Номер провадження: 22-ц/813/3382/25
Справа № 946/999/23
Головуючий у першій інстанції Баннікова Н.В.
Доповідач Лозко Ю. П.
15.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про позбавлення батьківських прав,
встановив:
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітньої дитини дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовано тим, що з 27 вересня 2011 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають малолітню дитину доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30 травня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.
З січня 2015 року сторони проживають окремо.
Малолітня дитина проживає разом з позивачкою, остання на час подання цього позову перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .
Починаючи з січня 2015 року відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини, що підтверджується висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання доньки з позивачкою.
У період з січня по вересень 2015 року відповідач не відвідує дитину, не надає матеріальну допомогу на її утримання.
Після отримання висновку органу опіки та піклування про участь у вихованні доньки, відповідач декілька разів впродовж 3-4 місяців скористався таким правом та вже приблизно з весни 2016 року перестав бачитися з дитиною.
Уклавши інший шлюб, у якому у народилося двоє дітей, відповідач окрім того, що перестав бачитися з донькою ОСОБА_4 , припинив також і надання на її утримання матеріальної допомоги.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року з ОСОБА_1 на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання малолітньої дитини сторін доньки Дарії, у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача.
При цьому позивачка зазначає, що відповідач у межах вказаної вище справи намагався оспорити факт свого батьківства, однак у задоволенні таких зустрічних позовних вимог судом було відмовлено.
Малолітня донька сторін має інвалідність з дитинства з діагнозом - вроджена патологія головного мозку, епілепсія. Фактично розмір аліментів, які сплачуються відповідачем на утримання доньки становить 2151 грн, який не є недостатнім для дитини, при цьому відповідач мав заборгованість зі сплати аліментів, що стало підставою для встановлення останньому певних обмежень, зокрема, у праві виїзду за межі України, керування ТЗ, полювання та користування зброєю. Згідно розрахунку заборгованості по аліментам станом на 01 березня 2021 року заборгованість становила 30 789,50 грн.
Тільки після подання до суду цього позову, у лютому 2023 року, відповідач сплатив заборгованість, про що свідчить постанова про зняття арешту з майна від 26 червня 2023 року.
Позивачка вважає, що безперечним фактом безвідповідального ставлення відповідача по відношенню до малолітньої доньки є факт його звернення до суду із зустрічним позовом, під час розгляду справи за позовом щодо стягнення з нього аліментів, про оспорювання батьківства та виключення його із актового запису про народження дитини, що свідчить про дійсне ставлення відповідача до дитини та пояснює, серед іншого, його самоусунення від прийняття участі у вихованні та утриманні дитини, тим більше з урахуванням стану її здоров'я, що потребує від батьків ще більшої уваги та турботи.
З 07 березня 2022 року, позивачка разом з малолітньою донькою виїхала за межі України, мешкають в Австрії, дитина повністю знаходиться на її утриманні та вихованні. Т Відповідач також виїхав за межі України, з дитиною не спілкується, навіть за допомогою мобільного ауді-відео-зв'язку.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орленко М.В., просить скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
За доводами апеляційної скарги з 2015 року стосунки між сторонами погіршилися вщент, підтримувати спілкування з колишньою дружиною стало морально складно, позивачка завжди провокувала словесні сутички, розпалювала ворожнечу, через те, що донька постійно проживала з нею, спілкування з дитиною унеможливлювалося через негативний вплив матері на дитину.
Не дивлячись на намагання скаржника, позивачка знаходила купу причин, за яких відповідач не міг поспілкуватися з дитиною.
Не дивлячись на наявність заборгованості зі сплати аліментів у період з 2018 року по 2020 рік, та починаючи з 2021 року відповідач почав регулярно сплачувати аліменти, з липня 2022 року зафіксована переплата аліментів. При цьому скаржник зазначає, що не відмовляється від сплати додаткових витрат на утримання дитини у зв'язку зі станом її здоров'я, однак він має право знати потрібну суму грошових коштів та цілі на які вони будуть витрачатися, що має підтверджуватися висновками лікарів та відповідними рецептами.
Ухвалюючи рішення у справі, суд безпідставно надав перевагу лише поясненням свідків сторони позивача, та безпідставно не прийняв до уваги свідчення, надані свідками з його сторони. Також скаржник зазначає, що не є правопорушником, не притягався до кримінальної відповідальності, не має залежностей, присутність у житті доньки та спілкування з нею не можуть причинити жодного негативного впливу на дитину. При цьому стверджує, що має бажання спілкуватися з донькою, брати участь у її вихованні та утриманні.
21 січня 2025 року представник ОСОБА_2 , адвокат Волкогонов О.К., надіслав на електронну адресу Одеського апеляційного суду скріплений електронним цифровим підписом відзив на апеляційну скаргу.
Поданий відзив на апеляційну скаргу підлягає поверненню без розгляду, з огляду на таке.
18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29 червня 2023 року N 3200-IX.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно- телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно- телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат (абзаци перший і другий частини шостої статті 14 ЦПК України).
Адвокат зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його (абзац другий частини четвертої статті 183 ЦПК України).
Якщо реєстрація електронного кабінету у ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви (абзац третій частини шостої статті 14 ЦПК України).
За змістом цього припису про неможливість зареєструвати електронний кабінет через релігійні переконання адвокат має повідомити одночасно з поданням апеляційної скарги з наведенням мотивів такої неможливості в окремій письмовій заяві.
У судах функціонує ЄСІТС, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Реєстрація в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини перша, четверта та восьма статі 14 ЦПК України).
Процесуальні документи та докази можуть подаватися до суду в електронній формі, а процесуальні дії - вчинятися в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС, за винятком випадків, передбачених процесуальним законом, цим положенням, а також випадків, коли суд до якого подаються документи та докази не інтегровано до ЄСІТС (пункт 16 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21).
Апеляційний суд звертає увагу адвоката Волкогонов О.К. на те, що надсилання процесуальних документів до Одеського апеляційного суду в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд" (https://cabinet.court.gov.ua/login) з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (електронного кабінету) та з обов'язковим використанням власного електронного цифрового підпису.
Згідно з висновком, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі N 204/2321/22, лише для фізичної особи, яка не має обов'язку зареєструвати електронний кабінет, належним і правомірним способом безпосереднього звернення до суду є подання процесуальних електронних документів через офіційну електронну адресу суду (див. пункти 8.7, 8.8, 8.9, 12.1-12.3 постанови).
Наведене вище не стосується адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
Відзив на апеляційну скаргу поданий адвокатом Волкогоновим О.К., як представником ОСОБА_2 надісланий на електронну адресу суду апеляційної інстанції, хоча і скріплений електронним цифровим підписом, проте такий підпис вчинено без використання підсистем "Електронний суд" та "Електронний кабінет".
Ураховуючи наведене вище, вказаний відзив на апеляційну скаргу підлягає поверненню без розгляду, оскільки він надісланий не за допомогою підсистеми "Електронний суд", а електронною поштою з використанням електронного цифрового підпису адвоката Волкогонова О.К., що дає підстави стверджувати, що представник позивача використав спосіб звернення до суду, не передбачений чинним процесуальним законодавством.
15 травня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кофман А.І., подав на адресу апеляційного суду додаткові пояснення.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. 1, 2, ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно в заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є:позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На стадії перегляду судових рішень в апеляційній інстанції відповідно до змісту Глави 1 Розділу п'ятого "Перегляд судових рішень" учасники справи мають право подавати наступні заяви по суті справи: апеляційні скарги, відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заперечення.
Отже, законодавцем передбачено викладення письмово своїх вимог, заперечень, тощо виключно у заявах по суті справи, якими додаткові пояснення не є.
Вказане є підставою для повернення ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кофман А.І., поданих до суду додаткових пояснень.
Учасники справи будучи належним чином повідомленим чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 27 вересня 2011 року по 30 травня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, є батьками малолітньої дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має інвалідність з дитинства, проживає разом з позивачкою. Відповідачу визначено графік спілкування з дитиною, відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 12 листопада 2015 року №08/21-1944 (а.с.10, 20, 14,15).
На підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 жовтня 2016 року у справі №500/7056/15-ц з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь позивачки на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 ( а.с.16).
На час вирішення судом цієї справи відповідач не має заборгованості зі сплати аліментів.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області дійшов висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських права ОСОБА_1 . Рішення мотивоване тим, що відповідач має бажання бачити доньку та брати участь у її житті. Зі слів ОСОБА_1 , колишня дружина забороняє дружині телефонувати батькові, приховує адресу, за якою проживає дитина. Згідно із заявою від 14 березня 2023 року, ОСОБА_1 заперечує проти позбавлення його батьківських прав, вважає себе гарним батьком, заборгованості з виплати аліментів не має, бажає продовжувати допомагати доньці надалі (а.с. 37-39).
Згідно з довідкою Ізмаїльського відділу державної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області станом на 31 липня 2024 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість по аліментам, переплата по аліментам складає 21191,13 грн (а.с. 170-171).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, з часу припинення шлюбних відносин між сторонами, відповідач не проживав із малолітньою донькою однією сім'єю, з 2022 року проживає за межами України та з вказаного часу не брав та не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, її фізичний, духовний та моральний розвиток, протягом не забезпечував матеріально, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду і лікування, як складову частину виховання. Відповідач був обізнаний про встановлений дитині діагноз, однак не вживав заходів на забезпечення догляду за нею. Висновок органу опіки та піклування від 22 травня 2023 року про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд визнав недостатньо повним та обґрунтованим. Суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача в судовому порядку, скасує лише правовий зв'язок між ним та донькою, оскільки фактичний духовний зв'язок між батьком та дитиною відсутній. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Щодо таких висновків суду першої інстанції, колегія суддів зауважує про таке.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі N 711/679/21 (провадження N 61-18434св21)).
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див. постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц (провадження N 61-12305св18)).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі N 185/9339/21 (провадження N 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі N 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі N 953/17837/19».
Схожі висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі N 311/563/20, від 04 квітня 2024 року у справі N 553/449/20, від 11 грудня 2024 року у справі N 344/17548/21 та інших.
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі N 631/2406/15-ц зазначено, що: «зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі N 553/449/20 (провадження N 61-2701св24) вказано, що: «простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. За вісім років відсутності спілкування з батьком дитина дійсно встановила міцні родинні зв'язки зі своєю матір'ю, вітчимом. Для дитини це є її сім'я, і вона не пам'ятає батька. Однак у цих відносинах не було нічого, що могло б виправдати позбавлення її можливості відновити зв'язок зі своїм біологічним батьком. З метою захисту найкращих інтересів дитини очевидно, що дитині краще залишатися в сім'ї, з якою у неї вже склався відповідний зв'язок. Втім цього недостатньо, щоб виправдати позбавлення батька будь-якого спілкування з дитиною і можливості такого спілкування в майбутньому».
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).
Колегія суддів зауважує, що позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
Навпаки, з матеріалів справи убачається, що відповідач заперечував проти вимог позивачки, у 2015 році ініціював перед органом опіки та піклування про його участь у вихованні дитини та усунення йому перешкод у спілкування з донькою у зв'язку з чим органом опіки та піклування виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради прийнято висновок №12 листопада 2015 року №08/21-1944.
Маючи заборгованість зі сплати аліментів, у липні 2022 року, тобто до звернення ОСОБА_2 з цим позовом до суду (лютий 2023 року), відповідач сплатив грошові кошти у рахунок її погашення, станом на липень 2024 року мав переплату зі сплати аліментів у розмірі 21191,13 грн (а.с. 170-171).
У березні 2023 року відповідач звертався до органу опіки та піклування із заявою у якій заперечував проти позбавлення його батьківських прав, посилаючись на відсутність заборгованості зі сплати аліментів та його бажання продовжувати допомагати доньці.
Під час розгляду судом цієї справи, відповідач звернувся до суду з відзивом на позов у якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його у апеляційному порядку.
Колегія суддів вважає, що така процесуальна поведінка скаржника свідчить про його інтерес до дитини і бажання брати участь у її вихованні.
Також з матеріалів справи убачається, що з березня 2022 року дитина разом з позивачкою виїхали за межі України, мешкають в Австрії, що позбавляє відповідача, який проживає в Ірландії, можливості в повній мірі виконувати свої батьківські обов'язки.
Установивши, що ОСОБА_1 не втратив інтересу до участі у вихованні доньки, який з його слів не міг бути повною мірою реалізований внаслідок відносин, що склалися між ним і колишньою дружиною ОСОБА_2 , має намір на відновлення відносин з дитиною, врахувавши бажання батька спілкуватись із донькою, а також те, що батько проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у їх вихованні, колегія суддів доходить висновку про недоведеність позивачкою необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого вона належно не аргументувала.
Отже, позивачкою не доведено суду підстав позову.
При цьому, колегія суддів зауважує, що особисті непорозуміння між батьками дітей не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у цій справі колегією суддів не встановлено.
Отже задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , який бажає брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою, не відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі N 443/643/21, від 13 вересня 2023 року у справі N 202/3248/22.
Колегія суддів ураховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на доньку, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Сплата відповідачем аліментів на утримання доньки, свідчить про те, що він намагається зберегти родинні зв'язки з нею, налагодити спілкування та мінімізувати конфліктні ситуації у родині (див. постанову Верховного Суду від 12 серпня 2025 року у справі №553/3767/22).
Наведеного вище суд першої інстанції належним чином не урахував та дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду потрібно скасувати, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - служба у справах дітей Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про позбавлення батьківських прав.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький