Номер провадження: 11-кп/813/2493/25
Справа № 522/11406/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши виділені матеріали справиза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 19.09.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12025160000000124 від 30.01.2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 ,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12025160000000124 від 30.01.2025 року за обвинуваченнямОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2025 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів.
Одночасно ухвалою суду альтернативний запобіжний захід у виді застави, визначений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.05.2025 року у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило на день визначення 908400 грн, обвинуваченому ОСОБА_6 зменшено та визначено у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у сумі 605600 (шістсот п'ять тисяч шістсот) грн.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді домашнього арешту за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 22:00 год. до 05:00 год. наступної доби, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України; або визначити заставу у розмірі 20 (двадцять) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що ухвала підлягає скасуванню у зв'язку невірною кваліфікацією дій обвинуваченого, недоведеністю вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому злочинів, недоведеністю існування ризиків, неврахування особи обвинуваченого та визначення непомірного розміру застави.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржена.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, захисник та прокурор до апеляційного суду не з'явилися, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Клопотання про забезпечення участі обвинуваченого ОСОБА_6 у судовому засіданні захисник не подавав, а обвинувачений не звертався із клопотанням про розгляд скарги в його присутності.
За таких підстав, враховуючи положення ч.4 ст.107, ст.422-1 КПК України (далі - КПК) апеляційний розгляд проведено за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.2 ст.369-2 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії тяжких та нетяжких злочинів.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , місцевий суд виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду, вчинення незаконного впливу на свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. Також місцевим судом враховано відомості про особу обвинуваченого, а саме те, що є не судимим, студент, проживає разом із батьками, які є пенсіонерами (батько учасник бойових дій, мати інвалід ІІІ групи).
Доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого та недоведеність вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому злочинв, наразі не можуть бути предметом перевірки апеляційним судом, оскільки на даній стадії колегією суддів перевіряється лише законність ухвали місцевого суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_6 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_6 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні зокрема тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку колегії суддів, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Окрім цього, колегія суддів враховує, як зазначено в оскарженій ухвалі судовий розгляд у місцевому суді перебуває на початковому етапі, не допитаний обвинувачений та свідки у кримінальному провадженні.
З урахуванням обставин вчинення інкримінованих злочинів та особи обвинуваченого, ризик вчинення інших кримінальних правопорушень також не виключається.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, та вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Доводи захисника про міцність соціальних зв'язків обвинуваченого ОСОБА_6 , не спростовують наявності ризиків у кримінальному провадженні, та не є достатніми для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки вказаний запобіжний захід може виявитися недостатнім для забезпечення процесуальної поведінки обвинуваченого.
Посилання сторони захисту про необґрунтованість та непомірність визначеного судом розміру застави, колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на таке.
Продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , суд на законних підставах визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 605600 грн.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної/обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, слід констатувати, що процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак у виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 року, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного/обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, слід констатувати, що положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу обвинуваченого; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та обвинувачення у скоєнні зокрема тяжкого злочину, а також особи обвинуваченого, визначений оскарженою ухвалою розмір застави в даному кримінальному провадженні є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню або в подальшому вчиняти аналогічні злочини.
Судом першої інстанції враховано, що з моменту обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з встановленням застави сплив певний час, однак застава не була внесена, тому суд визнав за можливе зменшити визначений ухвалою суду від 28.05.2025 року розмір застави з 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що вказує на суттєве зменшення розміру альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Наявність виключного випадку для визначення розміру застави в даній справі обґрунтовується обставинами кримінального провадження, тяжкістю злочину, а також даними про особу обвинуваченого.
Доводи сторони захисту про можливість визначення обвинуваченому застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки враховуючи обставини даного кримінального провадження, а саме: тяжкість злочину та особу обвинуваченого, існують виключні обставини дають підстави вважати, що у разі визначення розміру застави про яку просить сторона захисту, така застава з великою вірогідністю може виявитися не здатною забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 покладених на нього обов'язків у кримінальному провадженні.
Стороною захисту не надано апеляційному суду будь яких доказів стосовно того, що обставини, які впливають на рішення суду щодо перегляду встановленого розміру застави, суттєво змінилися та можуть вплинути на зміну запобіжного заходу в частині розміру застави.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування/продовження до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
За наведених обставин доводи захисника щодо незаконності оскарженої ухвали колегія суддів визнає необґрунтованими.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2025 року щодо продовження строку тримання під вартою із визначенням застави обвинуваченому ОСОБА_6 в кримінальному провадженні №12025160000000124 від 30.01.2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4