вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" листопада 2025 р. Справа№ 925/149/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання Лукінчук І.А.,
представників сторін:
від Управління: не з'явилися,
від Товариства: Кузнецов І.С. (поза межами приміщення суду),
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа»
на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2025 (повний текст складено 29.05.2025)
у справі № 925/149/25 (суддя Костянтин Довгань)
за позовом Управління забезпечення оперативно рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа»
про стягнення 1 249 043,95 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У лютому 2025 року Управління забезпечення оперативно рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Управління) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа» (далі - Товариство) 1 249 043,95 грн неустойки (штрафу) за прострочення поставки товару.
На обґрунтування заявлених вимог Управління посилається на неналежне виконання Товариством зобов'язань за договором №272 від 05.09.2024 в частині поставки товару.
Позиції учасників справи.
Товариство у відзиві на позовну заяву зазначило, що між сторонами спору було укладено договір №272 від 05.09.2024 про поставку «Рюкзак індивідуальний згідно коду ДК 021:2015-18930000-7 Мішки та пакети» на загальну суму 13 878 266,10 грн з кінцевим строком поставки до 30.11.2024 включно. Через прострочення поставки партій товару у визначені договором строки на 20 днів замовник здійснив розрахунок штрафних санкцій і подав до суду цей позов про стягнення неустойки - пені відповідно до п. 8.3 договору у розмірі 277 565, 32 грн, штрафу за порушення строку поставки понад 15 календарних днів в розмірі 971 478,63 грн. Наданий Управлінням розрахунок пені Товариство вважає завищеним, оскільки визначений позивачем період нарахування пені є неправильним. Так, за доводами відповідача, позивач здійснив нарахування пені з урахуванням днів, в які відбулася поставка товару. Неможливість вчасного виконання ним умов договору Товариство пояснює тим, що існували форс-мажорні обставини, на підтвердження яких надало відповідний сертифікат ТПП.
Управління у відповіді на відзив не погоджується з доводами Товариства, викладеними у відзиві на позов, та просить заявлені ним позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач подав до суду письмове заперечення на відповідь на відзив, в якому просить суд зменшити заявлену Управлінням до стягнення суму неустойки на 90%.
Товариство зазначає, що дійсно допустило незначне прострочення поставки товару, що є винятковим випадком у його діяльності. Відповідач зазначає, що виконання цього зобов'язання у встановлений договором термін стало неможливим через незалежні від нього обставини, через військову агресію Російської Федерації проти України і зумовлені цим негативними наслідками. Товариство повідомляє, що направляло Управлінню лист №420 від 18.11.2024 з повідомленням про неможливість виконання своїх зобов'язань щодо поставки товару у зв'язку з настанням негативних наслідків збройної агресії Російської Федерації, потрапляння виробничих потужностей підприємства під окупацію, інша їх частина піддавалась постійним обстрілам та знаходиться у зоні бойових дій або на її межі. Відповідач зазначає, що Київська обласна ТПП видала Товариству сертифікат №3200-24-2317 від 17.12.2024 про форс-мажорнi обставини (обставини непереборної сили), якими засвідчена вiйськова агресiя Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, продовження дії правового режиму воєнного стану, як наслідок: загальна військова мобілізація, військові дії, введення комендантської години, постійні масовані ракетні та артилерійські обстріли, пошкодження об'єктів енергетичної інфраструктури, що спровокувало дефіцит енергопотужностей та вимушене обмеження споживання електроенергії, збільшення кількості та тривалості повітряних тривог, у зв'язку з цим - унеможливлення виконання роботи тривалий час, що стало перешкодою для здійснення виробничих процесів, сповільнення (призупинення) здійснення господарської діяльності та унеможливлення виконання зобов'язань за укладеними договорами. Ці форс-мажорнi обставини тривали з 13.11.2024 по 13.12.2024, тобто в період прострочення, про який заявляє позивач.
Товариство зазначає, що при укладенні договору у вересні 2024 року гарантування постачальником здійснення поставки товару своєчасно попри наявність воєнного стану було виправданим, адже відповідач не міг передбачити, що після участі ним у цій закупівлі та підписання договору, зокрема, Черкаська область зазнає значних ракетних обстрілів, відбуватимуться постійні відключення світла, що само по собі негативно вплине на його підприємницьку діяльність та виконання зобов'язань за договором. Ці обставини Товариство вважає загально відомими, задокументованими урядовими органами на місцях та опублікованими ЗМІ після кожного з таких випадків у багатьох джерелах масової інформації як місцевих, так і державних.
Відповідач вважає недоречними зауваження позивача про те, що відповідач не має права посилатися на обставини військового стану та негативний вплив наслідків масованих ракетних обстрілів країни на господарську діяльність через ненадання доказів настання форс-мажорних обставин, адже мова йде не про повне звільнення відповідача від відповідальності за договором, а про сукупність обставин для зменшення неустойки до адекватного розміру згідно зі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Тож, дотримання/не дотримання постачальником відповідної процедури щодо форс-мажору не впливає на вирішення судом питання наявності існування загальновідомих обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки.
На переконання Товариства, здійснення підприємницької (господарської) діяльності у період дії воєнного стану слід розцінювати більше не як здійснення діяльності на власний ризик, а більше як забезпечення громадян робочими місцями, сплату податків, а отже і як складову забезпечення життєдіяльності країни. Тому, за доводами Товариства, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності в даному випадку слід застосувати закріплений законодавцем в ст. 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору як норму прямої дії шляхом реалізації судом його дискреційних повноважень, визначених ст. 231 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Товариство також відзначає, що у цьому спорі відсутні факти заподіяння позивачу збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі через незначне прострочення поставки товару за договором. Незначні порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси. Негативні наслідки для позивача не є підтвердженими і не виражені у майновому вимірі для можливості оцінки збитків, адже позивач не дає жодних належних і допустимих доказів таких обставин. Крім того, без зменшення судом неустойки у цій справі виникне ризик звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.05.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства на користь Управління 1 249 043,95 грн неустойки (штрафу) та 18 735,66 грн витрат по сплаті судового збору.
Суд, дослідивши здійснений позивачем розрахунок щодо стягнення з відповідача неустойки та штрафу за неналежне виконання останнім договірних зобов'язань по вищевказаному договору визнав його обґрунтованим, арифметично і методологічно правильним. Прострочення виконання відповідачем договірного зобов'язання в спірний період за висновком суду підтверджується матеріалами справи.
Клопотання відповідача про зменшення заявленої позивачем до стягнення суми до 90% суд визнав безпідставним, оскільки п. 3.2 договору сторони визначили термін поставки, а пунктом 8.3 договору сторони чітко визначили відповідальність за порушення строків виконання зобов'язань, зазначених у п. 3.2. Аналізуючи викладене, суд визнав посилання відповідача щодо нарахованих розміру неустойки та штрафу такими, що не відповідають ні основній сумі договору, ні розміру збитків, які і складають заявлену невиконану суму зобов'язання, не є винятковими обставинами для зменшення розміру неустойки. Надавши таку оцінку, суд дійшов висновку, що підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відсутні, оскільки відповідач не довів поважність причин несвоєчасного виконання ним договірних зобов'язань.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.05.2025, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення частково та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні пені в розмірі 41 634,80 грн через необґрунтованість нарахування, а решту із заявленої суми стягнути з урахуванням клопотання про зменшення неустойки на 90 відсотків.
Скаржник вважає, що, розглядаючи позов, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого прийняв незаконне і необґрунтоване рішення, яке слід частково скасувати.
Апелянт зазначає, що позивач здійснив розрахунок пені за 20 днів порушення строку поставки товару, тому вірним є розрахунок пені за період з 03.12.2024 по 19.12.2024 - 17 днів (оскільки дата припинення зобов'язання не рахується та день виконання зобов'язання припадає на вихідний день).
Також, на думку скаржника, позивач неправильно визначив початок періоду нарахування пені, оскільки не врахував норми ст. 254 ЦК України (перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок). Тому правильним розрахунком пені є: за порушення на 17 днів строку поставки партії продукції: 13 878 266,10 грн * 0,1 відсотка * 17 днів = 235 930,52 грн. Отже, розмір пені за порушення строку виконання постачальником зобов'язання з поставки продукції відповідно до п. 8.3 договору має складати 235 930,52 грн, а не 277 565, 32 грн, тому розрахунок пені є завищеним на 41 634,80 грн, чого не врахував суд першої інстанції.
Товариство вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав твердження відповідача про наявність підстав для зменшення розміру неустойки безпідставними та відхилив клопотання про зменшення неустойки.
На думку апелянта, суд не об'єктивно розглянув клопотання Товариства про зменшення неустойки. Скаржник вважає, що в будь-якому разі норма ч. 1 ст.233 ГК України, якою обґрунтоване клопотання, є нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню судом у будь-якому разі. У вище викладеному також полягає неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (ч. 1 ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Товариство зазначає, що суд першої інстанції не враховував такі доведені ним (відповідачем) обставини: відповідач не міг передбачити, що після участі у цій закупівлі та підписання договору, зокрема, Черкаська область зазнає значних ракетних обстрілів, відбуватимуться постійні відключення світла, що само по собі негативно вплине на його підприємницьку діяльність та виконання зобов'язань за договором; наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, невідповідності розміру пені наслідкам порушення: позивач не зазнав жодних збитків або шкоди у зв'язку із порушенням договору, стягнення неустойки у заявленому розмірі є невідповідними наслідкам порушення, наявність і негативний характер яких позивачем навіть не доведена; даний випадок є винятковим - порушення договору має винятковий характер, прострочення є наслідком доведених саме для цього договору форс-мажорних обставин; Товариство позиціонується як добросовісний постачальник; зобов'язання є виконаним у повному обсязі; прострочення було незначним в 17 днів в період дії форс-мажорних обставин, що у сукупності свідчить про добросовісне відношення Товариства до спірної ситуації; попри повне виконання договору позивач утримує у себе суму забезпечення виконання договору 416 347,98 грн, а цим позовом прагне стягнути ще суму неустойки 138 710,55 грн, тому її стягнення у заявленому розмірі матиме ще більш негативні наслідки для господарської діяльності відповідача.
Крім того, за доводами Товариства, відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції не врахував економічну ситуацію в країні, специфіку покладених завдань на відповідача, обставини виконання відповідачем зобов'язань за договором з незначним простроченням поставки товару, а також те, що стягнення максимально можливих розмірів штрафних санкцій підірве фінансовий стан Товариства та зумовить збитковість його діяльності. У цьому спорі відсутні факти заподіяння позивачу збитків у заявленій до стягнення чи іншій сумі через незначне прострочення поставки. Доводи позивача, наведені в запереченнях до клопотання, не є підтвердженими і не виражені у майновому вимірі для можливості оцінки збитків, адже позивач не дає жодних належних і допустимих доказів таких обставин.
Апелянт акцентує увагу на тому, що у постанові від 23.01.2024 у справі №910/7984/22 Верховний Суд відзначив, що для зменшення неустойки може бути достатнім наявність лише однієї з істотних обставин, з якими суд пов'язує можливість такого зменшення.
Скаржник вважає, що порушення договірних зобов'язань не мали ніяких негативних наслідків для позивача та не порушили його майнові інтереси. Товариство зазначає, що покладення на нього неустойки в заявленому позивачем розмірі набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для відповідача, який здійснює свою діяльність під час дії воєнного стану в т.ч. задля виконання завдань забезпечення обороноздатності держави.
Позиції учасників справи.
Управління подало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, наводить власні доводи на їх спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Товариство також подало додаткові пояснення щодо інших укладених між сторонами спору договорів, фінансового стану підприємства, кількості працівників тощо. Скаржник надав для долучення до матеріалів справи звіт із праці та баланс Товариства, а також грамоти і платіжну інструкцію про сплату благодійної допомоги.
Щодо наданих Товариством доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1, 2, 3, 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову; до відзиву додаються в тому числі докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Частиною 3 ст. 80 ГПК України врегульовано, що відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву.
Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до сталого висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 80, 269 ГПК України єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у цьому випадку - відповідача).
Однак Товариство, надаючи апеляційному суду докази, які не подавалися до суду першої інстанції, не обґрунтувало, у чому полягає винятковість випадку неподання ним цих доказів до суду першої інстанції у встановлений строк із зазначенням також доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від Товариства.
За наведених підстав апеляційний суд не приймає подані Товариством з додатковим поясненням докази, які не подавалися до суду першої інстанції.
Товариство також надало додаткові пояснення, у яких навело додаткові аргументи для підтримки обґрунтованості заявленого ним клопотання про зменшення заявленої до стягнення неустойки.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2025 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/149/25 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2025 до надходження матеріалів справи №925/149/25.
03.07.2025 матеріали справи №925/149/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2025 у справі №925/149/25. Розгляд справи призначено на 10.09.2025.
У судовому засіданні 10.09.2025 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 13.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 задоволено заяву представника Товариства Кузнецова І.С. про участь у судовому засіданні, призначеному на 13.10.2025, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні 13.10.2025 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 29.10.2025, про що повідомив Управління відповідною ухвалою, а також доручив представнику Товариства Кузнецову І.С. забезпечити проведення судового засідання у справі №925/149/25 в режимі відеоконференції 29.10.2025.
У судовому засіданні 29.10.2025 суд повідомив, що проголошення вступної та резолютивної частин постанови відбудеться в режимі відеоконференції за участю представника Товариства Кузнецова І.С. 03.11.2025.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
05.09.2024 Товариство (постачальник) та Управління (замовник) уклали договір №272 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2024 році поставити у власність замовника Рюкзак індивідуальний (згідно коду з ДК 021.2015-18930000-7 Мішки та пакети) (далі - продукція) в кількості, комплектації та якості згідно із Специфікацією (Додаток №1) на продукцію, що є невід'ємною частиною договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору.
Закупівля продукції здійснюється відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 "Про затвердження особливостей публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» зі змінами (п. 1.2 договору).
Згідно з п. 2.1 ціна договору становить 13 878 266,10 грн, в т.ч. ПДВ 2 313 011,35 грн відповідно до тендерної пропозиції ідентифікатора закупівлі UA 2024-08-01-009536-а та Специфікації.
Відповідно до п. 3.2 договору продукція мала бути поставлена замовнику у повному обсязі до 30.11.2024 включно.
За умовами підп. а) п. 7.2 договору постачальник зобов'язаний передати продукцію у власність замовнику разом з усіма необхідними документами, у порядку та строки, визначені в договорі.
За порушення строків виконання зобов'язань, зазначених у п. 3.2 цього договору, з постачальника стягується неустойка у розмірі 0,1% вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. У випадку порушення строку поставки продукції нарахування неустойки починається з наступного дня після визначеної цим договором дати поставки продукції за весь період прострочення зобов'язання (п. 8.3 договору).
Водночас згідно з п. 8.10 договору за прострочення виконання постачальником зобов'язань за договором нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, неня) припиняється в день, наступний за днем фактичного виконання постачальником зобов'язань за цим договором.
20.12.2024 за видатковою накладною № 291 Товариство здійснило поставку замовнику обумовленої договором продукції.
У зв'язку з простроченням Товариством виконання зобов'язання за договором Управління здійснило нарахування неустойки за період з 30.11.2024 по 20.12.2024 (20 днів) на загальну суму 1 249 043,95 грн, з яких 277 565,32 грн (13 878 266,10 грн. х 0,1 % х 20 днів) неустойки згідно з п. 8.3 договору та 971 478,63 грн (13 878 266,10 х 7%) штрафу за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
За змістом частин 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Статте 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд встановив, що Товариство та Управління уклали договір поставки, за умовами якого Товариство як постачальник мало поставити Управлінню як замовнику продукцію на загальну суму 13 878 266,10 грн у строк до 30.11.2024 включно.
Товариство здійснило поставку продукції позивачу 20.12.2024, тобто з порушенням визначеного у договорі строку.
За порушення строків поставки позивач нарахував відповідачу 1 249 043,95 грн неустойки на підставі п. 8.3 договору за період з 30.11.2024 по 20.12.2024 (20 днів), з яких 277 565,32 грн неустойки (13 878 266,10 грн. х 0,1 % х 20 днів) та 971 478,63 грн (13 878 266,10 х 7%) штрафу за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України. При цьому суд зазначає, що з огляду на дату виникнення спірних правовідносин і дату прийняття оскаржуваних судових рішень у цій справі норми ГК України підлягають застосуванню, оскільки ГК України діяв на час виникнення спірних правовідносин і на момент розгляду справи у суді першої інстанції.
У главі 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) за ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Суд зауважує, що у вирішенні спорів про стягнення неустойки належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (ч. 2 ст. 231 ГК України).
Отже, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково) суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду під час прийняття відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Саме такий висновок викладений у п. 7.32 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Колегія суддів зазначає, що від відмежовування вирішення питання про зменшення розміру неустойки та від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону залежить і розподіл судового збору, про що Верховний Суд зазначав у постановах від 19.12.2024 у справі №922/1248/24, від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 10.03.2021 у справі №904/5702/19, від 14.06.2022 у справі №905/2135/19, від 29.04.2025 у справі №911/3065/23.
Сторони у п. 8.3 договору узгодили, що за порушення строків виконання зобов'язань зазначених у п. 3.2 цього договору з постачальника стягується неустойка у розмірі 0,1%, вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний календарний день прострочення, а за прострочення понад п'ятнадцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. У випадку порушення строку поставки продукції нарахування неустойки починається з наступного дня після визначеної цим договором дати поставки продукції за весь період прострочення зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі 0,1% вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення (п. 8.3 договору), колегія суддів частково погоджується з доводами скаржника про те, що такий розрахунок здійснено не вірно.
Зокрема, Управління здійснило таке нарахування за період з 30.11.2024 по 20.12.2024, в той час як прострочення виконання зобов'язання почалося з 01.12.2024 та закінчилося 19.12.2024 (продукція була поставлена 20.12.2024). Нарахування неустойки з цієї дати (01.12.2024) також узгоджується з умовами п. 8.3 договору, згідно з яким у випадку порушення строку поставки продукції нарахування неустойки починається з наступного дня після визначеної цим договором дати поставки продукції за весь період прострочення зобов'язання.
Колегія суддів відзначає, що текстуальне тлумачення положень ст. 549 ЦК України свідчить, що законодавець у цій нормі пов'язує визначення пені (чим, по суті, і є зазначений вище вид неустойки, узгоджений сторонами у п. 8.3 договору) як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками як її обчислення: 1) за кожен день прострочення виконання; 2) у відсотках від суми (вартості) несвоєчасно виконаного зобов'язання.
Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожен" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів саме прострочення виконання.
Окремо колегія суддів відзначає, що і пеня як вид штрафних санкцій, і порядок її розрахунку встановлені законом (ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 2 ст. 231 ГК України). За таких обставин п. 8.10 договору, згідно з яким за прострочення виконання постачальником зобов'язань за договором нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, неня) припиняється в день, наступний за днем фактичного виконання постачальником зобов'язань за цим договором, не підлягає застосуванню як такий, що не відповідає ані закону, ані договору (пункту 8.3).
Згідно з розрахунком апеляційного суду обґрунтованим є нарахування Управлінням Товариству 263 687,06 грн неустойки (пені).
Водночас в апеляційній скарзі Товариство стверджувало, що обґрунтованим є нарахування 235 930,52 грн пені.
Апеляційний суд відзначає помилковість доводів скаржника в частині початку прострочення виконання зобов'язання (за доводами скаржника - з 03.12.2024) з посиланням на те, що 30.11.2024 є суботою, вихідним днем, оскільки сторони у п. 3.2 договору визначили саме цей день (цю дату, 30.11.2024) останнім днем поставки продукції і це не суперечить принципу свободи договору, визначеному ЦК України.
Скаржник в апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції не врахував приписи ст. 254 ЦК України. Відхиляючи такі доводи скаржника, апеляційний суд зазначає таке.
У ст. 530 ЦК України охарактеризовані поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» і згідно з приписами її першої частини, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Це узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Разом з тим строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1, 2 ст. 251 ЦК України).
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).
Отже, «строк» та «термін» - це різні поняття, які не є тотожними.
За змістом ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як унормовано у ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша). До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року (частина друга). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя). Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (частина четверта). Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята цієї статті).
З аналізу змісту цієї статті вбачається, що її ч. 1-4 регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено ч. 1-4 цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п'ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.
Скаржник у наведених ним доводах не врахував, що поняття «термін виконання зобов'язання» і «строк виконання зобов'язання», які охарактеризовані у ст. 530 ЦК України як і поняття «строк» і «термін» не є тотожними, а тому не звернув увагу на те, що правило, передбачене ч. 5 ст. 254 ЦК України, стосується строку, тоді як умовами укладеного сторонами договору був визначений саме термін виконання відповідачем зобов'язання з поставки продукції.
Отже, правила ст. 254 ЦК України не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли вони з урахуванням принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України) досягнули домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої ст. 530 ЦК України, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); ст. 629 ЦК України, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 11.03.2024 у справі №922/1813/23, від 16.05.2024 у справі №910/7012/23, від 26.03.2025 у cправі №905/821/24, від 30.09.2025 у cправі №927/1431/23).
Наданий Управлінням розрахунок штрафу на підставі п. 8.3 договору (971 748,63 грн), який суд першої інстанції визнав арифметично вірним, Товариство у апеляційній скарзі не оскаржує.
В апеляційній скарзі Товариство просить зменшити розмір неустойки на 90% та не погоджується з відмовою суду першої інстанції у задоволенні відповідного клопотання під час ухвалення оскаржуваного рішення.
Підстави для такого зменшення Товариство наводило у заявах, поданих до місцевого та до апеляційного судів (зміст зазначених заяв, в т.ч. апеляційної скарги, наведено вище за текстом цієї постанови).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в т.ч. вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).
Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. 549-552 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 також наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України та з дотриманням правил ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Так, положеннями ст. 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з п. 3, 6 ч. 1 цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
Суд відзначає, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
У постанові від 04.07.2024 у справі №910/4629/21 Верховний Суд також зазначив, що довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання. Такий же висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.08.2025 у справі №910/4629/21.
Верховний Суд відзначає, що у вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
Водночас суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. 86, 236-238 ГПК України).
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20.
Також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Отже, суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України і ч. 2 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому ст. 86, 210, 237 ГПК України.
У правовому висновку, який викладено у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
У цій справі апеляційний суд встановив, що відповідач, в порушення умов договору не виконав взяті на себе зобов'язання в частині поставки товару в обумовлений договором термін, що стало причиною для стягнення штрафних санкцій.
Колегія суддів враховує, що: Товариство виконало зобов'язання за договором повністю та поставило Управлінню обумовлену договором продукцію у повному обсязі і Управління прийняло цю продукцію; Управління не зазначило у позовній заяві про понесення ним збитків у зв'язку з допущеним Товариством простроченням поставки продукції; строк прострочення виконання зобов'язання (19 днів) та його причини - ракетні обстріли, відключення світла, тощо.
Місцевий суд визнав необґрунтованим посилання відповідача на Сертифікат від 17.12.2024 № 3200-24-2317, виданий Київською обласною (регіональною) Торгово-промисловою палатою (далі - Сертифікат) та про неможливість своєчасного виконання договірних зобов'язань у зв'язку з існуванням обставин непереборної сили, зокрема, введенням воєнного стану в Україні, оскільки зазначений Сертифікат носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Тобто, неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Проте місцевий суд не врахував, що під час видачі Сертифікату і висновку про наявність форс-мажорних обставин ТПП проаналізувала не лише Укази Президента України про введення і продовження строку дії воєнного стану в Україні, а і додатково надані відповідачем договір, наказ № 239 від 14.03.2022 ТОВ «АнВа» «Про заборону праці та порядок дій під час повітряної тривоги», довідку про втрати ТОВ «АнВа» у виробництві мішків та пакетів для Управління за договором, доповідну записку від 13.09.2025. Цих документів суд не досліджував, а також фактично не перевірив посилань відповідача на постійні відключення електроенергії в регіоні та статистику повітряних тривог, хоча така інформація є загально доступної і цілком відкритою. Зазначене призвело і до неврахування тієї обставини, що за договором відповідач мав сам виробляти замовлену за договором продукцію.
Крім того, за умовами п. 2.3 договору поставка здійснювалася на умовах післясплати, тобто позивач не сплачував жодної попередньої оплати за товар, гроші з його володіння не вибували. Позивач приймав товар, поставлений пізніше строку, встановленого договором, без зауважень щодо прострочення. Поставка товару також мала здійснюватися повністю за рахунок відповідача. Позивач до отримання товару не несе ніяких витрат, а натомість отримує значне відстрочення оплати за рахунок відповідача.
При цьому зменшення розміру штрафних санкцій не є дискримінаційним по відношенню до позивача, оскільки у цих правовідносинах його інтереси достатньо захищені, зокрема, сплатою гарантії (п. 13.1 договору).
Крім того, з наявної у матеріалах справи інформації не вбачається, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки не є оцінкою правомірності позовних вимог, а є правом суду, за результатами здійсненої оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе зменшення пені та штрафу.
При цьому зменшення розміру штрафних санкції не має негативного впливу на фінансовий стан позивача, оскільки стягнення неустойки має компенсаторний характер, і не може бути засобом збагачення іншої сторони договору.
За наведених підстав у їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки на 90%, до стягнення з Товариства на користь Управління підлягають 97 147,86 грн штрафу, 26 368,71 грн пені.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Судові витрати.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги у відповідній частині витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються позивача.
Колегія суддів також зазначає, що у цьому випадку, оскільки розмір обґрунтовано заявленої позивачем до стягнення неустойки було зменшено судом, суд застосовує положення ч. 9 ст. 129 ГПК України, згідно з якою у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа» на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2025 у справі №925/149/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2025 у справі №925/149/25 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа» (код ЄДРПОУ 03058052; вул. Богдана Хмельницького, 3, м. Чигирин, Черкаська область, 20901) на користь Управління забезпечення оперативно рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 33945469; вул. Бережанська,7, м. Київ, 04082) 97 147,86 грн штрафу, 26 368,71 грн пені та 18 527,48 грн витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні решти вимог відмовити.
3. Стягнути з Управління забезпечення оперативно рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ: 33945469; вул. Бережанська,7, м. Київ, 04082) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АнВа» (код ЄДРПОУ: 03058052; вул. Богдана Хмельницького, 3, м. Чигирин, Черкаська область, 20901) 254,28 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати відповідні накази.
5. Справу повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.11.2025.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова