в максимальних межах, визначених п.1 ч.5 ст.182 КПК, буде достатнім для забезпечення виконання покладених на них процесуальних обов'язків та не буде непомірним для обвинувачених, членів їх сім'ї та близьких родичів.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу районного суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, апеляційні скарги захисників підлягають частковому задоволенню, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 ; захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_15 , а також захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 - задовольнити частково.
Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 19.09.2025 року в кримінальному провадженні №62024150020000693 від 08.05.2024 року в частині продовження строку тримання під вартою без визначення застави обвинуваченим: ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 - скасувати.
Постановити в цій частині нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_18 про продовження застосування до обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 17.11.2025 року.
Визначити обвинуваченій ОСОБА_10 розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами: отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 05.11.2025 року; заставна сума за обвинувачену ОСОБА_10 (номер провадження суду апеляційної інстанції №11-кп/813/2491/25; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Обвинувачена ОСОБА_10 звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави покласти на обвинувачену ОСОБА_10 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із м. Одеси без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;
- здати на зберігання до Головного управління ДМС у Одеській області свій паспорт для виїзду за кордон, або інший документ, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 17.11.2025 року.
Визначити обвинуваченій ОСОБА_12 , розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами: отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 05.11.2025 року; заставна сума за обвинувачену ОСОБА_12 (номер провадження суду апеляційної інстанції №11-кп/813/2491/25; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Обвинувачена ОСОБА_12 звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави покласти на обвинувачену ОСОБА_12 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із м. Одеси без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;
- здати на зберігання до Головного управління ДМС у Одеській області свій паспорт для виїзду за кордон, або інший документ, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 17.11.2025 року.
Визначити обвинуваченій ОСОБА_11 , розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами: отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 05.11.2025 року; заставна сума за обвинувачену ОСОБА_11 (номер провадження суду апеляційної інстанції №11-кп/813/2491/25; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Обвинувачена ОСОБА_11 звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави покласти на обвинувачену ОСОБА_11 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду;
- не відлучатися із м. Одеси без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;
- здати на зберігання до Головного управління ДМС у Одеській області свій паспорт для виїзду за кордон, або інший документ, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор», строком до 17.11.2025 року.
Визначити обвинуваченій ОСОБА_13 , розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченою обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень.
Обвинувачена або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами: отримувач: Одеський апеляційний суд; Код ЄДРПОУ отримувача 42268321; Код банку отримувача (МФО) 820172; розрахунковий рахунок UA308201720355299001001086720; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Призначення платежу: Згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 05.11.2025 року; заставна сума за обвинувачену ОСОБА_13 (номер провадження суду апеляційної інстанції №11-кп/813/2491/25; судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
Обвинувачена ОСОБА_13 звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави покласти на обвинувачену ОСОБА_13 обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою суду;
- не відлучатися із м. Одеси без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи, контактних номерів мобільного телефону;
- здати на зберігання до Головного управління ДМС у Одеській області свій паспорт для виїзду за кордон, або інший документ, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо обвинувачені, будучи належним чином повідомленими, не з'являться до суду, без поважних причин та не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на них при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді застави у більшому розмірі або іншого більш суворого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали апеляційного суду становить до 17.11.2025 року.
В іншій частині ухвалу місцевого суду щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_14 та ОСОБА_15 - залишити без змін.
Копію ухвали невідкладно надіслати до ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст ухвали буде оголошено 10.11.2025 року, о 09:00 год., в залі судових засідань №9 Одеського апеляційного суду.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4