10 листопада 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1598/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши в електронній формі матеріали позовної заяви (вх. № 15461/25 від 04.11.2025 р.) Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (Миколаївська область, м. Миколаїв, Каботажний узвіз, 18; код ЄДРПОУ 30083966) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛТС» (01135, м. Київ, вул. Скомороська, 11; код ЄДРПОУ 40481978) про стягнення коштів в розмірі 700000,00 грн., -
Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛТС» про стягнення грошових коштів у розмірі 700000,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 311 від 09.05.2024 щодо зобов'язання відповідача поставити товар належної якості. Як стверджує позивач, 27.11.2024 вих. № 01-09/3316 він направив на адресу продавця лист-вимогу про вчинення дій щодо заміни дробарки зубчато-роторної ДЗР -2-850 з виявленими недоліками на нову, належної якості, відповідно до п. 2.8. та п. 8.3.4. договору. Однак, як зазначає позивач, в подальшому відповідач відмовився замінити цей товар на такий, який повинен відповідати технічній специфікації договору. У зв'язку з чим, позивачем було направлено 29.09.2025 на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору № 311 від 09.05.2024, відповідно до якого вказаний договір вважається розірваним з 29.09.2025. Враховуючи викладене, позивач вважає, що після розірвання (відмови) від договору у позивача виникає право вимагати повернення сплаченої ним суми за договором у розмірі 700000,00 грн.
Як вбачається з позовної заяви, позивачем в якості відповідача вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛТС» (код ЄДРПОУ 40481978) за адресою: 01135, м. Київ, вул. Скоморська, 11.
При цьому позивач в позовній заяві не надав обґрунтування підсудності спору саме Господарському суду Миколаївської області. Натомість позивачем вказано, що при укладенні договору з відповідачем адреса останнього як юридичної особи була: 54028, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. В'ячеслава Чорновола, 1А, що підтверджується відомостями про ТОВ «Компанію ЛТС» з інтернет ресурсу з архівними відомостями, дата оновлення яких 23.02.2022.
Між тим за загальними правилами, визначеними в ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Поряд з цим відповідно до ч. 1, 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу. Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Наразі суд зазначає, що правила ч. 5 ст. 29 ГПК України застосовуються до зобов'язань, виконання яких, з урахуванням їх особливостей, можливе лише у певному місці.
Аналіз зазначених положень процесуального закону свідчить про те, що останнім передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці. Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
Разом з тим, у даному випадку предметом спору є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача коштів за договором №311 від 09.05.2024. Як вбачається зі змісту п. 6.1. вказаного договору місце поставки товару: доставка товару (партії товару) здійснюється продавцем на фактичну адресу покупця вказану у договору: 054020, Миколаївська область, м. Миколаїв, Каботажний спуск 18.
Водночас суд зазначає, що спір у даній справі безпосередньо не стосується постачання товару за договором. Тобто спір про стягнення грошових коштів. що сплачені позивачем за вказаним договором у зв'язку з його розірванням безпосередньо не пов'язаний з місцем виконання договору, оскільки предметом спору є вимога про стягнення коштів, а не спір про здійснення постачання товару. Зобов'язання зі стягнення коштів у зв'язку з розірванням договору не є такими, які належить виконувати тільки в певному місці через їх особливість.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.06.2019 р. у справі № 903/432/18.
При цьому, судом встановлено, що відповідно до п. 11.2. договору у разі недосягнення сторонами згоди з результатами переговорів, суперечки і розбіжності розглядаються в судовому порядку, за місцем знаходження ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» (Господарський суд Миколаївської області).
Суд зазначає, що фактично вказаною умовою договору сторони всупереч положенням ГПК України штучно змінили правила підсудності господарського спору. Проте, приписами ГПК України можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі (договірної підсудності) не передбачено.
До того ж, як випливає зі змісту позову, договір є розірваним, а заявлені позивачем вимоги стосуються повернення коштів у зв'язку із розірванням договору.
Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачено ст. 532 Цивільного кодексу України, відповідно до якої місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Зокрема, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов'язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Правила ст. 532 Цивільного кодексу України застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 532), і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.
Отже, стягнення грошових коштів у зв'язку з розірванням договору поставки не містить прив'язки до певного конкретного місця, в тому числі і до місця виконання договору.
При цьому суд зауважує, що для визначення юрисдикції спору про стягнення грошових коштів не застосовується пункт 3 частини першої статті 532 ЦК України. Адже сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує. У зв'язку з цим не підлягає застосуванню і частина п'ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність визначення підсудності даного спору за загальними правилами, а підстав, визначених приписами ст. 29, 30 ГПК України, судом не встановлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно ч. 4 ст. 10 вищезазначеного Закону відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Наразі згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за вказаним у позовній заяві кодом ЄДРПОУ відповідача встановлено, що місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛТС» значиться за адресою: Україна, 01135, місто Київ, вул. Скомороська, будинок 11.
За таких обставин, суд вважає, що даний спір підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛТС», що за територіальною юрисдикцією (підсудністю) віднесено до компетенції Господарського суду міста Києва.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
При цьому суд зауважує, що передача справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом.
В силу вимог ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом, при цьому обов'язковим є дотримання правил юрисдикції (підсудності), визначених в параграфі 3 глави 2 ГПК України.
Європейський суд з прав людини у справі “Устименко проти України» (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Також Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви N 29458/04, N 29465/04) зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Така ж позиція наведена Європейським судом з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria", де крім цього вказано, що поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.
Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає, що матеріали позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛТС» про стягнення коштів в розмірі 700000,00 грн. підлягають направленню для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 31, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛТС» про стягнення коштів в розмірі 700000,00 грн. (вх. № 15461/25 від 04.11.2025 р.) з додатками в електронній формі направити для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Ухвалу підписано 10.11.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва