Номер провадження: 11-кп/813/2168/25
Справа № 523/2483/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Доброславського районного суду Одеської області від 02.06.2025 року в рамках кримінального провадження №12025160000000127, внесеного до ЄРДР від 31.01.2025 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Південне Одеської області, громадянина України, який має вищу освіту, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є учасником бойових дій, проходить військову службу на посаді старшого інструктора відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 369-2 КК України, -
установив:
Зміст оскарженого судового рішення.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 93500 (дев'яносто три тисячі п'ятсот) гривень.
Вироком вирішено питання, які стосуються відшкодування процесуальних витрат.
Питання про долю речових доказів та арешту майна судом не вирішувалось, оскільки речові докази у даному кримінальному провадженні є також доказами у кримінальному провадженні №12024160000001417, яке є незакінченим і яке судом не розглядалось.
Відповідно до оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 , вступивши в змову з Особою №1 (відносно якої виділено матеріали в окреме кримінальне провадження), діючи умисно, з метою налагодження протиправної схеми для подальшого особистого незаконного збагачення, став на шлях злочинної діяльності, залучившись в якості пособника шляхом координації та взаємодіями з іншими особами. Так, діючи умисно, спільно з Особою №1, всупереч ст.ст. 19, 68 Конституції України, ст.ст. 3, 22, 24 Закону України «Про запобігання корупції», переслідуючи корисливі мотиви, з метою особистого незаконного збагачення, шляхом координації та взаємодії з іншими особами, маючи на меті налагодження протиправної схеми та подальшої її реалізації для одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою уповноваженою на виконання функцій держави, залучився до протиправної діяльності в якості пособника.
В невстановлений час та місці, але не пізніше липня місяця 2024 року, будучи працівниками структурних підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_3 , Особа №1, познайомився з ОСОБА_7 та в ході спілкування з останнім розробив злочинну схему, спрямовану на одержання неправомірної вигоди за вплив на посадових осіб у ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якими має міцні соціальні зв'язки за вчинення дій відносно громадян України, які відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підлягають мобілізації.
Так, 06.11.2024 приблизно о 17:00 год., ОСОБА_9 , перебуваючи в м. Південне, Одеської області, познайомився з ОСОБА_7 , який в ході особистої розмови дізнався від ОСОБА_9 про необхідність оновлення військово-облікового документу, а саме тимчасового посвідчення військовозобов'язаного з зазначенням продовженої відстрочки ОСОБА_9 від мобілізації на військову службу на території міста Одеси, при цьому ОСОБА_7 усвідомлював те, що ОСОБА_9 відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» має передбачену відстрочку від призову на військову службу через наявність на утриманні трьох дітей віком до 18 років.
В цей час, в ході розмови з ОСОБА_9 , ОСОБА_7 здійснив телефонний дзвінок Особі №1 та повідомив про необхідність продовження ОСОБА_9 відстрочки від призову на військову службу в установленому законом порядку. В цей момент у Особи №1 виник злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди. Під час телефонної розмови Особа №1 реалізуючи свій умисел на незаконне збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, залучив в якості пособника до своєї протиправної діяльності ОСОБА_7 шляхом надання вказівок щодо переліку документів, які ОСОБА_9 має передати для оновлення військово-облікового документу, а також суми грошових коштів, у вигляді неправомірної вигоди, за вплив вказаних осіб на посадових осіб РТЦК та СП, які ОСОБА_7 мав передати Особі №1 з метою конспірації його протиправної діяльності.
Після зазначеної телефонної розмови, ОСОБА_7 , повідомив ОСОБА_9 перелік необхідних копій особистих документів, які в подальшому останній має передати до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також зазначив, що Особа №1 допоможе виготовити йому документ, який буде посвідчувати його постійне місце проживання на території м. Одеса.
В подальшому ОСОБА_7 виказав ОСОБА_9 необхідність надання йому, для передачі Особі №1 неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів в сумі 1300 доларів США, за здійснення останнім впливу на посадових осіб РТЦК та СП, для виготовлення оновленого військово-облікового документу, з зазначенням у ньому продовженої відстрочки від мобілізації на військову службу ОСОБА_9 .
Надалі, 13.11.2024 приблизно о 10:38 год. в телефонній розмові ОСОБА_7 повідомив ОСОБА_9 про те, що 14.11.2024 об 11:00 год. йому необхідно прибути для зустрічі з Особою №1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 , з метою передачі до даної установи копій особистих документів ОСОБА_9
14.11.2024, о 11:00 год. Особа №1, перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 , що за адресою: АДРЕСА_2 , в ході особистої зустрічі з ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, передав останньому документ, який посвідчує його постійне місце проживання на території м. Одеси, роз'яснив йому порядок, а також строки виготовлення оновленого військово-облікового документу та підтвердив необхідність передачі ОСОБА_9 неправомірної вигоди в сумі 1300 доларів США йому та ОСОБА_7 , при цьому наголосивши про те, що в подальшому при необхідності оновлення відміток про відстрочку від мобілізації на військову службу, ОСОБА_9 зможе надавати меншу суму неправомірної вигоди.
Після цього, 14.11.2024 о 13:33 год. ОСОБА_7 в ході телефонної розмови з ОСОБА_9 , наголосив останньому на необхідність в наданні йому для передачі Особі №1 неправомірної вигоди у вигляді грошових коштів в сумі 1300 доларів США, повідомивши, що вказане необхідно вчинити в ході особистої зустрічі 14.11.2024 у вечірній час.
14.11.2024, приблизно о 17:30 год., ОСОБА_7 в телефонній розмові повідомив, що зазначена вище зустріч відбудеться на території закладу харчування «Шафран», який розташований за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, вул. Академіка Сахарова, 1Д.
Цього ж дня, 14.11.2024 приблизно о 19:05 год., ОСОБА_9 , перебуваючи біля приміщення закладу харчування «Шафран», який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , виконуючи вказівки ОСОБА_7 , передав останньому особисто неправомірну вигоду у розмірі 1300 доларів США (що відповідно до даних НБУ станом на 14.11.2024 складало 53 742 гривень), які ОСОБА_7 в подальшому повинен був передати Особі №1 з метою впливу на посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_5 та прийняття рішення про видачу ОСОБА_9 оновленого військово-облікового документу, з зазначенням у ньому продовженої відстрочки від мобілізації на військову службу.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погоджуючись із вищенаведеним вироком, захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, у якій не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію його дій, зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи вирок, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та призначив обвинуваченому покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та приводить відповідні доводи, а саме:
- суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому у максимально можливих межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК України, не врахував наявність даних, що позитивно характеризують особу обвинуваченого.
- судом при ухваленні вироку не вирішено питання про долю речових доказів, зокрема мобільного телефону марки Iphone 13 в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 з сім картою з абонентським номером НОМЕР_3 та грошових коштів в сумі 13720 грн., які є речовими доказами у кримінальному провадженні №12025160000000127, матеріали якого виділено з кримінального провадження №12024160000001417 постановою прокурора від 31.01.2025 р.
На підставі викладеного просить:
- вирок Доброславського районного суду Одеської області від 02.06.2025 р. змінити в частині призначеного покарання у виді штрафу в розмірі 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 93500 (дев'яносто три тисячі п'ятсот) гривень та в частині вирішення долі речових доказів.
- призначити покарання ОСОБА_7 у вигляді штрафу в розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень.
- скасувати арешт та повернути ОСОБА_7 його мобільний телефон марки Iphone 13 в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 з сім катрою з абонентським номером НОМЕР_3 та грошові кошти в сумі 13720 грн.
- щодо речових доказів - мобільного телефону ВlackView А95, IMEI НОМЕР_4 та грошових коштів у сумі 1300 доларів США прийняти рішення відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
- в іншій частині вирок залишити без змін.
Позиція учасників судового розгляду в судовому засіданні.
При апеляційному розгляді справи захисник та обвинувачений підтримали подану апеляційну скаргу, з наведених у ній мотивів, навівши у судовому засіданні аналогічні доводи та просив подану апеляційну скаргу задовольнити.
Прокурор частково підтримав апеляційну скаргу: зокрема, не заперечував проти повернення речових доказів, а в частині призначеного покарання просив залишити вирок без змін, зазначивши про його законність та обґрунтованість у цій частині.
Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч. 2 ст. 394 та ч. 1 ст. 404 КПК України не перевіряє.
Що стосується доводів апеляційних скарги обвинуваченого, стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання обвинуваченому, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому положення статті 65 КК не деталізують які саме положення Загальної частини КК мають бути обов'язково враховані при призначенні покарання.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.
Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.
При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що цих вимог закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку дотримано в повній мірі, а доводи обвинуваченого щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості, колегія суддів вважає не обґрунтованими з огляду на наступне.
Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який згідно ст. 12 КК України є нетяжким, його роль як пособника, яка є менш суспільно небезпечною порівняно з ролями виконавця чи організатора, характер вчиненого злочину, який є корупційним та негативно впливає на функціонування держави та суспільства, оскільки він порушує принципи справедливості, доброчесності та законності, підриваючи довіру громадян до державних інституцій.
Також судом враховано особу винного, а саме те, що ОСОБА_7 має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше не судимий, на обліку і лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проходить військову службу на посаді старшого інспектора відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 , є учасником бойових дій. Відповідно до доповіді органу пробації, ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального правопорушення оцінюється як середній, ризик небезпеки для суспільства - середній, виправлення ОСОБА_7 без позбавлення волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства. Як обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого, судом визнано щире каяття.
Ураховуючи те, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення обвинуваченого, судом першої інстанції, з урахуванням позиції прокурора, призначено ОСОБА_7 покарання, у виді штрафу в межах, що встановлені загальною частиною КК України та максимального розміру санкції інкримінованої статті.
У той же час суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, врахував вимоги ч. 5 ст.68 КК України, згідно яких при призначенні покарання співучасникам кримінального правопорушення, суд, керуючись положеннями статей 65-67 КК України, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3 тис. НМДГ, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Суд, встановивши, що таке кримінальне правопорушення вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу.
В постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (ККС ВС) від 12 листопада 2024 року у справі № 607/18731/23 (провадження № 51-2725 км 24) наведена правова позиція, згідно з якою розмір основного покарання у виді штрафу не може бути меншим за розмір отриманої засудженим неправомірної вигоди
Діяння вчинене ОСОБА_7 було кваліфіковане за ч.5 ст. 27, ч. 1 ст. 369-2 КК України, тобто за ознаками пособництва в одержанні неправомірної вигоди у сумі 1300 доларів США, (що відповідно до даних НБУ станом на 14.11.2024 р. складало 53742 грн., за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Санкцією злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, передбачене покарання у виді штрафу від двох тисяч до п'яти тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.
Зазначена норма права дає суду дискреційні повноваження, щодо призначення більш диференційованого покарання, залежно від даних про особу обвинуваченого та конкретних обставин кримінального правопорушення.
У постанові від 14.06.2018 р. (справа № 760/115405/16-к) ККС ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо. Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).
Апеляційний суд враховує, що інкриміноване ОСОБА_7 правопорушення відноситься до нетяжких злочинів згідно зі ст. 12 КК України. Злочин було вчинено з прямим умислом та корисливим мотивом, є закінченим; обвинувачений ОСОБА_7 виконав частину того обсягу дій, який співучасники вважали необхідним для реалізації умислу на одержання неправомірної вигоди; внаслідок вчинення злочину під загрозою опинилось правильне, тобто таке, що відповідає вимогам законодавства, функціонування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, що здійснюють оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік.
Окрім того, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України, вважається корупційним (примітка до ст. 45 КК України). У Конвенції ООН проти корупції встановлено, що корупція підриває демократичні інститути й цінності, етичні цінності й справедливість та завдає шкоди сталому розвитку й принципу верховенства права.
У сучасних умовах корупція стала чинником, який реально загрожує національній безпеці, демократичному розвитку держави та суспільству, конституційному ладу, а саме підриває авторитет країни, обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, порушує принципи верховенства права, встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади, військового командуванню, управлінських структур приватного сектору, руйнує моральні та суспільні цінності, дискредитує державу на міжнародному рівні, та заважає подоланню збройної агресії зовнішнього ворога. При цьому складність подолання корупції полягає у тому, що її наслідки зумовлені такими факторами мотивації особи як бажання багатства і влади, та тим, що це явище викликає у певних верств суспільства «звикання», тобто ставлення до нього не як до аномалії, а як до «норми життя».
Так, наявність значного суспільного інтересу у вказаному кримінальному провадженні, обумовлюється, значенням належного функціонування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, що здійснюють оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів, особливо під час дії в Україні правового режиму воєнного стану.
З огляду на викладене, а також враховуючи фактичні обставини справи, а саме, за пред'явленим обвинуваченням ОСОБА_7 , будучи діючим військовослужбовцем, залучився до протиправної діяльності в якості пособника в протиправну схему отримання неправомірної вигоди задля виготовлення оновленого військово-облікового документу, з зазначенням у ньому продовженої відстрочки від мобілізації на несення військової служби ОСОБА_9 , свідчить про наявність значного суспільного інтересу у цьому кримінальному провадженні.
Виходячи із загальних засад призначення покарання, зважаючи на небезпеку вчиненого злочину, об'єктом посягання, яких є законний порядок реалізації повноважень посадовими особами, які мають діяти неупереджено та відповідно до інтересів служби, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що визначене ОСОБА_7 покарання, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, виходячи із принципу індивідуалізації покарання та дискреційних повноважень суду. Також колегія суддів переконалась, що матеріальний стан ОСОБА_7 дає йому можливість для сплати штрафу у визначеному розмірі.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону при вирішенні питання про долю речових доказів, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Частиною 1 ст.98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ст. 100 КПК України регламентовано зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію, а частиною 9 цієї норми закону встановлено порядок вирішення питання речових доказів судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, із конкретизацією дій суду щодо окремих категорій речових доказів.
Відповідно п.1 ч. 6 ст.100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
З матеріалів провадження вбачається, що 14.11.2025 року в рамках кримінального провадження №12024160000001417 під час проведення огляду транспортного засобу - автомобіля марки «Chevrolet Aveo» в кузові сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_5 , ОСОБА_7 добровільно видав працівникам поліції наступні речі: мобільний телефон марки Iphone 13 в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 з сім картою з абонентським номером НОМЕР_3 та грошові кошти в сумі 13720 грн., з яких 7 купюр номіналом 1000 грн., 13 купюр номіналом 500 грн., 2 купюри номіналом 100 грн., одна купюра номіналом 20 грн., припис на виконання завдання від 25.10.2023 на ім'я ОСОБА_7 на 1 арк., посвідчення повноважного представника ІНФОРМАЦІЯ_6 на ОСОБА_7 на 1 арк.
Постановою слідчого групи слідчих у кримінальному провадженні 15.11.2024 вилучене у ході вказаного огляду майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду Одеської області від 29.11.2024 року було накладено арешт на вищевказане майно (а.с. 76-77).
За вироком судом першої інстанції питання про долю речових доказів та скасування арешту майна судом не вирішувалось, оскільки речові докази у даному кримінальному провадженні є також доказами у кримінальному провадженні №12024160000001417, яке є незакінченим і яке судом не розглядалось.
Проте, вирішуючи долю речових доказів, судом не враховано, що постановою начальника Подільського відділу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 від 31.01.2025 року з матеріалів кримінального провадження №12024160000001417 від 12.11.2024 р. за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369-2 КК України, матеріали досудового розслідування щодо ОСОБА_7 виділено в окреме провадження, яке зареєстроване в ЄРДР за №12025160000000127 (а.с. 78-83).
Вказаною постановою речові докази, а саме мобільний телефон марки Iphone 13 в корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 з сім картою з абонентським номером НОМЕР_3 та грошові кошти в сумі 13720 грн., з яких 7 купюр номіналом 1000 грн., 13 купюр номіналом 500 грн., 2 купюри номіналом 100 грн., одна купюра номіналом 20 грн., припис на виконання завдання від 25.10.2023 на ім'я ОСОБА_7 на 1 арк., посвідчення повноважного представника ІНФОРМАЦІЯ_6 на ОСОБА_7 на 1 арк. були виділені у кримінальне провадження №12025160000000127, яке і розглядалось судом першої інстанції.
Між тим, вказані речі не містять слідів кримінального правопорушення, не є ні об'єктами злочину, ні предметами, які заборонені в обігу та належать ОСОБА_7 .
Відповідно п.1 ч. 6 ст.100 КПК України речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
За наведених обставин, суд першої інстанції при вирішенні долі речових доказів допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що є підставою для зміни вироку суду першої інстанції в цій частині та повернення зазначених предметів власнику.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до приписів п. 4 ч. 1 ст. 408 КПК суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
Таким чином, апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , підлягає частковому задоволенню, а вирок Доброславського районного суду Одеської області від 02.06.2025 року в частині вирішення долі речових доказів - зміні.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Вирок Доброславського районного суду Одеської області від 02 червня 2025 року в рамках кримінального провадження №12025160000000127, внесеного до ЄРДР від 31 січня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 369-2 КК України, - змінити в частині вирішення долі речових доказів.
Доповнити резолютивну частину вироку Доброславського районного суду Одеської області від 02 червня 2025 року абзацем із таким змістом:
Скасувати арешт - мобільного телефону марки Iphone 13, у корпусі чорного кольору, IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 , з сім картою з абонентським номером НОМЕР_3 ; грошових коштів в сумі 13720 грн., з яких 7 купюр номіналом 1000 грн., 13 купюр номіналом 500 грн., 2 купюри номіналом 100 грн., одна купюра номіналом 20 грн.; припису на виконання завдання від 25.10.2023 на ім'я ОСОБА_7 на 1 арк.; посвідчення повноважного представника ІНФОРМАЦІЯ_6 на ОСОБА_7 на 1 арк., який накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2024 року (справа № 947/36725/24, провадження №1кс/947/16178/24), та повернути - ОСОБА_7 .
В іншій частини оскаржений вирок залишити без змін.
Ухвала Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3